Постанова № 33775844, 18.09.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р. Справа № 16/10/5022-267/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Бойко С.М.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тернава- Сервіс" за № 3004-01 від 30.04.2013 р.

на рішення господарського суду Тернопільської області від 15.04.2013р.

у справі № 16/10/5022-267/2012

за позовом публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", м.Київ

до відповідача - 1 товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод Калганоф", м.Збараж, Тернопільська область

до відповідача - 2 товариства з обмеженою відповідальністю "Тернава-Сервіс",

м.Тернопіль

про визнання недійсними договорів позики та іпотеки від 01.06.2010 р.

за участю представників сторін

від позивача - Якубовський Я.Р.

від відповідач-1 - не з'явився

від відповідача-2 - Курило В.І.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про технічну фіксацію судового процесу не надходило.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 15.04.2013р. у справі №16/10/5022-267/2012 (суддя Хома С.О.) задоволено позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (позивач, надалі - ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк") та визнано недійсними договір позики від 01.06.2010р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Тернава-Сервіс» (відповідач-2, надалі - ТзОВ «Тернава-Сервіс») і товариством з обмеженою відповідальністю «Лікеро-горілчаний завод Калганоф» (відповідач-1, надалі - ТзОВ «Лікеро-горілчаний завод Калганоф») та договір іпотеки від 01.06.2010р. між цими ж сторонами; знято заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 31.05.2012р.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір позики від 01.06.2010р. не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлюється ним, а договір іпотеки від 01.06.2010р. забезпечив вимогу, що випливає з договору позики, який станом на 01.06.2010р. не був укладеним, а відтак є таким, що не відповідає вимогам ч.1 ст.203 ЦК України. Крім того, уклавши спірні договори позики та іпотеки, відповідач-1 порушив права та охоронювані законом інтереси позивача щодо повернення наданих коштів по кредитному договору №08/07К від 28.09.2007 р., сплати процентів за користування кредитом, та у випадку відсутності коштів є стягнення заборгованості за рахунок іншого майна відповідача-1, яке не перебуває у заставі згідно укладених договорів застави.

Дане рішення оскаржив відповідач-2, оскільки вважає, що при його прийнятті суд порушив норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Скаржник зазначає, зокрема, про помилковість висновку суду першої інстанції щодо фіктивності оскаржуваних договорів. Також вважає невірним висновок про неукладеність договору позики на момент укладення договору іпотеки.

Не погоджуючись із апеляційною скаргою, позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу (б/н та б/д) та додаткові пояснення до свого відзиву (б/н та б/д), в яких просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення і зазначає, зокрема, що укладаючи спірні договори, відповідачі не мали наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися цими правочинами, а тому вони суперечать ч.5 ст.203 ЦК України. Спірний договір позики вважає укладеним з 18.10.2012р., у зв'язку з чим договір іпотеки суперечить нормам, передбаченим ч.4 ст.3 Закону України «Про іпотеку» та ст. 203 ЦК України.

Відповідач-1 не забезпечив в дане судове засідання явки свого представника, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи. Оскільки явка повноважних представників сторін ухвалою від 12.09.2013 р. не визнавалась обов'язковою, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача-1.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

01.06.2010р. між ТзОВ "Тернава-Сервіс" (позикодавець) та ТзОВ "Лікеро-горілчаний завод Калганоф" (позичальник), було укладено договір позики (надалі - договір позики, а.с. 14-15, том 1), відповідно до якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в розмірі 5000000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів, без сплати відсотків або будь-яких інших відшкодувань за користування позикою, у термін та в розмірах, що обумовлені умовами цього договору (п.п. 1.1-1.2, 2.2). Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я. та зареєстрований в реєстрі за №1454.

Пунктом 6.1. договору позики передбачено, що способом забезпечення виконання зобов'язань позичальника є договір іпотеки.

01.12.2010р. між відповідачами було укладено додаткову угоду №1 до договору позики (а.с. 16, том 1), якою змінено розмір позики (8000000,00 грн.) та строк надання позики (15 місяців з моменту, що обумовлений в п.3.3. договору, тобто до 01.09.2011р.). Постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2013р. по справі №2/4/5022-49/2012 вказана додаткова угода №1 визнана недійсною (а.с. 149-153, том 3).

01.06.2010р. між ТзОВ "Тернава-Сервіс" (іпотекодержатель) та ТзОВ "Лікеро-горілчаний завод Калганоф" (іпотекодавець) укладено договір іпотеки (надалі - договір іпотеки, а.с. 17-21, том 1), відповідно до якого іпотекодержатель має право у разі невиконання іпотекодавцем своїх зобов'язань за договором позики від 01.06.2010р., укладеного між цими ж сторонами, отримати задоволення за рахунок заставленого майна (п.1.1 договору іпотеки). Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я. та зареєстрований в реєстрі за №1455.

Згідно п.1.2. цього договору, предметом іпотеки є нерухоме майно, виробничі будівлі та споруди, загальною площею 6596,2 кв.м, що розташовані за адресою Тернопільська обл., м. Збараж, вул. Шолом Алейхема, 1 та належать іпотекодавцю на праві приватної власності. Відповідно до п.1.3. договору іпотеки, заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами в сумі 7189240,00 грн.

Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 5 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009р. визначено, що відповідно до статтей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.09.2007р. між ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (кредитодавець) та ТзОВ "Лікеро-горілчаний завод Калганоф" (позичальник) було укладено кредитний договір №08/07К (надалі - кредитний договір, а.с. 100-110, том 1), згідно якого кредитодавець надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 15000000 грн. на умовах визначених цим договором та додатковими угодами до нього (п. 1.1 договору).

Згідно пункту 3.3.8 кредитного договору, позичальник зобов'язувався протягом дії цього договору без попереднього письмового погодження з кредитодавцем не отримувати кредити в інших установах, не надавати гарантій та порук, не обтяжувати своє майно будь-якими зобов'язаннями.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.04.2011р. у справі №6/20/5022-241/2011 (а.с. 1-6, том 3), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2011р. (а.с. 7-11, том 3), з ТзОВ "Лікеро-горілчаний завод Калганоф" стягнуто на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" 14616840,11 грн. заборгованості по кредиту, 511513,29 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 785464,19 грн. інфляційних нарахувань за несвоєчасне погашення кредиту, 3520932,28 грн. заборгованості по сплаті відсотків, 259394,41 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 322697,48 грн. інфляційних нарахувань за несвоєчасну сплату відсотків, в задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2011р. (а.с. 12-18, том 3) вказані рішення та постанову було скасовано в частині розгляду позовних вимог щодо стягнення 545822,06 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 359805,16 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів. Рішенням господарського суду Тернопільської області від 04.01.2012р. у справі №5/61/5022-1591/2011(6/20/5022-241/2011) (а.с. 19-21, том 3) стягнуто з ТзОВ "Лікеро-горілчаний завод "Калганоф" на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" - 545822,06грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 215297,01грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом; в решті позову - відмовлено.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач-1 всупереч п.3.3.8 кредитного договору, уклав з відповідачем-2 спірні договори позики та іпотеки.

На підставі наказу господарського суду Тернопільської області від 28.07.2011р. №6/20/5022-241/2011 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 22.08.2011р. було відкрито виконавче провадження ВП№28304783 по стягненню заборгованості з ТзОВ "Лікеро-горілчаний завод "Калганоф" на користь ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (а.с. 100, том 3). В ході здійснення виконавчого провадження державним виконавцем 04.10.2011р. винесено постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження, якою, зокрема, накладено арешт на нерухоме майно відповідача-1, що розташоване за адресою: Тернопільська обл., м. Збараж, вул. Шолом Алейхема, 1. Постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2013р. у справі №9/64/5022-1483/2011 скасовано рішення господарського суду Тернопільської області від 05.01.2011р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2012р., якими вищевказане майно було звільнено з-під арешту.

Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення оспорюваними договорами позики та іпотеки прав і законних інтересів позивача та підставність його звернення до суду із позовом у даній справі.

Виходячи зі змісту ст.ст. 6 та 627 ЦК України, сторони при укладенні договору є вільними в укладенні такого договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 640 ЦК України встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень розділу 3 договору позики від 01.06.2010р., позикодавець надає позику протягом 3 календарних днів з моменту підписання цього договору у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок позичальника.

Як вбачається з матеріалів справи (платіжні доручення з 07.06.2010р. по 07.06.2011р., а.с. 60-90, том 2), на виконання умов договору позики ТзОВ "Тернава-Сервіс" здійснювало перерахунок сум коштів на банківський рахунок ТзОВ "Лікеро-горілчаний завод Калганоф". При цьому, сума в 5000000,00 грн. повністю була отримана відповідачем-1 при здійсненні оплати платіжним дорученням №39 від 18.10.2010р. на суму 990000,00 грн. (а.с. 74, том 3). При цьому, кошти які надходили понад суму 5000000,00 грн., враховуючи визнання недійсною додаткової угоди №1 від 01.12.2010р. до договору позики, суд першої інстанції вірно визначив як позадоговірні.

Надання позики в межах спірного договору позики також підтверджується банківськими виписками з особового рахунку відповідача-1, які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 12-35, том 2).

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з врахуванням недійсності додаткової угоди №1 від 01.12.2010р. до договору позики, датою надання позики, в обумовленому договором розмірі, слід вважати 18.10.2010р. Виходячи з цієї обставини, відповідно до п.8.1. договору позики та ст.1046 ЦК України, датою укладення спірного договору позики слід вважати 18.10.2010р.

Відповідно до ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до п.6.1. спірного договору іпотеки, він набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення, тобто з 01.06.2010р.

Частиною 4 ст. 2 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому, на підставі договору, що набрав чинності.

Таким чином, відповідачі укладаючи договір іпотеки не могли вдатися до заходів забезпечення такого зобов'язання, як позика, яке на час укладення договору іпотеки ще не існувало в дійсності, в силу того, що відповідний обов'язок за цим договором виникав у позичальника лише з часу отримання ним грошових коштів. Зважаючи на наведене, твердження скаржника про забезпечення за спірним договором іпотеки зобов'язань, які мали виникнути в майбутньому, не можна визнати обґрунтованими.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірними, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу та наявність яких необхідна для чинності правочину, зокрема, про відповідність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; наявність в особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; свободи і відповідності внутрішній волі волевиявлення учасника правочину; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав, передбачених ст. 215 та ч.1 ст. 203 ЦК України, для визнання недійсним договору іпотеки від 01.06.2010р., укладеного між відповідачами у даній справі.

Стосовно недійсності спірного договору позики від 01.06.2010р., судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

З доводами скаржника про невірне трактування судом першої інстанції положень ст.ст.1048-1049 ЦК України щодо обов'язкової сплати процентів за договором позики слід погодитись.

Разом з тим, згідно положень ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пунктами 5.2-5.3 договору позики визначено, що позика повертається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок позикодавця. Позика вважається поверненою позикодавцеві позичальником з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця у банківській установі, що його обслуговує.

Пунктом 4.1 договору позики визначено строк надання позики, який становить 12 місяців з моменту, що обумовлений п.3.3. цього договору, тобто до 01.06.2011р.

Таким чином, місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем-1 належним чином не виконано умов договору позики і не повернуто грошові кошти у визначений строк. Станом на даний час прострочення відповідача-1 перед відповідачем-2 становить понад два роки. В матеріалах справи відсутні докази про вжиття відповідачем-1 заходів для погашення заборгованості та вжиття відповідачем-2 будь-яких заходів щодо повернення позичених грошових коштів (претензії, судові провадження, звернення стягнення на предмет іпотеки, тощо) чи щодо іншого врегулювання сторонами ситуації, яка склалась.

Із судових рішень по справі №6/20/5022-241/2011, які беруться до уваги Львівським апеляційним господарським судом в силу ст. 35 ГПК України, випливає, що 21.09.2009р. позивач звертався до відповідача-1 із вимогою №31/2-5353 про дострокове повернення коштів за кредитним договором від 28.09.2007р. №08/07К у зв'язку із невиконанням відповідачем-1 свого обов'язку щодо сплати тіла і відсотків по кредиту. Отже, станом на момент укладення спірних договорів відповідач-1 був обізнаний із існуючою заборгованістю за кредитним договором та можливими наслідками, які випливали зі звернення банку з такою заявою.

Зважаючи на вказані обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав вважати спірні договори позики та іпотеки, такими, що укладені з метою ухилення відповідача-1 від можливих негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на його майно для погашення банком заборгованості за кредитним договором та, відповідно, такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Частинами 1, 2 ст. 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про необхідність визнання договору позики від 01.06.2010р. недійсним з моменту його укладення, як такого, що суперечить ч.5 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Тернопільської області від 15.04.2013р. у справі №16/10/5022-267/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Тернава- Сервіс" за № 3004-01 від 30.04.2013 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повна постанова складена 25.09.2013р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Бойко С.М.