Рішення № 33822664, 19.09.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13020/13 19.09.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Дворченко О.О.

розглянувши справу № 910/13020/13

за позовом приватного підприємства «Торговий Дім Поляков»;

до фізичної особи-підприємця Харлова Ігоря Геннадійовича;

про стягнення 4085,28 грн.

Представники сторін:

від позивача: Івлєва Л.П., довіреність № 312 від 23.08.2013р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось приватне підприємство «Торговий Дім Поляков» (надалі - позивач) з позовом до фізичної особи-підприємця Харлова Ігоря Геннадійовича (надалі - відповідач) про стягнення 4085,28 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 656 від 29.01.2009р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 3089,99 грн., за весь час прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 459,72 грн. та 17% річних у сумі 535,57 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2013р. порушено провадження у справі № 910/13020/13 та призначено її розгляд на 01.08.2013р.

Присутнім у судовому засіданні 01.08.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та надано витребувані судом докази.

Відповідач або його представник у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 11.07.2013р. про порушення провадження у справі не виконав та витребувані докази не подав.

Ухвалою від 01.08.2013р. суд продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів за клопотанням представника позивача та відклав розгляд справи на 19.09.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача, неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів у справі.

Присутнім у судовому засіданні 19.09.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві, та частково надано витребувані судом докази.

Відповідач у судове засідання вдруге не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 11.07.2013р. та ухвали від 01..08.2013р.не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» від 15.03.2007р.01-8/123 передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 11.07.2013р. та ухвалу від 01.08.2013р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві та підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.01.2009р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки № 656, у відповідності до п.п. 1.1., 1.2. якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, продукти харчування та інші товари, надалі по тексту «товар», а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного договору, відповідно до виписаних накладних. Сума товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначаються у накладній, яка є невід`ємною частиною договору.

Згыдно п. 3.5. договору, при прийомі товару оформлюється накладна, що підписується представниками сторін. Накладна засвідчує факт поставки товару, його якість та кількість.

Відповідно до п.п. 4.2., 4.4. договору, покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару, окремо шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника на протязі 21 календарного дня з моменту отримання товару або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника на протязі 21 календарного дня з моменту отримання товару. Товар вважається оплаченим покупцем при надходженні коштів на поточний рахунок або до каси постачальника.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2009 року, а в частині зобов'язань до повного їх виконання. В разі, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення його дії не повідомила письмово іншу сторону про розірвання договору, він вважається щорічно пролонгованим на той же строк та на тих же умовах (п. 6.1 договору).

Доказів розірвання Договору поставки № 656 від 29.01.2009р. сторони суду не надали, а отже, на день розгляду справи, договір є чинним.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем на підставі видаткових накладних № КК-0461016 від 11.05.2012р., № КК-0474829 від 25.05.2012р., № КК-0475018 від 25.05.2012р., № КК-0484323 від 05.06.2012р. поставлено відповідачу товар на загальну суму 3531,61 грн. Копії видаткових накладних залучені до матеріалів справи.

Відповідач отриманий товар оплатив частково в сумі 441,62 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, копія якої наявна в матеріалах справи.

Отже, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 3089,99 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів оплати переданого товару в повному розмірі, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 3089,99 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, тому підлягає задоволенню.

Проте, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 459,72 грн. та 17% річних у сумі 535,57 грн., які нараховані станом на 19.06.2013р. на суму боргу, що виникла окремо по кожній видатковій накладній, перелік яких наведений у позовній заяві.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 5.2. договору передбачено, що при порушенні п. 4.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» від 22 листопада 1996 року, крім цього, збитки від інфляції та 17% річних від суми боргу за весь час прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з п. 5.2. договору, сторони передбачили період нарахування штрафних санкцій до дня фактичного розрахунку за отриманий товар.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені, судом визнано його не обґрунтованим, оскільки нарахування пені було здійснено позивачем без урахування того, що 2012 рік мав 366 днів та зміни облікової ставки НБУ з 10.06.2013р.

За розрахунком суду розмір пені за визначений позивачем період становить 470,85 грн.

Проте, суд обмежений заявленими позовними вимогами, тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 459,72 грн.

Крім того, згідно п. 5.2. договору, у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 17% річних від суми боргу за весь час прострочення.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 17% річних ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України) та п. 5.2. договору, а відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги в частині стягнення 17% річних підлягають задоволенню в сумі 534,52 грн., за розрахунком суду, здійсненого з урахуванням того, що 2012 рік мав 366 днів.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Харлова Ігоря Геннадійовича (03164, м. Київ, вул. Булаховського, 5-А, кв. 78; ІПН 2569404817) на користь приватного підприємства «Торговий Дім Поляков» (18030, м. Черкаси, вул. Чехова, 41, код ЄДРПОУ 32268131) 3089 грн. 99 коп. - боргу, 459 грн. 72 коп. - пені, 534 грн. 52 коп. - 17 % річних, 1720 грн. 06 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 26.09.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов