Постанова № 33869633, 30.09.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

30.09.2013 р. справа №820/7801/13-а Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

суддів - Архіпова С.В., Бюдюков Ю.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Таранова О.С.,

представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - Кущева О.В.,

третьої особи - Удод Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

гр. ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух" , третя особа - Міністерство оборони України, провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, гр. ОСОБА_1, в порядку адміністративного судочинства висунув до суду вимоги про 1) визнання протиправної бездіяльності відповідача, ДП обслуговування повітряного руху України "Украерорух" відносно ненарахування та нездійснення виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 151.659,00грн., 2) зобов'язання відповідача, ДП обслуговування повітряного руху України "Украерорух" нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 151.659,00грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що проходив військову службу в Міністерстві оборони України, звідки був відряджений для подальшого проходження служби на штатну посаду в ДП обслуговування повітряного руху України. Позивач пояснював, що внаслідок звільнення з військової служби у зв'язку зі станом здоров'я в силу ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п.4 постанови КМУ №1281 від 19.07.1999р. набув право на одержання одноразової грошової допомоги. Обов'язок по нарахуванню та виплаті грошових коштів мав бути виконаний саме ДП, так як припинення публічної служби відбулось під час роботи на штатній посаді в структурі ДП. Оскільки ДП добровільно згаданого обов'язку не виконало, то спірна сума коштів має бути нарахована та виплачена за рішенням суду. Посилаючись на викладені вище доводи, позивач просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, ДП обслуговування повітряного руху України "Украерорух", з поданим позовом не погодився, зазначивши, що ОСОБА_1 спочатку був звільнений з військової служби, а вже потім з штатної посади ДП. На момент звільнення з штатної посади ОСОБА_1 вже не був військовослужбовцем. А відтак, ДП не повинно виплачувати одноразову грошову допомогу. Посилаючись на викладені вище мотиви, відповідач просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Третя особа, Міністерство оборони України подав письмові пояснення, в яких повністю підтримав доводи і вимоги заявленого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення заявлених вимог.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1, проходив публічну службу в Міністерстві оборони України, звідки відповідно до наказу Міністра оборони України №600 від 19.10.1999р. та наказу командира військової частини А2362 №176 від 16.11.1999р. був відряджений у розпорядження Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

При цьому, військова служба позивача не припинилась.

У розпорядженні ДП обслуговування повітряного руху України «Украерорух» позивач знаходився до 02.08.2013 р., коли відповідно до наказу т.в.о. генерального директора згаданого ДП №408/о від 01.08.2013р. та наказу директора Дніпропетровського РСП ДП обслуговування повітряного руху України №759/вс від 02.06.2013р., що були видані на реалізацію наказу Міністра оброни України №254 від 24.07.2013р., був звільнений з займаної посади.

При цьому, судом з'ясовано, що згідно з наказом Міністра оброни України №254 від 24.07.2013р. позивач був саме звільнений з військової служби на підставі п. «б» ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і війському службу», тобто даний розпорядчий документ спричинив припинення публічної служби.

Відповідно ж до наказу т.в.о. генерального директора ДП обслуговування повітряного руху України №408/о від 01.08.2013р. та наказу директора Дніпропетровського РСП ДП обслуговування повітряного руху України №759/вс від 02.06.2013р. позивач був звільнений з займаної посади як такий, що вже звільнений з військової служби.

Листом від 22.08.2013р. позивач звернувся до відповідача, ДП обслуговування повітряного руху України, з приводу виплати одноразової грошової допомоги при звільненні відповідн до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За наслідками розгляду означеного письмового звернення відповідач прийняв оформлене листом №1.24-40 від 24.09.2013р. рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні.

Оскільки вимога особи про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з закінченням військової служби об'єктивно витікає з факту проходження публічної служби, а ДП обслуговування повітряного руху України відповідно до змісту витребуваного судом статуту має ознаки суб'єкта владних повноважень, то суд не знаходить перешкод для розгляду і вирішення спору за правилами КАС України.

Суд відмічає, що правовідносини з приводу виплати військовслужбовцям одноразової грошової допомоги у зв'язку з припиненням проходження війської служби унормовано приписами низки законодавчих атків, до яких, насамперед, належать положення ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Так, відповідно до абз.1 ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Абзацом 4 ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

За правилом абз.5 ч.2 ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Аналогічні за змістом норми права містяться в ч.ч.4 і 5 ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

З положень наведених приписів закону однозначно витікає, що обов'язком виплати одноразової грошової допомоги на користь військовослужбовця у зв'язку з завершенням такою особою проходження військової служби через стан здоров'я законодавець обтяжив Міністерство оборони України, адже в розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і війському службу» саме Міністерство оборони України є тим суб'єктом права, з яким у військовослужбовця виникають і тривають правовідносини з проходження публічної служби.

Лише у тому разі, коли відряджений для подальшого проходження служби військовослужбовець звільняється зі служби в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, сформованих ними органах, підприємствах, установах, організаціях, вищих навчальних закладах, але при цьому залишається на військовій службі, то обов'язок виплати одноразової грошової допомоги покладається законодавцем на такі органи, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

За визначенням ч.1 ст.62 Господарського кодексу України під підприємством розуміється самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Оскільки в силу приписів національного законодавства України орган державної влади чи орган місцевого самоврядування в жодному разі та за будь-яких умов не може бути ототожнений з підприємством, установою, організацією, вищим навчальним закладом, то суб'єкти права зі статусом підприємства, установи, організації, вищого навчального закладу не можуть бути визнані такими, що обтяжені обов'язком виплати військовослужбовцю одноразової грошової допомоги в порядку ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

З витребуваного судом і приєднаного до справи статуту ДП обслуговування повітряного руху України вбачається, що відповідач є не органом, а державним підприємством.

Зі змісту наказу Міністра оброни України №254 від 24.07.2013р., наказу генерального директора ДП обслуговування повітряного руху України №408/о від 01.08.2013р. та наказу директора Дніпропетровського РСП ДП обслуговування повітряного руху України №759/вс від 02.06.2013р. випливає, що після звільнення зі штатної посади в структурі ДП позивач не залишився на військовій службі, рішення припинення публічної служби позивача було прийнято не ДП, а Міністром оборони України, хронологічно передувало рішенню про звільнення позивача з посади в ДП і невідворотно зумовило прийняття останнього.

Перевіривши доводи сторін, з'ясувавши обставини спірних правовідносин, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст..86 КАС України, суд не вбачає підстав для визнання обґрунтованими заявлених позивачем вимог.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов гр. ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України "Украерорух", третя особа - Міністерство оборони України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії -залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 02.10.2013р.

Головуючий суддя А.В. Сліденко

Судді С.В. Архіпова

Ю.В. Бадюков