Постанова № 33795292, 30.09.2013, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2013 року Справа № 812/7640/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Твердохліба Р.С.,

за участю

секретаря судового засідання Андріасяна Е.А.,

та

представників сторін:

від позивача - не прибув,

від відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування рішення від 17 квітня 2013 року № 949, -

ВСТАНОВИВ:

30 серпня 2013 року Луганським окружним адміністративним судом відкрито провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування рішення від 17 квітня 2013 року № 949.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 13 травня 2013 року отримав рішення від 17 квітня 2013 року № 949, яке в подальшому оскаржив до Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області та до Пенсійного фонду України. Позивач вважає, рішення від 17 квітня 2013 року № 949 незаконним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на таке.

Рішення від 17 квітня 2013 року № 949 видано управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, яке є приватною юридичною особою і не має жодного відношення до органів Пенсійного фонду України, оскільки вказана юридична особа ніколи не утворювалась Пенсійним фондом України та відповідно до даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України зареєстрована за 10 червня 1994 року за № 21792459, як суб'єкт господарської діяльності, що підтверджується довідкою АБ № 584974 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Однак згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за № 16826433 (серія АВ № 203071) управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області зареєстровано 13 листопада 2002 року. Дані обставини, вказав позивач, підтверджують фіктивну реєстрацію відповідача, оскільки станом на 10 червня 1994 року (дата реєстрації з довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України) ніяких управлінь у Пенсійного фонду України взагалі не існувало, а станом на 13 листопада 2002 року (дата реєстрації з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) не існувало жодного розпорядчого акта про утворення такого органу Пенсійного фонду України, як управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області. Крім того, як вбачається з витягу № 16826433 управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області не було створено у результаті перетворення, оскільки відомості про створення цієї юридичної особи шляхом перетворення відсутні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Позивач зазначає, що управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області може посилатися на те, що воно нібито створене постановою Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2 та постановою Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-1, як правонаступник якогось відповідного відділення і що саме ці документи є розпорядчими актами про утворення юридичної особи з назвою «управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку».

Отже, жодний пункт постанови Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2 та постанови Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-1 не містить рішення про утворення юридичної особи з назвою «управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку».

У зв'язку з вищевикладеним, позивач просить суд скасувати рішення від 17 квітня 2013 року № 949.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, у позові просив розгляд справи провести без його участі.

Відповідач - управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області позовні вимоги не визнав у повному обсязі, надав суду письмові заперечення проти позову в яких зазначив, що відповідно до п.2 ч.4 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску зобов'язані подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду України у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади у галузі статистики.

Відповідно до п.4 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, територіальним органом Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідач не подав звіт про суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування органам Пенсійного фонду України за 2012 рік, про що було складено акт від 17 квітня 2013 року № 840, на підставі якого винесено рішення про застосування штрафних санкцій від 17 квітня 2013 року № 949. У зв'язку з вищевикладеним, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у запереченнях проти позову просив розглянути справу без його участі (а.с. 36-38).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця НОМЕР_1, ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області 22 березня 1999 року (а.с.20).

Відповідно до відповіді ДПІ у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області від 27 вересня 2013 року № 4518/12-14-17-01/20 ОСОБА_1 є платником єдиного податку та перебуває на спрощеній системі оподаткування протягом 2, 3 та 4 кварталу 2012 року, 9 місяців 2013 року (а.с. 45).

Відповідно до реєстру страхувальника ОСОБА_1 зареєстрований в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області 31 березня 1999 року за № 4724 та є платником єдиного внеску (а.с. 44).

Як вбачається з матеріалів справи, 17 квітня 2013 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області складено акт № 840, відповідно до якого встановлено факт не подання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України за 2012 рік (а.с. 10), який отримано позивачем 13 травня 2013 року (а.с. 43).

17 квітня 2013 року управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області винесено рішення № 949 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким на підставі п.4 ч.11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» до ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 170,00 грн. (а.с. 11), яке отримано позивачем 13 травня 2013 року (а.с. 43).

Рішення від 17 квітня 2013 року № 949 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності оскаржено позивачем до управління Пенсійного фонду України в Луганській області, відповідно до рішення про результати розгляду скарги від 18 червня 2013 року № 4078/0910, рішення від 17 квітня 2013 року № 949 залишено без змін, а скаргу без задоволення (а.с. 12).

10 липня 2013 року позивач звернувся зі скаргою до управління Пенсійного фонду України, відповідно до рішення про результати розгляду скарги від 19 липня 2013 року № 18743/09-10 рішення управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 17 квітня 2013 року № 949 та рішення головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про результати розгляду скарги від 18 червня 2013 року № 4078/0910 залишено без змін, а скаргу без задоволення (а.с. 18-19).

Згідно п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (тут і надалі у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Відповідно до п.3.1 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08 жовтня 2010 року №22-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1014/18309 страхувальники, крім зазначених у пунктах 3.3-3.4 цього розділу, а також страхувальники, зазначені в пункті 3.2, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у частині подання звіту за таких осіб зобов'язані формувати та подавати до органів Пенсійного фонду звіт не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом для них є календарний місяць.

За неподання, несвоєчасне подання, одання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, територіальним органом Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п.4 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Також п.7.2.4 Розділу VІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України №21-5 від 27 вересня 2010 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 року за №994/18289 встановлено, що за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Підставою для прийняття відповідного рішення є акт про зазначене порушення, складений у довільній формі.

Звіт до органів Пенсійного фонду подається особисто фізичною особою, страхувальником або відповідальною особою фізичної особи або страхувальника за місцем взяття на облік в органах Пенсійного фонду (п.2.1 розділу ІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08 жовтня 2010 року №22-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1014/18309).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні зайшов своє підтвердження факт не подання позивачем звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до управління Пенсійного фонду України у м. Сєвєродонецьку Луганської області за 2012 рік.

Що стосується доводів позивача стосовно того, що управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області не є органом державної влади та у нього не має повноважень на винесення оскаржуваного рішення, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 року за № 209/14900, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Відповідно до пунктів 2.2 та 2.4 розділу II Положення про управління Пенсійного фонду управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах відповідно до покладених на нього завдань контролює надходження страхових внесків та інших платежів до Фонду від підприємств, установ, організацій та громадян, збирає у встановленому порядку відповідну звітність, проводить планові та позапланові перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів та інших документів щодо правильності нарахування та сплати страхових внесків, призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, цільового використання коштів Фонду в організаціях що здійснюють виплату і доставку пенсій; та мають право, серед іншого, застосовувати фінансові санкції, адміністративні стягнення, передбачені законом, та стягувати з платників страхових внесків їх несплачені суми;.

З наведеного випливає, що управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах у прийнятті рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» діють як органи державної влади у здійсненні ними владних управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкти владних повноважень.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача щодо скасування рішення від 17 квітня 2013 року № 949 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбачено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, довів суду правомірність винесення рішення від 17 квітня 2013 року № 949 про застосування штрафних санкцій до ОСОБА_1, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Судові витрати покласти на позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя Р.С. Твердохліб