Рішення № 33845462, 18.09.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/1904/13-ц Провадження № 22-ц/772/2509/2013Головуючий в суді першої інстанції:Клапоущак С.Ю.Категорія: 44 Доповідач: Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Камзалова В.В., Медвецького С.К., з участю секретаря Руденко О.М, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

встановила:

У січні 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись з позовом до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В березні 2013 року ОСОБА_5 подала зустрічний позов до ОСОБА_3, виконавчого комітету Вінницької міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне об`єднання», треті особи, які не заявляють щодо предмета спору: ОСОБА_5, ОСОБА_4, про зміну договору найму житлового приміщення з укладенням окремого договору найму та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 1 липня 2013 року зустрічний позов ОСОБА_5 залишено без розгляду через повторну неявку позивачки в судове засідання.

На обґрунтування своїх вимог позивачі зазначали, що на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради 27 січня 2000 року від Вінницького заводу «Кристал» ОСОБА_3 на сім`ю з чотирьох чоловік (дружина ОСОБА_5, дочка ОСОБА_5 та син ОСОБА_4) отримав ордер № 46 на квартиру АДРЕСА_1. 9 червня 2011 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці і з того часу відповідачка у спірній квартирі не проживає, однак добровільно з реєстраційного обліку за вказаною адресою не знімається, що призводить до порушення прав позивачів через необхідність нести додаткові витрати по сплаті комунальних платежів.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 1 липня 2013 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка з липня 2011 року без поважних причин не проживає у спірному житловому приміщенні.

Однак, з таким висновком погодитись не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм процесуального законодавства, без повного встановлення обставин, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що 27 січня 2000 року від Вінницького заводу «Кристал» ОСОБА_3 на сім`ю з чотирьох чоловік (дружина ОСОБА_5, дочка ОСОБА_5 та син ОСОБА_4) отримав ордер № 46 на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 10). Відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1 ПП «Мешканець» квартиронаймачем зазначеної квартири є ОСОБА_3, з ним там зареєстровані: дружинна ОСОБА_5, дочка ОСОБА_5 та син ОСОБА_4 (а.с. 6). 9 червня 2011 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці (а.с. 5).

Ч. ч. 1, 3 ст. 47 Конституції України встановлено право кожного на житло; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з приписами ст. ст. 71, 72 ЖК України особа може бути визнаною такою, що втратила право користування житловим приміщенням в разі її відсутності у цьому приміщенні понад шість місяців без поважних причин.

Отже, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є крайнім заходом, який застосовується судом лише у разі наявності підстав для такого визнання, визначених законом, а відтак у справах цієї категорії суд повинен встановити не лише факт відсутності особи в житловому приміщенні понад встановлені ст. 71 ЖК України строки, а причину такої відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом ч. 1 ст. 57, ч.1 ст.59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи; докази, отримані з порушенням порядку їх отримання, до уваги судом не беруться.

Вважаючи встановленим факт відсутності ОСОБА_5 в житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин суд послався на акт про тимчасову відсутність особи, зареєстрованої в житловому приміщенні від 30 травня 2013 року, акт, складений 10 липня 2012 року громадянами ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, проте не звернув уваги, що в акті від 30 травня 2013 року не зазначено з якого часу ОСОБА_5 не проживає у квартирі, акт від 10 липня 2012 року ніким не затверджений, з них не вбачається за чиєю ініціативою та на підставі яких даних зроблено висновок про не проживання ОСОБА_5 у квартирі. Крім того, жоден з цих доказів, в тому числі показання свідків не містить даних про причини не проживання відповідачки у зазначеному житловому приміщенні. При цьому суд не встановив відносин, у яких перебувають свідки зі сторонами по справі, не з`ясував чому саме вони складали акт від 10 липня 2012 року при тому, що жоден з них не проживає в АДРЕСА_2.

Натомість, суд першої інстанції не взяв до уваги як доказ поважності причини не проживання ОСОБА_5 в квартирі постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 29 червня 2011 року за фактом сімейної сварки між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, пославшись на те, що зазначені у ній неприязні відносини між сторонами мали місце понад 2 роки тому, а з її змісту не вбачається того, що ОСОБА_3 виганяв ОСОБА_5 з квартири. Однак, при цьому залишив поза увагою, що сам позивач зазначав про те, що відповідачка не проживає в квартирі з липня 2011 року, а обставини, описані у постанові, зокрема те, що з пояснень самого ОСОБА_5 вбачається, що після розірвання шлюбу між сторонами періодично виникали сварки, які 21 червня 2011 року переросли у бійку, мали місце вкінці червня 2011 року, тобто безпосередньо перед тим, як відповідачка залишила квартиру.

Не дав суд першої інстанції і будь-якої оцінки заяві ОСОБА_5, яка була зазначена позивачем у позовній заяві, про те, що позову вона не подавала, заяви не підписувала, проти його задоволення заперечує, зазначає що батько ОСОБА_3 після розірвання шлюбу періодично виганяє матір ОСОБА_5 з кімнати. Закриваючи провадження у справі в частині її вимог, не з`ясував хто, за яких обставин і з якою метою підписав за неї позовну заяву.

Натомість, в рішенні суд першої інстанції послався на заяву позивача ОСОБА_4 про розгляд справи за його відсутності, згідно з якою він підтримав позовні вимоги. Однак не переконався в достовірності цієї заяви, не встановив дійсну причину неявки останнього в судове засідання, не перевірив належність підпису у цій та позовній заявах ОСОБА_4, який в суді апеляційної інстанції визнав доводи апеляційної скарги обґрунтованими і просив її задовольнити.

Таким чином, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову через відсутність належних і допустимих доказів відсутності ОСОБА_5 у спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 1 липня 2013 року скасувати.

У позові ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: