Постанова № 33808316, 25.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 року Справа № 5015/2158/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сихівської районної адміністрації Львівської міської радина рішення та на постановуГосподарського суду Львівської області від 12.02.2013 Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013у справі№ 5015/2158/12господарського судуЛьвівської областіза позовомСихівської районної адміністрації Львівської міської радидоФізичної особи - підприємця ОСОБА_4прозобов'язання вчинити діїза участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.02.2013 у справі №5015/2158/12 (суддя Синчук М.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Данко Л.С., судді - Давид Л.Л., Юрченко Я.О.) рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2013 у справі №5015/2158/12 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому проти її доводів заперечує, просить залишити без змін прийнятті у даній справі рішення попередніх судових інстанцій.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між Львівською міською радою (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) 30.03.2010 укладено договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради від 07.06.2007 № 899 "Про затвердження Положення про організацію проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові" та ухвали Львівської міської ради від 18.12.2008 № 2311 "Про затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста" надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у АДРЕСА_1 для обслуговування малої архітектурної форми.

Пунктом 8 договору визначено строк його дії - укладено на 3 роки до 18.12.2011.

Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради 08.05.2012 прийнято розпорядження № 208 "Про демонтаж тимчасової споруди (малої архітектурної форми) на вул. Сихівській, 2", яким в зв'язку із закінченням договору оренди землі зобов'язано ФОП ОСОБА_4 в термін до 15.05.2012 демонтувати тимчасову споруду (малу архітектурну форму), встановлену за адресою: АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду з позовом, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач послався на неправомірне невиконання відповідачем вимог розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради 08.05.2012 № 208, що полягає у не здійсненні демонтажу належної йому тимчасової споруди малої архітектурної форми на АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з положень ст.ст. 123, 124 ЗК України, ст.ст. 16, 18, 20 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 10, 24, 33, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою КМ України від 25.12.1998 № 2073 (чинна на момент укладення договору від 30.03.2010) та, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, дійшов висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача демонтувати тимчасову споруду, розташовану по АДРЕСА_1.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.09.2012 у справі №5015/2471/12, яке набрало законної сили відповідно до постанови Львівського апеляційного господарського суду від 15.10.2012, задоволено частково позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 до Департамента містобудування Львівської міської ради та Львівської міської ради про визнання окремої частини правочину. Суд визнав недійсним окрему частину договору оренди землі від 30.03.2010, а саме: запис "до 18.12.2011" у пункті 8 зазначеного договору.

Таким чином, як вірно з'ясовано судами попередніх інстанцій, зважаючи на положення п. 8 договору в частині строку дії договору - "укладено на 3 роки", термін дії договору - до 30.03.2013.

Суди дослідили, що вищезазначеним рішенням у справі № 5015/2471/12 підтверджено, що договір оренди землі від 30.03.2010 зареєстрований у Львівській міській раді 30.03.2010 за № С-1692, про що в книзі записів реєстрації договорів оренди землі С-3 вчинено запис, відповідно до приписів чинного на той час законодавства.

До того ж, ст. 18 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення договору) визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі (ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у вищезазначеній редакції).

З огляду на викладене вище, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визначились щодо помилковості тверджень позивача, що договір від 30.03.2012 не є належними чином зареєстрований відповідно до чинного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору), надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 ЗК України).

У відповідності до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 вказаного Закону визначені умови договору оренди землі.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі").

Таким чином, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки.

Місцевим господарським судом досліджено та апеляційним господарським судом підтверджено, що вищезазначеним рішенням у справі № 5015/2471/12 встановлено, що земельна ділянка згідно договору від 30.03.2010 надавалась для обслуговування малої архітектурної форми, а сам договір укладено на підставі ухвали Львівської міської ради від 18.12.2008 № 2311 "Про затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста" (п.1 договору).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не підтверджено, відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, наявність підстав для зобов'язання відповідача демонтувати належну йому тимчасову споруду (малу архітектурну форму), розташовану по АДРЕСА_1.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Матеріали справи свідчать про те, що як місцевим, так і апеляційним господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст. 1115, 1117 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при прийнятті судових рішень у даній справі не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 12.02.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2013 у справі №5015/2158/12 - без змін.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Л.Б. ІВАНОВА