Рішення № 33834778, 23.09.2013, Господарський суд Чернівецької області

72 width=54>

ONT >ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

"23" вересня 2013 р.

Справа № 926/814/13.

За позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

до товариства з обмеженою відповідальністю «Національні традиції Буковини»

про стягнення заборгованості – 337,21 грн.

Суддя І.В.Марущак

Представники:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Національні традиції Буковини» в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за неналежне виконання договірних зобов’язань по попередньому договору оренди №45/2012-П від 01.11.2012 р. в загальній сумі 337,21 грн., в тому числі 316,49 грн. основний борг, 6,08 грн. пені, 14,64 грн. компенсації за сплату земельного податку.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував умови укладеного між сторонами попереднього договору оренди № 45/2012-п від 01.11.2012 р.

Провадження у справі порушено ухвалою від 01.08.2013 р., справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 20.08.2012 р., ухвалою господарського суду від 20.08.2013 р. розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 23.09.2013 р., позивача зобов’язано надати обгрунтований розрахунок компенсації земельного податку (із обгрунтуванням вихідних та формули розрахунку), відповідача – відзив на позов та докази в його обгрунтування, копію довідки про включення до ЄДРПОУ.

Позивач явку свого представника в судове засіданні 23.09.2013 р. не забезпечив, витребувані документи не надав.

Представники відповідача в судове засідання не з’явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

01.11.2012 р. між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці (Сторона 1) та товариством з обмеженою відповідальністю «Національні традиції Буковини» (Сторона 2) укладено Попередній договір оренди № 45/2012-п (далі –договір).

Пунктом 1.1. вищезазначеного договору сторони визначили, що Сторона 1 зобов'язується протягом 6 місяців з моменту підписання цього договору укласти в майбутньому Основний Договір оренди нерухомого військового майна - нежитлових вбудованих приміщень площею 3,8 кв.м. в будівлі №4 (літ. А) військового містечка № 101 (у подальшому - Майно), що знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, розташоване за адресою: м.Чернівці, пл. Театральна, 6, на умовах встановлених даним договором.

Сторона 2 до моменту підписання Основного договору оренди має право використовувати Майно за цільовим призначенням, визначеним п. 2.1.3. (п. 1.2. Договору).

Сторона 1 зобов’язується провести процедуру укладення Основного договору оренди, передбачену чинним законодавством у сфері оренди державного (військового) майна (п. 3.2.1. Договору).

Згідно ст. 635 ЦК України : «Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.».

Попередній договір оренди № 45/2012-п від 01.11.2012 р., містить умови попереднього договору, однак проаналізувавши умови даного договору суд прийшов до висновку, що він містить умови основного договору оренди, що підтверджується наступним:

Майно за адресою: м. Чернівці, пл. Театральна, 6 площею 5,0 кв.м. в будівлі №4 (літ. А) військового містечка № 101 було передане відповідачу, згідно акту приймання передачі нерухомого військового майна від 01.11.2012 р.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Дослідженням документальних доказів у справі судом встановлено, що сторонами фактично укладений договір оренди нерухомого майна.

Отже, враховуючи приписи параграфу 1 глави 58 Цивільного кодексу України та аналіз умов укладеного спірного договору, судом встановлено, що у даному випадку має місце укладення строкового, платного договору про передачу в користування приміщень, які перебувають у державній власності.

А відтак, сторони укладаючи такий договір повинні були дотримуватись вимог спеціального законодавства, що регулює процедуру погодження та порядок укладення такого договору.

Згідно п. 3 ст. 1 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв’язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються Законом України “Про оренду державного та комунального майна” з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України”.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” та п. 5, 6, 7 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2000р. №778, передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України. Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Акт оцінки майна (незалежна оцінка майна), яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Згідно п. з), ст. 7 Закону України “Про управління об’єктами державної власності”, Фонд державного майна України погоджує розмір плати за оренду (суборенду) державного майна (крім окремого індивідуально визначеного) за договорами оренди, укладеними підприємствами, військовими частинами Збройних Сил України та іншими військовими формуваннями.

Окрім того, умови та порядок проведення конкурсів на право укладення договорів оренди військового майна визначаються наказом Фонду державного майна України та Міністерства оборони України №1549/241 від 26.07.2000р., а також наказом Міністерства оборони України №46 від 02.02.2010р. “Про затвердження інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна”.

Дослідженням документальних доказів встановлено, що укладаючи спірний договір, об’єктом якого є нерухоме майно, яке перебуває у державній власності, сторонами не дотримано вимоги чинного законодавства щодо порядку погодження та отримання дозволу на укладення такого договору з відповідними органами.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Пункт 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов’язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов’язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов’язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Фактичне користування майном на підставі даного договору (плата відповідачем за користування майном), унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, позаяк використання майна –“річ” безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому даний договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє. (Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 13.01.2004 № 7/85/4/68-81).

Викладені обставини свідчать про те, що договір №17/2010 надання послуг від 01.04.2010 р., не відповідає вимогам законодавства (даний договір укладено без дотримання вказаних вище вимог законодавства щодо передачі в оренду державного майна).

Однак враховуючи те, що договір припинив свою дію 30.04.2013 р. згідно пункту 9.1, визнання його недійсним на майбутнє є неможливим.

Згідно п. 3.3.2 Договору за використання майна Сторона 2 на підставі виставлених рахунків сплачує на розрахунковий рахунок Сторони1 за домовленістю сторін, плату в розмірі 69,3 грн. в місяць, в тому числі ПДВ. Розмір плати підлягає коригуванню після виконання незалежної оцінки майна і укладення Основного договору оренди. Плата за користування майном відповідно до цього Договору підлягає щомісячному коригуванню на індекс інфляції за попередній місяць.

Відповідно до п. 4.1. договору зобов’язання по сплаті, визначені п. 3.3.2 Договору, сторона 2 повинна виконувати до 05 числа місяця, наступного за звітнім.

В порушення умов договору відповідач плату за користування майном за період з 01.11.2012 р. по 30.04.2013 р. не сплачував, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 316,49 грн.

Пунктом 2.5.15 Договору передбачено, що орендар зобов’язаний щомісячно компенсувати Орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме Майно, а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка, на яку Орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.

Статтею 5 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а платниками є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, у тому числі орендарі.

Згідно ст. 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст.797 Цивільного кодексу України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 269 ПКУ платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі

Об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності (стаття 270 ПКУ).

Порядок обчислення плати за землю визначено статтею 286 ПКУ.

Так, відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПКУ підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому с і а і тою 46 ПКУ. з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (пункт 286.2 статті 286 ПКУ).

Отже, власники земельних ділянок та землекористувачі обчислюють суму плати за землю з урахуванням даних державного земельного кадастру, який відповідно до підпункт) 14.1.42 пункту 1.4.1 статті 14 ПКУ містить сукупність відомостей і документів при місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Водночас, необхідно врахувати окремі особливості обчислення та сплати плати за землю, які встановлено статтями 286 та 287 ПКУ.

Так. відповідно до абзацу другого пункту 286.5 статті 286 ПКУ у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності па зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності Крім цього, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок ш земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.6 статті 287 ПКУ).

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 .статті 16 ПКУ платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Щодо бази оподаткування зазначимо, що відповідно до статті 271 ПКУ базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок і урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII ПКУ. а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено. - площа земельних ділянок.

Перевіривши правильність нарахування суми компенсація витрат по сплаті земельного податку, судом встановлено, що правомірною є нарахування компенсації витрат по сплаті земельного податку у розмірі 12,18 грн. (2,03 грн. місячний платіж *6 місяців).

Також суд зазначає, що позивачем безпідставно нараховано ПДВ на суму компенсації витрат по сплаті земельного податку, не надано жодного правового чи договірного обґрунтування підстав нарахування ПДВ на суму компенсації витрат по сплаті земельного податку, законодавством не передбачається нарахування податку на податок, у зв’язку із чим, дана позовна вимога є необґрунтованою.

Відповідно позовні вимоги щодо стягнення компенсації за сплату земельного податку підлягають частковому задоволенню в сумі 12,18 грн.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 193 Господарського кодексу України також передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Будь-яких доказів на спростування позовних вимог чи про сплату коштів за невиконання вказаного Договору, відповідач до суду не подав.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивач просить стягнути пеню в сумі 6,08 грн. за період з 06.12.2012 р. по 31.03.2013 р.

Згідно пунктом 5.2 договору: «Плата за використання майна перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі, стягується відповідно до чинного законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені в розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.».

Розрахунок пені позивачем виконано із додержанням ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно пеня підлягає стягненню.

Судові витрати у зв’язку із частковим задоволенням позовних вимог належить стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 12, 49, 82, 84, 116, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Національні традиції Буковини», (58000 м. Чернівці, вул. Миліївська,13, код 33173788) на користь квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (58000, м. Чернівці, вул. Українська,43, код 08179180) 316,49 грн. основного боргу, 6,08 грн. пені, 12,18 грн. заборгованості з компенсації за плату земельного податку, 1708,47 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

Оформлене у відповідності до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення підписане 30.09.2013 року.

Суддя І.В. Марущак