Постанова № 33805097, 23.09.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2013 р. Справа№ 911/762/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Остапенка О.М.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

розглядаючи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОСІЛЬГОСПТЕХНІКА"

на рішення господарського суду Київської області

від 20.05.2013 року

у справі №911/762/13-г (суддя - Щоткін О.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк", м. Дніпропетровськ,

до товариства з обмеженою відповідальністю „АГРОСІЛЬГОСПТЕХНІКА", м. Вишневе, Київська область,

про звернення стягнення на предмет іпотеки в розмірі 817 747,58 грн., -

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (надалі - ПАТ КБ «Приватбанк», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агросільгосптехніка" (надалі - ТОВ "Агросільгосптехніка", відповідач) про звернення стягнення на належне відповідачеві нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № VL 37_B від 28.02.2006 року в сумі 817 747,58 грн., у тому числі 240 000,00 грн. - простроченої заборгованості за кредитом, 346 291,55 грн. - простроченої заборгованості за процентами та 231 456,03 грн. пені.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що в забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору між позивачем та відповідачем 28.02.2006р. був укладений договір іпотеки. Оскільки відповідачем зобов'язання за кредитним договором не виконуються, він вправі реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в розмірі заборгованості 817 747,58 грн. шляхом його продажу з укладанням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

Рішенням господарського суду Київської області від 20.05.2013 року у справі №911/762/13-г позов задоволено частково. В рахунок погашення заявленого ПАТ КБ «Приватбанк» розміру заборгованості за кредитним договором № VL 37_В від 28.02.2006 р. звернуто стягнення на належне ТОВ «Агросільгосптехніка» на праві власності нежиле приміщення літ. «З» - ЛРМУ пекарня, загальною площею 725,6 кв.м., розташоване за адресою: 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Л. Українки, буд. 62 шляхом проведення прилюдних торгів з визначенням початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 1 183 000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Агросільгосптехніка» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 20.05.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що обставини справи судом були з'ясовані неповно, без витребування додаткових доказів, у зв'язку з чим місцевий суд дійшов невірних висновків. Крім того, суд допустив порушення норм процесуального права, принципу змагальності сторін, позбавивши відповідача права на участь у розгляді даної справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2013 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду в судове засідання на 05.09.2013 року.

В судовому засіданні 05.09.2013 р. у зв'язку з неявкою скаржника та необхідністю витребування у позивача детального розрахунку заборгованості, у відповідності до ст.77 ГПК України, розгляд справи було відкладено до 16.09.2013 року.

Через неявку уповноважених представників сторін, 16.09.2013 року судове засідання у даній справі було відкладено до 23.09.2013 року.

16.09.2013 року, після відкладення розгляду справи, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивачем було відзив на апеляційну скаргу та розрахунок заборгованості відповідача по кредитному договору № VL 37_В від 28.02.2006 р .

23.09.2013 року в судове засідання сторони уповноважених представників не направили.

Враховуючи, що позивач та відповідач були належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи, при цьому від сторін не надійшло відомостей про поважність причин неявки в судове засідання та клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність уповноважених представників сторін.

23.09.2013 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 28.02.2006 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (в тексті договору - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросільгосптехніка» (в тексті договору - позичальник) було укладено кредитний договір № VL 37_В, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у вигляді поновлюваної кредитної лінії із загальним лімітом 240 000,00 грн. в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди, з кінцевим терміном повернення кредиту 27.02.2009 року (а.с.16-17).

За умовами п. 1.2 договору кредит надається на поповнення обігових коштів (закупівлю матеріалів, автозапчастин, техніки).

За користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту позичальник сплачує відсотки в розмірі 21% річних, а при порушенні якого-небудь із зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.3, 2.2.3, 2.3.2 кредитного договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 42% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п.п. 4.1, 4.2 договору).

Сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 4.1, 4.2 даного договору, здійснюється 25-го числа кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання кредитного договору. При несплаті відсотків у зазначений термін, вони вважаються простроченими.

У відповідності до п. 5.1 кредитного договору при порушенні позичальником якого-небудь із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 1.3, 2.2.3, 2.3.2, та винагороди, передбаченої п.п. 2.2.5, 4.4, 4.5, 4.6, 4.7, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем у справі існують зобов'язання, які мають ознаки кредитного договору.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ч. 2 ст. 345 ГК України).

Таким чином, укладення ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Агросільгосптехніка» кредитного договору № VL 37_В від 28.02.2006р. було спрямоване на отримання останнім кредиту та обов'язку у встановлений строк повернути кредит і проценти за його користування.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором 28.02.2006р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» (в тексті договору - іпотекодержатель) та ТОВ «Агросільгосптехніка» (в тексті договору - іпотекодавець) 28.02.2006 року був укладений договір іпотеки.

Предметом іпотеки згідно п.7 вказаного договору є нежиле приміщення - літ. "З" ЛРМУ пекарня площею 725,6 кв. м., розташована за адресою: 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Л.Українки, буд. 62, що належить ТОВ «Агросільгосптехніка» на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, посвідченого державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області 24.06.2005 р., за реєстровим номером 2-1690 (а.с.20).

Згідно п.12 договору за домовленістю сторін вартість предмету іпотеки складає 480 000,00 грн.

Термін дії договору іпотеки - до повного виконання іпотекодавцем та іпотеко держателем зобов'язань за кредитним договором та всім додатковим угодам до нього (п.30 договору).

Відповідно до пункту 1 договору іпотеки іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою та (або) невиконання зобов'язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

З метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язання, передбаченого кредитним договором, воно не буде виконано (п.п.18.8.1 договору іпотеки).

Крім цього, за умовами п.п.18.8.2 договору іпотеки у разі порушення іпотекодавцем зобов'язань за договором іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання всіх зобов'язань за кредитним договором у випадках, зокрема, порушення якого-небудь із зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору та якого-небудь із зобов'язань, передбачених договором іпотеки.

У разі звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з п.п.18.6, 18.8.1, 18.8.2, 18.8.3, 18.9 цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмету іпотеки свої, передбачені п.п. 2.4 цього договору вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення.

За приписами ч. 5 статті 3 та ч. 1 статті 7 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель, у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки, має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Статтею 37 вказаного Закону законодавець надав іпотекодержателю право задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Виходячи з приписів статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Представлені позивачем докази свідчать, що відповідач належним чином зобов'язання за кредитним договором № VL 37_В від 28.02.2006р. не виконав, у зв'язку з чим останній має прострочену заборгованість перед позивачем за кредитом в сумі 240 000,00 грн., прострочену заборгованість по відсоткам - в сумі 346 291,55 грн., пені - 231 456,03 грн., а всього 817 757,58 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію б/н від 09.01.2013 року, в якій висунув вимогу погасити існуючу заборгованість в розмірі 817 757,58 грн. та одночасно інформував відповідача про свій подальший намір ініціювати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки у разі несплати боржником існуючої заборгованості у 30 денний строк, надсилання якої рекомендованим листом адресату підтверджується фіскальним чеком УДППЗ «Укрпошта» №3249 від 09.01.2013 року (а.с.15).

Як встановлено матеріалами справи, претензія була залишена відповідачем без відповіді та належного реагування.

Аналізуючи зміст надісланої позивачем претензії, яка за змістом є вимогою про усунення іпотекодавцем порушених зобов'язань за кредитним договором, судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно недотримання та невиконання позивачем вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» та передчасність звернення позивача до суду з даним позовом, як і твердження останнього про те, що жодних вимог та претензій від позивача ним не отримувалось, оскільки з претензії вбачається, що така направлялась скаржникові за адресою його місцезнаходження.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що подані у справі докази свідчать про неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань та погоджується з його висновком про наявність у позивача достатніх підстав для порушення питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Водночас, слід зазначити, що доказів, які б доводили правомірність дій, належне виконання договірних зобов'язань, на чому відповідач наголошував в апеляційній скарзі та запевняв про надання відповідних банківських виписок та квитанцій на підтвердження своїх доводів під час апеляційного провадження, останній не навів.

Частиною 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» порушив перед судом питання щодо звернення стягнення на визначене іпотечним договором від 28.02.2008 року майно - літ. "З" ЛРМУ пекарню площею 725,6 кв. м., розташовану за адресою: 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Л. Українки, буд. 62, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені ТОВ «Агросільгосптехніка» договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» законодавець визначив порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду, та зазначив, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду мають бути зазначені, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

З наданого позивачем звіту про оцінку нерухомого майна станом на 15.05.2013 року, проведеного ТОВ «Ніакон-Груп» вбачається, що ринкова вартість пекарні площею 725,6 м2, яка є предметом іпотеки стосовно якого іпотекодавець просить укласти договір купівлі-продажу, складає 1 183 000,00 грн., що є достатнім для покриття заборгованості, яка виникла за кредитним договором та загальний розмір якої становить 817 757,58 грн. (а.с.49-77).

Таким чином, аналіз матеріалів справи дає підстави судовій колегії апеляційного господарського суду погодитись з позицією місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог та визначення способу реалізації майна шляхом проведення прилюдних торгів з визначенням початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 1 183 000,00 грн.

Водночас, в оскаржуваному рішенні суд мотивовано зазначив, що в розумінні статті 33 ГПК України позивач не обґрунтував та не довів, що спосіб реалізації майна шляхом укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем є прийнятним для обох сторін в однаковій мірі та не врахував різниці між сумою заборгованості за кредитним договором та ринковою вартістю спірного предмету іпотеки, зауваживши, що заявлений позивачем спосіб реалізації є вигідним виключно йому.

Щодо заперечень скаржника проти визначеної у звіті вартості предмету іпотеки, яка на думку відповідача є заниженою і з якою погодився суд першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що останній не надав суду апеляційної інстанції жодних доказів неправомірності оцінки майна, на яке звертається стягнення, в порядку статті 41 ГПК України.

В апеляційній скарзі відповідач також наголошував на тому, що судом не було надано оцінки співрозмірності заборгованості за кредитом, по процентам та пені, а крім того, не враховано вимоги статті 232 ГК України стосовно нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.

Дані доводи колегія суддів відхиляє як безпідставні, а висновки суду першої інстанції щодо наведеного, правомірними та обґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 цього ж Кодексу визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, згідно п.4.2 договору №VL 37В від 28.02.2006 року у відповідності до ст.212 ЦК України, при порушенні позичальником якого-небудь із зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.3, 2.2.3, 2.3.2 даного договору, позичальник сплачує банку відсотки за кредитом у розмірі: 42% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

За умовами п.4.3 договору № VL 37В від 28.02.2006 року сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 4.1, 4.2 даного договору, здійснюється в дату сплати відсотків. Датою сплати відсотків є 25-е число кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання даного договору.

Дослідивши наданий позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції розрахунок заборгованості ТОВ «Агросільгосптехніка» станом на 13.09.2013 року, колегія дійшла висновку про те, що нарахування пені позивачем було здійснено з дотриманням положень статті 232 ГК України.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Оскільки з розрахунку заборгованості відповідача вбачається, що боржником не вживались заходи щодо своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором, підстав для застосування судом права, передбаченого вищенаведеною нормою, немає.

Судова колегія не погоджується з твердженнями скаржника про порушення господарським судом порядку виклику останнього та повідомлення про порушення провадження у даній справі, так як матеріалами справи підтверджується направлення на адресу: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Л.Українки,62, яка вказана у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (за місцезнаходженням відповідача), ухвали про порушення провадження у справі та судові виклики. Відтак, доводи скаржника про порушення судом норм процесуального права є надуманими.

У відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що господарським судом Київської області було повно та всебічно з'ясовано всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, ухвалене судом рішення від 20.05.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Агросільгосптехніка» задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агросільгосптехніка» на рішення господарського суду Київської області від 20.05.2013 року у справі № 911/762/13-г залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду господарського суду Київської області від 20.05.2013 року у справі № 911/762/13-г залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/762/13-г повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Мальченко А.О.

Судді Жук Г.А.

Остапенко О.М.