Постанова № 33805382, 26.09.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2013 р.Справа № 916/763/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Петрова М.С.

суддів: Разюк Г.П., Ліпчанська Н.В.

(Згідно із розпорядженням в.о. голови Одеського апеляційного господарського суду № 754 від 25.09.2013 року, у складі колегії суддів М.С. Петрова, Г.П. Разюк, С.І. Колоколова суддю С.І. Колоколова замінено суддею Н.В. Ліпчанською.)

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С

за участю представників сторін:

від позивача: Смітюх В.В., довіреність № 0113/7292 від 24.12.2012р.

від відповідача: Нестерова О.К., довіреність № 2 від 10.04.2013р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства „УНІКОН"

на рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2013р.

по справі № 916/763/13

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до приватного підприємства „УНІКОН"

про стягнення 20125,06 грн.

В С Т А Н О В И В :

25.03.2013р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі по тексту Департамент) звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до приватного підприємства „УНІКОН" (далі по тексту ПП „УНІКОН") про стягнення 20125,06 грн. неустойки, яку нараховано позивачем у період з 01.02.2010р. по 23.01.2013р. у розмірі подвійної плати за користування не житловим приміщенням після припинення договору оренди.

Заявою від 11.07.2013 Департамент у зв'язку із допущеною помилкою при розрахунку суми позову зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 20121,34 грн. неустойки, яку нараховано позивачем у період з 01.02.2010р. по 23.01.2013р. у розмірі подвійної плати за користування не житловим приміщенням за час прострочення.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.08.2013р. (суддя Гуляк Г.І.) по справі № 916/763/13 позовні вимоги було задоволено, з ПП „Унікон" на користь Департаменту стягнуто неустойку у розмірі 20121,34 грн. 34 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1720 грн. 50 коп.

До вказаного висновку місцевий господарський суд дійшов з огляду на те, що Департамент довів належними доказами факт припинення договору оренди і неповернення орендованого майна відповідачем протягом спірного періоду, що відповідно із ст.785 ЦК України є підставою для стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим приміщенням в період з 01.02.2010р. по 23.01.2013р. При цьому суд зазначив, що позивач правильно розрахував стягувану неустойку з врахуванням орендної плати, визначеної шляхом корегування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції поточного місяця, як це передбачено умовами договору оренди.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПП „Унікон" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 12.08.2013р.та прийняти нове, яким в задоволенні позову Департаменту відмовити, оскільки зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають істотне значення для розгляду справи.

В обґрунтування апеляційної скарги ПП "Унікон" посилається на те, що позивачем нарахована неустойка за період значно більший ніж відповідач знаходився у спірному приміщенні після припинення договору оренди. Позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що відповідач після припинення договору оренди користувався орендованим приміщенням. Спірне приміщення відповідач звільнив добровільно, про що свідчить акт державного виконавця Першого Приморського відділу ДВСОМУЮ від 13.01.2012р., з якого вбачається, що боржник добровільно виконав рішення суду та звільнив приміщення. Однак, в апеляційній скарзі скаржник не наводить конкретну дату звільнення орендованого приміщення і період часу користування орендованим приміщенням після припинення договору оренди, хоча посилається на те, що позивач нарахував неустойку за значно більший період, ніж час знаходження позивача у спірному приміщенні. Тобто у даному випадку скаржник визнає частину періоду нарахування неустойки.

Скаржник також зазначає, що позивачем неправильно визначено розмір неустойки із включенням до нього подвійного податку на додану вартість та інфляційних втрат. При цьому в подальшому в апеляційній скарзі апелянт наводить обґрунтування лише щодо неправомірності включення до складу неустойки податку на додану вартість.

Так, на думку скаржника неустойка не є складовою частиною орендної плати, яка визначена п.2.2 договору оренди, ст. 19 Закону України "Про оренду державного так комунального майна, постановою Кабінету Міністрів України №786 "Про методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу" від 04.10.95 р.

Неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України за своєю правовою природою є штрафною санкцією і відповідно із ст. 185 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування та нарахування податку на додану вартість.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, але його представник в судовому засіданні просив залишити її без задоволення, оскаржене рішення суду 1 інстанції - без змін, вважаючи його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

16.12.2002 р. між Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради (Орендодавець) та Приватним підприємством "Унікон" (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, (надалі за текстом Договір), згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення другого поверху, загальною площею 46,6 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Куйбишева, 23/25,

Відповідно до умов п.1.2. Договору, цей договір діє з 16.12.2002 р. по 16.12.2007р.

Рішенням Одеської міської ради від 27.06.2006 р. №56-V "Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради з виконання функцій орендодавця нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади" встановлено, що Представництво по управлінню комунальною власністю є єдиним уповноваженим органом Одеської міської ради з питань виконання функцій орендодавця нежилих будівель (споруд, приміщень), що знаходяться у комунальній власності територіальної громади міста Одеси. Виконавчим органам Одеської міської ради, крім управління охорони здоровя Одеської міської ради, які виконували функції орендодавця стосовно об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Одеси встановлено забезпечити передачу за актами приймання-передачі Представництву по управлінню комунальної власності Одеської міської ради нежилих будівель (споруд, приміщень), що знаходяться в їх віданні, а також передачу договорів оренди на нежилі будівлі (споруди, приміщення) та орендних справ протягом 30 днів з дня прийняття цього рішення.

Згідно з рішенням Одеської міської ради від 31.01.2011 р. "Про затвердження виконавчих органів, загальної чисельності апарату Одеської міської ради" було змінено найменування Представництва на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Відповідно до положення "Про Департамент комунальної власності Одеської міської ради", що затверджене рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 р. № 381-VI, Департамент комунальної власності Одеської міської ради є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

За умовами п.2.2 Договору, за орендоване приміщення Орендар зобов'язався сплачувати орендну плату, що становила на перший місяць після підписання договору оренди 88,25 грн., без урахування ПДВ та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Пунктом 2.4. Договору встановлено, що Орендар зобов'язався вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів господарської діяльності.

Договір припинив свою дію 16.12.2007 р. у зв'язку з закінченням строку дії відповідно до п. 1.2 Договору та на підставі Повідомлення №01-15/1978 від 14.12.2007 р. згідно з яким Відповідача було повідомлено, що Договір на новий строк продовжуватись не буде.

08.10.2008 року рішенням господарського суду Одеської області по справі №34/103-08-1993, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.11.08 р., постановою Вищого господарського суду України від 24.06.09 р., задоволено позовні вимоги Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради до Приватного підприємства "Унікон" про виселення з орендованого приміщення та стягнення грошових коштів у сумі 1484,83 грн. У задоволені зустрічних вимог Приватного підприємства "Унікон" щодо визнання договору пролонгованим відмовлено.

Вказаними судовими рішення встановлено факт припинення дії Договору оренди 16.12.07 р. і відповідно із ст. 35 ГПК України доведенню знову не підлягає.

Згідно п. 4.7. Договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-ти денний строк передати Орендодавцю приміщення за актом у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати об'єкта оренди.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України та вимог Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

В порушення вимог п. 4.7. Договору, вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Відповідачем після припинення договору оренди нежитлового приміщення № 171/52 від 16.12.2002 року добровільно не виконано у 15-ти денний термін зобов'язання з передачі Позивачу приміщення за відповідним актом приймання-передачі та повернуто Орендодавцеві на підставі рішення господарського суду Одеської області відповідно до акту державного виконавця лише 23.01.2013 року.

Таким чином, до 23.01.2013 року відповідач самовільно без правових підстав займав нежиле приміщення другого поверху, загальною площею 46,6 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Куйбишева, 23/25.

Судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника про те, що він звільнив орендоване приміщення одразу після закінчення строку дії Договору оренди, оскільки не надав до суду акту передачі орендованого майна позивачу, який відповідно із п.4.7 Договору оренди, у даному випадку повинен бути складений, а відповідно із цим саме акт передачі (повернення) позивачу орендованого приміщення є належним доказом на підтвердження факту добровільного повернення орендованого приміщення. За таких обставин суд 1 інстанції правильно визначив дату звільнення відповідачем орендованого приміщення відповідно до акту Державного виконавця.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування річчю за час прострочення.

Розмір орендної плати визначається позивачем у відповідності до умов п. 2.2 договору шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції поточного місяця. При цьому суд 1 інстанції правильно зауважив, що визначений у договорі порядок здійснення плати за користування приміщенням відповідає вимогам ч. 3 ст. 762 ЦК України, яка передбачає можливість зміни (індексацію) розміру плати за користування майном, а тому доводи скаржника щодо неправильності включення до складу неустойки інфляційних втрат є безпідставними.

В той же час судова колегія погоджується із доводами скаржника про те, що позивач при визначенні розміру неустойки безпідставно включив до її складу податок на додану вартість, оскільки штрафні санкції не є об'єктом оподаткування. Вказаний висновок судової колегії ґрунтується на наступному.

Відповідно із ч.2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно із п.4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором, у тому числі у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Із місту наведеного пункту ст. 231 ГК України вбачається, що розмір штрафних санкцій обчислюється не тільки у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф); у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня), як це передбачено ст. 549 ЦК України; а і у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У даному випадку штрафні санкції у вигляді неустойки відповідно із умовами договору оренди та ч.2 ст. 785 ЦК України встановлюються у кратному розмірі до розміру орендної плати.

Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, встановлена ч.2 ст. 785 ЦК України безумовно є штрафною санкцією, яка передбачена ст. 230 ГК України і вказаний висновок не суперечить висновку Вищого господарського суду України щодо неможливості застосування спеціальної позовної давності до цієї штрафної санкції, як самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин (Інформаційний лист ВГСУ від 29.05.12 р. №01-06/735/2012), оскільки такий висновок ВГС України ґрунтується на неможливості її отожнення із неустойкою, передбаченою п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України.

У даному ж випадку ж випадку неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України підпадає під визначення ст. 230 ГК України, як окремого виду штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платника податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України.

Сплата неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення не відповідає поняттям "постачання товарів" або "постачання послуг", з огляду на визначення цих понять Податковим кодексом України, за яким:

- постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 ПКУ);

- постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (п.п. 14.1.191 ПКУ).

Згідно з п. 1 ст. 188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Таким чином, неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України, не може розглядатись як компенсація вартості наданих послуг, яка збільшує базу оподаткування податком на додану вартість, а за своєю правовою природою є штрафною санкцією.

Аналогічної правової позиції з аналогічних спірних правовідношень щодо нарахування ПДВ на штрафні санкції, дотримується і Державна податкова адміністрація України в листі №15098/10/15-0217 від 28.04.11 р. „Щодо порядку оподаткування податком на додану вартість штрафних санкцій та пені", в листі від 25.07.2001 р. №9049/7/16-1277 «Щодо обкладення податком на додану вартість отриманої неустойки»; а також Вищий господарський суд України (постанова від 14.03.13 р. по справі №5017/1355/2012)

За таких обставин судова колегія вважає, що позивач безпідставно включив до складу неустойки суму податку на додану вартість у розмірі 4024,27 грн. (20121,34 грн. - 20%), а тому з відповідача відповідно із ч.2 ст. 785 ЦК України підлягає стягненню 16097,07 грн. неустойки.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга ПП "Унікон" підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Одеської області від 12.08.13 р. скасуванню в частині стягнення 4024,27 грн. податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу неустойки.

Згідно із ст.49 ГПК України судові витрати посплаті судового збору за подачу позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Унікон" задовольнити частково, рішення господарського суду Одеської області від 12.08.13 р. скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Унікон" (код ЄДРПОУ 30692311, юр. адреса: м. Одеса, вул. Черняховського, 6) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул.Артилерійська, 1, р/р37326027001909 в ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 26302595) 16097,07 грн. неустойки, 1376,23 грн. витрати по сплаті судового збору .

В решті позову відмовити."

2.Стягнути з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул.Артилерійська, 1, р/р37326027001909 в ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 26302595) на користь Приватного підприємства "Унікон" (код ЄДРПОУ 30692311, юр. адреса: м. Одеса, вул. Черняховського, 6) 172,05 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

3.Видачу наказів за постановою доручити господарському суду Одеської області.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 27.09.2013 р.

Головуючий суддя Петров М.С.

Суддя Разюк Г.П.

Суддя Ліпчанська Н.В.