Постанова № 33863261, 23.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2013 року Справа № 922/1661/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргу акціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харків на постановувід 15.07.2013 р. Харківського апеляційного господарського суду у справі№ 922/1661/13 господарського суду Харківської областіза позовомвідкритого акціонерного товариства "Ізюмський тепловозоремонтний завод", м. Ізюм Харківської областідоакціонерної компанії "Харківобленерго", м. Харківпро про усунення перешкод у користуванні майном у судовому засіданні взяли участь представники:

позивача відповідачаКостюк О.Г., керуючий санацією; Бєлкін А.Д., довір; Солдатенко А.М., довір.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Ізюмський тепловозоремонтний завод" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до акціонерної компанії "Харківобленерго" (далі - відповідач) про: усунення перешкод у користуванні майном - високовольтною лінією електромереж "Зовнішнє електропостачання підприємства ВЛ-110 від підстанції "Циганська" до нової підстанції 110/10" (інв. № 6010) шляхом демонтажу перемички між опорами № 305 та № 347; витребування спірного майна з незаконного володіння відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.05.2013 р. у справі № 922/1661/13 (суддя Шатерніков М.І.) у позові відмовлено повністю з тих підстав, що позивачем не доведено належності йому спірного майна на праві власності, а також існування внаслідок саме неправомірних дій відповідача перешкод у користуванні спірним майном.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 р. (судді: Бондаренко В.П. - головуючий, Ільїн О.В., Россолов В.В.) зазначене рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено у повному обсязі. Зобов'язано відповідача усунути перешкоди у використанні та розпорядженні "Зовнішнім електропостачанням підприємства ВЛ-110 від підстанції "Циганська" до нової підстанції 110/10" інв. № 6010 шляхом демонтажу перемички між опорами № 305 та № 347 та витребувано вказане майно з незаконного володіння відповідача. Суд апеляційної інстанції визнав доведеним факт належності спірного майна позивачу та створення діями відповідача перешкод у користуванні позивачем спірним об'єктом.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 33, 43, 82, 84, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник зазначає, що він не володіє спірним майном і його дії жодним чином не порушують права позивача. Крім того, суд апеляційної інстанції досліджував докази, які не були предметом дослідження суду першої інстанції внаслідок ненадання їх позивачем без поважних причин.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У свою чергу стаття 391 ЦК України встановлює, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, чинне законодавство передбачає два різних способи захисту права власності, перший з яких - віндикаційний позов (ст. 387 ЦК України) застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти, розпоряджатися й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з володіння власника. Другий - негаторний позов (ст. 391 ЦК України) може мати місце у разі обмеження власника у здійсненні прав користування та розпорядження своїм майном, тобто правомочностей власника, не пов'язаних з позбавленням права володіння майном.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач, посилаючись лише на приписи ст. 391 ЦК України, у резолютивній частині позову заявив одночасно дві вимоги - про усунення перешкод у користуванні майном та витребування майна з незаконного володіння відповідача. Таким чином, позивачем одночасно було заявлено дві позовні вимоги - віндикаційну та негаторну.

Однак, як вже було вказано вище, зазначені вимоги є двома відокремленими способами захисту права власності, які мають різні правові підстави, предмет доказування та відмінні правові наслідки задоволення позовних вимог, що виключає можливість об'єднання таких вимог у одному позовному провадженні. Проте суди попередніх інстанцій на вказані обставини уваги не звернули та не надали їм належну правову оцінку.

При цьому, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог, суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині постанови обмежився виключно констатацією факту належності спірного майна позивачу. У підтвердження цих обставин суд послався на те, що спірне майно було передано позивачу у власність за актом передачі нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 28.04.2001 р. № 274 та обліковується на балансі позивача.

Однак усі документи щодо права власності позивача, на які посилався суд апеляційної інстанції, не були предметом дослідження суду першої інстанції, а надані позивачем лише після порушення апеляційного провадження у справі. У той же час у матеріалах справи відсутні будь-які докази та обгрунтування, які б свідчили про наявність не залежних від позивача поважних причин, що перешкоджали наданню цих документів до суду першої інстанції. Викладене свідчить про порушення судом апеляційної інстанції приписів ст. 101 ГПК України.

Також суди попередніх інстанцій не звернули увагу та не надали оцінки викладеним у відзиві на позов доводам відповідача щодо належності йому спірного майна внаслідок передачі його позивачем за актом від 18.12.1992 р. №2, чим порушили вимоги ст.ст. 43, 47, 43 ГПК України.

Більше того, колегія суддів зазначає, що при розгляді позовних вимог про захист права власності, окрім дослідження належності спірного майна, необхідним є встановлення протиправності дій відповідача, які об'єктивно порушують права позивача.

Проте як суд першої інстанції при відмові в позові, так і суд апеляційної інстанції при його задоволенні у повному обсязі, не встановили, які саме дії відповідача стали підставою для звернення позивача за захистом свого права до суду та не надали правову оцінку їх змісту (зокрема, яким саме чином дії відповідача перешкоджають позивачу у реалізації його правомочностей власника та чи є такі дії протиправними). При цьому в даному випадку при встановленні таких обставин необхідно враховувати специфіку спірного об'єкта (високовольтні лінії електромереж) та пов'язані з цим технічні особливості його використання позивачем.

Допущені судами істотні порушення норм процесуального права, що призвели до неповного з'ясування обставин справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції в силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 1115, 1117 ГПК України).

У зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно врахувати викладене, дослідити належність спірного майна, встановити наявність правових підстав для заявлення позовних вимог і розглянути справу згідно з вимогами чинного законодавства.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 387, 391 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 47, 43, 101, 1115 - 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерної компанії "Харківобленерго" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 р. та рішення господарського суду Харківської області від 29.05.2013 р. у справі № 922/1661/13 скасувати.

3. Справу № 922/1661/13 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич