Ухвала суду № 33829242, 27.09.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження № 22-ц/772/2149/2013Головуючий в суді першої інстанції:Васильєва Т.Ю.Категорія: 5Доповідач: Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2013 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Чорного В.І., Оніщука В.В.

при секретарі: Богацькій О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд із цим позовом, мотивуючи його тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 Після припинення шлюбних відносини, сторони склали опис спільно нажитого майна, в якому зазначили також автомобіль ВАЗ 21063 1991 року випуску, д. н. з. НОМЕР_2, який був придбаний ними під час шлюбу у ОСОБА_5 Після розірвання шлюбу позивач з'ясувала, що спірний автомобіль не був зареєстрований на ОСОБА_3, а останній користувався ним, згідно наданого доручення. Вважаючи, що автомобіль був придбаний за договором купівлі-продажу, позивач просила суд визнати договір купівлі-продажу автомобіля від 13 квітня 2002 року дійсним, визнати цей автомобіль об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також провести поділ спільно нажитого з ОСОБА_3 майна.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 21 березня 2013 року позовні вимоги було роз'єднано. У даному проваджені залишено вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу автомобіля та визнання його об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Інші вимоги виділено в окреме провадження.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 18 червня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та норм процесуального права, просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу автомобіля укладеним не був; ОСОБА_5 надав ОСОБА_3 лише довіреність на право користування та розпорядження автомобілем, а відтак немає підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Установлено, що 18 березня 2002 року ОСОБА_4 видала довіреність на ім'я ОСОБА_5, якою уповноважила останнього розпоряджатися і керувати належним їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого Жмеринським МРЕВ УДАІ Вінницької області 05 жовтня 1999 року автомобілем марки «ВАЗ-21063», випуску 1991 року, двигун № НОМЕР_1, кузов № НОМЕР_4, номерний знак НОМЕР_2.

13 квітня 2002 року ОСОБА_5 було видано довіреність на ім'я ОСОБА_3, якою він уповноважив останнього розпоряджатися і керувати належним ОСОБА_4 вищезазначеним транспортним засобом.

Відповідно до ст. 224 ЦК України 1963 року, діючої на час виникнення спірних правовідносин, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 42 ЦК УРСР 1963 року, угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 44 ЦК (в редакції 1963 року) повинні укладатись у письмовій формі угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 цього Кодексу суд може визнати дійсною лише угоду, що за законом підлягає нотаріальному посвідченню.

Між тим, для договору купівлі-продажу автомобіля нотаріальна форма не вимагається.

Статтею 64 ЦК (в редакції 1963 року) визначено, що довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Отже, довіреність не є правовим оформленням переходу права власності на автомобіль.

Виходячи із встановлених судом обставин і правової суті спору, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача - є правильним, оскільки доказами не підтверджено факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу автомобіля. Видача довіреності чи передоручення повноважень на транспортний засіб, що був в експлуатації та має особливості цивільного обороту без укладення договору купівлі - продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до третіх осіб.

Враховуючи наведене, безпідставними є вимоги позивача про визнання спірного автомобіля об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Суддя-доповідач: С.К.Медвецький

Судді: В.І.Чорний

В.В.Оніщук

З оригіналом вірно: