Рішення № 33834767, 26.09.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2013 р.Справа № 922/3195/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Харківського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості, м.Дергачі, Харківська область до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 про стягнення 73061,48 гривень за участю представників:

позивача - Вовка О.О. (довіреність №б/н від 16 серпня 2013 року)

Назаренко П.О. (довіреність №б/н від 25 вересня 2013 року)

відповідача - ОСОБА_1 (особисто)

ВСТАНОВИВ:

31 липня 2013 року Позивач, Харківський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 78061,48 гривень, у тому числі, 70580,00 гривень суми попередньої оплати, 2540,88 гривень суми нарахованої пені та 4940,60 гривень штрафу. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки №1501, укладеного між сторонами 15 квітня 2013 року. Крім того, просив суд вжити заходи до забезпечення відповідного позову шляхом накладення арешту на кошти, що містяться на р/р №26003052316070 (ХГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" у м.Дніпропетровську, МФО 351533).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 серпня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04 вересня 2013 року.

30 серпня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№31638), в якій повторно просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, що містяться на р/р №26003052316070 (ХГРУ ПАТ КБ "ПриватБанк" у м.Дніпропетровську, МФО 351533). Судом було досліджено надану заяву та прийнято до розгляду.

04 вересня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№32237) витребувані судом документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Також, 04 вересня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№32250) про зменшення розміру позовних вимог, в якій зазначив про часткове погашення Відповідачем суми основної заборгованості у розмірі 5000,00 гривень, у зв'язку з чим просив суд стягнути з Відповідача 73061,48 гривень заборгованості, у тому числі, 65580,00 гривень суми попередньої оплати, 2540,88 гривень суми нарахованої пені та 4940,60 гривень штрафу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 вересня 2013 року було відкладено розгляд справи на 26 вересня 2013 року. Також, відповідною ухвалою суду було прийнято заяву Позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду та продовжено розгляд справи з урахуванням прийнятої заяви.

26 вересня 2013 року представник Позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№35578) додаткові документи, на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Крім того, 26 вересня 2013 року представник Відповідача надав через канцелярію суду заяву (вх.№35623), в якій визнав позовні вимоги у розмірі 73061,48 гривень повністю.

Представники Позивача у відкритому судовому засіданні 26 вересня 2013 року підтримали позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, та просили суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник Відповідача у відкритому судовому засіданні 26 вересня 2013 року проти позовних вимог не заперечував.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

15 квітня 2013 року між Харківським центром професійно-технічної освіти державної служби зайнятості (Позивачем) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Відповідачем) було укладено договір поставки №1501. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов договору, постачальник (Відповідач) зобов'язався передати у власність замовника (Позивача) товар, а замовник, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його.

Загальна сума договору складала 70580,00 гривень, ПДВ не передбачено (п.2.2. договору).

Попередня оплата здійснюється замовником в розмірі 100% від ціни на товар шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок постачальника (п.п.3.1.1., 3.2 договору).

Відповідно до п.4.1 договору, датою поставки товару, є дата, коли товар був переданий у власність замовника, що підтверджується видатковими накладними, але не пізніше, ніж 30 календарних днів з дати попередньої оплати за товар.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач здійснив 100% передплату у розмірі 70580,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням №679 від 23 травня 2013 року (а.с.12).

Відповідач, в свою чергу, товар, у передбачений договором строк, не поставив, суму передоплати повернув частково у розмірі 5000,00 гривень.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед Позивачем у розмірі 65580,00 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч.2 цієї статті).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання Відповідачем свого обов'язку за договором, або повернення повної суми передоплати в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача 65580,00 гривень передоплати за спірним договором нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 2540,88 гривень пені та 4940,60 гривень штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Відповідно до п.7.1 спірного договору, за порушення виконавцем строків виконання зобов'язання, останній сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості товарів за якими допущено прострочення виконання за кожен день такого прострочення, а за прострочення понад 30 днів штраф у розмірі 7% указаної вартості.

Суд, перевіривши розрахунок пені та штрафу, нарахованих Позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаних сум, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з Відповідача у повному обсязі.

Щодо заяви Позивача про вжиття заходів до забезпечення відповідного позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/2776 від 12 грудня 2006 року „Про деякі питання практики забезпечення позову" та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про вжиття заходів до забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у Відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В даному разі Позивачем не подано доказів того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відсутні такі докази й в матеріалах справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що заява Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою, а тому суд не вбачає правових підстав для її задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача до Державного бюджету України суми судового збору у розмірі 1720,50 гривень, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про державний бюджет на 2013 рік", на 2013 рік установлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі: з 1 січня -1147,00 гривень.

Враховуючи викладене, сума мінімального судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складає 1720,50 гривень, а немайнового характеру 1147,00 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до ч.3 ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Отже, суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, керується ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на Відповідача та підлягає стягненню з останнього до Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 546, 548, 599, 612, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Харківського центру професійно-технічної освіти державної служби зайнятості (62300, Харківська область, м.Дергачі, вул.Артема, 1, код ЄДРПОУ 35993839) 65580,00 гривень попередньої оплати, 2540,88 гривень пені та 4940,60 гривень штрафу.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м.Харкова, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1720,50 гривень судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 01 жовтня 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

справа №922/3195/13