Постанова № 33824539, 23.09.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2013 року № 813/5733/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судових засідань - Гуменюк В.М.,

за участю представника позивача Слюсарчука О.В., Гери О.Ф., представників відповідача Чижевського М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Підприємство Личаківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№30)» до ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000262300/1511 від 23.01.2013р., №0000252300/1213 від 23.01.2013р. та №0000061720/629 від 16.01.2013р., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Підприємство Личаківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№30)» (далі-Підприємство) звернулося у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до у ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Львівської області ДПС (далі-ДПІ), просить визнати дії протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000262300/1511 від 23.01.2013р., №0000252300/1213 від 23.01.2013р. та №0000061720/629 від 16.01.2013р. Обґрунтовує позов тим, що за наслідком проведеної позапланової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, податковий орган безпідставно прийшов до висновку, що Підприємством завищено податковий кредит на суму 130 462,00 грн., з підстав проведення безтоварних операцій: без реального надходження товарно-матеріальних цінностей на суму ПДВ 14 645,70 грн. та визнано зайвим віднесення до складу податкового кредиту податок на додану вартість (далі-ПДВ) з транспортних послуг, витрати по яких оформлено не належним чином, без товарно-транспортних накладних на загальну суму 115816,00 грн. Вважає, такі висновки не обгрунтованими, що спростовуються належними первинними бухгалтерськими документами. Окрім того, оскільки Підприємство створене з метою залучення засуджених до суспільно-корисної праці, немає створених пунктів продажу товарів, відпуск продукції здійснювався з складського приміщення Підприємства, його діяльність не підлягає патентуванню. Враховуючи п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України та період що перевіряється з 01.10.2009р. по 30.09.2012р. податковим органом невірно визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб на суму 351 904,44 грн., оскільки за обревізований період Підприємством утримано такий податок в сумі 157 002,95 грн.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позові та в обґрунтуваннях позовних вимог, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у запереченнях на позов та пояснив, щодо правочинів з постачальниками ПП «Будгаранткомфорт», ПП «Львівкомфортгруп-К», ТОВ «Іртас», ТОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс» встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків, в зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування. Щодо наданих послуг ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6, у зв'язку з тим, що первинні документи (товарно-транспортні накладні), які б містили відомості про господарські операції не представлені, у зв'язку з цим відсутнє підтвердження фактичного виконання робіт. Вважає, що вищезазначене підтверджує відсутність фактичного отримання Підприємством товару та послуг. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В порядку ст.55 КАС України судом допущено заміну ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Львівської області ДПС правонаступником ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 вересня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

Заслухавши пояснення учасникіув процесу, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що Державне підприємство «Підприємство Личаківської виправної колонії (№30)», зареєстроване як суб'єкт господарювання виконавчим комітетом Львівської міської ради. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби від 07.02.1997р., станом на 09.01.2013р. перебавало на обліку в ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Львівської області ДПС.

Судом встановлено, що ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р., за наслідком якої податковий орган прийшов до висновку, що Підприємством порушено п.п. 7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, п.п 7.4.4, пп. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7, Закону України в редакції від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168) в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 130 462,00 грн.; порушено п.п. 168.1.1, п.п. 168.1.2, 168.5, п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755 з наступними змінами та доповненнями (далі-ПК України) в результаті чого не перераховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 351 904,44 грн.; порушено п.п. 267.1.1, п.п.267.1.2, п.267.1 ст.267 ПК України, оскільки реалізовано продукцію власного виробництва фізичним особам, які не перебували з ними у трудових відносинах в квітні та в липні-грудні 2011 року без придбання відповідного торгового патенту на право здійснення такої діяльності, що викладено в Акті перевірки від 09.01.2013р. №3/240/22-10/08680448.

На підставі Акта перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення №0000262300/1511 від 23.01.2013р., згідно якого до Підприємства застосовано штрафну (фінансову) санкцію на суму 13 738,00 грн., №0000252300/1213 від 23.01.2013р., згідно якого Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» за основним платежем 130 462,00 грн., та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 32 615,50 грн. та №0000061720/629 від 16.01.2013р., якими Підприємству збільшено суму зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб» за основним платежем на суму 351 904,44 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 87 976,11грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями Підприємство звернулося до суду за захистом своїх прав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Як зазначено в акті перевірки, в ході проведеного аналізу встановлено неможливість фактичного здійснення ПП «Будгаранткомфорт» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу. Вищезазначене підтверджує неможливість реального здійснення господарських операцій ПП «Будгаранткомфорт», а отже відсутність фактичного постачання ТМЦ Підприємству. В ході проведеної перевірки ПП «Львівкомфортгруп-К» встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.3, ст.4, ст.7 Закону №168. Таким чином ПП «Львівкомфортгруп-К» завищено об'єкт оподаткування за рахунок відображення доходу від продажу по безтоварних операціях, в тому числі операціях з поставки ТМЦ Підприємству. Згідно акта перевірки ТзОВ «Іртас» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період 01.01.2009 року по 04.11.2010 року, від 17.02.2011р. №117/23-2/34419121, ТзОВ «Іртас» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, що стало підставою для висновків, що Підприємство безпідставно сформувало податковий кредит по безтоварних операціях з ТзОВ «Іртас». Як вбачається в Акті, ТзОВ «Віктор Ко» завищено об'єкт оподаткування ПДВ за рахунок відображення доходу від продажу по безтоварних операціях, в тому числі по операціях з поставки ТМЦ Підприємству, в результаті чого Підприємство завищено податковий кредит по операціях з поставки ТМЦ від ТзОВ «Віктор Ко». Згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів на рівні ДПА України по Підприємству рахується розбіжність по податковому кредиту з контрагентом ПП «МКМ-Сервіс», в результаті чого ДПІ вважає, що Підприємством завищено податковий кредит по операціях з поставки ТМЦ від ПП «МКМ-Сервіс». Окрім того, згідно акта перевірки Підприємством зайво віднесено до складу податкового кредиту ПДВ з транспортних послуг, витрати по яких оформлено не належним чином, на загальну суму 115 816,00 грн. В акті також зазначено, що Підприємство за період з 01.10.09р. по 30.09.12р. нараховувало та виплачувало заробітну плату, однак податок на доходи фізичних осіб перераховувався у бюджет не в повному обсязі. Таким чином, станом на 30.09.2012 року не перераховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 351 904,44 грн.

На підставі вищевикладеного податковий орган прийшов до висновку що Підприємством порушено вимоги Закону №168, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 130 462,00 грн., порушено вимоги Податкового кодексу України, що призвело до не перерахування податку на доходи фізичних осіб в сумі 351 904,44 грн. та реалізовано продукцію власного виробництва фізичним особам, які не перебували з ними у трудових відносинах в квітні, липні-грудні 2011 року без придбання відповідного торгового патенту на право здійснення такої діяльності.

Проте з такими висновками ДПІ суд не погоджується частково, виходячи з наступного.

Щодо надання Підприємству транспортних послуг ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 слід зазначити, що протягом 2009-2010 років Підприємство (Продавець) на підставі укладених договорів №25 від 26.02.2009 року та №27 від 30.03.2010 року з Державним департаментом України з питань виконання покарань (Покупець) продавало і відвантажувало продовольство власного виробництва (борошно пшеничне І сорту). Згідно п.3.1 Договорів, поставка товару буде проводитись партіями автотранспортом Продавця. Згідно п.3.2 Договорів, Покупець видає рознарядки Продавцю на поставку товару територіальним органам управління Державного департаменту України з питань виконання. Отримувачами товару є установи виконання покарань і слідчі ізолятори.

Як пояснили представники позивача доставка борошна до установ виконання покарань та слідчих ізоляторів на підставі укладених з Департаментом договорів здійснювалась в 2009 році частково ФОП ОСОБА_5 (Договір про надання послуг з перевезення №57/3 від 13.04.2009р.) та ФОП ОСОБА_6 (Договір перевезення вантажу №146 від 20.04.2009р.), іншими надавачами транспортних послуг та Підприємством самостійно, в 2010 році виключно ФОП ОСОБА_6 (Договір перевезення №17/05/10/01 від 17.05.2010р.), як переможцем відкритих торгів по закупівлі «Послуг з перевезення вантажів спеціальним автомобільним транспортом», проведених Підприємством.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи та відповідно до звіту про результати проведення процедури відкритих і двоступеневих торгів №2 від 17.05.2010 року угода з перевезення вантажів укладена з ФОП ОСОБА_6 як з переможцем торгів, який мав необхідну документацію, що підтверджувала його право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема, щодо перевезення вантажів: Свідоцтво про державну реєстрацію ФОП, Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 30.05.2005р., Ліцензію про надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, ліцензійні картки на транспортні засоби ФОП, Санітарного паспорта на транспортний засіб.

Факт надання послуг з перевезення підтверджується, в тому числі, актами здачі-прийняття робіт (ар. акта 29 - 32), як первинними обліковими документами, які були предметом дослідження суду та податковим органом та в яких мається посилання на наданні послуги з перевезення вантажу з зазначенням маршруту, які надавали право позивачу внести зміни в бухгалтерський облік, а також виписані податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту у відповідних податкових періодах.

Окрім того, до матеріалів справи долучено акт взаєморозрахунків за поставлене продовольство, яким підтверджується звірка взаєморозрахунків згідно Договорів №25 від 26.02.2009 року та №27 від 30.03.2010 року з Державним департаментом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 Закону №168 визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними. Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р. (далі-Закон №996), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Представлені представниками позивача в судовому засіданні документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій Підприємства та його контрагентами ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Відповідно до підпункту 7.5.1 Закону №168 датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Суд вважає, що з дати отримання податкової накладної у позивача виникло право на податковий кредит.

Згідно вимог пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. ДПІ не наведено суду підстав, з яких податкові накладні контрагентів позивача не можна було б вважати такими, що підтверджують право позивача на податковий кредит.

Позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по господарських операціях з ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6, надано податкові накладні які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідає встановленому чинним на момент їх виписки законодавством. Зазначені обставини давали право позивачу включити ПДВ в сумі 115 816,00 грн. до складу податкового кредиту жовтня-грудня 2009 року та квітня-грудня 2010 року.

Щодо висновків ДПІ викладених у Акті про проведення безтоварних операцій, без реального надходження товарно-матеріальних цінностей Підприємству від ПП «Будгаранткомфорт», ПП «Львівкомфортгруп-К», ТОВ «Іртас», ТОВ «Віктор Ко», ПП «МКМ-Сервіс» за наслідком проведення яких Підприємством завищено податковий кредит на загальну суму 14 646,00 грн. то слід зазначити наступне.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

В статті 13 Цивільного кодексу України зазначено, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства. Не допускається зловживання правом.

За змістом частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою цієї статті є нікчемним. Як установлено частиною другою статті 215 того ж Кодексу, визнання судом нікчемного правочину недійсним не вимагається. Відповідно до частини першої статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до п.3.2.1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», чинного на момент виникнення спірних правовідносин визначає, що у будь-яких випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, яким оподатковуються інші особи, у тому числі податок на додану вартість, сума такого податку вважається бюджетним фондом, який належить державі та створюється від її імені.

Застосування угод та вчинення дій, які не мають іншої економічної мети крім мінімізації сплати податків - є зловживання правом на свободу підприємницької діяльності. Зазначене зловживання виражається в укладання удаваних угод, що має на меті приховати реальну угоду, яка суперечить моральним засадам суспільства (спроба ухилитись від конституційного обов'язку сплати податків).

Відповідно до п.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судом рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Львівським апеляційним адміністративним судом відповідно до Постанови у справі №29402/11/9104 від 06.03.2012 року встановлено, що закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав свідчить про доведеність вини вказаних осіб в організації реєстрації, придбанні та перереєстрації суб'єктів господарювання на малозабезпечених «підставних» осіб за грошову винагороду, а саме ТОВ «Віктор Ко», ТОВ «Іртас», тобто у фіктивному підприємництві.

Вищенаведене підтверджує неможливість реального здійснення господарських операцій ТОВ «Віктор Ко», ТОВ «Іртас», а отже відсутність фактичного постачання ТМЦ Підприємству.

Щодо взаємовідносин з ПП «Будгаранткомфорт», ПП «Львівкомфортгруп» та ПП «МКП-Сервіс» то слід зазначити, що аналізуючи подані суду документи, для надання яким юридичної сили і доказовості такі повинні мати обов'язкові реквізити, посади, прізвища і підпис осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарських операцій і складання первинних документів, вид діяльності підприємств постачальників, наявність необхідних умов для здійснення господарських операцій в частині придбання, зберігання, відвантаження в силу встановленого ДПІ факту відсутності необхідного персоналу, транспортних засобів, складських приміщень, не можливо дійти однозначного висновку про те, що такі мали реальний характер, оскільки як до перевірки та і суду не надано жодних доказів волевиявлення учасників господарських взаємовідносин щодо їх виконання, не надано товарно-транспортних накладних на поставку товару, у видаткових накладних, приймальних актах відсутні обов'язкові реквізити, посади, прізвища і підпис осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарських операцій і складання первинних документів, та як це передбачено ч.1 та ч.2 ст.9 Закону №996, зазначені обставини дають суду підстави вважати що такі товари у ПП «Будгаранткомфорт», ПП «Львівкомфортгруп» та ПП «МКП-Сервіс» не придбавались.

Оцінюючи докази, судом враховано, що розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок визначення податкового кредиту. Намір одержати доход лише в зазначений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Контролюючим органом проведеним дослідженням фінансово-господарської діяльності Підприємства встановлено, що останнє оплачувало кошти контрагентам без мети реального настання правових наслідків, з метою несплати податків, що призвело до втрати дохідної частини Державного бюджету, з чим погоджується суд. Даючи аналіз матеріалам справи суд приходить до переконання, що операції із придбанням товару не мали реального товарного характеру.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні: в частині основного платежу по ПДВ на суму 14 646,00 грн. та застосованих штрафних фінансових санкцій штрафів на суму 3 6661,50 грн. на підставі п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акта перевірки, ДПІ встановлено нарахування Підприємством за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р. податку з доходів фізичних осіб в сумі 142 975,16 грн. за кодом платежу 11010100 та в сумі 14 027,79 грн. за кодом платежу 11010200; перераховано до бюджету податок в сумі 139 119,97 грн. за кодом платежу 11010100 та в сумі 15 636,21 грн. за кодом платежу 11010200 утриманих сум податку на доходи фізичних осіб починаючи із залишку на 1 число місяця, в якому проводилась перевірка: станом на 01.10.2009р. залишок в сумі 65 060,53 грн. за кодом платежу 11010200 та в сумі 287 926,53грн. за кодом платежу 11010100.

Дані обставини встановлені на підставі аналізу рах. 641, досліджених платіжних доручень за 2009-2012 роки, відомосте Головної книги. Проте за результатами перевірки повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум податку на доходи фізичних осіб контролюючий орган прийшов до переконання, що з врахуванням залишку на 01.10.2009р. - початок обревізованого періоду, заборгованість по цьому податку на кінець перевірки 30.09.2012 року за кодом платежу 11010200 становить 63 452,11 грн., за кодом платежу 11010100 становить 291 781,72 грн., а саме на загальну суму 355 233,83 грн., сума яка відмінна від суми визначеного грошового зобов'язання, вказаного в податковому повідомленні-рішенні №0000061720/629 від 16.01.2013р. - 351 904,44 грн. основного платежу.

В судовому засіданні представники позивача пояснили, що встановлена ДПІ заборгованість станом на 01.10.2009 року підтверджується витягом з Головної книги Підприємства на 2009 рік; відомістю 3.6 аналітичного обліку розрахунків з бюджетом за вересень 2009р., балансом станом на 01.10.2009р. форма №1 фінансової звітності підприємства; додаток №10 до фінансової звітності Довідка про стан розрахунків по сплаті податків, платежів, зборів по підприємству ЛВК №30 за 9 місяців 2009 pоку, у якій зазначено загальну суму заборгованості за розрахунками з бюджетом зі страхування, в тому числі податок з доходів фізичних осіб (прибутковий податок) 353 тис. грн.

Слід зауважити, що згідно п.102.1.ст.102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Аналізуючи вимоги чинного законодавства та встановлені обставини суд прийшов до переконання, що нараховуючи суму грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» ДПІ не було враховано вимоги п.102.1 ст.102 ПК України та ту обставину, що встановлені суми не перерахованого податку до бюджету виникли поза межами 1095 днів у відповідних періодах, які ДПІ не конкретизовані.

Щодо повноти утримання та перерахування вказаного податку до бюджету в обревізований період (з 01.10.2009р. по 30.09.2012р.) суд зауважує, що за кодом платежу 11010100 ДПІ встановлено, що за обревізований період нараховано 142 975,16 грн., а перераховано до бюджету меншу суму - 139 119,97 грн., за кодом платежу 11010200 ДПІ встановлено, що за обревізований період нараховано 14 027,79 грн., а перераховано до бюджету більшу суму - 15 636,21 грн.

Слід зазначити, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Хоч Підприємством зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за кодом платежу 11010100 перераховано в меншій сумі ніж утримано, а за кодом платежу 11010200 перераховано до бюджету більшу суму ніж утримано, згідно висновку про несвоєчасне перерахування до бюджету (ар. акта 45) вказано загальна сума 355 233,83 грн., проти 351 904,44 грн. основного платежу у податковому повідомленні-рішенні №0000061720/629 від 16.01.2013р., проте суд, констатуючи помилкове нарахування зобов'язань та штрафних санкцій на підставі ПК України, не може визнати недійсним рішення податкового органу в якійсь частині, оскільки суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, приймаючи до уваги те, що рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Дана обставина (несплата податкових зобов'язань) надасть податковому органу можливість визначити як їх розмір, вказавши період несплати, так і визначити штрафні санкції, про що винесе нове рішення в порядку п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України.

Дана позиція висловлена Верховним Судом України у Постанові Верховного суду від 05.12.2006р. у справі за позовом ЗАТ «Київський склотарний завод» до ДПІ в Оболонському районі м.Києва про визнання рішень недійсними та з врахуванням ч.2 ст.161 КАС України, повинна бути врахована при вирішенні спірних правовідносин.

Щодо висновків ДПІ про порушення Підприємством п.п.267.1.1, пп.267.1.2, п.п.267.1 ст.267 ПК України, а саме твердження що підприємство реалізовувало продукцію власного виробництва фізичним особам, які не перебували з ними у трудових відносинах в квітня 2011 року та липні-грудні 2011 року без придбання відповідного торгового патенту на право здійснення такої діяльності, слід зазначити наступне.

Як вбачається з п.2.1 статуту Підприємства, Підприємство створене з метою залучення засуджених, які відбувають покарання у Личаківській виправній колонії №30 до суспільно корисної праці і забезпечення їх професійно-технічного навчання.

Стаття 118 Кримінально-виконавчого кодексу України встановлює, що засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Статтею 267 ПК України встановлено, що платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять визначені цією статтею види підприємницької діяльності, в тому числі торговельну діяльність у пунктах продажу товарів.

Як зазначив представник позивача посилаючись на п.2.1 ст.2 Статуту Підприємства, згідно п.133.5 ст.133 Підприємство є установою кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної центральним органом виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, із включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених зазначеним органом виконавчої влади.

Згідно ст.1 Закону України «Про підприємництво», підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Оскільки метою діяльності Підприємства є не підприємницька діяльність, метою якої є одержання прибутку, а тому, на думку суду, Підприємство не відноситься до переліку суб'єктів, визначених статтею 267 ПК, які зобов'язані придбавати торгові патенти.

Щодо вимоги позивача про визнання дій ДПІ протиправними то суд зауважує що така до задоволення не підлягає, оскільки ні підстав протиправності дій ДПІ ні доказів в їх обґрунтування позивачем суду не надано.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства та передбачених ст.2 КАС України принципів, що дає суду підстави задовольнити позовні вимоги частково.

Щодо судових витрат, то у відповідності до ст.94 КАС України слід стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Підприємство Личаківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№30)» 2294,00 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000262300/1511 від 23.01.2013р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000061720/629 від 16.01.2013р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000252300/1213 від 23.01.2013р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» за основним платежем 115 816,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 28 954,00 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Підприємство Личаківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області (№30)» 2294,00 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст Постанови виготовлений 01.10.2013 року.

Суддя Шинкар Т.І.