Рішення № 33871819, 02.10.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Перепелюк Л. М.

суддів: Кулянди М.І., Винту Ю.М.

секретар Ковальчук Н.О.

з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника ОСОБА_3- ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 серпня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Посилалась на те, що протягом 2002-2007 років позичала відповідачам гроші для придбання нерухомості та ведення бізнесу. Так, 18.04.2002 року ОСОБА_5 отримав в борг 9000 доларів США для придбання квартири по АДРЕСА_1 07.09.2005 році - 35000 доларів США для купівлі квартири по АДРЕСА_4 15.03.2006 році - 35 000 доларів США для придбання квартири по АДРЕСА_2 та 05.04.2007 року - 30000 доларів США для придбання квартири по АДРЕСА_3 При цьому, на підтвердження отримання грошей відповідачем ОСОБА_5 було написано розписки. Крім того, останній запевнив, що на першу вимогу гроші будуть повернуті.

Вказувала, що в грудні 2011 року вручила ОСОБА_5 під розписку письмову вимогу про повернення боргу та визначила термін його повернення до 06.02.2012 року. Разом з тим, ОСОБА_5 гроші не повернув, посилаючись на те, що з відповідачкою ОСОБА_3 вони не спілкуються, а грошей у нього немає.

Вважала, що оскільки відповідачі по справі на момент отримання грошей в борг були подружжям, а гроші відповідач ОСОБА_5 використав в

№22ц- 1319 2013 р. Головуючий у 1 інстанції Вольська-Тонієвич О.В.

Категорія 19/27 Доповідач Перепелюк Л.М.

інтересах сім'ї, то борг підлягає стягненню в солідарному порядку з обох відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3

Просила стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на її користь борг за договорами позики в сумі 871237 гривень.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 серпня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 871237 (вісімсот сімдесят одна тисяча двісті тридцять сім) гривень.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики відмовлено.

Вирішено питання про судовий збір.

На рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині відмови у задоволенні її позову до ОСОБА_3

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції неправильно і неповно дослідив докази та дав їм оцінку.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Стаття 309 ЦПК України передбачає, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є:- неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; - недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; - невідповідність висновків суду обставинам справи; - порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші та інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 4 ст.65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позичальник, як передбачено ч.1 ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що відповідачі по справі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в період часу 2002 - 2007 рр. перебували у зареєстрованому шлюбі. За цей період позивачка ОСОБА_1 надала в борг відповідачу ОСОБА_5 кошти для придбання нерухомості.

Так, 18.04.2002 року ОСОБА_5 отримав в борг 9000 доларів США для придбання квартири по АДРЕСА_1 07.09.2005 році - 35000 доларів США для купівлі квартири по АДРЕСА_4 15.03.2006 році - 35 000 доларів США для придбання квартири по АДРЕСА_2 та 05.04.2007 року - 30000 доларів США для придбання квартири по АДРЕСА_3 При цьому, на підтвердження отримання грошей відповідачем ОСОБА_5 було написано розписки (а.с. 7-22).

В грудні 2011 року ОСОБА_1 вручила відповідачу ОСОБА_5 письмову вимогу про повернення боргу та визначила термін його повернення до 06.02.2012 року (а.с. 23).

Колегія суддів вважає, що суд І інстанції неправильно застосував норми матеріального права, його висновки, викладені у резолютивній частині рішення не відповідають обставинам справи, встановленим судом, на які він зіслався у мотивувальній частині рішення.

Так, у мотивувальній частині рішення зазначено, що судом встановлено, що грошові кошти, отримані відповідачем ОСОБА_5 як позика у позивачки ОСОБА_1 були використані в інтересах сім'ї, оскільки на позичені кошти, як вказано вище, відповідачі придбали квартири: по АДРЕСА_1 по АДРЕСА_4 по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_5

Таким чином, встановивши, що кошти одержані в позику одним із подружжя, відповідачі використали в інтересах сім'ї, придбавши на них квартири, суд першої інстанції помилково зазначив, що позивачка ОСОБА_1 безпідставно посилалась на норми СК України.

Такий висновок суду протирічить нормам матеріального права а, отже, суд неправильно не застосував норми сімейного права, які підлягали до застосування.

З наведених підстав, суд першої інстанції неправильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про стягнення коштів за договором позики у солідарному порядку, при цьому зіславшись як на підставу такої відмови на ту обставину, що відсутні докази того, що ОСОБА_3 отримувала кошти за договором позики.

Наведений висновок суду спростовується ч.3 ст. 61 СК України.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 871237 грн. солідарно слід скасувати з ухваленням нового про задоволення позову в цій частині.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 13 серпня

2013 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 871237 грн. солідарно скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 871237 грн. солідарно задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, 871237 грн. солідарно.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 1720,50 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту вступу його в законну силу.

Головуючий:

Судді: