Постанова № 33805161, 25.09.2013, Львівський апеляційний господарський суд

Дата ухвалення
25.09.2013
Номер справи
914/2064/13
Номер документу
33805161
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2013 р. Справа № 914/2064/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Плотніцький Б.Д.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гологори»

на рішення господарського суду Львівської області від 23.07.2013р.

у справі № 914/2064/13

за позовом Публічного акціонерного товариства «Великобурлуцький сироробний завод», смт.Великий Бурлук

до товариства з обмеженою відповідальністю «Гологори», м.Львів

про стягнення заборгованості в сумі 280984,43 грн.,

з участю представників :

від скаржника - Орищин О.А.

від позивача - Келеберда Н.Б.

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.07.2013р. у справі № 914/2064/13 (суддя Цікало А.І.) задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Великобурлуцький сироробний завод», смт.Великий Бурлук та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Гологори», м.Львів 280984,43 грн. заборгованості та 5619,70 грн. судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Гологори» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки, як зазначає скаржник, договір № 21-12 від 03.01.2012р., на який суд першої інстанції послався як на підставу виникнення заборгованості, не підписувався зі сторони товариства. Водночас, судом не взято до уваги той факт, що в грудні 2011 року ПАТ «Великобурлуцький сироробний завод» було запропоновано ТзОВ «Гологори» укласти договір поставки молочної продукції № 64-11 від 02.01.2012р.. Даний договір було підписано директором ТзОВ «Гологори» за умови погодження розбіжностей, викладених у додатковому протоколі до договору та надіслано на адресу позивача. Проте, як зазначає скаржник, ПАТ «Великобурлуцький сироробний завод» відмовився підписувати зазначений договір та протокол розбіжностей. Натомість, позивач запропонував ТзОВ «Гологори» для підписання текст іншого договору - № 21-12 від 03.01.2012р., який за змістом повністю відповідав договору № 64-11 від 02.01.2012р. Однак, як вказує скаржник, цей договір керівником товариства не підписувався, оскільки позивачем не було враховано зазначені вище розбіжності. Відтак, на думку скаржника, договір № 21-12 від 03.01.2012р. є неукладеним та не тягне за собою жодних правових наслідків. Крім того, суд залишив поза увагою ті обставини, що поставки молочної продукції, що відбувались між ПАТ «Великобурлуцький сироробний завод» та ТзОВ «Гологори» відбувались за окремими замовленнями, шляхом досягнення усних домовленостей і не здійснювались на виконання умов договору № 21-12 від 03.01.2012р.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

03.01.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Великобурлуцький сироробний завод» (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Гологори» був укладений договір № 21-12, у відповідності до умов якого позивач поставив відповідачу молочну продукцію власного виробництва в асортименті на загальну суму 1183279,30 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними. Претензій щодо якості та кількості поставленої продукції від відповідача не поступало.

Відповідно до п.5.1 Договору відповідач зобов»язаний провести оплату продукції на протязі 24 календарних днів з моменту її отримання. Датою отримання продукції є відмітка у видатковій накладній.

Як стверджує позивач, відповідач провів лише часткову оплату за отриману проудкцію на суму 766420,30 грн., що підтверджується відповідними баківськими виписками.

Також, 03.01.2012р. між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору № 21-12, якою встановлено предмет договору, ціну та знижку за отриману продукцію, обов»язки сторін, а також строк дії даної додаткової угоди.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі даної додаткової угоди позивач надав відповідачу знижки на товар у розмірі 106779,37 грн., що підтверджується відповідними листами позивача.

Окрім того, на підставі двосторонніх товарно-транспортних накладних відповідачем було здійснено повернення товару позивачу на суму 29095,20 грн.

Таким чином, станом на момент звернення з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем за отриману продукцію становить 280984,43 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач 04.04.2013р. направив на адресу відповідача претензію про сплату заборгованості, яка останнім залишена без відповіді та задоволення.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. (ст.11 ЦК України).

У відповідності до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб"єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов"язаної сторони виконання її обов"язку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов"язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов"язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначається частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, згідно ст. 691 ЦК України.

У відповідності до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару та наявність у відповідача заборгованості перед позивачем в сумі 280984,43 грн.

З вищенаведеного, випливає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 280984,43 грн. є обгрунтованими.

Твердження скаржника щодо непідписання договору № 21-12 від 03.01.2012р. спростовується обставинами, дослідженими судом першої інстанції при огляді оригіналів договорів № 21-12 від 03.01.2012р та № 64-11 від 02.01.2012р., та фактом підписання сторонами додаткової угоди від 03.01.2012р. до договору № 21-12 від 03.01.2013р,, що не заперечується відповідачем.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що фактичні дії сторін свідчать про те, що договір був укладений, а визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об»єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а відповідач не заперечив наявності заборгованості перед позивачем, доказів сплати заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд перошої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 23.07.2013р. у справі № 914/2064/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Повний текст постанови складено « 30» вересня 2013 р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Плотніцький Б.Д.

Попередній документ : 33805155
Наступний документ : 33805163