Ухвала суду № 33767848, 23.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" вересня 2013 р. м. Київ К-33662/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «Віата»

на постанову Окружного адміністративного суду м.Севастополя Автономної Республіки Крим від 24.11.2009

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010

у справі № 2а-1849/09/2720

за позовом Приватного підприємства «Віата»

до Державної податкової інспекції в Балаклавському районі м.Севастополя Автономної Республіки Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Віата» звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати незаконним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.04.2009 №0000291503/101 та від 26.06.2009 № 0000291503/1/101 про донарахування податкового зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 9381,58 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 4690,79 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя АР Крим від 24.11.2009, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приватне підприємство «Віата» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю. Посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, наголошує на тому, що відносини щодо сплати орендної плати за землю регулюються відповідними нормами договірного, а не податкового права. У розумінні Законів України «Про плату за землю» та «Про державну податкову службу в Україні» податковий орган здійснює контроль за правильністю обчислення і справляння орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності як неподаткового платежу. Тому, застосування до спірних правовідносин Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є безпідставним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для донарахування позивачеві за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 9381,58 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 4690,79 грн. слугували висновки невиїзної документальної перевірки за лютий 2009 року, викладені в акті від 27.04.2009 № 51/137/15-341/32789318, про порушення вимог ст. 7 Закону України «Про плату за землю». Податковий орган вважає, що позивач неправомірно за 2009 рік обчислював орендну плату за землю, використовуючи показники грошової оцінки земельної ділянки, визначені станом на 01.01.2006 на період будівництва до здачі об'єкта в експлуатацію, що містяться у довідці від 16.01.2006 № 368/1. Позивач мав обчислювати орендну плату за землю виходячи з показників грошової оцінки земельної ділянки, що містяться у зазначеній довідці, що визначені станом на 01.01.2006 на подальший період. (після здачі об'єкта в експлуатацію). Це порушення призвело до заниження позивачем орендної плати за земельну ділянку в сумі 9381,58 грн.

Приватне підприємство «Віата» на підставі договору оренди від 12.11.2004 (далі договір), укладеного з Севастопольською міською державною адміністрацією, користується земельною ділянкою, загальною площею 0,3451 га, що розташована за адресою: Севастопольська зона ПБК, 27-А, район урочища Батіліман.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що при обчисленні суми податкового зобов'язання позивачем неправомірно використано показники грошової оцінки земельної ділянки на період будівництва до здачі об'єкта в експлуатацію згідно з витягом технічної документації від 16.01.2006 № 368/1.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 № 2535-XII (далі Закон) позивач - орендар земельної ділянки є суб'єктом плати за землю.

Згідно із ст. 13 Закону підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в п.п. 4.1 п. 4 договору оренди сторони визначили річну орендну плату в розмірі 9 % від нормативної грошової оцінки.

Згідно із витягом з технічної документації за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки від 16.01.2006 № 368/1 грошова оцінка земельної ділянки, яка орендується позивачем, визначена на період будівництва та на період закінчення будівництва згідно із умовами договору.

Відповідно до п. 10.4 п. 10 договору орендар зобов'язаний завершити базу відпочинку в строк до 2 років з моменту передачі земельної ділянки.

12.11.2004 підписано акт прийому-передачі земельної ділянки, тому строк завершення будівництва закінчився 12.11.2006.

Відповідно до акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва від 07.09.2007 об'єкт введено в експлуатацію.

Таким чином, з 07.09.2007 у позивача не було підстав для використання грошової оцінки земельної ділянки, встановленої на період будівництва до здачі об'єкта в експлуатацію. Позивач зобов'язаний був сплачувати податок за показниками грошової оцінки земельної ділянки, визначеної на період закінчення будівництва, що становить 734788,00 грн. (згідно з витягом з технічної документації від 16.01.2006 № 367/1).

Щодо доводів касаційної скарги суд касаційної інстанції зазначає таке.

Згідно зі ст. 2 Закону використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Виходячи із вимог ст. 14, ст. 20 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII (чинного на час виникненні спірних відносин) орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності належить до загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів), контроль за правильністю та своєчасністю справляння яких здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами.

Статтею 27 Закону контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, покладено на органи державної податкової служби.

Таким чином, органи державної податкової служби наділені повноваженнями зі здійснення контролю за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, яка за законом з питань оподаткування належала до загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів).

Статтею 26 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що за порушення цього Закону платники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та законами України.

Законом України з питань оподаткування, який встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів, включаючи нарахування та сплату пені, штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, на час виникнення спірних відносин був Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Відповідно до п.п. «б» п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 цього Закону контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Статтею 17 цього Закону передбачена відповідальність за порушення податкового законодавства, яка поширюється в тому числі і на платника такого податку, збору (обов'язкового платежу) як орендна плата за земельні ділянки комунальної та державної власності. При цьому даною нормою закону передбачено, що штрафні санкції накладаються контролюючими органами.

З огляду на викладене, відповідач, встановивши на підставі даних документальних перевірок результатів діяльності позивача заниження його податкових зобов'язань з орендної плати за земельні ділянки комунальної та державної власності, мав право самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків та застосувати штрафні санкції.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Віата» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя Автономної Республіки Крим від 24.11.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.І. Степашко