Постанова № 33822930, 24.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2013 р. справа№ 910/8259/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Сєтов М.О., Парицька Н.О.;

відповідача-1 - не з`явилися;

відповідача-2 - Сметана М.Ю., Зорін Р.Є.

розглянувши апеляційну скаргу HUAWEI TECH. INVESTMENT CO., LTD

на рішення господарського суду м. Києва від 18.07.2013 р.

у справі № 910/8259/13 (суддя - Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України"

до 1. Приватної фірми "АРСЛАН";

2. HUAWEI TECH. INVESTMENT CO., LTD

про визнання недійсними частин правочинів та стягнення 24000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" (далі - позивач) звернулося з позовом до Приватної фірми "АРСЛАН" (далі - відповідач-1) та HUAWEI TECH. INVESTMENT CO., LTD (далі - відповідач-2) про:

- визнання недійсною статті 13 «Арбітраж» Контракту на поставку телекомунікаційного обладнання Honet № 0008040412270К від 11.01.2005 р.;

- визнання недійсною статті 13 «Арбітраж» Контракту на поставку для Пілотного Проекту телекомунікаційного обладнання IPTV та VOD № 0008040507168G від 22.07.2005 р.;

- визнання недійсною статті 13 «Арбітраж» Контракту на поставку телекомунікаційного обладнання № 0008040607050В від 25.12.2006 р.

- визнання недійсною статті «Арбітраж» Контракту на поставку телекомунікаційного обладнання № 0008040702060А від 25.03.2007 р.;

- стягнення з Приватної фірми «АРСЛАН» 24000,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.04.2013 р. порушено провадження у справі № 910/8259/13.

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.07.2013 р. у справі № 910/8259/13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" задоволено частково, визнано недійсною статтю 13 «Арбітраж» Контракту на поставку телекомунікаційного обладнання Honet № 0008040412270К від 11.01.2005 р., статтю 13 «Арбітраж» Контракту на поставку для Пілотного Проекту телекомунікаційного обладнання IPTV та VOD № 0008040507168G від 22.07.2005 р., статтю 13 «Арбітраж» Контракту на поставку телекомунікаційного обладнання № 0008040607050В від 25.12.2006 р., статтю 13 «Арбітраж» Контракту на поставку телекомунікаційного обладнання № 0008040702060А від 25.03.2007 р., укладених між позивачем та HUAWEI TECH. INVESTMENT CO., LTD. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 18.07.2013 р., HUAWEI TECH. INVESTMENT CO., LTD подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати в частині визнання недійсними статті 13 «Арбітраж» Контракту на поставку телекомунікаційного обладнання Honet № 0008040412270К від 11.01.2005 р., статті 13 «Арбітраж» Контракту на поставку для Пілотного Проекту телекомунікаційного обладнання IPTV та VOD № 0008040507168G від 22.07.2005 р., статті 13 «Арбітраж» Контракту на поставку телекомунікаційного обладнання № 0008040607050В від 25.12.2006 р. та статті «Арбітраж» Контракту на поставку телекомунікаційного обладнання № 0008040702060А від 25.03.2007 р.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Так, в апеляційній скарзі скаржник вказує на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку стосовно визнання недійсними статтей «Арбітраж» контрактів на поставку з мотивів того, що дані статті не містять точної назви суду, на вирішення якого сторони мають передавати спори щодо зазначених контрактів.

Окрім того апелянт зазначає про відсутність повідомлення відповідача-2 про час та місце судових засідань.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2013 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/8259/13, а розгляд справи призначено на 17.09.2013 р.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача-2 - без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 р. розгляд справи відкладено на 24.09.2013 р. у зв`язку з неявкою представників відповідача-1.

В засідання суду, призначене на 24.09.2013 р., представники відповідача-1 повторно не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду скарги та доказів поважності причин відсутності зазначених представників суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

04.01.2005 р. між Приватною фірмою "АРСЛАН" (виконавець) та Закритим акціонерним товариство "Телесистеми України" (замовник) укладено договір про надання послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого замовник дає завдання виконавцю та зобов'язується оплатити послуги, а виконавець зобов'язується відповідно до завдання замовника надавати йому зазначені консультаційно-організаційні послуги (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 1.1 Статуту позивача та листа № 155 від 15.12.2006 р. правонаступником прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства "Телесистеми України" за договором від 04.01.2005 р. є позивач.

Відповідно до пп. д) п. 2.1 Договору відповідач-1 зобов'язався за окремими дорученнями замовника проводити правовий аналіз та консалтинг щодо проектів договорів (контрактів), які укладаються замовником з його контрагентами, на предмет відповідності положень таких правочинів чинному законодавству.

При виконанні зазначених в п. 2.1 Договору обов'язків виконавець керується договором і відповідним чинним законодавством та гарантує таку якість послуг, що відповідає вимогам, які звичайно ставляться до послуг такого роду (п. 2.2 Договору).

Пунктом 5.1.4 Договору сторони передбачили, що виконавець несе відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків, що спричинило прямі та не прямі збитки замовника, протягом одного року з дати підписання актів приймання-передачі робіт за даним договором в розмірі вартості оплачених послуг (робіт) наданих (виконаних) за даним Договором.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі ст. ст. 193, 202 ГК України та ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На виконання зобов'язань за договором відповідачем-1 було здійснено правовий аналіз та консалтинг щодо проектів договорів (контрактів) на предмет відповідності положень таких правочинів чинному законодавству, які в подальшому було укладено позивачем з HUAWEI TECH. INVESTMENT CO., LTD.

Згідно актів приймання-передачі послуг від 11.01.2005 р., 22.07.2005 р., 25.12.2006 р., 25.03.2007 р. відповідачем-1 надано позивачу послуги з правового аналізу укладення проектів контрактів з відповідачем-2, предметом яких є поставка обладнання та комплектуючих на загальну суму 24000,00 грн.

11.01.2005 р. між Закритим акціонерним товариством "Телесистеми України", правонаступником якого є позивач, та HUAWEI TECH. INVESTMENT CO., LTD було укладено контракт № 0008040412270К на поставку телекомунікаційного обладнання Honet та 22.07.2005 р. - контракт на поставку для пілотного проекту телекомунікаційного обладнання IPTV та VOD № 0008040507168G.

Також, 25.12.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" та HUAWEI TECH. INVESTMENT CO., LTD укладено контракт на поставку телекомунікаційного обладнання № 0008040607050В та 25.03.2007 р. - контракт на поставку телекомунікаційного обладнання № 0008040702060А.

Усі із зазначених вище контрактів містять арбітражне застереження, викладене у ст. 13 "Арбітраж".

Так, ст. 13 "Арбітраж" контракту на поставку телекомунікаційного обладнання Honet № 0008040412270К від 11.01.2005 р. та контракту на поставку для пілотного проекту телекомунікаційного обладнання IPTV та VOD № 0008040507168G від 22.07.2005 р. передбачено, що будь-які спори, протиріччя або претензії, що виникають із або у зв'язку з контрактом, або його порушенням, розірванням чи недійсністю, будуть вирішені арбітражем відповідно до Регламенту Німецької Інституції з арбітражної справи, Берлін. Кількість арбітрів у випадку спору буде три (3). Місцем розгляду спору буде м. Берлін, Німеччина. Мовою арбітражного розгляду буде англійська. По відношенню до контракту та додатків до нього підлягає застосуванню право: А. Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 р. (Віденська Конвенція, далі - CISG); та В. У тому випадку, якщо протиріччя виходять за межі CISG, - у відповідності до матеріального права України. В період арбітражу виконання контракту має продовжуватись за виключенням тієї частини контракту, яка стосується проблеми, що має бути вирішена в процесі арбітражу. Рішення арбітрів буде остаточним для сторін та повинно мати повну позовну силу в країнах сторін. Сторони не будуть оскаржувати рішення арбітражу. Вартість арбітражу повинна сплачуватись відповідно до арбітражного рішення.

Статтею 13 "Арбітраж" контракту на поставку телекомунікаційного обладнання № 0008040607050В від 25.12.2006 р. та контракту на поставку телекомунікаційного обладнання № 0008040702060А від 25.03.2007 р. визначено, що будь-які спори, протиріччя або претензії, що виникають із або у зв'язку з контрактом, або його порушення, розірванням чи недійсністю, будуть вирішені арбітражем відповідно до Регламенту Німецької Інституції з арбітражної справи, Берлін. Кількість арбітрів у випадку спору буде три (3). Місцем розгляду спору буде м. Берлін, Німеччина. Мовою арбітражного розгляду буде англійська. По відношенню до контракту та додатків до нього підлягає застосуванню право: А. Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 р. (Віденська Конвенція, далі - CISG); та В. У тому випадку, якщо протиріччя виходять за межі CISG, - у відповідності до матеріального права Швеції. В період арбітражу виконання контракту має продовжуватись за виключенням тієї частини контракту, яка стосується проблеми, що має бути вирішена в процесі арбітражу. Рішення арбітрів буде остаточним для сторін та повинно мати повну позовну силу в країнах сторін. Сторони не будуть оскаржувати рішення арбітражу. Вартість арбітражу повинна сплачуватись відповідно до арбітражного рішення.

На думку позивача спір між сторонами виник внаслідок того, що статті 13 "Арбітраж" контрактів № 0008040412270К від 11.01.2005 р., № 0008040507168G від 22.07.2005 р., № 0008040607050В від 25.12.2006 р., № 0008040702060А від 25.03.2007 р. не містять точного визначення органу вирішення спорів, у зв'язку з чим статті 13 "Арбітраж" вказаних контрактів мають бути визнані недійсними.

За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 203 ЦК України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Підставою недійсності правочину відповідно до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вимогами статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

При цьому, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 7 постанови «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 06.11.2009 р. № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Згідно зі ст. ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік) кожна договірна держава визнає письмову угоду, по якій сторони зобов'язуються передавати в арбітраж всі або які-небудь спори, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з яким-небудь конкретним договірним або іншим правовідношенням, об'єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду.

Термін "письмова угода" включає арбітражне застереження в договорі, або арбітражну угоду, підписану сторонами, або що міститься в обміні листами або телеграмами.

Відповідно до п. 3 ст. ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік) суд може порушувати провадження у справі за наявності арбітражного застереження, якщо визначить, що таке застереження є недійсним, втратило силу або не може бути виконане. Положенням Конвенції 1958 року передбачена можливість розгляду спору в господарських судах за наявності в договорі арбітражного застереження.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Згідно визначення наведеного у ст. 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", "арбітраж"- це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Крім того, визначення терміну "арбітраж" також надано Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961 р., відповідно до якої цей термін означає вирішення спорів як арбітрами, призначеними по кожній окремій справі (арбітраж ad hoc), так і постійними арбітражними органами.

У п. 5 роз'яснення Вищого господарського суду "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" № 04-5/608 від 31.05.2002 р. зазначено, що господарським судам слід враховувати, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - ad hoc). Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном. Господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958). Названа норма узгоджується з вимогами статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", згідно з пунктом 1 якої суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Це стосується, зокрема, випадків, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні статті 13 "Арбітраж" контрактів № 0008040412270К від 11.01.2005 р., № 0008040507168G від 22.07.2005 р., № 0008040607050В від 25.12.2006 р., № 0008040702060А від 25.03.2007 р., в яких зазначено, що "спори, протиріччя або претензії, що виникають із або у зв'язку з контрактом, або його порушення, розірванням чи недійсністю, будуть вирішені арбітражем відповідно до Регламенту Німецької Інституції з арбітражної справи, Берлін. Кількість арбітрів у випадку спору буде три. Місцем розгляду спору буде м. Берлін, Німеччина." не містять точної назви арбітражу, на вирішення якого сторони мають передавати спори щодо зазначених контрактів.

Відсутність в арбітражних застереженнях, що містяться в статтях 13 "Арбітраж" Контракту № 0008040412270К від 11.01.2005 р., Контракту № 0008040507168G від 22.07.2005 р., Контракту № 0008040607050В від 25.12.2006 р., Контракту № 0008040702060А від 25.03.2007 р., укладених між позивачем та відповідачем-2, назви суду, на вирішення якого сторони мають передавати спори щодо зазначених контрактів, суперечить вищенаведеним нормам законодавства, що є підставою для визнання статей 13 "Арбітраж" вказаних контрактів недійсними.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи відповідача-2 стосовно того, що у статтях 13 контрактів міститься посилання на Регламент Німецької Інституції з арбітражної справи, яке свідчить про визначення сторонами органу вирішення спорів щодо цих контрактів, є необгрунтованими, оскільки спірні статті 13 "Арбітраж" контрактів № 0008040412270К від 11.01.2005 р., № 0008040507168G від 22.07.2005 р., № 0008040607050В від 25.12.2006 р., № 0008040702060А від 25.03.2007 р. не містять точної назви суду, на вирішення якого сторони мають передавати спори щодо зазначених контрактів.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що в Німецькій Інституції з арбітражної справи, м. Берлін вирішено спір між тими ж сторонами, а саме: між Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" та HUAWEI TECH. INVESTMENT CO., LTD стосовно виконання спірних контрактів, колегією суддів визнаються необгрунтованими, оскільки вирішення спору з виконання спірних контрактів, укладених між позивачем та HUAWEI TECH. INVESTMENT CO., LTD, не виключає визнання вищевказаних контрактів недійсними повністю чи в окремих частинах.

З урахуванням наведеного, вимоги позивача в частині визнання недійсними статтей 13 "Арбітраж" контракту № 0008040412270К від 11.01.2005 р., контракту № 0008040507168G від 22.07.2005 р., контракту № 0008040607050В від 25.12.2006 р., контракту № 0008040702060А від 25.03.2007 р., укладених між позивачем та відповідачем-2, є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, на думку позивача, відповідачем-1 неналежним чином виконано зобов'язання за договором від 04.01.2005 р., що є підставою для стягнення з нього за правилами п. 5.1.4. Договору грошових коштів в сумі вартості оплачених послуг.

Як зазначалося вище, пунктом 5.1.4 Договору сторони передбачили відповідальність відповідача-1 за неналежне виконання своїх обов'язків, що спричинило прямі та не прямі збитки замовника, протягом одного року з дати підписання актів приймання-передачі робіт за даним договором в розмірі вартості оплачених послуг (робіт) наданих (виконаних) за даним Договором.

Таким чином, застосування вищевказаного пункту договору має місце лише у разі оплати позивачем вартості послуг (робіт) наданих (виконаних) відповідачем-1 за даним Договором та протягом одного року з дати підписання актів приймання передачі робіт.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Матеріали справи не містять належних доказів оплати позивачем вартості послуг, наданих відповідачем-1 за договором про надання послуг від 04.01.2005 р.

Разом з тим, в письмових поясненнях на позов, які наявні в матеріалах справи, відповідач-1 зазначив, що позивачем не було здійснено оплати послуг з правового аналізу та консалтингу контрактів.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів оплати вартості послуг наданих відповідачем-1, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стягнення з відповідача-1 грошових коштів в сумі 24000,00 грн. за Договором про надання послуг від 04.01.2005 р., є необґрунтованими, а отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на ненаправлення на адресу відповідача-2 повідомлень про час та місце судових засідань, колегією суддів визнається необґрунтованим з огляду на наступне.

Повідомлення відповідача-2 про дату, час і місце судового розгляду підтверджується штампами вихідної кореспонденції на зворотному боці ухвал суду першої інстанції про порушення провадження у справі та відкладення розгляду даної справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», п. 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»).

Отже, суд першої інстанції виконав свій обов'язок стосовно належного повідомлення відповідача-2 та в рамках чинного законодавства вчинив всі необхідні дії для такого повідомлення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що уповноважений представник відповідача-2 був присутнім в засіданні суду першої інстанції 18.07.2013 р. та брав участь у розгляді даної справи.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 18.07.2013 р.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу HUAWEI TECH. INVESTMENT CO., LTD залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 18.07.2013 р. у справі № 910/8259/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/8259/13 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя Буравльов С.І.

Судді Андрієнко В.В.

Шапран В.В.