Постанова № 33768038, 18.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 вересня 2013 року 12:06 № 826/11411/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна компанія "Малахіт" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельна компанія «Малахіт» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08 липня 2013 року № 0002032260, № 0002022260.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням-рішенням й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нікчемності правочинів, укладених між ним та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», не надано. Крім цього, на підтвердження необґрунтованості висновків податкового органу, представником позивача зазначено, що відповідачем не надано жодних доказів того, що укладання та виконання договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття прав та обов'язків; на момент здійснення спірних операцій вищезазначений контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість; сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а несплата контрагентом-продавцем податку на додану вартість до бюджету не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він має всі документальні підтвердження розміру зазначеного податкового кредиту.

Представник відповідача у судовому засіданні 18 вересня 2013 року адміністративний позов не визнав, доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях проти позову, співпадають з висновками акта від 19 червня 2013 року № 98/621-24729540 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК «Малахіт» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість за червень 2012 року та податку на прибуток за 3 квартали 2012 року по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» (код ЄДРПОУ 37675706).

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне

На підставі наказу від 01 червня 2013 року № 1170, виданого Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби, згідно з пунктом 78.1. статті 78, пункту 79.2. статті 79 Податкового кодексу України проведено позапланову невиїзну перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК «Малахіт» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість за червень 2012 року та податку на прибуток за 3 квартали 2012 року по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» (код ЄДРПОУ 37675706), за результатом якої складено акт від 19 червня 2013 року № 98/621-24729540.

Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення пунктів 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 9 989,00 грн.; підпункту 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 Податкового Кодексу України, занижено податок на прибуток в сумі 10488 грн.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 08 липня 2013 року № 0002032260 згідно з пунктом 2 пункту 54.3. статті 54 глави 4 розділу II Податкового кодексу України та відповідно до абз. 2 пункту 123.1. статті 123 розділу II Податкового кодексу України, за порушення підпункту 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 Податкового Кодексу України Товариству з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельна компанія «Малахіт» збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 15 732,00 грн., в тому числі: за основним платежем - на суму 10 488, 00 грн., за штрафними санкціями - на суму 5244,00 грн.

Податковим повідомленням - рішенням Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 08 липня 2013 року № 0002022260 згідно з пунктом 2 пункту 54.3. статті 54 глави 4 розділу II Податкового кодексу України та відповідно до абз. 2 пункту 123.1. статті 123 розділу II Податкового кодексу України, за порушення підпункту пунктів 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України Товариству з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельна компанія «Малахіт» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 14 984, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - на 9989,00 грн., за штрафними санкціями - 4995,00 грн.

На думку позивача, висновок акту перевірки спростовуються первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірні податкові повідомлення - рішення є неправомірними та підлягають скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельна компанія «Малахіт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір Альфа Плюс», обставини використання придбаних товарів, послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Матеріали справи свідчать, що правові відносини між ТОВ «ІБК Малахіт» та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» здійснювались на підставі рахунків - фактур від 19 червня 2012 року № СФ-0005577 на суму 35370 грн. без ПДВ та від 06 червня 2012 року № СФ-0005200 на суму 14373 грн. без ПДВ.

На виконання вищезазначених рахунків-фактур ТОВ «ІБК Малахіт» отримано видаткові накладні № РН-0001443 від 13 червня 2013 року та від 02 липня 2013 року № РН-0001508.

В свою чергу, Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаір Альфа Плюс» виписані податкові накладні від 06 червня 2012 року № 17, від 12 червня 2012 року № 43, від 22 червня 2012 року № 105, від 26 червня 2012 року № 118.

Оплата за поставлені товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують відповідні платіжні доручення та банківські виписки, копії яких долучені до матеріалів справи.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість перевіряємий період в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», у зв'язку з придбанням товару.

Суд звертає увагу, що наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальником/продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Позивач зазначав, що товари придбавались у зв'язку з виконанням робіт по утепленню та оздобленню алюмінієвими композитними панелями фасадів адміністративного корпусу та прохідної в рамках реалізації проекту: «Реконструкція комплексу споруд, які належать на праві власності ПАТ «Фармак», по вул. Гагаріна, 1/174 в м. Шостка, Сумської області під виробництво активних фармацевтичних інгредієнтів на виконання умов Договору № 0903/12 від 17 вересня 2012 року укладеного між Публічним акціонерним товариством «Фармак» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельна компанія «Малахіт» (Виконавець), на підтвердження чого надав наступні документи: довідки про вартість робіт за листопад 2012 року, акт приймання виконання будівельних робіт за листопада 2012 року.

При цьому, позивачем надано копію Договору у № 01/10-12 від 10 січня 2012 року про надання транспортних послуг з перевезення, завантаження та розвантаження вантажу (товару), укладеного із ТОВ «ДК Білд» (Виконавець); копію Акту № 01-000020 від 02 липня 2012 року здачі-прийняття робіт (послуги автокрана); копію Акту № 01-000020 від 02 липня 2012 року здачі прийняття робіт (транспортні послуги КРАЗ 250); копію платіжного доручення № 966 від 02 липня 2013 року; копію виписки по особовому рахунку за 02 липня 2013 року; на підтвердження перевезення придбаного у ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» товару на об'єкт будівництва за Договором № 0903/12 від 17 вересня 2012 року укладеного між ПАТ «Фармак» (Замовник) та ТОВ «Інженерно-будівельна компанія «Малахіт» (Виконавець).

Водночас, із вказаних вище документів суд не вбачає, що придбані у ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» товари якимось чином пов'язані із взаємовідносинами позивача і ПАТ «Фармак», зокрема: як свідчить зміст господарських договорів, відносини між позивачем та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» виникли раніше, ніж із ПАТ «Фармак», що спростовує мету спірних операцій щодо виконання зобов'язань перед ПАТ «Фармак»; аналогічно, Договір № 01/10-12 від 10 січня 2012 року про надання транспортних послуг з перевезення, завантаження та розвантаження вантажу укладений раніше ніж у позивача виникли зобов'язання перед ПАТ «Фармак».

Слід звернути увагу, що доказів передачі товарів (послуг) від ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» позивачу не надано, договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів також не надано суду.

Згідно наданих видаткових накладних ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» було поставлено на адресу позивача металеві конструкції: швелер 10 (0,990 т.), уголок 63х63х6 (3,850 т.), арматура 14а3 (1,00 т.), при цьому встановити яким чином здійснювалось завантаження та розвантаження металевих конструкцій такої маси встановити неможливо у зв'язку з ненаданням позивачем підтверджуючих первинних документів.

Згідно наданих до перевірки рахунків - фактури зазначено адресу ТОВ «Альтаір Альфа Плюс»: місто Київ, проспект Маяковського буд.37; місцезнаходження складів ТОВ «Альтаір Альфа Плюс»: місто Київ, вул. Бориспільська 17, місто Дніпропетровськ, вул. Комісара Крилова, 13. Проте, доказів транспортування товару, зберігання суду не надано, як і не надано яким транспортом, за чий рахунок та на яку відстань було здійснено перевезення товару.

Крім цього, з акту приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2012 року не вбачається використання саме товару, придбаного позивачем у ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», при виконанні робіт по утепленню та оздобленню алюмінієвими композитними панелями фасадів адміністративного корпусу та прохідної в рямках реалізації проекту: «Реконструкція комплексу споруд, які належать на праві власності ПАТ «Фармак», по вул. Гагаріна, 1/174 в м. Шостка, Сумської області.

Таким чином, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів, які б давали змогу ідентифікувати участь ТОВ «ДК Білд» у перевезенні придбаного у ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» товару та у використанні придбаного у ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» товару при виконанні робіт згідно Договору № 0903/12 від 17 вересня 2012 року.

Відтак, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» носять реальний характер, а товари ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою.

Суд враховує посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини щодо індивідуальної відповідальності платника податків, однак зауважує, що даний принцип не може бути застосований при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість у разі недоведеності реальності господарських операцій та їх зв'язку із господарською діяльністю такого платника податків.

Враховуючи викладене, висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, а тому, збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельна компанія «Малахіт» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість відповідно до податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2013 року № 0002022260 є правомірним.

В частині висновків Акта перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу встановлює, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження розрахунковими, платіжними та первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Судом вже зазначалось, що надані позивачем первинні документи не свідчать про реальність господарських відносин між ним та ТОВ «Альтаір Альфа Плюс», не підтверджують придбання товарів та їх подальше використання в межах власної господарської діяльності.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем підпункту 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 Податкового Кодексу України є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельна компанія «Малахіт» не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-будівельна компанія Малахіт» відмовити.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник

Повний текст постанови виготовлено 23.09.2013 року.