Ухвала суду № 33767922, 18.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" вересня 2013 р. м. Київ К/800/12057/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року

у справі № 1570/1330/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Главстрой»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Главстрой» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі місті Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000192350 від 07 лютого 2012 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2012 року позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 0000192350 від 07 лютого 2012 року. Зобов'язано УДКС в м. Одесі стягнути судові витрати у сумі 2146,00 грн. на користь ТОВ «Главстрой» із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2012 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Приморському районі м. Одеси була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Главстрой» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Рекламна агенція «Слон і Мо», їх їх реальності та повноти відображення серпень 2011 року, за результатами якої складений акт від 24 січня 2012 року № 322/23-513/33217376.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за серпень 2011 року на суму 984502,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що фінансово-господарські операції, проведені між ТОВ «Главстрой» та ТОВ «Рекламна агенція «Слон і Мо» у серпні 2011 року на підставі договорів на поставку товару № 05/08 від 05 серпня 2011 року та № 18/07 від 17 липня 2011 року, є нікчемними, оскільки згідно акту ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 602/23-3/36080845 від 09 листопада 2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Рекламна агенція «Слон і Мо» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 серпня 2011 року» ТОВ «Рекламна агенція «Слон і Мо» за юридичною та фактичною адресою не знаходиться, ГВ ПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва 26 жовтня 2011 року надало висновок № 8708/26-05 щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Рекламна агенція «Слон і Мо», оскільки згідно пояснень директора та головного бухгалтера вказаного товариства - ОСОБА_1 він прийняв пропозицію незнайомого чоловіка на ім'я ОСОБА_2 зайняти посаду директора ТОВ «Рекламна агенція «Слон і Мо» та, відповідно, у період з осені 2009 року по липень 2011 року ОСОБА_1 підписував документи, які надавав йому цей чоловік, не розуміючи їх змісту, оскільки не мав відповідної освіти, а в подальшому ТОВ «Рекламна агенція «Слон і Мо» було продане невідомій особі.Також, в акті перевірки було вказано, що станом на кінець періоду, який перевірявся, кредиторська заборгованість позивача по розрахунках з ТОВ «Рекламна агенція «Слон і Мо» становить 5907000,34 грн. відповідно до бухгалтерського рахунку 631.

07 лютого 2012 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000192350, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Главстрой» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 1230627,50 грн., у тому числі: 984502,00 грн. - за основним платежем, 246125,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що збільшення податковим органом позивачу суми грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є безпідставним, оскільки ТОВ «Главстрой» правомірно включило до складу податкового кредиту серпня 2011 року суми податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від ТОВ «Рекламна агенція «Слон і Мо», з огляду фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Також суд виходив з того, що доказів наявності вироків суду, постановлених у кримінальних справах щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, сторонами оспорюваних правочинів, матеріали справи не містять.

Однак з такими висновками судів колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Згідно абзаців 1-2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, а визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно положень абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 14.1.191, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктами «а», «б» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно положень абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто стаття 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Як зазначалось вище, задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивачем був доведений факт реального здійснення господарських операцій по договорах на поставку товару № 05/08 від 05 серпня 2011 року та № 18/07 від 17 липня 2011 року, укладених між позивачем та ТОВ «Рекламна агенція «Слон і Мо», що підтверджується накладними, податковими накладними, довіреностями на отримання товару, товарно-транспортними накладними, подорожніми листами вантажного автомобіля (т.1 арк. справи 23-50, 103-131,145-158).

Разом з цим, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на наступне.

Наявність законодавчо визначених обставин податкового кредиту, передбачених статтею 198 Податкового кодексу України, є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність або були вчинені без мети використання в господарській діяльності платника податків. При цьому в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

Отже, для підтвердження правомірності формування платником податків податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, обставини щодо придбання певного товару, необхідно також встановити кількість такого товару та його вартість, розмір понесених витрат на придбання такого товару, в тому числі податку на додану вартість, наявність у платника податків мети використовувати придбаний товар (роботи, послуги) в господарській діяльності - діяльності, направленій на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Висновки про правомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість суди зробили без належного дослідження обставини щодо кількості поставленого певного виду товару, його вартості та фактичного розміру понесених витрат, мети придбання позивачем певного виду товару, без встановлення основних видів та інших видів економічної діяльності позивача та його контрагента, а також необхідності придбання певного виду товару у певній кількості.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2012 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суди повинні також врахувати, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товарів (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2013 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна