Рішення № 33850927, 25.09.2013, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" вересня 2013 р.Справа № 924/827/13

Господарський суд Хмельницької області у колегіальному складі:

головуючий суддя Магера В.В., суддя Вибодовський О.Д., суддя Музика М.В., розглянувши матеріали справи

За позовом Публічного акціонерного товариства „Рівненська кондитерська фабрика", м. Рівне

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „ПІЛІГРИМ", м. Кам'янець-Подільський

про зобов'язання відповідача видати позивачу належним чином оформлені товарно-транспортні накладні відповідно до здійснених поставок згідно виписаних відповідачем видаткових накладних: від 09.01.2010 р. №100/772 на суму 62 379,72 грн., від 19.01.2010 р. №100/773 на суму 111 319,06 грн., від 16.03.2010 р. №100/804 на суму 73 581,52 грн., від 23.03.2010 р. №100/805 на суму 77 485,68 грн., від 13.04.2010 р. №100/827 на суму 110 922,26 грн., від 30.04.2010 р. №100/835 на суму 97 845,40 грн., від 18.05.2010 р. №100/856 на суму 140 167,33 грн., від 07.06.2010 р. №100/874 на суму 138 154,49 грн., від 01.07.2010 р. №100/874л на суму 148 676,45 грн., від 20.07.2010 р. № 100/904 на суму 1 366,15 грн., від 21.07.2010 р. № 100/905 на суму 120 774,12 грн., від 09.08.2010 р. № 100/906 на суму 115 432,30 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Руденко Ф.А. - за довіреністю від 01.02.2013 р.;

від відповідача: не прибув.

В судовому засіданні 25.09.2013р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України.

Суть спору: Позивач звернувся до суду із позовом, з урахуванням прийнятої судом заяви позивача від 23.07.2013 р. про зміну предмету позову, згідно із якою просить суд зобов'язати відповідача видати позивачу належним чином оформлені товарно-транспортні накладні відповідно до здійснених поставок згідно виписаних відповідачем видаткових накладних: від 09.01.2010 р. №100/772 на суму 62 379,72 грн.; від 19.01.2010 р. №100/773 на суму 111 319,06 грн.; від 16.03.2010 р. № 100/804 на суму 73 581,52 грн.; від 23.03.2010 р. № 100/805 на суму 77 485,68 грн.; від 13.04.2010 р. № 100/827 на суму 110 922,26 грн.; від 30.04.2010 р. № 100/835 на суму 97 845,40 грн.; від 18.05.2010 р. № 100/856 на суму 140 167,33 грн.; від 07.06.2010 р. № 100/874 на суму 138 154,49 грн.; від 01.07.2010 р. № 100/874л на суму 148 676,45 грн.; від 20.07.2010 р. № 100/904 на суму 1 366,15 грн.; від 21.07.2010 р. № 100/905 на суму 120 774,12 грн.; від 09.08.2010 р. № 100/906 на суму 115 432,30 грн.

В обгрунтування позову позивач посилається на те, що між ПАТ „Рівненська кондитерська фабрика" (позивач) та ТОВ „Торговий Дім Пілігрим" (відповідач) був укладений договір купівлі-продажу 12.10.2009р. №12/10/09, відповідно якого відповідач як продавець передав, а позивач як покупець прийняв та оплатив вартість товару.

При цьому, умовами п.8.3. договору було передбачено, що в числі інших товарно-супроводжувальних документів продавець був зобов'язаний забезпечити кожну партію товару товарно-транспортною накладною (ТТН). Відповідно до п.7.3. договору, договір та додатки до нього, підписані повноважними представниками сторін, передані по факсимільному зв'язку, мають повну юридичну силу для обох сторін.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору відповідач здійснив 12 (дванадцять) поставок товару, що підтверджується видатковими накладними, поданими в матеріали справи. Оплату за отриманий товар позивач здійснив на умовах договору, всього на суму 1 198 104,48 грн. (в т.ч. ПДВ 199 684,08 грн.).

Вказує, що на момент здійснення поставки та в порушення п.8.3 договору, відповідач не передав позивачу товарно-транспортну документацію, яка б засвідчувала факт перевезення товару від відповідача до позивача.

Позивач вказує, що телефонні переговори та письмове звернення до відповідача із письмовою вимогою (лист від 30.04.2013р.) передати належним чином оформлену товарно-транспортну документацію. Проте, вимоги про надання документів відповідач не виконав.

Вказує, що через відсутність товарно-транспортних накладних (ТТН) Державна податкова інспекція у м. Рівному Рівненської області в акті перевірки від 13.05.2013р. №286/2-200/00382214 взяла під сумнів здійснення між позивачем та відповідачем господарських операцій з купівлі-продажу товару та, як наслідок, встановила завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту.

Позивач посилається на те, що п.11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. №363, надалі - Правила перевезень, основними документами на перевезення вантажів є ТТН та дорожні листи вантажного автомобіля. Відповідно до абзацу 27 розд.1 Правил перевезень, ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Вказує, що згідно п.п.11.4, 11.5, 11.6, 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом передбачено, що оформлення перевезень вантажів ТТН здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Вказує, що замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри ТТН підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з ТТН водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр ТТН залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби - й печаткою або штампом), передаються Перевізнику.

Оскільки саме відповідач був перевізником або замовником перевезення, факт перевезення автомобільним транспортом цінностей з його складу повинен підтверджуватися ТТН саме ним. І відповідно до наведених вище Правил, саме відповідач був зобов'язаний виписати ТТН, другий екземпляр якої мав бути переданий Позивачу (вантажоотримувачу).

При цьому, внаслідок відсутності ТТН, станом на 24.05.2013р., позивачем були отримані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області ДПС про збільшення сум грошового зобов'язання позивача по сплаті податку на додану вартість та податку на прибуток.

Зазначає, що визначені податковим органом податкові нарахування оскаржуються позивачем в адміністративному порядку відповідно до положень Податкового кодексу України, і тому вважаються неузгодженими, але якщо позивач, у відведений законом термін та спосіб не представить податковому органу товарно-транспортні накладні, тобто не доведе факту придбання у відповідача товару, він буде вимушений, виконавши додаткові зобов'язання по сплаті податків та сплаті штрафних санкцій, витратити значні грошові кошти.

Відповідно до умов п.4.3. договору, відповідальність сторін, яка не передбачена дійсним Договором, визначається відповідно до чинного законодавства України. Відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини другої ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частин першої-другої ст.226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Зазначає, що ненадання відповідачем ТТН є порушенням зобов'язання, передбаченого умовами договору та вимогами правил перевезень.

Оскільки, за період з 09.01.2010р. по 31.08.2010р. відповідачем поставлено, а позивачем оплачено товару всього на суму (без ПДВ) 998 420,40 грн., а також ПДВ 20% - 199 684,08 грн., позивачем, за результатами взаєморозрахунків із відповідачем за вказаний період, вартість товару була віднесена до валових витрат, а 199 648,08 грн. було зараховано до податкового кредиту.

Із врахуванням вищенаведеного, позивач просить суд зобов'язати відповідача видати позивачу належним чином оформлені товарно-транспортні накладні відповідно до здійснених поставок.

Відповідач направив суду письмові відзиви на позов за вих.№ 13-07/13 від 30.07.2013 р., за вих.№16-08/13 від 29.08.2013р., за вих.17-09/13 від 23.09.2013р., відповідно до яких відповідач позовні вимоги не визнає, вказуючи про те, що всі необхідні первинні документи, в тому числі і товарно-транспортні накладні, передавались позивачу через представника Федорова Р.В. і необхідності їх повторно підписувати у відповідачем потреби немає.

При цьому, до матеріалів справи відповідачем долучені копії товарно-транспортних накладних від 19 січня 2010р. та від 19 липня 2010р. із відповідними підписами та печаткам, а також копія акту №3 від 09.01.2010р. приймання продукції по кількості і якості, за підписом представників сторін.

Крім того, відповідачем повідомлено суду, що первинні документи (накладні, прибуткові та видаткові, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт, шляхові листи, банківські документи, договори, податкові накладні за період з 2008р. - 2010р. втрачені, про що подано оголошення в місцевій газеті „Ділове місто". Примірник газети „Ділове місто" за 19.09.2013р. долучено до матеріалів справи.

Представник позивача в засідання суду 25.09.2013р. прибув, позовні вимоги підтримав. Надав суду додаткове письмове пояснення від 25.09.2013р., відповідно до якого повідомив про таке.

Щодо відсутності у відповідача договору від 12.10.2009р. №12/10/09 позивач вказує на те, що цей договір укладався факсимільним зв'язком, що узгоджується зі ст. 181 ГК України щодо чинності таких договорів.

Згідно п.п.7.3. договору від 12.10.2009р. №12/10/09, договір та доповнення до нього, підписані повноважними представниками Сторін, передані факсимільним зв'язком, мають повну юридичну силу для обох сторін. Належним доказом укладення договору від 12.10.2009р. №12/10/09 є його ксерокопія, наявна в матеріалах справи.

Щодо твердження відповідача про відсутність претензій у позивача стосовно відсутності товарно-транспортних накладних, вказує, що згідно п.8.3 договору від 12.10.2009р. №12/10/09, продавець зобов'язаний забезпечити кожну партію товару всіма необхідними документами, а саме: видатковою накладною, податковою накладною, товарно-транспортною накладною.

Позивач стверджує, що під час приймання-передачі товару, позивачем як покупцем були отримані всі первинні документи, необхідні для здійснення господарської діяльності, а саме: видаткова накладна, податкова накладна, сертифікати якості.

Оскільки позивач не здійснював перевезення товару самотужки, а також не був замовником такого перевезення, а значить не витрачав грошові кошти на транспортні витрати, отже не потребував первинних документів (товарно-транспортних накладних) як підставу для списання грошових коштів, тому представник позивача, який здійснював приймання товару, при прийманні товару не звернув уваги на відсутність ТТН, потреба в яких виникла з моменту їх витребування податковим органом при здійсненні податкової перевірки в травні 2013 року.

Із врахуванням вищенаведеного, просить про задоволення позову.

Представник відповідача в засідання суду 25.09.2013р. не прибув, хоча про розгляд справи на вказану дату повідомлявся належним чином (ухвала від 16.09.2013р. направлена на адресу відповідача 18.09.2013р. згідно реєстру поштового відправлення суду №05-24/8985.

Розглядом наявних матеріалів справи встановлено:

Акціонерне виробничо-комерційне товариство відкритого типу „Рівненська кондитерська фабрика", м. Рівне як юридична особа зареєстрована 19.04.1994р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію №231304 серія А00.

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Дім „Пілігрим", м. Хмельницький зареєстрований як юридична особа 22.07.2004р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію №549975 серія А00, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно виписки із ЄДР від 07.07.2011р. №036359 серія ААБ.

12.10.2009р. між ТОВ „Торговий дім „Пілігрим" (продавець) та АВКТВТ „Рівненська кондитерська фабрика" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №12/10/09, згідно п.п.1.1 якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець в свою чергу, зобов'язується прийняти товар та оплатити за нього певну грошову суму (п.п.1.1. договору).

Згідно п.п.1.2,1.3, 1.4, 1,5 договору передбачено найменування товару: чорнослив, горіх волоський. Ціна обумовлюється по кожній окремій поставці. Умови приймання товару по кількості та якості - на складі покупця представниками покупця. Умови перевезення - транспортом по домовленості сторін.

Вказаним договором сторони передбачили, що за невиконання своїх зобов`язань по даному договору: несвоєчасну поставку, передачу товару неналежної якості або кількості, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБ України, за кожний день прострочення виконання зобов`язань належним чином. За несвоєчасну оплату вартості товару по даному договору покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБ України за кожний день прострочення платежу (п.п.4.1, 4.2 договору).

Згідно п.п.7.2, 7.3 договору, останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та чинний до 31 грудня 2009р. та може бути продовжений на наступний рік за спільною згодою сторін. Договір та додатки до нього, які підписані уповноваженим представниками сторін, передані факсимільним зв'язком, мають повну юридичну силу для обох сторін.

Відповідно до п.п.8.3 зазначеного договору продавець зобов'язаний забезпечити кожну партію товару всіма необхідними документами, а саме: видаткова накладна, податкова накладна, товарно-транспортна накладна та документи на підтвердження якості продукції.

Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений печаткам обох підприємств.

На виконання умов вказаного договору відповідач як постачальник передав позивачу як покупцю обумовлений договором товар на загальну суму 1 198 104,48 грн. (в т.ч. ПДВ 199 684,08 грн.), що підтверджено поданими в матеріали справи видатковими накладними від 09.01.2010 р. №100/772 на суму 62 379,72 грн., від 19.01.2010 р. №100/773 на суму 111 319,06 грн., від 16.03.2010 р. №100/804 на суму 73 581,52 грн., від 23.03.2010 р. №100/805 на суму 77 485, 68 грн., від 13.04.2010 р. №100/827 на суму 110 922,26 грн., від 30.04.2010 р. №100/835 на суму 97 845,40 грн., від 18.05.2010 р. №100/856 на суму 140 167,33 грн., від 07.06.2010 р. №100/874 на суму 138 154, 49 грн., від 01.07.2010 р. №100/874л на суму 148 676,45 грн., від 20.07.2010 р. №100/904 на суму 1 366, 15 грн., від 21.07.2010 р. №100/905 на суму 120 774,12 грн., від 09.08.2010 р. №100/906 на суму 115 432,30 грн.

Вищенаведені видаткові накладні підписані представниками сторін, скріплений печатками.

У зв'язку із поставкою товарів, відповідач передав позивачу податкові накладні, які оформлені належним чином, а саме: №725 від 09.01.2010р. на суму 62 379,72 грн., №726 від 19.01.2010р. на суму 11 319,06 грн., №744 від 16.03.2010р. на суму 73 581,52 грн., №745 від 23.03.2010р. на суму 77 485,68 грн., №789 від 13.04.2010р. на суму 110 922,26 грн., №790 від 30.04.2010р. на суму 97 845,40 грн., №808 від 18.05.2010р. на суму 140 167,33 грн., №834 від 07.06.2010р. на суму 138 154,48 грн., №835 від 01.07.2010р. на суму 148 676,45 грн., №849 від 20.07.2010р. на суму 1 366,15 грн., №850 від 21.07.2010р. на суму 120 774,11 грн., №867 від 09.08.2010р. на суму 115 432,30 грн.

На виконання умов договору позивач повністю розрахувався із відповідачем за поставлений товар на загальну суму 1 198 104,48 грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи банківськими виписками, витягами із банківського рахунку, картками особового рахунку платника.

Згідно акту №3 від 09.01.2010р. за участю представників сторін підтверджено передачу на склад позивача від відповідача товару в кількості 4 443 кг.

07.05.2013р. позивач направив на адресу відповідача лист за вихх.№26, відповідно до якого просив на виконання договору купівлі-продажу від 12.10.2009р. №12/10/09 надати належним чином оформлені товарно-транспортні накладні, оскільки доставка товару здійснювалась силами та за рахунок продавця (лист вручено адресату 13.05.2013р. згідно повідомлення пошти).

Відповіді на вимогу позивача про надання товарно-транспортних накладних, суду не надано.

Натомість, в ході вирішення спору відповідач у письмовому відзиві повідомив суд, що оригінали товарно-транспортних накладних, які позивач вимагає від відповідача, на даний момент втрачені, про що в місцевій газеті „Ділове місто" від 19.09.2013р. подано оголошення.

Відтак, відповідачем на вимогу суду подано засвідчені факсові копії товарно-транспортних накладних від 19.01.2010р. із відмітками штампу „АТ „Рівненська кондитерська фабрика", проте дослідити їх дійсність суд не вбачає за можливе по причині вкрай незадовільної якості документів.

Оскільки вказані товарно-транспортні накладні позивачу не надавались, останній звернувся із позовом, згідно якого просив в примусовому порядку зобов'язати відповідача видати позивачу належним чином оформлені товарно-транспортні накладні відповідно до здійснених поставок згідно виписаних відповідачем видаткових накладних, наявних в матеріалах справи.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом до уваги приймається таке:

Відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ч.2 ст.16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом враховуються вимоги ст.20 Господарського кодексу України, згідно якої кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Спосіб захисту цивільних прав та інтересів особа обирає при зверненні з позовною заявою до суду у відповідності до вимог чинного законодавства.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї доказів вбачається, що підставою для зобов'язання відповідача надати позивачу товарно-транспортні накладні відповідно до здійснених поставок був укладений між сторонами договір купівлі-продажу від 12.10.2009р. №12/10/09, згідно п.п.1.1 якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець в свою чергу, зобов'язується прийняти товар та оплатити за нього певну грошову суму.

При цьому, п.8.3 вказаного договору продавець зобов'язаний був забезпечити кожну партію товару всіма необхідними документами, а саме: видаткова накладна, податкова накладна, товарно-транспортна накладна та документи на підтвердження якості продукції.

За таких обставин, суд вважає правомірною вимогу позивача про зобов'язання відповідача видати товарно-транспортні накладні, які відповідач повинен був передати позивачу в силу підписаного між сторонами договору та під час передачі товару або відразу після такої передачі.

Натомість, фактична передача товару відповідачем як продавцем по договору від 12.10.2009р. №12/10/09, та отримання товару позивачем (покупцем) підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними: від 09.01.2010 р. №100/772 на суму 62 379,72 грн., від 19.01.2010 р. №100/773 на суму 111 319,06 грн., від 16.03.2010 р. №100/804 на суму 73 581,52 грн., від 23.03.2010 р. №100/805 на суму 77 485, 68 грн., від 13.04.2010 р. №100/827 на суму 110 922,26 грн., від 30.04.2010 р. №100/835 на суму 97 845,40 грн., від 18.05.2010 р. №100/856 на суму 140 167,33 грн., від 07.06.2010 р. №100/874 на суму 138 154, 49 грн., від 01.07.2010 р. №100/874л на суму 148 676,45 грн., від 20.07.2010 р. №100/904 на суму 1 366, 15 грн., від 21.07.2010 р. №100/905 на суму 120 774,12 грн., від 09.08.2010 р. №100/906 на суму 115 432,30 грн., загалом на суму 1 198 104,48 грн. (в т.ч. ПДВ 199 684,08 грн.).

Крім того, в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії податкових накладних, які виписувались відповідачем на підтвердження вказаних операцій, а саме: №725 від 09.01.2010р. на суму 62 379,72 грн., №726 від 19.01.2010р. на суму 11 319,06 грн., №744 від 16.03.2010р. на суму 73 581,52 грн., №745 від 23.03.2010р. на суму 77 485,68 грн., №789 від 13.04.2010р. на суму 110 922,26 грн., №790 від 30.04.2010р. на суму 97 845,40 грн., №808 від 18.05.2010р. на суму 140 167,33 грн., №834 від 07.06.2010р. на суму 138 154,48 грн., №835 від 01.07.2010р. на суму 148 676,45 грн., №849 від 20.07.2010р. на суму 1 366,15 грн., №850 від 21.07.2010р. на суму 120 774,11 грн., №867 від 09.08.2010р. на суму 115 432,30 грн.

Позивачем на виконання зобов`язань по договору проведено повну оплату вартості отриманого товару на загальну суму 1 198 104,48 грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи банківськими виписками та не заперечується відповідачем.

Відтак, судом досліджено вказані первинні документи, які свідчать про їх дійсність та про реальне виконання сторонами взятих на себе зобов'язань по договору купівлі-продажу від 12.10.2009р. №12/10/09. Натомість, належних та допустимих доказів на підтвердження недійсності первинних документів, суду не було подано.

Доводи відповідача щодо недійсності договору купівлі-продажу 12.10.2009р. №12/10/09 з тих підстав, що його було укладено факсимільним зв'язком, судом оцінюється критично та спростовується наступним.

Пунктом 3 ст.3, ст.627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч.1,2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Із врахування вищевикладеного, суд вважає, що договір купівлі-продажу від 12.10.2009р. №12/10/09 підписаний повноважними представниками сторін, скріплений печатками підприємств, направлений на реальне його виконання сторонами, тому є дійсним. Доказів на підтвердження його таким, що неукладений, нікчемний, фіктивний тощо, суду не подано.

Натомість, доводи позивача щодо наявності у відповідача належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, які необхідні позивачу для оформлення фінансової та податкової звітності, суд вважає правомірними, зважаючи на таке.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

В ч.2 ст.3 Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" встановлено, що на даних бухгалтерського обліку ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, а тому первинні документи з відображенням господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 29.12.1995 року "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, який регулює списання товарно-матеріальних цінностей, облік та шлях їх переміщення, оприбуткування, складський, оперативний та бухгалтерський облік, а також розрахунки за перевезення вантажів та облік використаної роботи.

Отже, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності є обов'язковим та є своєрідним доказом здійснення відповідної господарської операції.

В ході вирішення даного спору судом встановлено та не заперечується відповідачем, що на підтвердження здійснення господарської операції та при передачі товару позивачу, відповідачем виписувались товарно-транспортні накладні (їх факсові копії долучені до матеріалів справи), проте їх оригінали були втрачені, про що в місцевій газеті „Ділове місто" від 19.09.2013р. подано відповідне оголошення.

Судом приймається до уваги, що вимога позивача про зобов'язання передати товарно-транспортні накладні хоч і відповідає передбаченому чинним законодавством України способу захисту порушеного права, проте кореспондується із фактичним перебуванням таких документів у відповідача. Натомість, фактична відсутність вказаних первинних документів у віданні відповідача у зв'язку їх втратою, позбавляє позивача його права отримати їх в натурі.

Натомість, посилання позивача на те, що оригінали товарно-транспортних накладних необхідні органу державної податкової служби, який ставить під сумнів господарську операцію по договору купівлі-продажу від 12.10.2009р. №12/10/09, та, відповідно, для узгодження податкового зобов'язання по податку на додану вартість, судом оцінюється критично.

Судом враховується, що відносини з податковим органом щодо визначення податкових зобов`язань не є предметом даного позову, а акт документальної перевірки від 13.05.2013р. №286/2-200/00382214 не може бути підставою для визнання правочину недійсним у встановленому законом порядку.

Відповідно, належних та допустимих доказів на спростування зазначеного, суду не було подано.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно п.1,2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 „Про судове рішення" передбачено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що у позові необхідно відмовити.

Згідно ст.ст.44, 49 ГПК України, судові витрати по справі на відповідача не покладаються.

Керуючись ст.ст.12, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

ВИРІШИВ:

У позові Публічного акціонерного товариства „Рівненська кондитерська фабрика", м. Рівне до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „ПІЛІГРИМ", м. Кам'янець-Подільський про зобов'язання відповідача видати позивачу належним чином оформлені товарно-транспортні накладні відповідно до здійснених поставок згідно виписаних відповідачем видаткових накладних: від 09.01.2010 р. № 100/772 на суму 62 379,72 грн.; від 19.01.2010 р. № 100/773 на суму 111 319,06 грн.; від 16.03.2010 р. №100/804 на суму 73 581,52 грн.; від 23.03.2010 р. № 100/805 на суму 77 485,68 грн.; від 13.04.2010 р. №100/827 на суму 110 922,26 грн.; від 30.04.2010 р. №100/835 на суму 97 845,40 грн.; від 18.05.2010 р. №100/856 на суму 140 167,33 грн.; від 07.06.2010 р. №100/874 на суму 138 154,49 грн.; від 01.07.2010 р. №100/874л на суму 148 676,45 грн.; від 20.07.2010 р. №100/904 на суму 1 366,15 грн.; від 21.07.2010 р. №100/905 на суму 120 774,12 грн.; від 09.08.2010 р. №100/906 на суму 115 432,30 грн. відмовити.

Повне рішення складено 30.09.2013 року.

Головуючий суддя В.В. Магера

Суддя О. Д. Вибодовський

Суддя М.В. Музика

Віддрук. 2 прим.:

1 - до справи;

2 - відповідачу (вул. Тімірязєва, 156, кв. 53, м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., 32300) - проста коресп.