Ухвала суду № 33829835, 26.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2013 року м. Київ К/9991/62173/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011

у справі № 2-а-3713/10/2070

за позовомБорівського комунального підприємства теплових мереждоІзюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської областіпровизнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень-рішеньВСТАНОВИВ:

Борівське комунальне підприємство теплових мереж (далі по тексту - позивач, Борівське КПТМ) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі по тексту - відповідач, Ізюмської ОДПІ Харківської області) про визнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.04.2008 № 0000072320/0 та від 23.04.2008 № 0000062320/0. В іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами невиїзної планової перевірки Борівського КПТМ з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 31.12.2007, відповідачем складено акт від 14.04.2008 № 918/2320/32468926, яким встановлено порушення позивачем пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість від вартості придбаної електроенергії, яка не відноситься до складу валових витрат.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення від 23.04.2008 № 0000072320/0, яким на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зобов'язано сплатити штраф у розмірі 7 870,65 грн. та податкове повідомлення-рішення від 23.04.2008 № 0000062320/0, яким на підставі абз. «б» пп. 4.2.2 ст. 4 та пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 31 848,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду відповідно до ст. 99, ст. 100 КАС України.

Суд апеляційної інстанції, з посиланням на норми ч. 3 ст. 99 КАС України та ст. 5, ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» прийшов до вірного висновку, що строк звернення до адміністративного суду позивачем не пропущено.

Згідно пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що для позивача базовим податковим (звітним) періодом є один місяць.

Відповідно до пп. 17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» на платників податків, які не сплачують узгоджені суми податкових зобов'язань протягом граничних строків, визначених цим Законом, накладаються штрафні санкції: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі 10% такої суми, при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі 20% такої суми, при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі 50% такої суми.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач зараховував суми поточних платежів податку на додану вартість за листопад 2008 року, в рахунок погашення податкового боргу (недоїмки), який виник раніше, а суми поточних платежів визначив податковим боргом та нарахував штраф за порушення граничного строку сплати податку на додану вартість.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що факт сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 15 000,00 грн., згідно податкової декларації, було здійснено без затримки понад 90 календарних днів, що підтверджується виписками Борівського відділення ХОД «Райффайзен Банк Аваль», а саме: 20.12.2006 на суму 10 000,00 грн. із зазначенням платежу: «податок на додану вартість за листопад 2006 року», 25.01.2007 на суму 5 000,00 грн. із зазначенням платежу: «податок на додану вартість за листопад 2006 року».

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. Платник податків самостійно визначає черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу, за винятком випадків примусового стягнення активів платника в рахунок погашення його податкових зобов'язань за рішенням суду.

Суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку, що незважаючи на те, що позивач на виконання вимог пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в межах встановленого строку і в повному обсязі сплачував поточні платежі з податку на додану вартість, які не є податковим боргом, відповідач на власний розсуд безпідставно зарахував ці поточні платежі податку на додану вартість в рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше.

Посилання податкового органу в обґрунтування правомірності прийнятого рішення на п. 7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, є необґрунтованим, оскільки Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не надає податковому органу права змінювати призначення платежу і тим більш не надає права зараховувати поточні платежі в рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше поточних зобов'язань.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що підстави для нарахування позивачу штрафних санкцій на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відсутні.

Разом з тим, відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку із включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість в сумі 4 340,00 грн. від вартості придбаної електроенергії, яка не відноситься до складу валових витрат (понаднормативні витрати електроенергії).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит-сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач сплатив вартість електроенергії згідно рахунків за договірною ціною для використання цього ресурсу при виробництві теплової енергії, яка є безпосередньо його господарською діяльністю.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача.

Відповідно пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника податку, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням, не включається до складу податкового кредиту.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сума податку на додану вартість у розмірі 4 340,00 грн. включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджується належно оформленими податковими накладними.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3-5.7 цієї статті.

Пунктом 5.3 ст. 5 вказаного вище Закону встановлено вичерпний перелік витрат, які не включаються до складу валових. Зазначений перелік не містить витрат електроенергії, в тому числі понаднормативних. Особливості віднесення витрат до складу валових витрат, визначені в пп. 5.4-5.7, також не включають особливостей, пов'язаних з витратами електроенергії, в тому числі понаднормативними. Крім того, п. 5.11 ст. 5 Закону визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суму у розмірі 4 340,00 грн., яка підтверджена податковими накладними, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані ним у власній господарській діяльності, отже податок на додану вартість донараховано неправомірно, у зв'язку з чим неправомірним є застосування штрафних санкцій за вказане порушення.

Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О.Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова