Рішення № 33822760, 25.09.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2013 р. Справа № 918/1130/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - Компанія) до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (далі - Товариство) про стягнення 259 646 грн. 29 коп.,

за участі представників:

позивача: Ященка Р.Ю. за дов. від 22 березня 2013 року № 14-51,

відповідача: Янкевич Л.Д. за дов. від 2 січня 2013 року № 10/05,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2013 року Компанія звернулася до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору купівлі-продажу природного газу № 14/2087/11, укладеного 30 вересня 2011 року між Компанією та Товариством, з урахуванням додаткових угод до цього договору від 30 вересня 2011 року № 1 та від 31 січня 2012 року № 2, останньому протягом жовтня 2011 року - лютого 2012 року було поставлено 262594,411 тис. м3 природного газу на загальну суму 116 954 351 грн. 59 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання щодо оплати вартості отриманого газу виконав несвоєчасно, позивач, посилаючись на статті 258, 525, 526, 530, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Товариства 2 631 грн. 72 коп. пені, 99 147 грн. 59 коп. 3% річних та 157 866 грн. 98 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 31 липня 2013 року порушено провадження у справі № 918/1130/13, розгляд якої було призначено на 14 серпня 2013 року.

Ухвалою суду від 14 серпня 2013 року розгляд справи відкладено на 29 серпня 2013 року.

До початку судового засідання 29 серпня 2013 року через канцелярію суду надійшов відзив Товариства на позовну заяву від 28 серпня 2013 року № 10/2896 (а.с. 100-104), в якому останнє просило суд відмовити позивачу в задоволенні його вимог з огляду на те, що 27 листопада 2012 року грошові зобов'язання відповідача перед Компанією за спірним договором були повністю виконані боржником. Також відповідач вказав, що проведений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат був здійснений Компанією з порушенням порядку такого нарахування, що не відповідає вимогам нормативних приписів чинного законодавства. Крім того, Товариство просило суд застосувати строк позовної давності в частині заявленої до стягнення суми пені.

Ухвалою суду від 29 серпня 2013 року розгляд справи відкладено на 12 вересня 2013 року.

У судовому засіданні 12 вересня 2013 року було оголошено перерву до 25 вересня 2013 року.

У судовому засіданні 25 вересня 2013 року представник Компанії позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник Товариства проти задоволення позову в повному обсязі заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 28 серпня 2013 року № 10/2896.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2011 року між Компанією та Товариством був укладений договір на купівлю-продаж природного газу № 14/2087/11, за умовами якого, з урахуванням додаткових угод до цього договору від 30 вересня 2011 року № 1 та від 31 січня 2012 року № 2, позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у IV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ, а покупець, у свою чергу, - прийняти та оплатити цей газ на умовах даного договору (а.с. 13-19).

Вказаний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками цих підприємств.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Цей договір набуває чинності з дати його укладення і діє в частині реалізації газу з 1 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного погашення заборгованості (пункт 11.1 договору).

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору позивач протягом жовтня 2011 року - лютого 2012 року поставив відповідачу природний газ в обсязі 262594,411 тис. м3 на загальну суму 116 954 351 грн. 59 коп., що підтверджується підписаними між сторонами актами прийому-передачі: від 30 листопада 2011 року на суму 21 222 951 грн. 61 коп., від 21 грудня 2011 року на суму 12 616 895 грн. 69 коп., від 31 грудня 2011 року на суму 22 919 132 грн. 63 коп., від 31 січня 2012 року на суму 28 040 464 грн. 06 коп., від 29 лютого 2012 року на суму 32 155 087 грн. 60 коп. Копії зазначених актів наявні у матеріалах даної справи (а.с. 20-24).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за цим договором щодо поставки газу також свідчить відсутність з боку Товариства претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця (пункт 6.2 договору).

Проте судом встановлено, що Товариство взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого йому природного газу виконало несвоєчасно, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, довідкою про операції Компанії (а.с. 26-30), виписками з рахунку позивача (а.с. 56-58, 75-94), реєстром прийнятих платежів (а.с. 59-74). Вказаний факт не заперечувався представником відповідача у судовому засіданні.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати вартості поставленого позивачем газу, останній просив суд стягнути з Товариства 2 631 грн. 72 коп. пені, нарахованої на суму основного боргу за поставлений природний газ у лютому 2012 року в розмірі 93 063 грн. 61 коп. у період з 4 липня 2012 року по 10 вересня 2012 року (за 69 днів прострочення платежу).

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 договору на купівлю-продаж природного газу від 30 вересня 2011 року № 14/2087/11 передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому стаття 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано статтею 261 ЦК України.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас частиною 2 статті 260 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Зі змісту зазначеної норми слідує, що сторонам договору надається право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положеннями статей 260 та 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням положення, встановленого частиною 2 статті 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Водночас у пункті 7.2 договору сторони встановили, що пеня нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вказаним пунктом спірного договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення даного виду неустойки на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах сторони визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати звернення Компанії з позовом, що не відповідає положенням частини 2 статті 260 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України унормовано, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Таким чином, оскільки пункт 7.2 договору на купівлю-продаж природного газу від 30 вересня 2011 року № 14/2087/11 в частині слів: "Неустойка нараховується Продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом", - суперечить вимогам статей 260, 261 ЦК України та частини 6 статті 232 ГК України, вказане положення пункту 7.2 договору підлягає визнанню судом недійсним на підставі частини 1 статті 203 ЦК України та частини 1 статті 215 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 4 грудня 2012 року у справі № 17/034-11, а також від 11 грудня 2012 року у справах № 15/046-11 та № 10/065-11.

Як було зазначено вище, Компанія просила суд стягнути з Товариства 2 631 грн. 72 коп. пені, нарахованої на суму основного боргу в розмірі 93 063 грн. 61 коп. за поставлений у лютому 2012 року природний газ у період з 4 липня 2012 року по 10 вересня 2012 року (за 69 днів прострочення платежу). При цьому, з наданого Компанією розрахунку вбачається, що остання здійснювала нарахування даної суми в порядку, визначеному частиною 6 статті 232 ГК України.

У той же час у відзиві на позовну заяву від 28 серпня 2013 року № 10/2896 Товариством було заявлено про застосування судом строку позовної давності до вимог Компанії про стягнення з відповідача вказаної суми неустойки.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 2 вищезазначеної статті).

Відповідно до частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно частиною 1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 254 ЦК України встановлено, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

За приписами частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 вказаної статті).

Зі змісту частини 6 статті 232 ГК України вбачається, що пеня починає нараховуватися від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Водночас пунктом 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" встановлено, що якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Отже, правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 25 січня 2012 року у справі № 10/530 та від 19 квітня 2012 року у справі № 31/108, а також в ухвалі Верховного Суду України від 8 червня 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Берег-Трейд" про стягнення пені за договором.

Водночас з відбитку календарного штемпеля, проставленого відповідальним працівником відділення поштового зв'язку на конверті, в якому надійшла до суду позовна заява Компанії, вбачається, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права 25 липня 2013 року.

У своїй позовній заяві Компанія просила суд стягнути з відповідача пеню, яка була нарахована на суму основного боргу в розмірі 93 063 грн. 61 коп. за період з 4 липня 2012 року по 10 вересня 2012 року (за 69 днів прострочення платежу).

Відтак, враховуючи подану Товариством заяву про застосування строку позовної давності та положення вищенаведених законодавчих приписів судом встановлено, що початком строку для стягнення з відповідача пені є 25 липня 2012 року, оскільки Компанія звернулася до суду за захистом свого порушеного права 25 липня 2013 року.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що стягненню з Товариства підлягає пеня, нарахована з 25 липня 2012 року (з урахуванням моменту звернення позивача до суду та строку позовної давності для стягнення даного виду неустойки) по 10 вересня 2012 року (кінцева дата нарахування Компанією пені, вказана у позовній заяві), яка, за розрахунком суду, становить 1 830 грн. 76 коп.

Відтак, позовна вимога Компанії про стягнення з Товариства 2 631 грн. 72 коп. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 1 830 грн. 76 коп.

Також на підставі статті 625 ЦК України Компанія просила суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 99 147 грн. 59 коп. на відповідні суми заборгованості (з урахуванням часткового погашення Товариством боргу), з яких: 4 292 грн. 24 коп. - 3% річних, нараховані з 10 листопада 2011 року по 24 листопада 2011 року за прострочення оплати природного газу, поставленого у жовтні 2011 року; 12 626 грн. 05 коп. - 3% річних, нараховані з 10 грудня 2011 року по 21 грудня 2011 року за прострочення оплати природного газу, поставленого у листопаді 2011 року; 7 675 грн. 63 коп. - 3% річних, нараховані з 10 січня 2012 року по 6 лютого 2012 року за прострочення оплати природного газу, поставленого у грудні 2011 року; 26 518 грн. 07 коп. - 3% річних, нараховані з 10 лютого 2012 року по 28 лютого 2012 року за прострочення оплати природного газу, поставленого у січні 2012 року; 48 035 грн. 61 коп. - 3% річних, нараховані з 10 березня 2012 року по 10 вересня 2012 року за прострочення оплати природного газу, поставленого у лютому 2012 року.

Водночас з наданого позивачем розрахунку 3% річних, який міститься у матеріалах справи (а.с. 8-12), вбачається, що останній був здійснений без урахування приписів чинного законодавства, а саме статей 251-255, 599 ЦК України.

Так, відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Водночас з наданого Компанією розрахунку 3% річних вбачається, що відповідні суми заявлених до стягнення грошових коштів за несвоєчасне виконання зобов'язання були обчислені позивачем без врахування днів, в яких фактично мало місце часткове погашення відповідачем суми основного боргу по кожному спірному періоду.

Посилання представника позивача у своєму відзиві на позов від 9 вересня 2013 року (а.с. 116-119) на приписи частини 4 статті 232 ГК України, яка встановлює нарахування відсотків по день сплати суми заборгованості кредитору, не беруться судом до уваги, оскільки у даній нормі закріплено порядок нарахування відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами, встановлені статтею 536 ЦК України. Проте три проценти річних, які заявлені до стягнення позивачем, визначені частиною 2 статті 625 ЦК України, а відтак мають іншу правову природу, що виключає можливість застосування до них положень частини 4 статті 232 ГК України.

У той же час суд не може погодитися з розрахунком трьох процентів річних, який був наданих представником відповідача (а.с. 123-125), оскільки цей розрахунок містить арифметичні помилки.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що стягненню з Товариства підлягає сума 3% річних, яка за розрахунком суду складає 91 971 грн. 45 коп.

За таких обставин позовна вимога Компанії до відповідача про стягнення 3% річних в сумі 99 147 грн. 59 коп. підлягає частковому задоволенню в розмірі 91 971 грн. 45 коп.

Крім того, позивач, з урахуванням його письмових пояснень у справі від 9 вересня 2013 року (а.с.116-119), просив суд стягнути з Товариства втрати від інфляційних процесів у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків на відповідні суми основного боргу у розмірі 157 866 грн. 98 коп., з яких: 4 483 грн. 01 коп. - інфляційні втрати, нараховані за листопад 2011 року (з 16 жовтня 2011 року по 15 листопада 2011 року) на суму основного боргу в розмірі 4 483 010 грн. 35 коп., що існувала до 16 листопада 2011 року, 25 631 грн. 18 коп. - інфляційні втрати, нараховані за грудень 2011 року (з 16 листопада 2011 року по 15 грудня 2011 року) на суму основного боргу в розмірі 12 815 592 грн. 12 коп., що існувала до 16 грудня 2011 року, 9 768 грн. 00 коп. - інфляційні втрати, нараховані за січень 2012 року (з 16 грудня 2011 року по 15 січня 2012 року) на суму основного боргу в розмірі 4 883 999 грн. 87 коп., що існувала до 16 січня 2012 року, 46 391 грн. 38 коп. - інфляційні втрати, нараховані за лютий 2012 року (з 16 січня 2012 року по 15 лютого 2012 року) на суму основного боргу в розмірі 23 195 690 грн. 85 коп., що існувала до 16 лютого 2012 року, 71 593 грн. 40 коп. - інфляційні втрати, нараховані за березень 2012 року (з 16 лютого 2012 року по 15 березня 2012 року) на суму основного боргу в розмірі 23 864 466 грн. 63 коп., що існувала до 16 березня 2012 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 3 квітня 1997 року № 62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Оскільки заявлений Компанією до стягнення розмір вказаних компенсаційних виплат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача 157 866 грн. 98 коп. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Визнати недійсним пункт 7.2 договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2087/11, укладеного 30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" в частині: "Неустойка нараховується Продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом".

Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (33027, місто Рівне, вулиця Білякова, будинок 4, ідентифікаційний код: 03366701) на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код: 20077720) 157 866 (сто п'ятдесят сім тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 98 коп. інфляційних втрат, три проценти річних у розмірі 91 971 (дев'яносто одна тисяча дев'ятсот сімдесят одна) грн. 45 коп., 1 830 (одну тисячу вісімсот тридцять) грн. 76 коп. пені, а також 5 033 (п'ять тисяч тридцять три) грн. 39 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30 вересня 2013 року

Суддя Є.В. Павленко