Ухвала суду № 33799453, 12.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" вересня 2013 р. м. Київ К-33671/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 12.09.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010

у справі № А-8/151

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Карпатське управління

геофізичних робіт"

до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську

за участю: Прокуратури Івано-Франківської області

про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення -

рішення про визначення податкового зобов'язання з податку

на прибуток підприємств

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Карпатське управління геофізичних робіт" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000462301/0 від 17.07.2007.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 30.09.2009 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 постанову господарського суду Івано-Франківської області від 30.09.2009 скасовано, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську № 0000462301/0 від 17.07.2007, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 1075356 грн.: 537678 грн. основний платіж, 537678 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена планова виїзна перевірка ВАТ „Карпатське управління геофізичних робіт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.03.2007 та складено акт № 323/23-1-00138827 від 10.07.2007.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000462301/0 від 17.07.2007, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1075356 грн.: 537678 грн. основний платіж 537678 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.32, п. 5.1 пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", виявлено зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2006 року на суму 174290 грн. та заниження податку на прибуток за цей період в сумі 537678 грн.

Позивач відніс до складу валових витрат витрати, які не пов'язані із веденням господарської діяльності, а саме вартість послуг, отриманих в рамках договору доручення, укладеного з ТОВ „Дельта-98".

Зокрема, на думку відповідача, крім договірних документів позивачем не представлено розрахункових, платіжних та інших документів, які б засвідчували виконання повіреним зазначених послуг; при укладенні цього договору в його сторін був відсутній намір створити правові наслідки, які випливають із змісту цього договору, та спрямованість на реальне виконання його умов.

За таких умов вказаний договір є нікчемним і не створює юридичних наслідків; винагорода повіреного не є компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності; також наведена вартість послуг не включалася у вартість виконаних для структурних підрозділів ВАТ „Укрнафта" промислово-геофізичних робіт по договорах, укладених на тендерах, організованих ВАТ „Укрнафта".

Між позивачем та ТОВ „Дельта-98" був укладений договір доручення від 10.01.2005, відповідно до умов якого позивач доручив ТОВ „Дельта-98" (повірений) здійснювати в інтересах та за рахунок позивача дії, спрямовані на підготовку та організацію процесу виробництва, проведення переговорів про забезпечення замовлень на виконання промислово-геофізичних робіт.

За вказані послуги на підставі складених актів прийому-передачі послуг та звітів повіреного позивач виплачував ТОВ „Дельта-98" винагороду, яку відносив до валових витрат, і податок на додану вартість з цих операцій включав до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що виконання зазначених договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи актами здачі приймання послуг та податковими накладними.

Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Посилання податкового органу, на те, що у наданих позивачем актах здачі-приймання наданих йому послуг не зазначено обсягів та конкретних видів робіт, та що у зазначених актах не розкрито зміст проведених господарських операцій, не можуть вважатися беззастережними та безперечними доказами в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій, а будь-яких інших доказів відповідачем надано не було, суд апеляційної інстанції дійшов хибних висновків, відносно того, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагента послуг на підставі отриманих від останнього податкових накладних.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України також вважає обґрунтованим спростування судом першої інстанції посилань податкового органу на факт непідтвердження платником податків використання у власній господарській діяльності отриманих по спірним господарським операціям послуг, оскільки наведеними законодавчими приписами однією з правових підстав для включення витрат до складу валових визначено саме подальше використання у власній господарській діяльності придбаних у постачальників послуг, а не безпосередньо факт їх використання.

Відносно донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість слід зазначити наступне.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагента послуг, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальника податкових накладних обґрунтовано визнано судом першої інстанції правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Отримання доходу ВАТ „Карпатське управління геофізичних робіт" внаслідок виконання повіреним ТОВ „Дельта-98" зобов'язань по договору доручення від 10.01.2005 підтверджується виконанням позивачем промислово-геофізичних робіт для структурних одиниць ВАТ „Укрнафта", грошові кошти, які позивач отримував внаслідок виконання повіреним зобов'язань за договором доручення від вищевказаних структурних підрозділів ВАТ „Укрнафта", використані на здійснення власної господарської діяльності

Відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 590 від 06.03.2008, витрати ВАТ „Карпатське управління геофізичних робіт" в лютому-березні 2006 року на виплату винагороди ТОВ „Дельта-98" згідно договору доручення від 10.01.2005 на загальну суму 2790000 грн., документально підтверджуються; витрати на винагороду повіреному ТзОВ „Дельта-98" згідно договору доручення від 10.01.2005 включаються до складу валових витрат ВАТ „Карпатське управління геофізичних робіт".

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 у справі № А-8/151 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 у справі № А-8/151 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко