Рішення № 33778707, 09.07.2013, Сколівський районний суд Львівської області

Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/319/13-ц

№ провадження 2/453/208/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2013 року Сколівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Микитина В.Я.;

при секретарі Корнута Т.Б.;

з участю адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сколе Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області та ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення та визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 25.02.2013 року звернувся в суд із позовною заявою, в якій просить визнати незаконним рішення відповідача 1 - Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області № 111 від 15.04.2011 року «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_3», а також визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 136015, виданий відповідачу 2 - ОСОБА_3 12.10.2011 року відповідачем 1 - Тухлянською сільською радою Сколівського району Львівської області та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 462450001001132. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він разом із своїм рідним братом ОСОБА_4 у рівних частинах (по ?) являються власниками домоволодіння у АДРЕСА_1. До цього, вказане домоволодіння належало їхнім батькам - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які користувалися земельною ділянкою для його обслуговування. Розмір такої земельної ділянки згідно погосподарської книги, починаючи ще з 1971 року становив 0, 38 га., а у подальшому змінювався, однак на момент оформлення ним прав на ? частину вказаного домоволодіння у листопаді 2008 року і задовго до цього розмір такої земельної ділянки складав 0, 25 га.. Згідно цієї ж погосподарської книги за господарством батьків, а згодом господарством його та брата ніколи не рахувалася земельна ділянка, що призначалася для ведення особистого селянського господарства. Разом з тим, невідомо при яких обставинах відповідач 2 ОСОБА_3, яка являється дружиною його брата ОСОБА_4 згідно оспорюваного рішення та Державного акта на право власності на земельну ділянку у 2011 році отримала у власність частину земельної ділянки, що була у спільному користуванні з братом та призначалася для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а саме уточненою площею 0,1652 га., більше того, із зміненим цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Такий факт мав місце незважаючи на те, що він ще у 2009 році звертався до відповідача 1 - Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області із відповідною заявою про передачу йому земельної ділянки для обслуговування належної йому ? частини домоволодіння пропорційно до його частки у майні, на що жодної відповіді не одержав і відповідне рішення з цього приводу не приймалось. Також вказує на те, що окрім порушення порядку зміни цільового призначення частини земельної ділянки, така була надана відповідачу 2 ОСОБА_3 у власність з порушенням норм земельного законодавства, так як фактично надавалася останній за давністю користування, що, навіть на даний час, є неможливим. Після отримання відповідачем 2 ОСОБА_3 у власність зазначеної частини земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, йому та братові ОСОБА_4 пропонується надати у власність земельну ділянку для обслуговування належного їм домоволодіння у розмірі 0, 08 га., так як більше землі вже немає. За таких обставин він вважає, що оспорюваним рішенням відповідача 1 Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області та одержанням відповідачем 2 ОСОБА_3 на його підставі оспорюваного Державного акта на право власності на земельну ділянку грубо порушені його права та інтереси, за захистом яких він був змушений звертатися до суду із даним позовом.

Позивач ОСОБА_2 та його представники ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також адвокат ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві (а. с. 3-4). Надали у судовому засіданні пояснення, аналогічні наведеним у позовній заяві.

Відповідач 1 Тухлянська сільська рада Сколівського району Львівської області, будучи кожного разу належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, у судові засідання 26.04.2013 року та 09.07.2013 року явку компетентного представника не забезпечила, про причини неявки такого представника суд не повідомила і заяви про розгляд справи у відсутності представника не подала. Факт належного повідомлення відповідача 1 про дату час та місце судових засідань у справі, що відбулись 26.04.2013 року та 09.07.2013 року, підтверджується розпискою про вручення представнику судової повістки (а. с. 60) та рекомендованим повідомленням про одержання відповідачем 1 судової повістки (а. с. 87). З огляду на вказане, та враховуючи тривалий розгляд даної справи, суд вважав такі дії відповідача 1 спрямованими на умисне затягування судового розгляду і вважав причини повторної неявки компетентного представника відповідача 1 у судове засідання не поважними, у зв'язку з чим ухвалив проводити розгляд справи у відсутності такого представника. Разом з тим, представник відповідача 1 - землевпорядник ОСОБА_9 була присутньою у судовому засіданні по справі, що відбулося 01.04.2013 року, а 25.04.2013 року на адресу суду на відповідну вимогу відповідачем 1 надіслано письмове пояснення з приводу позовних вимог (а. с. 62), згідно з яким відповідач 1 вважає позовні вимог безпідставними, посилаючись на результати перевірки, проведеної за заявою позивача прокуратурою Сколівського району Львівської області у липні 2011 року, згідно якої жодних порушень з боку посадових осіб сільської ради не виявлено. Також посилається на те, що відповідачу 2 земельна ділянка надавалася у зв'язку з тим, що остання з членами сім'ї користувалася нею протягом тривалого часу (за набувальною давністю), а оскільки мало місце визначення меж такої земельної ділянки у натурі на місцевості, то відбулася спрощена процедура її надання у власність. Щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки і доказів на підтвердження такого факту, то відповідачем 1 з цього приводу нічого не вказано, відповідних доказів не подано.

Відповідач 2 ОСОБА_3, також будучи кожного разу належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду справи, у судові засідання 26.04.2013 року та 09.07.2013 року не з'явилася, про причини своєї неявки суд не повідомила і заяви про розгляд справи у її відсутності не подала. Факт належного повідомлення відповідача 2 про дату час та місце судових засідань у справі, що відбулись 26.04.2013 року та 09.07.2013 року, підтверджується розпискою про вручення їй особисто судової повістки (а. с. 61) та рекомендованим повідомленням про одержання нею особисто судової повістки (а. с. 88). З огляду на вказане, та враховуючи тривалий розгляд даної справи, суд вважав такі дії відповідача 2 спрямованими на умисне затягування судового розгляду і вважав причини її повторної неявки у судове засідання не поважними, у зв'язку з чим ухвалив проводити розгляд справи у її відсутності. Разом з тим, відповідач 2 також була присутньою у судовому засіданні по справі, що відбулося 01.04.2013 року, а ще до цього, зокрема 29.03.2013 року на адресу суду відповідачем 2 надіслано письмові заперечення на позов (а. с. 18-19), у яких вона посилається на те, що вказаний спір повен розглядатися за правилами адміністративного судочинства, а не цивільного судочинства. Крім того, на її думку жодних прав та інтересів позивача прийняттям відповідачем 1 оспорюваного рішення та отримання нею на основі такого рішення Державного акта на право власності на земельну ділянку не порушено і позивач жодних доводів на спростування такого не наводить. Також вказує на те, що частина земельної ділянки, яку вона отримала у власність для ведення особистого селянського господарства, завжди мала таке цільове призначення, а, тому, потреби у зміні такого не було. Більше того, вона та члени її сім'ї завжди користувалися вказаною земельною ділянкою, а тому і мали переважне право на її одержання у власність. Однак, при цьому, жодних посилань у оспорюваному рішенні відповідача 1 на зміст ст. 119 ЗК України немає і таке твердження позивача є надуманим. Зазначає також про здобуття позивачем доказів незаконним шляхом, які, відповідно, братися судом до уваги не можуть. За таких обставин просить у позові відмовити за недоведеністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представників, давши належу оцінку письмовим доказам по справі, суд дійшов до висновку, що порушене право підлягає захисту, а заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що позивачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить ? частина житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташованого у АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого головою Сколівської районної державної адміністрації Львівської області 06.11.2008 року та зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.11.2008 року (а. с. 12). Інша частина вказаного вище житлового будинку, господарських будівель та споруд належить на праві приватної власності його рідному братові ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого головою виконавчого комітету Сколівської районної Ради народних депутатів 26.03.1990 року та зареєстрованого в реєстрову книгу 10.04.1990 року (а. с. 33).

Як вбачається з детально описаного витягу згідно погосподарської книги № 5 (№ 7, № 8, № 6, № 3, № 12, № 6, № 3, № 6, № 5) (особові рахунки № 396, у подальшому № 421, № 452, № 453, № 455, № 456, № 450, № 451, № 467, № 265, № 391, № 189, № 274, № 475, № 470, № 471, № 463, № 462), які зберігаються у Тухлянській сільській раді Сколівського району Львівської області вих. № 170 від 31.08.2010 року (а. с. 35-39), за господарством спершу батьків позивача, а згодом його спільно з братом, починаючи з 1971 року і по 2010 рік включно, рахувалась земельна ділянка площею 0, 38 га., згодом 0, 32 га., ще пізніше 1, 42 га.; 2, 86 га.; 3,84 га.; 2,99 га.. У площу вказаної земельної ділянки входила земельна ділянка під будівництвом, яка становила спершу 0,01 га. (до 1990 року), а згодом збільшувалась до 0, 12 га. та 0, 16 га. (з 1991 року по 1994 рік), 0, 25 га. (з 1994 року і далі). Упродовж 1996 -2006 років розмір такої земельної ділянки постійно змінюється, а з 01.01.2008 року і надалі складає 0, 25 га..

Як вбачається з копії плану території земельної ділянки (кадастрової зйомки) за адресою: АДРЕСА_1, розробленого компетентною особою на замовлення позивача у 2010 році (а. с. 34), площа такої складає 0,28 га.. Земельна ділянка є цілісною.

Таким чином, на момент оформлення позивачем права власності після смерті матері на ? частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 (листопад 2008 року), для обслуговування вказаного домоволодіння в цілому рахувалася земельна ділянка площею 0, 25 га. (за даними плану території (кадастрової зйомки) - 0, 28 га.), якою, у тому числі, користувався позивач.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 116 ЗК України громадяни можуть набувати права власності на земельні ділянки за рішенням органу місцевого самоврядування у межах їх повноважень, визначених вказаним Кодексом. Набуття такого права громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян може проводитись у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлені у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу. Рішення органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності, у тому числі і для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Відповідний орган місцевого самоврядування розглядає таке клопотання у місячний строк і надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Як встановлено судом, позивач 27.10.2009 року у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 118 ЗК України звертався до відповідача 1, як компетентного органу місцевого самоврядування, який вправі винести рішення про передачу земельної ділянки у власність, із заявою (клопотанням) (а. с. 7), в якій просив передати йому із земель комунальної власності земельну ділянку пропорційно до його частки у майні, для обслуговування належної йому ? частини житлового будинку, господарських будівель та споруд. Вказана заява (клопотання) була зареєстрована цього ж дня за вх. № 147-М, що підтверджується відповідною відміткою відповідача 1 на ній, однак жодного рішення відповідачем 1, у порушення вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України, у визначені строки з цього приводу не приймалось. Натомість відповідачем 1 аж 26.01.2010 року, у зв'язку з постійними скаргами позивача з приводу не розгляду його заяви, прийнято рішення № 20 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_3.» (а. с. 14), згідно якого через фактично виниклий спір з приводу земельної ділянки йому рекомендовано звертатися до суду.

Судом також встановлено, що 04.08.2010 року відповідач 2 звернулася до відповідача 1, як компетентного органу місцевого самоврядування, який вправі винести рішення про передачу земельної ділянки у власність, із заявою (а. с. 70), в якій просила передати їй із земель комунальної власності земельну ділянку орієнтовною площею 0, 15 га., що примикає до належного їй житлового будинку у АДРЕСА_1 і якою вона та члени її сім'ї користуються з 1975 року, для ведення особистого селянського господарства. Будь-які посилання на норми земельного законодавства у заяві відсутні. Вказана заява, на відміну від заяви позивача та незважаючи на виниклий спір, про які зазначав відповідач 1 у прийнятому рішенні № 20 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_3.» (а. с. 14), була розглянута відповідачем 1 на одній із сесій ради, за результатами чого 24.09.2010 року винесене рішення № 151 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_3» (а. с. 98), яким таку заяву задоволено, надано відповідачу 2 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо оформлення документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0, 15 га. для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1. У подальшому на замовлення відповідача 2 виготовлено відповідну технічну документацію (а. с. 90-112), яка 15.04.2011 року була затверджена відповідачем 1 оскаржуваним рішенням № 111 «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_3» (а. с. 5, 30, 112). Цим-же рішенням відповідачу 2 передано у власність земельну ділянку вже уточненою площею 0, 1652 га. для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення у АДРЕСА_1.

Разом з тим, суд приходить до висновку, що при передачі відповідачем 1 відповідачу 2 земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення уточненою площею 0, 1652 га. у АДРЕСА_1 порушено порядок, передбачений ч. 1 ст. 118 ЗК України, так як не з'ясовано, чи перебувала така земельна ділянка у користуванні лише відповідача 2 (чи взагалі така перебувала у її користуванні), чи перебувала вона у користуванні ще інших осіб, у тому числі і позивача і, якщо так, то чи не порушуються права та інтереси інших осіб, що користувалися вказаною земельною ділянкою. Натомість, як встановлено судом, факт користування зазначеною земельною ділянкою лише однією відповідачем 2 є голослівним, нічим не підтвердженим. Не наведено відповідачами також доказів на підтвердження належності зазначеної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення і, відповідно, можливості її надання у власність для ведення особистого селянського господарства, а лише довідка Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області вих. № 101 від 18.02.2013 року (а. с. 25) без будь-яких підтверджуючих на те документів не є належним доказом на підтвердження такого факту. Що стосується довідки Відділу держземагенства у Сколівському районі Львівської області вих. № 75 від 11.12.2012 року про право вивий статус земельної ділянки (а. с. 24), то така містить інформацію про земельну ділянку вже після отримання її відповідачем 2 у власність.

Згідно відповіді відповідача 1 на заяву позивача вих. № 273 від 15.12.2010 року (а. с. 8, 23), вих. № 26 від 14.02.2011 року (а. с. 9), а також пояснень відповідача 1 на вимогу прокурора Сколівського району Львівської області вих. № 156 від 14.07.2011 року (а. с. 10), що також підтверджено відповідачем 1 і у наданих суду письмових поясненнях з приводу позовних вимог (а. с. 62), земельна ділянка орієнтовною площею 0, 15 га. (уточненою площею 0, 1652 га.) у АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства могла бути надана, та й надавалася відповідачем 1 відповідачу 2 у власність на підставі ст. 119 ЗК України, тобто за набувальною давністю. Відтак, вказана земельна ділянка фактично надавалася з інших підстав, аніж ті, які передбачені у оскаржуваному рішенні, а до того - у рішенні про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою. Це ж, зрештою, і доводиться копією заяви відповідача 2 про передачу їй у власність вказаної земельної ділянки (а. с. 70), де вона просить відповідача 1 передати таку у зв'язку із перебуванням у користуванні з 1975 року, тобто більше, ніж 15 років. Зазначений факт повністю спростовує наведені у письмових запереченнях проти позову відповідачем 2 твердження про те, що вказана земельна ділянка не надавалася з підстав набувальної давності, оскільки беззаперечно встановлено, що зміст ст. 119 ЗК України у першу чергу враховувався при прийнятті оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1. 2 ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15-ти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом.

Як видно зі змісту цієї статті, умовами набуття громадянином права власності або користування на земельну ділянку є добросовісне, відкрите і безперервне користування нею протягом 15-ти років. Тому зрозумілим є те, що відсутність бодай однієї з цих умов, свідчить про відсутність достатніх підстав для застосування норми набувальної давності.

Як уже йшлося вище, відповідачем 1 не з'ясовано, чи перебувала така земельна ділянка у користуванні лише відповідача 2 (чи взагалі така перебувала у її користуванні), чи перебувала вона у користуванні ще інших осіб, у тому числі і позивача і, якщо так, то чи не порушуються права та інтереси інших осіб, що користувалися вказаною земельною ділянкою. Відповідно, не з'ясовувалось питання, чи добросовісно, відкрито і безперервно протягом більш ніж 15-ти років користувалася такою земельною ділянкою відповідач 2. Як встановлено судом, вказана вище земельна ділянка не могла бути передана відповідачу 2, оскільки у даному випадку відсутні обов'язкові умови, про які йдеться у змісті ст. 119 ЗК України. Тай сам-же відповідач 1 у одному із своїх рішень (а. с. 14) підтвердив, що з приводу користування такою земельною ділянкою існує спір, який слід вирішувати у судовому порядку, однак, у подальшому чомусь від такого твердження відійшов у користь відповідача 2, що ще раз свідчить про грубе порушення прав позивача і перевагу у бік відповідача 2.

З огляду на вказане, оскаржуване рішення відповідача 1 № 111 від 15.04.2011 року «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_3» прийняте з грубим порушенням норм законодавства та не у відповідності до їх вимог.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції України або Законам України, визнаються незаконними у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 та ч. 1 і 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Одними із способів захисту особою свого цивільного права є визнання незаконним рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За таких обставин та враховуючи те, що у судовому засіданні доведений факт порушення права позивача, рішення відповідача 1 Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області № 111 від 15.04.2011 року «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_3» не може залишатися у законній силі, як таке, що не відповідає Законам України.

У зв'язку з вказаним, підлягає також визнанню недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 136015 виданий відповідачу 2 ОСОБА_3 12.10.2011 року відповідачем 1 Тухлянською сільською радою Сколівського району Львівської області на підставі рішення № 111 від 15.04.2011 року «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_3».

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, аналізу матеріалів справи та враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача є підставними та обґрунтованими, доведені матеріалами справи і підлягають до задоволення у повному обсязі.

У зв'язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, з обох відповідачів у користь позивача у солідарному порядку підлягають стягненню усі документально підтверджені судові витрати у справі, а саме 125 грн. за проведену оплату судового збору згідно квитанції № 52 від 14.08.2012 року (а. с. 2).

Керуючись ст. ст. 10-11, 62, 64, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати незаконним рішення Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області № 111 від 15.04.2011 року «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_3».

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 136015, виданий ОСОБА_3 12.10.2011 року Тухлянською сільською радою Сколівського району Львівської області та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 462450001001132.

Стягнути з Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області та ОСОБА_3 у рівних частинах у користь ОСОБА_2 125 (сто двадцять п'ять) грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до апеляційного суду Львівської області через Сколівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.

Суддя В.Я. Микитин