Рішення № 33874521, 25.09.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2013 р.Справа № 922/3160/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проманаліт", м.Харків про визнання недійсним договору та стягнення 256235,28 гривень за участю представників:

позивача - Тулякової О.М. (довіреність №16634/35 від 29 грудня 2012 року)

відповідача - Саніна В.О. (адвокат, договір №3 від 08 серпня 2013 року)

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2013 року Позивач, Державне підприємство "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проманаліт" (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 256235,28 гривень. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки №11-4, укладеного між сторонами 27 листопада 2012 року. Крім того, просив суд визнати недійсним спірний договір та стягнути з Відповідача 6271,71 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 серпня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04 вересня 2013 року.

20 серпня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№30620), в якому заперечував проти позову, посилаючись на належне, з його боку, виконання умов спірного договору, а тому просив суд відмовити в його задоволенні, та стягнути з Позивача 3000,00 гривень судових витрат на послуги адвоката. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 вересня 2013 року було відкладено розгляд справи на 17 вересня 2013 року, у зв'язку з неявкою сторін.

12 вересня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№3323) додаткові документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

17 вересня 2013 року представник Відповідача повторно надав через канцелярію суду відзив на позов (вх.№34034), в якому доповнив заперечення проти позову, та просив суд відмовити в його задоволенні. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

У відкритому судовому засіданні 17 вересня 2013 року було оголошено перерву до 25 вересня 2013 року.

25 вересня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду письмові пояснення (вх.№35370), в яких зазначив, що при складанні тексту акту звірки взаєморозрахунків за спірним договором, станом на 01 вересня 2013 року, ним була допущена технічна помилка у даті укладання спірного договору, а саме "23 листопада 2012 року", у зв'язку з чим Позивач просив суд вважати вірною дату укладання даного договору "27 листопада 2012 року". Суд приймає відповідні пояснення до розгляду.

Також, 25 вересня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№35367) додаткові документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Представник Позивача у відкритому судовому засіданні 25 вересня 2013 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 25 вересня 2013 року проти позовних вимог заперечував. Зазначав про їх необґрунтованість та безпідставність, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів, та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

27 листопада 2012 року між Державним підприємством "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (Позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проманаліт" (Відповідачем) було укладено договір поставки №11-4. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками, а саме, з боку Позивача (покупця) в особі генерального директора Ісаєнка Михайла Геннадійовича, з боку Відповідача (постачальника) в особі директора Мордхілевич Світлани В'ячеславівни.

Відповідно до умов даного договору, постачальник зобов'язався передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві товар, відповідно до специфікації, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець, протягом 15 банківських днів після підписання даного договору, на підставі виставленого постачальником рахунку, перераховує на розрахунковий рахунок постачальника передплату в розмірі, що не перевищує 70%. Остаточний розрахунок за товар здійснюється на протязі 15 банківських днів після постачання товарів, та підписання обома сторонами накладної на приймання товарів (п.4.1 спірного договору).

Товар повинен бути поставлений покупцю після перерахування суми передплати в розмірі 70%, згідно календарного плану поставок (п.5.1. договору).

Відповідно до п.5.4 договору, датою поставки вважається дата накладної на приймання товару.

Також, на виконання умов договору, 27 листопада 2012 року між сторонами були підписані специфікація (додаток №1 до договору) на суму 366050,40 гривень (т.1, а.с.48) та календарний план поставок (додаток №2 до договору) (т.1, а.с.49).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов спірного договору, покупець (Позивач) здійснив повну передплату у розмірі 256235,28 гривень (70%), відповідно до умов п.4.1 договору. Даний факт підтверджується наступними платіжними дорученнями (т.1, а.с.18-20):

- п/д №1299 від 28 березня 2013 року на суму 50000,00 гривень;

- п/д №1478 від 09 квітня 2013 року на суму 120000,00 гривень;

- п/д №1703 від 23 квітня 2013 року на суму 86235,28 гривень.

До того ж, відповідний факт підтверджується підписаним з обох сторін та скріпленим печатками підприємств актом звірки взаєморозрахунків за спірним договором, станом на 01 вересня 2013 року (т.2, а.с.87).

26 квітня 2013 року, на підставі наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №35-п (т.1, а.с.43), генерального директора Ісаєнка Михайла Геннадійовича було звільнено з посади генерального директора підприємства Позивача, з підстав, передбачених п.8 ст.36 КЗпП України, у зв'язку з систематичним невиконанням обов'язків, покладених на нього контрактом №10 від 24 травня 2011 року (т.1, а.с.146-157).

У зв'язку зі зміною генерального директора підприємства Позивача, та у відповідності до Закону України "Про управління об'єктами державної власності", наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України "Про проведення ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" №477 від 15 травня 2013 року (т.1, а.с.40) було затверджено програму вказаної ревізії (т.1, а.с.42), відповідно до п.4 якої, до основних питань було віднесено правову оцінку укладених договорів із суб'єктами господарювання та фізичними особами, повноваження посадових осіб на право підписання договорів.

За результатами вищевказаної перевірки, робочою групою було складено акт "Про результати ревізії державного підприємства "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" №2/13 від 07 червня 2013 року (далі-акт ревізії), за період з 01 жовтня 2010 року по 01 квітня 2013 року (т.1, а.с.51-137).

Вищевказаним актом ревізії було встановлено те, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель" №5044-VI від 04 липня 2012 року, яким було внесено зміни до Закону України "Про здійснення державних закупівель", державне підприємство "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" не використовувало процедуру відкритих торгів для закупівель за власні кошти. Також, у відповідному акті зазначено про ймовірне завищення цін за спірним договором приблизно на 272493,36 гривень.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги стверджує, що генеральний директор Ісаєнко М.Г. порушив вимоги чинного законодавства, уклавши спірний договір.

Відповідач, в свою чергу, стверджує, що він виготовив та поставив на адресу Позивача товар, передбачений умовами договору, але Позивач, з урахуванням змін, які відбулися на його підприємстві за час дії спірного договору, відмовився від отримання поставленого товару, з вимогою повернути передплату у розмірі 256235,28 гривень. Свою відмову Позивач обґрунтував недійсністю спірного договору, претензій щодо якості поставленого товару не висував.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.5 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори у сфері державних закупівель з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про здійснення державних закупівель".

Суд вважає, що правовідносини сторін, які існували на момент укладання спірного договору, регулюються нормами чинного законодавства та підпадають під дію Закону України "Про здійснення державних закупівель" (надалі - Закон), оскільки Позивач не тільки є державним підприємством, а й з наступних підстав.

Цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Державна закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч.3 ст.179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Договір про закупівлю - договір, який укладається між замовником і учасником за результатами процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари за державні кошти.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону, цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень.

Загальна сума договору складає 366050,40 гривень, в тому числі ПДВ 61008,40 гривень (п.4.3 спірного договору).

Дія цього Закону поширюється на підприємства, визначені у пункті 21 частини першої статті 1 цього Закону, лише у разі здійснення ними закупівель за рахунок державних коштів (ч.2 ст.2 Закону).

Відповідно до ч.5 ст.2 Закону, забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи та акту ревізії №2/13 від 07 червня 2013 року, Позивачем було порушено умови вищевказаного Закону, а тому суд вважає, що спірний договір було укладено між сторонами без проведення процедур, визначених цим Законом, а саме без використання процедури відкритих торгів.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться й у ст.526 Цивільного кодексу України.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (ч.2.ст.215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідно до абзацу 3 та 4 п.2.5.1 ч.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29 травня 2013 року, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним).

Крім того, відповідно до п.2.5. ч.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29 травня 2013 року, правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін (п.2.5.1. ч.2 постанови №11 Пленуму ВГС України).

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України).

За змістом частини третьої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення (абзац 2 п.2.6 ч.2 постанови №11 Пленуму ВГС України).

За приписами п.2 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, суд вважає, що договір поставки №11-4 від 27 листопада 2012 року, було укладено сторонами з порушенням умов та особливостей, передбачених Законом України "Про здійснення державних закупівель", та з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а тому його слід визнати недійсним, із застосуванням наслідків недійсності відповідного нікчемного правочину, шляхом зобов'язання Відповідача повернути грошові кошти у розмірі 256235,28 гривень, які були сплачені Позивачем Відповідачу в якості 70% передплати за спірним договором.

Щодо посилань Позивача на ймовірне завищення цін, то суд не приймає відповідні посилання до уваги, оскільки, у відповідь на запит Позивача щодо надання цінової інформації на спеціалізоване обладнання, згідно листа державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків" №12/204 від 27 травня 2013 року (т.1, а.с.50), його було повідомлено, що товари, вказані у запиті, не відносяться до предмету постійного моніторингу, а тому відповідне державне підприємство не володіє ціновою інформацією на них. Крім того, у вказаному листі цим органом було зазначено, що ціни, наведені у таблиці до листа, є внутрішніми цінами ринків України та Росії, та можуть відрізнятися у сторону збільшення або зменшення в залежності від вартості доставки, розміру ПДВ, митних платежів та інших зборів.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до п.4.7. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року, частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Відповідно до ч.2 п.4.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року, судовий збір у справах зі спорів, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття обґрунтованих пропозицій другої сторони. Якщо розбіжності між сторонами вирішено частково на користь однієї із сторін і частково на користь другої сторони, то витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, розподіляються між обома сторонами з урахуванням кількості та змісту прийнятих господарським судом пропозицій кожної із сторін (зокрема, у залежності від кількості пунктів спірного договору, прийнятих судом у редакції позивача і відповідача).

Якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Суд, з'ясувавши, що в першу чергу, з вини Позивача було порушено порядок укладання спірного договору, а з вини Відповідача спір було доведено до суду, вважає за необхідне покласти судовий збір на обидві сторони порівну.

Стосовно вимоги Відповідача про покладення витрат на послуги адвоката на Позивача, суд керується ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, покладаються при задоволенні позову - на відповідача, а при відмові в позові - на позивача, тому відмовляє в задоволенні цієї вимоги.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.203, 207, 215, 216, 228, 236, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати договір поставки №11-4 від 27 листопада 2012 року, укладений між Державним підприємством "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (код ЄДРПОУ 34225938) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проманаліт" (код ЄДРПОУ 38159314) недійсним.

Застосувати наслідки недійсності правочину.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проманаліт" (61023, м.Харків, вул.Сумська, 73, кв.95, код ЄДРПОУ 38159314, р/р №26004010449524 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023) на користь Державного підприємства "Донецький науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" (83004, м.Донецьк, вул.Челюскінців, 289, код ЄДРПОУ 34225938, р/р №26007300006264 у відділенні "Донецька РД" АТ "Златобанк", МФО 380612) грошові кошти у розмірі 256235,28 гривень та 3135,85 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30 вересня 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа №922/3160/13