Ухвала суду № 33767851, 11.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" вересня 2013 р. м. Київ К/800/14664/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Вербицької О.В., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників позивача:Броницька І.В., Ханас М.О.,відповідача:Пилипяк П.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013

у справі № 2а-8141/12/1370 (876/986/13)

за позовом Приватного підприємства «Фірма «Галич-Кабель»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Фірма «Галич-Кабель» (надалі - позивач, ПП «Фірма «Галич-Кабель») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.09.2012 № 0003632302/17171, № 0003642302/17173 та № 0001101702/17151.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013, адміністративний позов ПП «Фірма «Галич-Кабель» задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 19.09.2012 № 0003632302/17171, № 0003642302/17173 та № 0001101702/0/17151.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до Вищого адміністративного суду України не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі направлень від 11.06.2012 №№ 351, 352, 353, 354, 355, 356 та від 10.07.2012 № 462 ДПІ у Залізничному районі м. Львова, згідно ст. 77 Податкового кодексу України та наказу ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 24.05.2012 № 268, згідно п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України, наказу ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 10.07.2012 № 413 «Про продовження терміну проведення планової перевірки з долученням перевіряючих» проведено планову виїзну перевірку ПП «Фірма «Галич-Кабель» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 30.07.2012 № 1946/22-10/33359491 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимоги: п. 1.31 п. 1.23 ст. 1, пп. 4.1.1 ст. 4 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.6, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України. що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на суму 3 087 429,80 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 2 321 495,80 грн.; п.п.6. 164.2.11 пп. "е" пп. 164.2.17, п. 164.2, ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. "а", п. 171.2 ст. 171, пп. 176.2 "а", пп. 176.2 ст. 176, пп. 170.9.3, пп. 170.9, ст. 170, пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 7 399,31 грн.

На підставі акта відповідачем 19.09.2012 винесено податкові повідомлення-рішення: № 0003632302/17171, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 3 111 839,50 грн., у тому числі основний платіж - 3 087 429,80 грн., штрафні санкції - 24 409,75 грн.; № 0003642302/17173, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 2 321 496,80 грн., у тому числі: основний платіж - 2 321 495,80 грн., штрафні санкції - 1,00 грн.; № 0001101702/0/17151, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 9 249,15 грн., у тому числі основний платіж - 7 399,31 грн., штрафні санкції - 1 849,83 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у періоді, що перевірявся, позивач правильно визначив суми зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, а тому підстав для здійснення донарахувань податковий орган не мав, що вказує на протиправність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що останнім не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Підставою для висновку податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток на суму 3 087 429,80 грн., податку на додану вартість на суму 2 321 495,80 грн., податку з доходів фізичних осіб на суму 7 399,31 грн. стали обставини, викладені в акті Ленінської МДПІ у м. Луганську від 17.05.2012 № 129/227/35554567 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 30.09.2011.

У вищевказаному акті зазначено, що ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» не знаходиться за юридичною адресою, у нього відсутні основні засоби, складські приміщення, виробничі потужності для виконання будь-якого виду діяльності, недостатньо трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, здійснюється проведення транзитних потоків, направлених на виконання операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, не мають реального товарного характеру, що вказує на безтоварність операцій, підприємство виконує фінансово-господарську діяльність без мети отримання прибутку.

Крім того, відповідач використав обставини, викладені в акті Алчевської ОДПІ від 01.02.2012 № 315/231-36917481 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Ново-Ком» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.02.2011 по 30.09.2011. А саме, у вказаному акті зазначено, що згідно звіту про продаж і запаси товарів (продукції) в оптовій торгівлі за І квартал 2011 року оптовий товарооборот складає 27 000 грн., за ІІ квартал 2011 року оптовий товарооборот всього складає 25 000 грн., за ІІІ квартал 2011 року оптовий товарооборот всього складає 0 грн., за І квартал 2011 року на підприємстві числиться 1 особа, за ІІ та ІІІ квартали 2011 року інформація відсутня.

Перевіркою також встановлено відсутність у контрагентів необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у контрагентів адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Згідно п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Підпункт 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 цього ж Закону визначає, що до складу валового доходу включаються: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього розділу в тому числі операції з передачі права власності товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку-дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а і разі відсутності такої - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичайні ціни, визначені відповідно до статті 39 розділу І цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів (у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів), крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій ч. 1 ст. 9 від 16.07.1999 № 996-XIV Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такими, згідно із ст.1 цього Закону, є документи, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в період з 01.01.2011 по 31.03.2012, позивач здійснював господарські операції з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та ПП «Ново-Ком».

На переконання судів попередніх інстанцій, з чим погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, надані позивачем первинні документи, зокрема, договір купівлі-продажу, податкові накладні, видаткові накладні, договір оренди, суборенди, акти прийому-передачі, договори відступлення права вимоги (цесії), виписки з банку, вантажно-митні декларації, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджують реальний характер господарських операцій.

Що стосується правильності формування позивачем валового доходу, слід зазначити наступне.

Підпункт 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає, що безнадійна заборгованість - це заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованістю суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.

Інші доходи, виходячи із пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно п. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Стаття 261 Цивільного кодексу України встановлює, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у відповідності до п. 1 договору відступлення права вимоги (цесії) №1 від 20.03.2009 цедент (ПП «Пластінвест») відступив цесіонарієві (ПП «Фірма «Галич-Кабель») і останній набув право вимоги, належне цедентові, і став кредитором за договором поставки №1/01-07 від 20.12.2006 між ПП «Пластінвест» та ТОВ «Промексленд». У відповідності до умов п. 2 вказаного договору, цедент здійснив відступлення права вимоги цесіонарію безоплатно.

За даним договором цесіонарій набув право вимоги від боржника належного виконання таких обов'язків: сплати боржником коштів належних продавцю в сумі 332 850,16 грн. Строк дії даного договору, відповідно до вимог п. 12, почав свій перебіг у момент, встановлений у п. 11 та визначався часом, достатнім для реального та належного виконання даного договору сторонами. Тобто, строк дії договору є не визначеним.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що на дату укладання договору цесії з ПП «Пластінвест» позивач у відповідний звітний період не збільшував валові витрати на суму набутого права вимоги від боржника, оскільки ПП «Пластінвест» безоплатно відступило право вимоги.

До укладення договору цесії, 24.01.2008 ПП «Пластінвест» звернулося до Господарського суду Донецької області, який 26.02.2008 прийняв рішення про стягнення з ТОВ «Промексленд» на користь ПП «Пластінвест» коштів. У зв'язку з відсутністю боржника та невиявленням його активів, 22.10.2008 виконавче провадження було закінчено.

На підставі викладеного, та враховуючи, що позивач не отримав дохід за договором відступлення права вимоги (цесії), колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідачем неправомірно донараховано позивачу суму податку на прибуток та застосовано штрафні санкції за порушення вимог пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає необґрунтованим висновок податкового органу про безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат вартості страхування вантажів у частині нереалізованих залишків товарно-матеріальних цінностей, з огляду на наступне.

Пункт 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України визначає, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п. 138.4. та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно абз. «е» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у складі інших витрат. До витрат, пов'язаних з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг відносяться, зокрема витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки. Зазначені витрати враховуються у складі витрат платника податку у податковому періоді, в якому вони були здійсненні, за умови наявності підтверджуючих документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказані витрати понесено позивачем в ІІІ-IV кварталі 2011 року та в І кварталі 2012 року, тому позивач правомірно відніс їх до складу витрат та відобразив у відповідних рядках податкових декларацій з податку на прибуток як витрати, пов'язані зі страхуванням товарів за ІІІ-ІV квартали 2011 року в сумі 382 279,00 грн. та за І квартал 2012 року в сумі 97 919,00 грн.

Згідно пп. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку не включаються такі доходи: кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України, податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: а) на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом III цього Кодексу; б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Згідно пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 розділу ІІІ Податкового кодексу України, при визначені об'єкта оподаткування враховуються витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку.

З огляду на викладене, висновок податкового органу про заниження позивачем грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 9 249,15 грн. внаслідок порушення податкового законодавства, не знайшов документального підтвердження.

Відтак, посилання судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість вимог позивача та наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Залізничному районі м. Львова Львівської області ДПС від 19.09.2012 № 0003632302/17171, № 0003642302/17173 та № 0001101702/0/17151 є таким, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст.210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05.12.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 у справі № 2а-8141/12/1370 (876/986/13) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)О.В. Вербицька (підпис)Т.М. Шипуліна