Рішення № 33775036, 05.09.2013, Сколівський районний суд Львівської області

Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 1320/238/2012

№ провадження 2/453/397/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2013 року Сколівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Микитина В.Я.;

при секретарі Трембач М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сколе Львівської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТзОВ «Інтеркарпатсервіс» 25.05.2012 року звернувся в суд із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - ОСОБА_1 у свою користь 56884 грн. 72 коп. завданої майнової шкоди, а також 568 грн. 84 коп. оплаченого судового збору за подання позовної заяви до суду. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 у період з 12.08.2010 року по 06.02.2012 року працював у вказаному підприємстві на посаді водія автотранспортних засобів з одночасним покладенням на нього виконання обов'язків водія експедитора з відповідною доплатою та укладенням угоди про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. 08.12.2011 року відповідач ОСОБА_1, виконуючи рейс Роттердам-Одеса, на території Польщі неподалік м. Жирардув на ділянці дороги К-50, вчинив дорожньо-транспортну пригоду, за що був притягнутий працівниками місцевої поліції до відповідальності у вигляді сплати штрафу. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди з вини відповідача ОСОБА_1 відбулося пошкодження вантажу, пошкодження автопоїзда, а також виникли додаткові витрати підприємства, спрямовані на підняття та евакуацію автопоїзда, перевантаження, замитнення та розмитнення вантажу. Загальна сума таких витрат складає 22908,75 польських злотих, що за курсом НБУ на час подання позову до суду становило 56884,72 грн.. Оскільки відповідач ОСОБА_1, як винний працівник, добровільно відмовляється відшкодувати завдану підприємству майнову шкоду, позивач був змушений звертатися до суду із даним позовом.

Представник позивача ТзОВ «Інтеркарпатсервіс» Прохоров О.А. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві (а. с. 3-6), просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили у повному обсязі, посилаючись на ту обставину, що працівник ОСОБА_1 не може нести відповідальність за заподіяну шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так як працював на посаді, що не входить до Переліку посад і робіт, які заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР з праці та соціальних питань і ВЦРПС № 447/24 від 28.12.1977 року. Відтак, укладений з ним договір про повну матеріальну відповідальність у даному випадку не має жодного значення і не може братися до уваги. Враховуючи викладене, просили у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, давши належну оцінку письмовим доказам по справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.08.2010 року відповідач ОСОБА_1 прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів ТзОВ «Інтертрансгруп», що підтверджується копією Наказу (розпорядження) № 101/ос від 12.08.2010 року «Про прийняття на роботу» (а. с. 7). Цього ж дня з ним укладено угоду про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а. с. 14).

Наказом № 22 від 27.08.2010 року «Про виконання водіями автогосподарства функцій водія-експедитора вантажних перевезень» (а. с. 15), на водіїв транспортних засобів автогосподарства покладено виконання функцій водія-експедитора вантажних перевезень.

08.12.2011 року відповідач ОСОБА_1, під час виконання своїх трудових обов'язків на підставі відповідного розпорядження № 1148 від 29.11.2011 року (а. с. 8) та подорожнього листа № 751104 вантажного автомобіля у міжнародному сполученні (а. с. 9), керуючи автопоїздом у складі автомобіля MAN 18.400, державний номерний знак НОМЕР_1 та напівпричепом SCHMITZ SKO 24, державний номерний знак НОМЕР_2, під час руху на території Польщі поблизу м. Жирардув, не дотримався безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки і відповідних погодних умов, та з метою уникнення наїзду на транспортний засіб, змушений був застосувати екстрене аварійне гальмування і прийняти вправо, внаслідок чого втратив керування, виїхав на ґрунтове узбіччя дороги правої сторони, де відбувалося перекидання автопоїзда на праву сторону. За вчинення вказаної дорожньо-транспортної пригоди відповідач ОСОБА_1 був притягнутий до відповідальності зі сплатою штрафу в розмірі 200 польських злотих, що підтверджується копією інформаційної записки про дорожню пригоду Повітової комендатури поліції у м. Жирардув від 08.12.2011 року (а. с. 18-19).

03.01.2012 року відповідно до Наказу № 01/п «Про стягнення» (а. с. 20) відповідача ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за вчинення дорожньо-транспортної пригоди на території Польщі. Відповідно до рахунку-фактури (а. с. 21-22) розмір завданої шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди складає 22 908,75 польських злотих, що за курсом НБУ на час подання позову до суду становить 56 884,72 грн..

Наказом № 26/ос від 06.02.2012 року «Про припинення трудового договору (контракту)» (а. с. 11) відповідача ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до положень п. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно з вимогами ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Пленум Верховного Суду України у Постанові від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» зазначає, що суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст. ст. 130, 135-1, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника (пункт 1). Пунктом 8 вказаної Постанови роз'яснено, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

Як встановлено судом, посада водія, яку займав відповідач ОСОБА_1, не входить до Переліку посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого Постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР з праці та соціальних питань і ВЦРПС №447/24 від 28.12.1977 року, а відтак останній не може нести відповідальність за заподіяну шкоду відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП України. Крім того з вказаного випливає, що позивач ТзОВ «Інтеркарпатсервіс», укладаючи з відповідачем ОСОБА_1 договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, діяв всупереч вимогам діючого на час його укладення трудового законодавства. Зазначене в цілому підтверджує, що підстави для покладення на відповідача ОСОБА_1 обов'язку повністю чи частково відшкодувати заподіяну ТзОВ «Інтеркарпатсервіс» виходячи із ст. ст. 133, 134 КЗпП України, відсутні.

Згідно з вимогами ст. 132 КЗпП України у разі відсутності підстав для покладення на працівника обов'язку повністю чи частково відшкодувати заподіяну підприємству шкоду (ст. ст. 133, 134 КЗпП України) працівник, з вини якого заподіяно шкоду, несе матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 в силу положень ст. 132 КЗпП України повинен нести відповідальність за заподіяння матеріальної шкоди в розмірі прямого дійсного збитку, але не більше свого місячного заробітку.

Як вбачається з довідки ТзОВ «Інтеркарпатсервіс» № ІНГ00000068 від 08.07.2013 року (а. с. 157), середня місячна заробітна плата відповідача ОСОБА_1 складала 2239,25 грн..

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача ТзОВ «Інтеркарпатсервіс» в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі середньомісячного заробітку відповідача ОСОБА_1 в сумі 2239,25 грн..

Крім того, слід стягнути з відповідача ОСОБА_1 у користь позивача ТзОВ «Інтеркарпатсервіс» понесені ним документально підтверджені судові витрати у справі, згідно платіжного доручення № 1342 від 16.05.2012 року (а. с. 2) у розмірі, пропорційно до розміру тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи такий розмір, а також встановлену законом мінімальну межу сплати судового збору за подання до суду позовів майнового характеру, такий розмір становить 229,40 грн..

Таким чином, загальна сума, яка підлягає до стягнення з відповідача у користь позивача, складає 2468,65 грн. (2239,25 грн. матеріальна шкода + 229,40 грн. судові витрати = 2468,65 грн.).

Керуючись ст. ст. 10-11, 62, 64, 79, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 у користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп» 2468 (дві тисячі чотириста шістдесят вісім) грн. 65 коп..

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до апеляційного суду Львівської області через Сколівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.

Суддя В.Я. Микитин