Рішення № 33804123, 25.09.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.09.2013 Справа № 905/5852/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (83001, місто Донецьк, вулиця Постишева, будинок № 60 (7 поверх); код ЄДРПОУ - 31650052)

до приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 100; код ЄДРПОУ - 13490997)

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Столярова Олега Івановича (61000, місто Харків, вулиця Тарасівська, будинок № 17, квартира № 155)

про відшкодування шкоди в порядку регресу

за участю представників сторін:

від позивача: Леонов О.С. (довіреність № ГН-181-Ю від 10.06.2013)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» на відшкодування шкоди в порядку регресу 25 905,00 гривень.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» на підставі договору добровільного страхування наземного транспортну № 131946-02-21-01 від 17 березня 2011 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Peugeot 308», державний номерний знак АХ 0033 СА, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «ВАЗ», державний номер АХ 7090 АМ, водій якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» позивачем було направлено останньому досудову вимогу (претензію) на виплату страхового відшкодування. Враховуючи, що відповідачем не відшкодовано заявлену суму, позивач просить стягнути з відповідача 25 905,00 гривень в судовому порядку.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статтями 993, 1166, 1188, 1191 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16 серпня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 05 вересня 2013 року, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Столярова Олега Івановича;

- витребувано з Червонозаводського районного суду міста Харкова належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 2035/635/2012 стосовно Столярова Олега Івановича за статтею 124 КУпАП;

- витребувано з МТСБУ інформацію щодо наявності страхування транспортного засобу марки «ВАЗ», державний номер АХ 7090 АМ, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди - 05.01.2012.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 05 вересня 2013 року розгляд справи відкладено на 16 вересня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, ненадходженням витребуваних ухвалою суду від 16 серпня 2013 року документів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16 вересня 2013 року розгляд справи відкладено на 25 вересня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, ненадходженням витребуваних ухвалою суду від 16 серпня 2013 року документів.

Представник позивача Леонов О.С. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Столяров О.І. на виконання вимог ухвали суду від 16 серпня 2013 року не надав письмових пояснень щодо обставин справи.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

17 березня 2011 року між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» (далі по тексту - страховик або позивач) та Трояновським Михайлом Володимировичем (далі по тексту - страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспортну № 131946-02-21-01 (далі по тексту - Договір страхування), відповідно до умов якого позивачем застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном - автомобілем марки «Peugeot 308» (далі по тексту - «Пежо» або застрахований/забезпечений автомобіль), державний номерний знак АХ 0033 СА, від страхових ризиків, зокрема, дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 10-14).

Як вбачається з матеріалів справи, 05 січня 2012 року біля будинку № 8 по вулиці Богдана Хмельницького в місті Харкові відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «ВАЗ», державний номерний знак АХ 7090 АМ, під керуванням Столярова Олега Івановича та автомобіля марки «Пежо», державний номерний знак АХ 0033 СА, під керуванням Трояновської Тетяни Михайлівни.

Довідкою Відділу Державтоінспекції Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області № 38/493 від 26 січня 2012 року підтверджено настання спірної дорожньо-транспортної пригоди - зіткнення за участю автомобіля марки «ВАЗ», державний номер АХ 7090 АМ, під керуванням Столярова Олега Івановича з автомобілем марки «Пежо», державний номерний знак АХ 0033 СА, під керуванням Трояновської Тетяни Михайлівни. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди застрахований автомобіль отримав наступні механічні пошкодження: переднього бамперу, крила зліва, лівого колеса, передніх лівих дверей (а.с. 16).

Договором страхування передбачено, він (договір) набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу (в повному обсязі) на поточний рахунок страховика, але не раніше ніж 18 березня 2011 року і діє до дати наступного страхового платежу, вказаної в пункті 2.3.5 Договору. Після внесення останнього страхового платежу договір діє до 24:00 години 17 березня 2012 року включно; страхове покриття діє у разі експлуатації транспортного засобу будь-якою особою на законних підставах.

Своєчасне внесення страхових платежів підтверджується наявними в матеріалах справи прибутковим касовим ордером та карткою субконто.

Постановою Червонозаводського районного суду міста Харкова від 10 лютого 2012 року у справі № 2035/635/2012 Столярова О.І. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, стосовно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 гривень (а.с. 17).

Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Пежо», державний номерний знак АХ 0033 СА, внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди, визначеного на підставі ремонтної калькуляції б/н від 03 січня 2012 року, складеної суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Мирось Василем Петровичем, склала 25 905,00 гривень (а.с. 21).

З акту виконаних робіт б/н від 31 січня 2012 року, складеного між Трояновським Михайлом Володимировичем (замовником) та суб'єктом підприємницькою діяльністю - фізичною особою Мирось Василем Петровичем (виконавцем) вбачається, що виконавцем виконано роботи з відновлювального ремонту застрахованого автомобіля в повному обсязі, а замовником сплачено вартість цих робіт в сумі 25 905,00 гривень, про що свідчить товарний чек № 1 від 31 січня 2012 (а.с. 19-20).

За страховим випадком - дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 05 січня 2012 року за участю застрахованого автомобіля, згідно складеного страхового акту № 1194-02 від 09 квітня 2012 року визначено суму страхового відшкодування у розмірі 25 905,00 гривень (а.с. 23).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір страхування укладається в письмовій формі (стаття 981 ЦК України).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 05 січня 2012 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі сформованого страхового акту № 1194-02 від 09 квітня 2012 року, платіжним дорученням № 4283 від 09 квітня 2012 року перерахував страхувальнику 25 905,00 гривень страхового відшкодування (а.с. 24).

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, виходячи із системного аналізу змісту статей 22, 1192 ЦК України, передумовою для відшкодування реальних збитків є факти втрати (знищення, загибелі тощо) або пошкодження належного потерпілій особі майна та понесення реальних витрат на його відновлення.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Положення статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України передбачають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене та належить саме потерпілому.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль марки «Пежо», державний номерний знак АХ 0033 СА.

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Так, частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Наведена стаття міститься в главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди та передбачає право регресу в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Слід наголосити, що поняття регресу є значно ширшим, ніж це визначене у статті 1191 ЦК України та розуміє під собою будь-яке право зворотної вимоги. Регрес за своїм змістом є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди, понесеної однією особою з вини або за рахунок іншої, а тому може бути визначений як зобов'язання з відшкодування шкоди, що виникає в результаті перекладання сплаченого однією особою іншій на третю особу. Відтак, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна третій особі, виконане однією особою за іншу або з вини останньої.

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором (полісом) страхування.

Згідно положень вказаного Закону позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

Зі змісту постанови Червонозаводського районного суду міста Харкова від 10 лютого 2012 року у справі № 2035/635/2012 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 05 січня 2012 року сталася саме з вини Столярова Олега Івановича, який керуючи автомобілем марки «ВАЗ», державний номерний знак АХ 7090 АМ, не дотримався безпечної дистанції руху та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Пежо», державний номерний знак АХ 0033 СА, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - Столярова О.І., залученого за ініціативою суду для правильного і своєчасного вирішення спору, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність Столярова Олега Івановича - страхувальника (власника) автомобіля марки «ВАЗ», державний номер АХ 7090 АМ, на момент спірної дорожньо-транспортної пригоди (05.01.2012) була застрахована в приватному акціонерному товаристві «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», на підставі полісу серії АВ/1464715 згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 50 000,00 гривень, франшиза - 510,00 гривень (а.с. 39).

Позивач посилаючись на той факт, що автомобіль марки «ВАЗ», державний номерний знак АХ 7090 АМ, яким керував Столяров О.І. був застрахований у відповідності до приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в приватному акціонерному товаристві «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», надіслав відповідачу досудову вимогу (претензію) від 04 жовтня 2012 за № 6349 року про відшкодування шкоди в порядку регресу, з повним пакетом документів, передбаченим статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 25-27).

Позивач стверджує, що вимогу відповідачем залишено без відповіді та виконання, і іншого суду не доведено, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідач надіслав позивачу будь-які повідомлення про недотримання позивачем приписів законодавства щодо посвідчення наданого пакету документів та про інші недоліки і пропонував усунути їх для подальшого розгляду питання про виплату страхового відшкодування.

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача на відшкодування шкоди в порядку регресу 25 905,00 гривень.

Проте, щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити наступне.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (стаття 5 Закону України «Про страхування»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні.

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс серії АВ/1464715) передбачено, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 гривень, франшиза - 510,00 гривень (а.с. 47).

За таких обставин, на вказаний страховий випадок в часовому вимірі поширюється дія чинного на той час полісу серії АВ/1464715. Тобто дорожньо-транспортна пригода, що сталася 05 січня 2012 року, є страховим випадком в рамках виконання зазначеного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Так, відповідно до приписів пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За правилами абзацу другого пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Ні цим Законом, ні іншими законодавчими актами не передбачено для відповідача обов'язку здійснити виплату позивачу страхового відшкодування із сумою франшизи.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2008 року у справі № 11/406-07.

З інформації єдиної централізованої бази даних МТСБУ та полісу серії АВ/1464715 слідує, що франшиза складає 510,00 гривень.

Матеріали справи свідчать, що позивач при розрахунку суму позову не вирахував франшизу, передбачену полісом серії АВ/1464715 (510,00 гривень).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, в розумінні положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

Відносини страхування регулюються, зокрема, главою 67 Цивільного кодексу України «страхування» у статті 983 якої визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Також, Закон України «Про страхування» визначає, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, зокрема, із відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (стаття 4), а статтею 18 цього Закону також визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Таким чином договір набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу.

Аналогічну правову позицію викладено в листі Верховного Суду України від 19 липня 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування».

Наявні в матеріалах справи прибутковий касовий ордер від 17 березня 2011 року № 906 та картка субконто за Договором страхування свідчать про своєчасне внесення страхувальником страхових платежів (страхової премії) (а.с. 55-56).

Господарським судом на підставі ретельної правової оцінки умов Договору страхування достовірно встановлено, а відповідачем не спростовано факту набрання чинності зазначеним договором (в тому числі і на момент настання страхового випадку у вигляді дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 05 січня 2012 року), та обумовлену цим обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача до відповідача про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. До такого висновку господарський суд дійшов виходячи з того, що перший страховий платіж (страхову премію) на користь страховика (позивача) страхувальник здійснив 17 березня 2011 року, тобто ще до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, і цей факт не спростовано відповідачем.

В даному випадку сума заявлена до стягнення з відповідача є частиною суми страхового відшкодування виплаченої позивачем на умовах Договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в дорожньо-транспортній пригоді, оскільки право регресу до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика (обмежується фактичними витратами страхової компанії).

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Пежо», державний номерний знак АХ 0033 СА, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс серії АВ/1464715), а до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» як особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, з огляду на вищенаведене, та з урахуванням норм діючого законодавства, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Сума відшкодування, що підлягає стягненню з відповідача становить 25 905,00 - 510 = 25 395,00 гривень, де:

- 25 905,00 гривень - розмір заявленої до відшкодування шкоди;

- 510,00 гривень - розмір безумовної франшизи (передбачений полісом АВ/1464715).

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу шкоди в порядку регресу з боку відповідача та/або інших осіб.

Щодо відсутності в матеріалах справи доказів проведення незалежної оцінки вартості матеріального збитку, заподіяного власнику пошкодженого застрахованого транспортного засобу, господарський суд відзначає наступне.

Правовідносини позивача та страхувальника - Трояновського М.В., виникли на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 131946-02-21-01 від 17 березня 2011 року, отже є добровільним страхуванням. Вказані правовідносини не регулюються нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Спеціальним законом, який застосовується до спірних правовідносин є Закон України «Про страхування».

Добровільним же страхуванням, згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про страхування», є страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Господарський суд звертає увагу на норми статті 25 Закону України «Про страхування», якими визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно статті 9 Закону України «Про страхування», розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Пунктом 2.4 Договору страхування встановлено, що підставою для визначення розміру збитку є рахунок СТО, рекомендований страхувальником.

Отже, Закон України «Про страхування» не містить положень, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи, проведеної оцінювачем або суб'єктом оціночної діяльності, а також лише на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу.

Положеннями статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» також не передбачено проведення саме професійної оцінки шкоди, завданої при дорожньо-транспортній пригоді транспортному засобу, суб'єктами оціночної діяльності.

Відповідно до частини 36.2 статті 36 зазначеного Закону, якщо страховик, здійснюючи страхове відшкодування, не може оцінити її загальний розмір у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Зазначена норма права стосується виключно відповідача, як страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Тому доведення розміру збитків виключно шляхом проведення його оцінки професійним оцінювачем відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не узгоджуються з нормами законодавства про страхування.

Вказана правова позиція висловлена Вищим господарським судом України у постановах від 13 травня 2013 року у справі № 5011-50/17051-2012; від 14 травня 2013 року у справі № 5011-7/16471-2012; від 17 червня 2013 року у справі № 5011-4/16676-2012.

Матеріали справи свідчать, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди застрахованого автомобіля, визнана позивачем як сума страхового відшкодування відповідно до страхового акта № 1194-02 від 09 квітня 2012 року (а.с. 23), становить 25 905,00 гривень та ґрунтується на підставі калькуляції (рахунку) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Мирось Василя Петровича, яким здійснювався ремонт пошкодженого автомобіля.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19 липня 2011 року роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Позивачем, як страховиком цивільно-правової відповідальності потерпілої у дорожньо-транспортній пригоді особи, платіжним дорученням № 4283 від 09 квітня 2012 року виплачено страхове відшкодування у розмірі 25 905,00 гривень, виходячи з фактичної вартості ремонту транспортного засобу, визначеної відповідно до документів суб'єкта оціночної діяльності.

При цьому, господарським судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання відповідачем розміру страхового відшкодування; відповідачем не заявлялось клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля та завданому йому матеріальному збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Господарським судом достовірно встановлено та прийнято в якості належних доказів спричинення власнику застрахованого автомобіля збитків у розмірі 25 905,00 гривень акт виконаних робіт б/н від 31 січня 2012 року та товарний чек № 1 від 31 січня 2012 року, оскільки з наявних в них відомостей можна дійти однозначного висновку, що ремонтні роботи на загальну суму 25 905,00 гривень спрямовані саме на усунення порушень, заданих внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи, що під час розгляду справи висновки оцінювача сторонами не оспорювалися і будь-яких перемовин щодо узгодження іншої суми відшкодування, ніж заявлена до стягнення, між сторонами не проводилось, господарський суд задовольняє позовні вимоги у розмірі 25 395,00 гривень.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 03 вересня 2013 року за № 871/17, посилаючись на Лист Верхового Суду України від 11 липня 2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» та постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначає, що: «право регресної вимоги виникає у страховика за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів до особи, яка завдала шкоди у разі, коли ця шкода заподіяна життю та здоров'ю навмисно, а також внаслідок вчинення ДТП у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння тощо. А на підставі статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» виникає лише право суброгації. Під суброгацією розуміється перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика, яке відбувається лише у вже наявному зобов'язані (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває права і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору та сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Позивачем не було надано договору щодо заміни сторони у зобов'язанні, тому стягнення з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» відшкодування шкоди в порядку регресу є безпідставним та необґрунтованим.»

Залишаючи поза увагою заперечення відповідача у наведеній частині, господарський суд виходить з наступного.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика у теорії називається суброгацією. Суброгація виникає на підставі закону (стаття 993 ЦК України, стаття 27 Закону України «Про страхування»). При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто, за суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику. Розмір страхового відшкодування має визначатися за правилами, встановленими у договорі страхування. Відтак, при суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювача шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування. Для виникнення права на суброгацію укладання окремої угоди не вимагається, оскільки вона виникає на підставі закону.

Відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодування шкоди потерпілому можливе у двох випадках:

1) внаслідок невиконання контрагентом потерпілого своїх договірних зобов'язань;

2) внаслідок дій особи, що не пов'язана з потерпілим будь-якими договірними відносинами (деліктна відповідальність).

Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому.

Якщо страхове відшкодування лише частково погашає спричинені потерпілому збитки, то до заподіювача шкоди є можливість пред'явлення двох вимог: перша - вимога страховика в розмірі виплаченого потерпілому страхового відшкодування, друга вимога - потерпілого в розмірі тієї частини завданої шкоди, яка не була покрита страховим відшкодуванням. Заподіювач шкоди може висувати проти страховика лише ті вимоги (заперечення), які він має до потерпілої особи.

Даної правової позиції, зокрема дотримується Верховний Суд України у Аналізі судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування (схвалений на нараді суддів цивільної юрисдикції Верховного Суду України 11 липня 2011 року; витяг з Аналізу опублікований у журналі «Вісник Верховного Суду України» № 8 (132) за 2011 рік та розміщений на офіційному сайті Верховного Суду України).

В даному випадку при зверненні з позовом позивач правомірно посилався на приписи статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».

З огляду на викладене, сума страхового відшкодування, що була сплачена позивачем страхувальнику підлягає стягненню з відповідача саме в порядку регресу.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Сукупність вищевикладених обставин спростовує інші наявні заперечення відповідача, що, в свою чергу, тягне за собою їх відхилення та залишення поза увагою суду, а також розцінюються як намагання витлумачити законодавство виключно на свою користь та ухилитися від цивільної відповідальності.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 981, 983, 990, 993, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 7, 8, 9, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, будинок № 100; код ЄДРПОУ - 13490997, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (83001, місто Донецьк, вулиця Постишева, будинок № 60 (7 поверх); код ЄДРПОУ - 31650052, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 25 395,00 гривень страхового відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 686,61 гривень судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 25.09.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2013.

Суддя С.М. Фурсова