Рішення № 33804400, 27.09.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.09.2013 Справа № 905/5484/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11, поштова адреса: 83001, місто Донецьк, вулиця Постишева, будинок № 99-А; код ЄДРПОУ - 00131268)

до територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (83086, місто Донецьк, проспект Лагутенка, будинок № 14; код ЄДРПОУ - 26288796)

про стягнення 2 724,65 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Позняр С.В. (довіреність № 352-13 «Д» від 22.01.2013)

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області суму боргу за перевищення договірних величин споживання електричної енергії за листопад, грудень 2012 року у розмірі 2 433,97 гривень, пеню у розмірі 242,23 гривень, нараховану в період з 01.09.2012 по 31.05.2013 за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії за період з серпня 2012 року по квітень 2013 року включно, три відсотки річних у розмірі 48,45 гривень, нарахованих в період з 01.09.2012 по 31.05.2013 за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії за період з серпня 2012 року по квітень 2013 року включно, а всього 2 724,65 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії № 11/1785 від 08.09.2003, додатків № 5 «Порядок розрахунку» та № 8 «Договірні величини споживання електричної енергії на 2012 рік» до договору про постачання електричної енергії № 11/1785 від 08.09.2003 та додаткових угод, що є його від'ємними частинами, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтями 174, 193, 231-232 Господарського кодексу України, статтями 26, 27 Законом України «Про електроенергетику».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01 серпня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду в судовому засіданні на 13 серпня 2013 року (а.с. 1).

09 серпня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відкласти розгляд справи для надання часу для добровільної сплати суми боргу.

Відзив вмотивовано тим, що з боку відповідача у 2012 році дійсно була несвоєчасна оплата спожитої електричної енергії внаслідок недостатнього фінансування або його затримки. Усі рахунки сплачуються при наявності достатнього фінансування. Проте, коштів, які надходили у першому півріччі не вистачало для стовідсоткової оплати отриманих послуг (а.с. 40).

13 серпня 2013 року в судовому засіданні оголошено перерву до 11 вересня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11 вересня 2013 року розгляд справи відкладено на 27 вересня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача (а.с. 54).

24 вересня 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву, в яких відповідач просить відкласти розгляд справи для надання часу для сплати суми пені.

Доповнення вмотивовано тим, що відповідно до платіжних доручень від 30.08.2013 № 1251, № 1252 відповідачем сплачено суму боргу за перевищення договірних величин споживання електричної енергії за листопад, грудень 2012 року у розмірі 2 433,97 гривень та три відсотки річних у розмірі 48,45 гривень (а.с. 56).

Представник позивача Позняр С.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові та пояснила, що відповідачем здійснено часткову оплату заявлених до стягнення сум.

Представник відповідача Кіріна І.О. в судове засідання не з'явилася, проте надала доповнення до відзиву на позовну заяву, в яких просить відкласти розгляд справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, яка просила розглянути клопотання на розсуд суду, господарський суд вважає його таким, що підлягає відхиленню з наступних підстав.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Процесуальним законодавством встановлено принцип оперативності господарського процесу.

Статтею 77 ГПК України передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, встановлено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в «розумний строк» через затримки у провадженні, в основному з вини судів першої інстанції.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини слід враховувати судам при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Доречно зауважити, що згідно до положень статті 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Тому, господарський суд визнає, що подальше відкладення розгляду справи є неможливим, оскільки 30 вересня 2013 року закінчується встановлений статтею 69 ГПК України двохмісячний строк вирішення цього спору, а клопотань про його продовження від сторін не надходило.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 1.3 Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ) споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. ПКЕЕ регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія ПКЕЕ поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

08 вересня 2003 року між відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» (далі по тексту - позивач або постачальник) та управлінням Державної судової адміністрації в Донецькій області (далі по тексту - відповідач або споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 11/1785 (далі по тексту - Договір), відповідно до умов якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами (а.с. 10-12).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Розділом 2 Договору передбачено, що під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).

26 квітня 2011 року у відповідності до положень Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514-VI здійснено реорганізацію організаційно-правової форми відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «Донецькобленерго».

30 березня 2012 року державним реєстратором Виконавчого комітету Горлівської міської ради Донецької області був зареєстрований у новій редакції статут публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», у відповідності до якого відбулась зміна найменування юридичної особи - публічного акціонерного товариства «Донецькобленерго» на публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго».

Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 01 січня 2004 року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункт 9.4 Договору).

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання на адреси сторін заяв про припинення дії Договору, та представниками сторін підтверджується, що вказані заяви не надсилались, господарський суд приходить до висновку, що строк дії Договору було пролонговано на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, та у заявлений до стягнення період Договір був чинним.

Сторонами додатково до Договору укладено додатки № 5 «Порядок розрахунків» та № 8 «Договірні величини споживання електричної енергії на 2012 рік» (а.с. 13-14, 16).

Договір підписано обома сторонами без розбіжностей та скріплено печатками підприємств, в процесі узгодження умов додатків до Договору, сторонами досягнуто згоди щодо усіх умов, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

За умовами Договору відповідач (споживач) зобов'язався, зокрема: виконувати умови цього Договору; дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього Договору; оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 5 «Порядок розрахунків» та № 6 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» (пункти 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3 Договору).

В свою чергу позивач (постачальник) зобов'язався, зокрема: виконувати умови цього Договору; постачати споживачу електроенергію, як різновид товару в межах 44.06 кВт приєднаної потужності та в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору (пункти 2.1.1, 2.1.2 Договору).

Пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що постачальник має право одержувати від споживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та інші платежі, обумовлені цим Договором.

Матеріали справи свідчать, що позивач належним чином виконував свої зобов'язання з постачання відповідачу електричної енергії та поставив відповідачу в серпні 2012 року, листопаді 2012 року-квітні 2013 року активної електроенергії в обсязі 17 764 кВт/год на загальну суму 20 473,94 гривень, що підтверджується підписаними уповноваженими особами і скріплених їх печатками актами прийняття-передавання, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 19, 21, 23, 25, 27, 29, 31).

Отже, факт надання послуг з електропостачання позивачем відповідачу підтверджується двосторонніми актами прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) підписаними у спірний період.

Також позивач виставляв відповідачу відповідні рахунки на сплату спожитої у спірний період електроенергії, які отримані уповноваженими особами відповідача, про що свідчать відповідні відмітки на цих рахунках та довіреності на ім'я уповноважених осіб відповідача на отримання таких рахунків (а.с. 17-18, 20, 22, 24, 26, 28, 30, 32).

Відповідно до пункту 6.11 ПКЕЕ, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. У таких рахунках обов'язково зазначається кінцева дата їх оплати згідно з договором про постачання електричної енергії.

Наведене свідчить, що позивач належним чином виконав договірні зобов'язання щодо оформлення та виставлення відповідачу рахунків відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначених на підставі показів розрахункових засобів обліку у спірний період. Отримання відповідачем рахунків підтверджується відповідною відміткою.

Водночас відповідачем не надано доказів на спростування факту споживання ним зазначеної кількості електричної енергії та/або доказів своєчасної оплати поставленої у спірний період електроенергії.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини першої статі 275 ГК України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Господарським судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу електричну енергію, виставив відповідні рахунки, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі актами прийняття-передавання та рахунками за електроенергію, які було отримано представниками відповідача, а відповідач порушив умови Договору та здійснив несвоєчасну оплату за поставлену (спожиту) електроенергію.

Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманої електроенергії, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача суму боргу за перевищення договірних величин споживання електричної енергії за листопад, грудень 2012 року у розмірі 2 433,97 гривень.

Відповідно до пункту 2.2.2 Договору, споживач зобов'язався дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього Договору.

Вартість електроенергії розраховується згідно тарифів, які формуються згідно порядку, затвердженого Постановою НКРЕ від 22 січня 2001 року № 47 «Про затвердження Порядку формування роздрібного тарифу на електроенергію для споживачів (крім населення і населених пунктів) ліцензіатами з постачання електроенергії за регульованим тарифом».

Пунктом 4.2.2 Договору передбачено, що за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно із вимогами розділу 5 цього Договору, споживач сплачує постачальнику п'ятикратну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин. При цьому плата за перевищення договірної величини потужності стягується із споживачів з приєднаною потужністю 150 кВт і більше.

Додатком № 8 «Договірні величини споживання електричної енергії на 2012 рік» до Договору сторонами були погоджені договірні величини постачання електричної енергії на 2012 рік. Договірна величина споживання електричної енергії на листопад та грудень 2012 року, склала 1 250 кВт/год на місяць (а.с. 16).

Приписами статті 26 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

За приписами пункту 4.4 ПКЕЕ, споживач має право протягом розрахункового періоду звернутися до постачальника електричної енергії за регульованим тарифом із заявою щодо коригування договірної величини споживання електричної енергії.

Постачальник електричної енергії за регульованим тарифом протягом п'яти робочих днів від дня отримання звернення розглядає заяву споживача, приймає рішення за цим зверненням та не пізніше шостого робочого дня від дня отримання звернення письмово повідомляє споживача про результати розгляду заяви.

Згідно складених сторонами актів прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за листопад 2012 року, обсяг спожитої відповідачем електроенергії у зазначеному місяці склав 2 224 кВт/год; обсяг спожитої відповідачем електроенергії у грудні 2012 року склав 2 847 кВт/год (а.с. 21, 23).

Наведене свідчить про те, що відповідач у листопаді та грудні 2012 року перевищив договірну величину споживання електричної енергії. Різниця між договірною та спожитою електричною енергією у листопаді 2012 року складає 2 224 - 1 250 = 974 кВт/год, у грудні 2012 року - 1 597 кВт/год (2 847 - 1 250).

Вартість спожитої позивачем електроенергії складає 2 571 * 0,9467 = 2 433,97 гривень, де:

- 2 571 кВт/год - різниця між договірною та спожитою електроенергією;

- 0,9467 гривень - тариф за електроенергію.

Позивач оформив повідомлення про споживання електричної енергії понад договірну величину № 4 від 21 листопада 2012 року, № 10 від 18 грудня 2012 року та рахунки № 11/1785.135405 від 21 листопада 2012 року, № 11/1785.140722 від 18 грудня 2012 року за перевищення договірної величини електроспоживання у листопаді та грудні 2012 року на суму 2 433,97 гривень, вручення яких підтверджується матеріалами справи (а.с. 33-35).

Відповідно до пункту 13 Порядку постачання електричної енергії споживачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 441 від 24 березня 1999 року, споживачі у разі перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності несуть відповідальність згідно з частиною п'ятою та шостою статті 26 Закону України «Про електроенергетику».

Пунктом 6.16 ПКЕЕ встановлено, що обсяг перевищення договірних величин споживання електричної енергії та/або величини потужності протягом розрахункового періоду оплачується споживачами постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом відповідно до законодавства України та договору.

Частиною шостою статті 26 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що споживач у разі споживання електричної енергії понад встановлену договірну величину за розрахунковий період сплачує енергопостачальній організації двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величинами електричної енергії.

Абзацом першим пункту 6.14 ПКЕЕ встановлено, що перевищення договірної величини споживання електричної енергії визначається під час підбиття підсумків розрахункового періоду на основі підтверджених сторонами даних розрахункового обліку електричної енергії або акта приймання-передачі електричної енергії.

З встановлених господарським судом обставин справи вбачається, що відповідач допустив перевищення обсягів споживання електроенергії понад договірну величину, при цьому коригування договірної величини як і оплата за електроенергію, спожиту з перевищенням вказаних обсягів в установленому законодавством порядку не здійснювались, що й зумовило звернення до суду з цієї вимогою.

З наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 1251 від 30 серпня 2013 року вбачається, що під час розгляду справи відповідачем здійснено оплату суми боргу за перевищення договірних величин споживання електричної енергії у розмірі 2 433,97 гривень (а.с. 58).

Таким чином, предмет спору в частині позовних вимог щодо стягнення боргу за перевищення договірних величин споживання електричної енергії у розмірі 2 433,97 гривень відсутній, а провадження у справі в цій частині підлягає припиненню в порядку пункту 1-1 статті 80 ГПК України.

Щодо позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підставі вищезазначених норм, позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 48,45 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

З наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 1252 від 30 серпня 2013 року вбачається, що під час розгляду справи відповідачем здійснено оплату відсотків річних у розмірі 48,45 гривень (а.с. 57).

Таким чином, предмет спору в частині позовних вимог щодо стягнення трьох відсотків річних у розмірі 48,45 гривень відсутній, а провадження у справі в цій частині підлягає припиненню в порядку пункту 1-1 статті 80 ГПК України.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною першою статті 231 ГК України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. За змістом частини другої вказаної статті у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Правовий аналіз наведеної норми свідчить, що за умови чіткого визначення у законі уніфікованого розміру штрафних санкцій для правовідносин, пов'язаних з виконанням державного контракту, та відсутності встановлення сторонами іншого розміру штрафних санкцій, підлягають до застосування санкції у розмірах, встановлених законом.

Разом з цим, для застосування вказаної норми суттєвим є встановлення лише факту того, що в спірних правовідносинах хоча б одна із сторін є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Пунктом 4.2.1 Договору сторони встановили, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3-2.2.4 цього Договору, з порушенням термінів, визначених додатком № 5 «Порядок розрахунків», споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Отже, стягненню в примусовому порядку підлягає сума пені, обмежена законодавством.

З огляду на те, що належних доказів на підтвердження здійснення своєчасної оплати виставлених рахунків за Договором, відповідачем не надано, то господарський суд приходить до висновку, що відповідачем порушено вищевказані строки проведення розрахунків при виконанні Договору, що підтверджується матеріалами справи, а тому у відповідача в періодах, за які здійснено нарахування пені була наявна заборгованість перед позивачем.

Позивач, вважаючи оплату простроченою, нарахував відповідачу пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті електроенергії за період серпень 2012 року, листопад 2012 року-квітень 2013 року у розмірі 242,23 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем пені у розмірі 242,23 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення пені обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вказаним нормам відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги, та матеріали справи не містять доказів своєчасної повної оплати отриманої відповідачем електроенергії.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

Крім того, відповідно до абзацу п'ятого пункту 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо зменшення позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судові витрати у відповідній частині з урахуванням приписів частини другої статті 49 ГПК покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 80 п. 1-1, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення боргу за перевищення договірних величин споживання електричної енергії у розмірі 2 433,97 гривень та трьох відсотків річних у розмірі 48,45 гривень припинити за відсутністю предмету спору.

Позов в залишковій частині задовольнити повністю.

Стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (83086, місто Донецьк, проспект Лагутенка, будинок № 14; код ЄДРПОУ - 26288796, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11, поштова адреса: 83001, місто Донецьк, вулиця Постишева, будинок № 99-А; код ЄДРПОУ - 00131268, відомості про рахунки в установах банків відсутні) пеню у розмірі 242,23 гривень.

Стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (83086, місто Донецьк, проспект Лагутенка, будинок № 14; код ЄДРПОУ - 26288796, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» (84601, Донецька область, місто Горлівка, проспект Леніна, будинок № 11, поштова адреса: 83001, місто Донецьк, вулиця Постишева, будинок № 99-А; код ЄДРПОУ - 00131268, відомості про рахунки в установах банків відсутні) судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржено через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 27.09.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2013.

Суддя С.М. Фурсова