Ухвала суду № 33769637, 17.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9698/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

17 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Аліменка В.О., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Етик» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 21.05.2013 року №0002602250, №0002612250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2013 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає судовому розгляду справи. У зв'язку з цим, відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Росаріо» за період з 01.01.2009 року по 30.09.2012 року; за наслідками перевірки складено акт від 29 квітня 2013 року №303/22-5-09/31481621.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за перевіряємий період на 26911,00 грн., у тому числі за березень 2011 року на 4332,00 грн., квітень 2011 року - 10590,00 грн., травень 2011 року - 11989,00 грн.; п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 пп. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 31381,00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року на 5415,00 грн., за ІІ квартал 2011 року на 25966,00 грн.

В обґрунтування заниження податкових зобов'язань орган державної податкової служби посилається на не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із ТОВ «Росаріо», оскільки згідно актів про результати проведення документальної невиїзної перевірки у останнього відсутні необхідні умови для проведення відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, тому операції по поставці ТОВ «Росаріо» не могли проводитися, та у ході аналізу не виявлено факту здійснення господарської діяльності. Також, посилаючись на акти перевірки відповідач зазначає, що відповідно до висновку спеціаліста СТКЗР по обслуговуванню м. Бровари та Броварського району Київської області НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області майора міліції Лавріненко Л.М. від 14.04.2011 року №96 підписи від імені громадянина ОСОБА_1, який є директором ТОВ «Росаріо», в представлених на дослідження документах виконані не ним, а іншою особою.

21 травня 2013 року ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС винесені податкові повідомлення - рішення:

- №0002602250, яким на підставі акту перевірки за виявлені порушення позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 31382,00 грн., у тому числі за основним платежем 31381,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.;

- №0002612250, яким на підставі акту перевірки за виявлені порушення позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 26911,00 грн., у тому числі за основним платежем 26911,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а висновки акту перевірки не знайшли свого підтвердження, тому останнім правомірно сформовані дані податкового обліку по господарських операціях з ТОВ «Росаріо».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 ст. 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Водночас за відсутністю факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, під час розгляду зазначеної категорії справ необхідно звертати особливу увагу на дослідження реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку та приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, розглядаючи реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Росаріо», на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Росаріо» укладено усний договір купівлі-продажу товару.

На виконання зазначеного правочину ТОВ «Росаріо» виписало позивачу рахунки-фактури від 28 лютого 2011 року №28/02-3, №28/02-4, від 18 березня 2011 року №18/03-4, від 23 березня 2011 року №23/03-5, від 1 квітня 2011 року №01/04-2, від 7 квітня 2011 року №07/04-2, від 18 квітня 2011 року №18/04-5, від 26 квітня 2011 року №26/04-5, від 4 травня 2011 року №04/05-3, від 6 травня 2011 року №06/05-3, від 13 травня 2011 року №13/05-2, від 25 травня 2011 року №25/05-3, від 30 травня 2011 року №30/05-4, №30/05-2 на оплату товару (фотополімерних пластин).

Згідно видаткових накладних від 1 березня 2011 року №3, №4, від 21 березня 2011 року №101, від 5 квітня 2011 року №40505, №40506, від 18 квітня 2011 року №41802, від 22 квітня 2011 року №42202, від 29 квітня 2011 року №42903, від 6 травня 2011 року №50601, від 18 травня 2011 року №51801, від 25 травня 2011 року №52505, від 30 травня 2011 року №53002, №53006, №53008, позивачем отримано товар (фотополімерні пластини) на загальну суму 157127,49 грн.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Росаріо» виписало на користь позивача податкові накладні від 1 березня 2011 року №3, №4; від 21 березня 2011 року №101; від 5 квітня 2011 року №40505; від 5 квітня 2011 року №40506; від 18 квітня 2011 року №41802; від 22 квітня 2011 року №42202; від 29 квітня 2011 року №42903; від 6 травня 2011 року №50601; від 18 травня 2011 року №51801; від 25 травня 2011 року №52505; від 30 травня 2011 року №53002; від 30 травня 2011 року №53008; від 30 травня 2011 року №53006.

На підтвердження оплати вартості придбаного товару позивачем надано платіжні доручення.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, зобов'язання згідно укладеного усного договору виконані ТОВ «Росаріо» у повному обсязі, що підтверджується відповідними первинними документами.

Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зазначені вище первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На підтвердження відображення господарських відносин у бухгалтерському обліку позивачем надано оборотно-сальдові відомості по рахунку 361 та 631 за період з 01 лютого 2011 року по 31 травня 2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, придбаний товар використовувався позивачем для надання послуг з виготовлення кліше, на підтвердження чого останнім надано виписки по рахунку та первинні бухгалтерські документи на підтвердження подальшої реалізації виготовлення флекс-кліше.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності позивача є, зокрема, виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, видами діяльності ТОВ «Росаріо» є посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, посередництво в торгівлі деревиною та будівельними матеріалами, інші види оптової торгівлі, консультування з питань інформатизації, консультування з питань комерційної діяльності та управління, надання інших індивідуальних послуг.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Росаріо» здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих виконавцем податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на дату підписання договорів та розрахункових документів контрагент позивача не був припинений та був платником податку на додану вартість.

Також, як вбачається з акту перевірки, підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань є лише висновки акту «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Росаріо» від 11.07.2011 року №490/23-1/37323055, що складений Бориспільською ОДПІ Київської області та «Про результати позапланової документальної перевірки ТОВ «Компанія Вайліс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства», що складений ДПІ у Вишгородському районі Київської області, будь - яких інших доказів на підтвердження укладення між позивачем та ТОВ «Росаріо» правочинів, які вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, не надано.

Колегія суддів вважає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначений вище правочин є таким, що не відповідає моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, спрямований на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано встановив протиправність податкових повідомлень - рішень від 21.05.2013 року №0002602250, №0002612250.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 липня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 23.09.2013 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: В.О. Аліменко

Суддя: І.В. Федотов

.

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Аліменко В.О.

Федотов І.В.