Рішення № 33807885, 24.09.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2594/13 24.09.2013 24.09.2013 24.09.2013

Провадження №22-ц/784/2228/13

Провадження № 22-ц/784/2228/13 Суддя по 1 інстанції - Кокорєв В.В.

Категорія 37 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Рішення

Іменем України

24 вересня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Самчишиної Н.В., Локтіонової О.В.,

при секретарі судового засідання - Шпонарській О.Ю.,

за участю:

- представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

- представника відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2013 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Друга Миколаївська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на ? частку квартири, визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності в порядку спадкування за законом на ? частку спірного майна,

встановила:

В листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на ? частку квартири, як частку у спільному майні подружжя, визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, які видані йому та відповідачці, та визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом на ? частку спірної квартири.

В обґрунтування позову вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_7, після смерті якого залишилося спадкове майно, в тому числі і однокімнатна квартира АДРЕСА_1.

Спадкоємцями першої черги за законом після його смерті, які прийняли спадщину, є він та відповідачка - дружина батька від другого шлюбу.

Спірна квартира не є спільним сумісним майном подружжя (його батька та відповідачки), оскільки батько після розірвання першого шлюбу з його матір'ю та розподілу майна подружжя, у 1983 році самостійно виплатив пайовий внесок за цю квартиру в ЖБК «Чорноморець».

Шлюб між батьком та відповідачкою зареєстрований лише 15 грудня 1989 року, а 3 квітня 1992 року батько отримав свідоцтво про право власності на квартиру в ЖБК «Чорноморець».

Позивач вважав, що 1 березня 2012 року державний нотаріус безпідставно видав відповідачці свідоцтво про право власності на ? частку цієї квартири, визнавши це майно спільним сумісним майном подружжя.

Крім того, відповідачка та він в цей же день отримали свідоцтва про право на спадщину за законом - по ? частці спірної квартири.

Позивач вважав, що вся спірна квартира є спадковим майном, де їх частки становлять по ?.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив про задоволення його позову.

Заперечуючи проти позову, відповідачка посилалась на те, що вона має право на ? частку квартири, як на частку у спільному сумісному майні подружжя, оскільки на час отримання спадкодавцем свідоцтва на право власності вона перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що на момент набрання чинності Закону України «Про власність» та отримання спадкодавцем свідоцтва про право власності на спірну квартиру він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, тому зазначене майно є спільним сумісним майном подружжя.

На думку суду першої інстанції, той факт, що спадкодавець за декілька років до реєстрації шлюбу з відповідачкою за рахунок власних коштів повністю сплатив пайові внески в ЖБК за спірну квартиру, не має правового значення для вирішення цієї справи.

Між тим, такі висновки суду не відповідають вимогам закону.

Так, відповідно до вимог частин 1 та 3 ст. 15 Закону України «Про власність», який набрав чинності з 15 квітня 1991 року і чинного на час виникнення спірних правовідносин, а також роз'яснень, що містяться у пункті 5-1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 18 вересня 1987 року з наступними змінами «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Як роз'яснено у підпункті «б» п.6 цієї ж постанови Пленуму, пай, внесений одним із подружжя до вступу в шлюб, є його особистим майном.

Відповідно до ч.1 ст. 24 КпШС України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, майно, яке належало кожному з подружжя, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного із них.

Як вбачається із матеріалів справи, спадкодавець ОСОБА_7, будучи членом ЖБК «Чорноморець», правонаступником якого є об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чорноморець», у 1973 році отримав ордер на сім'ю із трьох осіб (перша дружина ОСОБА_8 та син - позивач у справі) на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2

Після розірвання шлюбу та поділу майна подружжя, вказана квартира та паєнагромадження в ЖБК були поділені у 1982 році між подружжям (а.с. 16-20).

В 1983 році спадкодавець ОСОБА_7 обміняв виділену йому кімнату в квартирі АДРЕСА_3 в цьому ж будинку ЖБК «Чорноморець», в порядку передбаченому п. 36 Примірного статуту ЖБК, затвердженого постановою Ради Міністрів України від 30 квітня 1985 року № 186.

В 1983 році ОСОБА_7 повністю вніс залишок пайового внеску 2991 руб. за квартиру № 22, в якій був зареєстрований один по день смерті (а.с. 13, 102).

15 грудня 1989 року, тобто через 6 років, ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_4, яка участі у сплаті пайових внесків за квартиру не приймала.

Зазначені фактичні обставини підтверджуються матеріалами справи і сторони не оспорюють.

Отже, спірне майно - квартира № 22, відповідно до ч. 1 ст. 24 КпШС України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, є об'єктом особистої власності спадкодавця, а не спільним сумісним майном подружжя.

За таких обставин, лише те, що спадкодавець 3 квітня 1992 року, під час перебування з відповідачкою в шлюбі, отримав свідоцтво про право власності на цю квартиру, не може бути безумовною підставою для визнання спірної квартири спільним сумісним майном подружжя (а.с. 132).

Отже, після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 державний нотаріус безпідставно видав відповідачці 1 березня 2012 року свідоцтво про право власності на ? частину цієї квартири, як на частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (а.с.84). Тоді як доведено, що спірна квартира не є об'єктом права спільного сумісного майна подружжя, оскільки спадкодавець набув право власності на неї за рахунок особистих коштів, сплачених ним до реєстрації шлюбу з відповідачкою.

Тому спірне майно, відповідно до ч. 1 ст. 24 КпШС України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, є особистим майном спадкодавця, яке повністю входить до складу спадщини, яка відкрилася після його смерті. На зазначені вимоги закону не звернув уваги суд першої інстанції.

В зв'язку з чим вищезазначене свідоцтво, видане відповідачці державним нотаріусом, слід визнати недійсним з підстав, передбачених ч. 3 ст. 215 та ч.1 ст. 203 ЦК України, як таке, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1267 ЦК України частки позивача та відповідачки у спадщині є рівними, тобто їм належить по ? частці у спірному спадковому майні.

Згідно із ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Як роз'яснено у п. 27 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але і з інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

В зв'язку з тим, що право позивача на спадкування належної йому ? частки спірного майна було порушено, відповідно до ст. 1301 ЦК України необхідно визнати недійсними й свідоцтва про право на спадщину за законом на ? частину спірної квартири (а не цілу), тобто по ? кожному із спадкоємців, які видані державним нотаріусом 1 березня 2012 року відповідачці та позивачу (а.с. 85, 91,38), однак лише в частині видачі їх на ? частку квартири АДРЕСА_1 кожному.

Отже, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому його рішення підлягає скасуванню на підставі пункту 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1, видане 1 березня 2012 року, за реєстровим № 3-326, ОСОБА_4 державним нотаріусом Другої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Гавеля О.О.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 1 березня 2012 року, за реєстровим № 3-329, ОСОБА_4 державним нотаріусом Другої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Гавеля О.О. після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині видачі його на ? частку квартири АДРЕСА_1.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 1 березня 2012 року, за реєстровим № 3-340, ОСОБА_2 державним нотаріусом Другої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Гавеля О.О. після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині видачі його на ? частку квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на ? частку квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 444 грн. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: