Постанова № 33851088, 01.10.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2013 р.Справа № 923/759/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Лисенко В.А., Ярош А.І.

(Склад судової колегії сформований розпорядженням заступника голови суду №684 від 09.09.2013р.)

при секретарі судового засідання Альошиній Г.М.,

за участю представників:

від прокуратури - Коломійчук І.О., посвідчення №005250 від 22.09.2012р.;

від позивача - участі не брали;

від відповідача - участі не брали;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю „Т.М.М."

на рішення господарського суду Херсонської області від 08.08.2013р.

у справі №923/759/13

за позовом: прокурора Генічеського району Херсонської області в інтересах держави в особі Генічеської районної державної адміністрації

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю „Т.М.М."

про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 08.08.2013р. у справі №923/759/13 (суддя З.В. Клепай) позовні вимоги задоволено: визнано недійсним договір про виконання робіт з утримання об'єкта благоустрою - пляжної території від 18.06.2010р., укладений між Генічеською райдержадміністрацією та товариством з обмеженою відповідальністю "Т.М.М." (далі - ТОВ "Т.М.М."), а також зобов'язано ТОВ "Т.М.М." повернути Генічеській райдержадміністрації по акту приймання-передачі земельну ділянку- пляжну територію орієнтовною площею 11 га, яка примикає до земельної ділянки, що знаходиться в користуванні у фірми ТОВ "Т.М.М." (а.с. 39-41).

Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю „Т.М.М." звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Херсонської області від 08.08.2013р. у справі №923/759/13 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

В судовому засіданні 01.10.2013р. представник прокуратури проти задоволення апеляційної скарги висловив заперечення; представники позивача та відповідача участі в судовому засідання не брали, хоча були належним чином сповіщені про час та місце його проведення, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №01992525 від 18.09.2013р. та №09188226 від 16.09.2013р. (а.с. 49-50). Відповідач причини неявки не повідомив, позивач надіслав клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності його повноважного представника (а.с.61); власну позицію щодо апеляційної скарги в письмовому вигляді не висловив.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

18.06.2010 р. між Генічеською районною державною адміністрацією ("замовник") та товариством з обмеженою відповідальністю „Т.М.М." ("балансоутримувач") укладено договір з утримання об'єкта благоустрою (далі-договір від 18.06.2010 р.). За умовами цього договору балансоутримувач утримує об'єкт благоустрою з розташованими на ньому елементами благоустрою, веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, а також забезпечує управління цим об'єктом і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законодавством, а замовник зобов'язується у рамках своїх повноважень надавати балансоутримувачу інформацію та документи, обумовлені відповідними нормативними актами, що регулюють відносини у сфері благоустрою (а.с.13-14).

Також замовник зобов'язався забезпечити балансоутримувачу пріоритетне право у використанні закріпленої території шляхом надання йому права на розміщення малих архітектурних форм, некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, інших будівель та споруд, рекламних носіїв тощо, а також вжити заходів з припинення на закріпленій за балансоутримувачем території протиправних дій третіх осіб, таких як стихійна торгівля, розміщення без погодження об'єктів інших суб'єктів господарювання (пункт 3.2 договору від 18.06.2010 р.).

В свою чергу у відповідності до пунктів 3.5.1, 3.5.5 договору від 18.06.2010 р. балансоутримувач має право використовувати об'єкт благоустрою з метою відшкодування витрат на його утримання шляхом надання платних послуг на території благоустрою.

Відповідно до змісту вказаного договору та на його виконання відповідачу Генічеською районною державною адміністрацією було передано пляжну територію орієнтовною площею 11 га, про що свідчить акт про прийом та передачу об'єкта благоустрою в натурі від 18.06.2010 р. (а.с.15).

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду щодо задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадку та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Згідно вимог частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

Отже, звертаючись з відповідним позовом, прокурор повинен довести, що спірний правочин укладено саме з метою приховування іншого правочину, і в результаті його вчинення не наступило інших правових наслідків.

Встановлення обставин, передбачених статтею 235 Цивільного кодексу України не є підставою для визнання недійсним укладеного правочину, а кваліфікує дійсний зміст спірного правочину. Законність дійсно укладеного правочину розглядається відповідно до підстав, вказаних у статтях 203, 215 Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції встановлено, що змістом спірного правочину є надання відповідачу у користування земельної ділянки на певний строк, що відповідає змісту договору оренди, викладеному в статті 13 Закону України "Про оренду землі" та статті 792 Цивільного кодексу України, тобто сторони мали на меті саме укладення договору оренди земельної ділянки. Аналіз умов цього договору дає підстави вважати, що за договором передано у користування відповідачу строком на 49 років "об'єкт благоустрою" - земельну ділянку, що знаходиться на рекреаційній території, безоплатно, з правом розміщення на ній малих архітектурних форм, некапітальних пунктів дрібно-роздрібної торговельної мережі, об'єктів торговельного, соціально-культурного, спортивного та іншого призначення.

Зміст договору не залежить від його назви та відповідає змісту договору оренди, визначеному статтею 13 Закону України "Про оренду землі" та статті 792 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких договором оренди земельної ділянки є договір, за яким орендодавець зобов'язується за плату передати орендарю земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Назва договору не змінює суті правовідносин сторін, тому положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений Земельним кодексом України.

Згідно з положеннями статей 123, 124 Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент укладення оспореного договору, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Встановивши, що порядок укладення та положення укладеного сторонами договору від 18.06.2010р. не відповідають положенням земельного законодавства, місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про його недійсність, та, враховуючи ненадання відповідачем правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, правомірного висновку щодо відсутності у ТОВ "Т.М.М." підстав для користування нею.

При цьому Одеським апеляційним господарським судом враховано, що районні державні адміністрації здійснюють свою діяльність у межах повноважень, визначених Законом України "Про місцеві державні адміністрації". Питання благоустрою в межах населених пунктів врегульовані Законом України "Про благоустрій населених пунктів". З матеріалів справи вбачається, що наданий відповідачу об'єкт благоустрою знаходиться за межами населеного пункту (а.с.16), тоді як діючим законодавством України, зокрема, Законом України "Про благоустрій населених пунктів", на підставі якого було укладено спірний договір, передбачено правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою тільки населених пунктів, тобто, законодавством не передбачено здійснення благоустрою об'єктів, які розташовані за межами населеного пункту.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 01.08.2012 р. у справі №5024/2447/2011.

За таких обставин, перевіривши у відповідності до статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами та прокурором в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував умови договору, його правові наслідки та зміст зобов'язальних відносин сторін; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення господарським судом Херсонської області норм матеріального права при прийнятті рішення від 08.08.2013 р. не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Т.М.М." залишити без задоволення, рішення господарського суду Херсонської області від 08.08.2013р. у справі №923/759/13- без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 02.10.2013р.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя В.А. Лисенко

Суддя А.І. Ярош