Рішення № 33775768, 27.09.2013, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2013 року Справа № 925/1134/13

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: Ганнисик О.Ю. - за довіреністю;

від відповідача: Бовшик М.Ю. - адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом Канівського комунального підприємства теплових мереж до фізичної особи -суб"єкта підприємницької діяльності Загребельного Ігоря Михайловича про стягнення 18 814,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача боргу за надану послугу з централізованого опалення (теплопостачання) та гаряче водопостачання за період з листопада 2012 року по червень 2013 року в сумі 17 926,60 грн., 750,78 грн. пені, 32,05 грн. інфляційних збитків та 105,51 грн. 3% річних на підставі укладеного між сторонами договору № 187 про надання послуг з централізованого опалення та гарячої води від 01 листопада 2011 року.

В судовому засіданні представник позивача свої позовні вимоги підтримав повністю та просить їх задовольнити.

Представник відповідача в ході розгляду справи проти позову заперечив з мотивів, що позивач не надавав йому послуги із теплопостачання або вони були неякісними, не проводив належним чином перерахунок за період відсутності послуг, рахунок на оплату послуг отримав лише за 1 місяць, а договір між сторонами не відповідає типовому і не може бути підставою для відповідальності відповідача.

Дослідивши наявні у справі документи та заслухавши доводи і пояснення представників сторін, які були надані суду в ході розгляду справи, суд вважає, що позов підлягає до повного задоволення, виходячи з такого:

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

01.11.2012 року відповідач з відділом комунального майна м. Канева уклав договір оренди нерухомого майна № 35-012 (а.с. 31) на період з 01.11.2012 року по 31.10.2013 року, за умовами якого в оренду відповідач прийняв нежитлове приміщення вестибюлю міського будинку культури площею 294,9 кв.м. під розміщення дитячого розважального центру (п. 1.5.).

Додатковою угодою № 23-013/35-012 сторонами договору оренди було погоджено, що фактична площа орендованого майна складає лише 150 кв.м. (а.с. 33).

01 листопада 2012 року між сторонами по справі було укладено договір № 187 про надання послуг із централізованого опалення та гарячої води (а.с. 8), за умовами якого позивач надає відповідачу вчасно та якісно послуги теплової енергії у гарячій воді в орендоване відповідачем приміщення вестибюлю в міському будинку культури, а відповідач зобов'язаний оплатити спожиті послуги згідно тарифів та опалювальної площі, визначених у договорі.

Договір № 187 сторонами укладено на період з 01.11.2012 року по 31.12.2015 року ( п. 10.1).

Згідно додатку 1 до договору (а.с. 10), Позивач зобов'язується забезпечити тепловою енергією орендоване відповідачем приміщення фактичною опалювальною площею 340,3 кв.м. з урахуванням об"єму споруди за зовнішнім обміром за розрахунковою кількістю теплової енергії у листопаді 3,920 Ккал, у грудні 5,320, у січні 6.160, у лютому 5,320, березні 4,480, квітні 1,400.

Сторонами у договорі погоджено, що теплова енергія постачається та оплачується сторонами у виді опалення в період опалювального сезону, а гаряче водопостачання - за фактичне використання (п. 2.1).

Згідно розділу 6 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць і відповідач повинен щомісячно проводити звірку розрахунків із позивачем.

Додатком 1 до договору також визначено порядок нарахування відповідачу плати за теплову енергію при наявності лічильника та без нього (п. 6,7,9) в опалювальний та літній період.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що укладений сторонами по справі договір № 187 про надання послуг з централізованого опалення не може бути підставою для виникнення прав та обов'язків сторін, оскільки він не є типовим, виходячи з такого:

У відповідності до ч. 4 ст. 179 Господарського Кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 630 ТИПОВИЙ ДОГОВІР про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення розроблено одночасно для кількох різних виконавців по наданню комунальних послуг, а тому позивач має право конкретизувати його умови для здійснення власної діяльності із надання послуг з централізованого опалення та гарячої води.

Відповідач не надав суду конкретних доказів, який пункт договору № 187 від 01.11.2012 року не відповідає вимогам чинного законодавства.

Також відповідач не вказав, якою нормою законодавства передбачено, що укладений сторонами договір слід вважати нікчемним та з яких підстав.

Позивач при вирішенні даного питання також посилається на ті обставини, що з усіма споживачами ним укладаються однотипні договори, такі як укладено із відповідачем по справі № 187 від 01.11.2012 року.

Черкаським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було направлено лист на адресу Канівського комунального підприємства теплових мереж від 08.06.2006 року № 03/1079 (а.с. 100) про те, що договір, який використовується позивачем відповідає Типовому договору, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 630.

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що йому не було надані послуги теплопостачання взагалі або надавалися неякісно, оскільки відповідач не довів суду, що приміщення вестибюлю взагалі не має системи теплозабезпечення, а про неналежний температурний режим немає комісійних актів.

При цьому суд зауважує, що у представник відповідача не зміг пояснити суду, навіщо відповідачем взагалі було укладено договір № 187 від 01.11.2012 року, якщо він взяв в оренду приміщення, що не підлягає централізованому обігріву. Необхідність підігрівати приміщення додатковими засобами для діяльності дитячого дозвільного центру є страхом і ризиком комерційної діяльності відповідача, оскільки вестибюлі є нежитловими приміщеннями і не пристосовані для тривалого перебування у них дітей з метою навчання чи розваг. Суд вважає слушними заперечення позивача з цього приводу про те, що для вестибюлів температурний режим повинен бути в межах 12 градусів тепла, що позивачем забезпечувалося.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача про те, що з ним не погоджували встановлення лічильника тепла на приміщення міського будинку культури та не склали акт про балансове розмежування системи опалення, оскільки відповідач, як оренда приміщення в будинку культури, не має до цих питань ніякого відношення і ці обставини не звільняють відповідача від виконання договірного зобов'язання із позивачем.

Умовами договору оренди нерухомого майна від 01.11.2012 року ( а.с. 31) на відповідача покладено самостійний обов"язок на підставі окремих угод розраховуватися із надавачами комунальних послуг (п. 3.3.).

Відповідач не надав суду доказів про те, що при цьому позивач отримує кошти за опалення приміщення відповідача двічі - і з відповідача та з міського будинку культури.

До часу подання позову у даній справі відповідач не ставив питання про розірвання договору № 187 від 01.11.2012 року, що було б логічним за умови неотримання послуг за цим договором.

Таким чином, належних заперечень проти ненадання позивачем послуг з централізованого опалення за опалювальний період з листопада 2012 року відповідач суду не надав.

За доводами позивача, за період тимчасової відсутності теплопостачання, про що відповідач надсилав позивачу претензії, рахунками за січень і лютий 2013 року було проведено перерахунок вартості наданих послуг із теплопостачання. Належних доказів про те, що цей перерахунок було проведено неправильно та не у відповідності до вимог чинного законодавства, відповідач суду теж не надав.

Доводи відповідача про те, що неотримання рахунків на оплату послуг є підставою для звільнення відповідача від виконання договору суд відхиляє, оскільки предметом договору (розділ 1) визначено, що споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами та в терміни, передбачені договором.

Сторони при виконанні господарського зобов'язання повинні діяти добросовісно, а тому якщо відповідач споживає послугу теплопостачання, має діючий договір та дійсно не отримує рахунки на оплату, то відповідач зі свого боку теж повинен потурбуватися про отримання всіх необхідних документів для здійснення вчасної оплати за спожиті послуги. Тим більше, що у договорі № 187 від 01.11.2012 року вказано адресу та телефони теплопостачальної організації.

З матеріалів справи вбачається, що за сформованими позивачем відповідачу рахунками на оплату боргу за отримані послуги з теплопостачання за період з листопада 2012 року по червень 2013 року (при цьому за доводами позивача рахунок за січень 2013 охоплює листопад, грудень 2012 та січень 2013) відповідачу нараховано в загальній сумі 17 926,60 грн. заборгованості за послуги теплопостачання.

При цьому нарахування було проведено навіть з урахуванням зменшення площі орендованого приміщення відповідачем до 150 кв.м., хоча він ухилився від внесення з цього приводу змін до договору № 187 від 01.11.2012 року та з урахуванням встановлення лічильника на будинку культури, що майже в 2 рази зменшило оплату для відповідача починаючи з лютого 2013 року.

При перевірці нарахування оплати за послуги судом було встановлено, що позивач притримувався способу нарахування вартості послуг без лічильника за тарифом та за лічильником, при чому в останньому випадку (наприклад, за лютий 2013 року) розрахунок було проведено таким чином:

34695 Гкал. спожито за лічильником на весь будинок : 3446,7 кв.м. площі всього будинку х на 340,3 кв.м. опалювальної орендованої площі відповідачем х 693,52 тариф за договором = 2 376,00 грн.

Суд не вбачає помилок у розрахунках позивача, вказаних у рахунках на оплату послуг (а.с. 13-15). Відповідач також не надав суду власних розрахунків, які б вказували на помилку відповідача та завищенні нарахування.

ЗУ "Про теплопостачання" від 05.06.2005 року врегульовує відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності.

За змістом вказаного закону (ст. 1,19, 24) споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору, а теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Споживач або суб'єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо. Теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Основними обов'язками споживача теплової енергії, зокрема, є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Згідно ч.1 ст. 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За своєю правовою природою договір № 187 про надання послуг з централізованого опалення та гарячої води є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, та відповідає вимогам статті 714 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах укладеного між ними договору. Договір № 187 від 101.11.2012 року станом на час розгляду справи не визнаний недійсним судовим рішенням та не розірваний в установленому порядку.

З цих підстав відповідач повинен у повному обсязі виконувати прийняті на себе договірні зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

На вимогу суду позивач надав всі необхідні пояснення з приводу способу розрахунку вартості спожитих відповідачем послуг, в т. ч. і про визначення загальних площ будинку культури та орендованих відповідачем. Розрахунок позовних вимог було перевірено в ході розгляду справи та доведено його правомірність.

На момент звернення до суду із позовною заявою заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію за період з листопада 2012 року по червень 2013 року становить 17 926,60 грн. Розрахунковим періодом за договором № 187 між сторонами є календарний місяць ( п. 6.2.), а тому строк сплати даного боргу для відповідача вже є таким, що настав.

Доказів проведення повного розрахунку за основним боргом відповідач суду не надав, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 17 926,60 грн. боргу за спожиту теплову енергію.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивач просить стягнути з відповідача 105,51 грн. як 3% річних за період з квітня по червень 2013 року та 32,05 грн. інфляційних за травень 2013 року (а.с. 23,24).

Розрахунок інфляційних та 3% річних зроблено вірно, у відповідності до особливостей правовідносин сторін та в межах строку позовної давності.

Доказів про проведення розрахунку за цими вимогами по ст. 625 ЦК України споживач суду не надав, а тому до примусового стягнення з відповідача належить 32,05 грн. інфляційних та 105,51 грн. - 3 % річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Штрафними санкціями у відповідності з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у відповідності з п. 7.2.3. Договору за порушення строків виконання грошового зобов'язання, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Позивач нарахував відповідачу 750,78 грн. пені за період з березня 2013 року по червень 2013 року (а.с.22) із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за наростаючим підсумком формування основного боргу.

У відповідності до ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", пеня встановлюється у договорі між сторонами, але при сплаті пені її розмір не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ що діяла за період нарахування пені. Період нарахування пені у відповідності до ст. 232 ГК України обмежується шестимісячним строком з часу виникнення права на стягнення пені.

Суд погоджується із правильністю розрахунку пені, зробленим позивачем (а.с. 22). Доказів проведення розрахунку за пенею у справі немає, а тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 750,78 грн. пені.

Строк сплати всіх платежів за позовними вимогами для відповідача є такими, що настали, підстав для звільнення відповідача від сплати боргу немає.

Правомірність своїх позовних вимог позивач довів зібраними по справі доказами та положеннями чинного законодавства. Докази проведення повного розрахунку за позовними вимогами у справі відсутні.

На підставі викладеного, до стягнення з відповідача належить 17 926,60 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію, 750,78 грн. пені, 32,05 грн. інфляційних збитків та 105,51 грн. як 3% річних на підставі укладеного між сторонами договору № 187 про надання послуг з централізованого опалення та гарячої води від 01.11.2012 року.

На підставі ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 1720,50 грн. на відшкодування судового збору.

Керуючись ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-суб"єкта підприємницької діяльності Загребельного Ігоря Михайловича (ідентифікаційний номер 2952616495, Черкаська область, м. Канів, вул. Котляревського, 9) на користь Канівського комунального підприємства теплових мереж (ідентифікаційний код 02082657, Черкаська область, м. Канів, вул. Енергетиків, 30) -- 17 926,60 грн. основного боргу за послуги теплопостачання, 105,51 грн. як 3% річних, 750,78 грн. пені та 32,05 грн. інфляційних на підставі договору № 187 про надання послуг з централізованого опалення та гарячої води від 01.11.2012 року.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Суддя Н.М. Спаських