Постанова № 33806757, 16.09.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2013 року 17 год. 45 хв. м. Львів № 813/6124/13-а

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Кедик М.В.,

секретар судового засідання Харів М.Ю.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу № 813/6124/13-а

за позовомГоловного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, представник - Макара Г.В.доГоловного управління юстиції у Львівській області, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, представники - не прибулипровизнання протиправними дій та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернулося до Головного управління юстиції у Львівській області, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними дій та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.07.2013 року ВП №38717343.

Позовні вимоги мотивовані тим, що державний виконавець неправомірно виніс оскаржувану постанову, оскільки виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження, не відповідає встановленим вимогам Закону. Зокрема, в ньому не зазначено дату прийняття і номер рішення, згідно якого видано виконавчий документ та не вказано ідентифікаційний код стягувача. Окрім того, виконавче провадження не підвідомче відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Львівській області. Такого висновку позивач дійшов проаналізувавши норми ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 8, ст. 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Вважає, що Головне управління ПФУ у Львівській області як юридична особа є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, а не його підрозділом, отже відповідач відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» не є уповноваженим органом державної виконавчої служби щодо винесення спірної постанови про відкриття виконавчого провадження.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, просить його задовольнити.

Відповідачі явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.

Суд вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідачів належним чином про дату, час і місце судового розгляду справи з їх участю та для реалізації ними права судового захисту, а тому вважає за можливе розглянути справу без участі відповідачів відповідно до положень ст. 128 КАС України.

Заслухавши думку представника позивача, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 16.07.2013 року ВП № 38717343 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2а-7144/2008, виданого 03.10.2012 року Львівським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати і виплатити в користь ОСОБА_2 підвищення до пенсії на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» за період з 13.11.2007 року по 31.12.2007 року включно та з 22.05.2008 року по 30.11.2008 року з урахуванням виплачених сум.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч. 1 ст. 181 КАС України учасник виконавчого провадження має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця порушено його права, свободи чи інтереси.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної виконавчої влади.

Підстави та процедура відкриття виконавчого провадження регламентуються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV з наступними змінами та доповненнями, в редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 17 вказаного Закону встановлено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, серед яких такі, як виконавчі листи, що видаються судами.

Відповідно до ст. 19 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа у т.ч. за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 25 даного Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Щодо твердження позивача про невідповідність виконавчого листа від 03.10.2012 року № 2а-7144/2008 вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з відсутністю у ньому дати і номеру рішення, за яким видано вказаний вище виконавчий документ та відсутністю індефікаційного номера стягувача, суд зазначає наступне.

Вимоги до виконавчого листа, передбачені ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно з положенням ч. 1 цієї статті, одними з обов'язкових реквізитів, які зазначаються у виконавчому документі є дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ та індефікаційний номер стягувача.

З матеріалів справи вбачається, що у виконавчому листі містяться всі обов'язкові реквізити, зокрема дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ та індефікаційний номер стягувача. Крім того, позивачем не доведено наявності жодних інших обставини, що перешкоджали б відкриттю державним виконавцем виконавчого провадження.

А тому, доводи позивача про те, що у виконавчому листі не зазначено номер та дату прийняття судового рішення, ідентифікаційний номер стягувача не можуть слугувати підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Оцінюючи доводи позивача про протиправність постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження суд встановив, що такі зводяться до того, що ГУ ПФУ у Львівській області не вважає себе територіальним підрозділом Пенсійного фонду України, а наголошує на тому, що є його територіальним органом, а відтак виконавче провадження відкрито з порушенням вимог щодо підвідомчості виконання рішень.

Відповідно до вимог ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» на відділ примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі покладається виконання рішень, за якими: боржниками є територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи; сума зобов'язання становить від трьох до десяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Відповідно до Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі , затвердженого постановою правління ПФУ від 27.06.2002 року №11-2 (зі змінами) головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі разом з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.

Таким чином, Пенсійний фонду України є центральним органом виконавчої влади, а Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області є його територіальним утворенням - органом (підрозділом). На думку суду, обидві назви не змінюють змістовного наповнення поняття, яке вони виражають, тому твердження позивача про непідвідомчість виконавчого провадження з наведених вище підстав є лише надуманими та безпідставними приводами, які свідчать про його небажання виконувати рішення суду, яке набрало законної сили.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що оскільки позивач являється територіальним органом центрального органу виконавчої влади, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області було правомірно та відповідно норм чинного законодавства відкрито виконавче провадження.

Згідно з ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України

Відповідно до вимог ст. 129 Конституції України обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, а відповідно до ст. 7 КАС України - принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах. Відповідно до ст. 14 КАС України постанови суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що постанова ВП №38717343 від 16.07.2013 року про відкриття виконавчого провадження винесена державним виконавцем в межах наданих йому повноважень, обґрунтовано, безсторонньо (неупереджено) та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про безпідставність та необгрунтованість позовних вимог, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Щодо судових витрат, то відповідно до вимог ст. 94 КАС України, такі не належить стягувати з сторін.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 23.09.2013 року.

Суддя Кедик М.В.