Постанова № 33851687, 30.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2013 року № 826/13050/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндор плюс" до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції в м.Києві про визнання дії протиправними, скасування постанови ВП №36516073 від 02.04.2013, звільнення майна з-під арешту

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віндор Плюс» звернулось до суду з вимогами про визнання протиправними дій державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.04.2013 ВП №36516073, скасування арешту майна ТОВ «Віндор Плюс».

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуваною постановою відповідачем накладено арешт на майно боржника (позивача), що значно перевищує суму боргу, унеможливлює добровільну сплату суми боргу та порушу права позивача на розпорядження належним йому майном. Крім того, позивач вказує, що відповідачем в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» не складено акт опису й арешту майна.

Відповідач - Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві - заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що позивачем у встановлений для добровільного виконання строку рішення не виконано. З огляду на викладене, в порядку передбаченому ст. 52, 57 Закону України «Про виконавче провадження» оскаржуваною постановою накладено арешт на майно боржника (позивача) з метою забезпечення реального виконання рішення.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 - заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

19.09.2013 відповідач явку уповноваженого представника в судове засіданні не забезпечив, від представника позивача надійшла заява про неможливість прибути в судове засідання у зв'язку з перебуванням в судовому засіданні з розгляду іншої справи. причина неявки представника відповідача в судове засідання визнана судом неповажною.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання в судове засідання не прибув, причина неявки представника відповідача визнана судом неповажною, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV (надалі - Закон № 606-ХІV), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 ст. 2 Закону № 606-ХІV зазначено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону № 606-ХІV, державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі документи, крім іншого, виконавчі написи нотаріусів. Вимоги до виконавчих документів передбачено ст. 19 Закону № 606-ХІV.

З метою забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні ст. 6 Закону № 606-ХІV зобов'язано державного виконавця використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Так, статтею 17 Закону № 606-ХІV встановлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою зокрема, судові накази.

З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження №36516073 відкрито постановою від 12.02.2013 з примусового виконання виконавчого напису №133 від 01.02.2013 приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу, яким стягнуто з ТОВ «Віндор Плюс» на користь ОСОБА_1 борг у сумі 1 451 700,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону № 606-ХІV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Статтею 11 Закону № 606-ХІV державному виконавцю надано право у процесі здійснення виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізувати його у встановленому законом порядку.

Право державного виконавця за заявою стягувача накласти арешт на майно (крім коштів) боржника з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення при відкритті виконавчого провадження також передбачено частиною 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону № 606-ХІV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Як вбачається зі змісту постанови від 12.02.2013 про відкриття виконавчого провадження №36516073 позивачу надано строк протягом семи днів з дня винесення постанови на добровільне виконання виконавчого напису.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивачем у встановлений строк виконавчий напис нотаріусу не виконано.

Враховуючи, що державний виконавець в силу вимог Закону України наділений правом накладати решт на майно боржника з метою забезпечення виконання виконавчого документу, оскільки позивачем у встановлений строк виконавчий напис нотаріусу не виконано, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій щодо накладення постановою від 02.04.2013 ВП №36516073 арешту на майно боржника (позивача) та оголошення заборони на його відчуження.

При виконанні судових рішень про стягнення грошових коштів державний виконавець згідно зі статтею 52 Закону України "Про виконавче провадження" у першу чергу звертає стягнення на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і у вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунках в цінних паперах у депозитаріях останніх, і лише за відсутності у боржника коштів і цінностей - на належне йому інше майно, за винятком того, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності на його банківських рахунках коштів у розмірі необхідному для задоволення вимог стягувача, отже твердження позивача, що відповідач мав накласти арешт саме на кошти позивача (боржника), а накладення арешту на майно є зміною способу виконання виконавчого документу, на думку суду є необґрунтованим.

Згідно ч. 6 ст. 52 Закону № 606-ХІV стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що арешт накладено на все майно, що належить ТОВ «Віндор Плюс» у межах суми боргу, проте не встановлено обсяг майна, на яке накладено арешт.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копія якого міститься в матеріалах справи в Реєстрі міститься запис про обтяження №592238 на підставі оскаржуваної постанови про арешт всього нерухомого майна, що належить ТОВ «Віндор Плюс».

Як зазначено вище, виконавчим написом №133 від 01.02.2013 з ТОВ «Віндор Плюс» стягнуто борг у сумі 1 451 700,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач володіє нерухомим майном на загальну суму 22 562 459 грн.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною 7 ст. 319 ЦК України визначено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, накладення арешту Виконавчою службою на майно позивача, на суму, що значно перевищує суму боргу, без визначення та оцінки арештованого майна, унеможливлює його користуванням і є втручанням у господарську діяльність позивача, а відтак суд вбачає наявними підстави для визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.04.2013 ВП №36516073 в частині накладення арешту на майно ТОВ «Віндор Плюс», що перевищує суму боргу за виконавчим написом №133 від 01.02.2013 приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу, яким стягнуто з ТОВ «Віндор Плюс» на користь ОСОБА_1.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону № 606-ХІV у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про скасування арешту майна, а не про зняття арешту з майна, як це передбачено вимогами Закону України "Про виконавче провадження" суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі та зняти арешт з майна ТОВ «Віндор Плюс», накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.04.2013 ВП №36516073 в частині, що перевищує суму боргу за виконавчим написом №133 від 01.02.2013 приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу, яким стягнуто з ТОВ «Віндор Плюс» на користь ОСОБА_1.

Судом враховано, що вихід за межі позовних вимог в такий спосіб застосовується виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 160-163, 181, 186 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.04.2013 ВП №36516073 в частині накладення арешту на майно ТОВ «Віндор Плюс», що перевищує суму боргу за виконавчим написом №133 від 01.02.2013 приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу, яким стягнуто з ТОВ «Віндор Плюс» на користь ОСОБА_1.

3. Зняти арешт з майна ТОВ «Віндор Плюс», накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.04.2013 ВП №36516073 в частині, що перевищує суму боргу за виконавчим написом №133 від 01.02.2013 приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу, яким стягнуто з ТОВ «Віндор Плюс» на користь ОСОБА_1.

4. Відмовити в задоволенні позовних вимог в іншій частині.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда