Ухвала суду № 33767786, 04.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/12088/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні, правонаступником якої є

Державна податкова інспекція у м. Херсоні Херсонської області

Державної податкової служби,

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.08.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011

у справі № 2а-131/10/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірмово-промисловий

комплекс «Корабел»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 06.08.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірмово-промисловий комплекс «Корабел» (надалі - позивач, ТОВ «ФПК «Корабел») до Державної податкової інспекції у м. Херсоні, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у м. Херсоні): визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 21.09.2009 № 0004232301/0 про зменшення заявленого до бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 62 559,01 грн.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення господарських операцій на підставі укладених між позивачем та його контрагентами договорів підтверджується належно оформленими первинними документами. При цьому, неможливість підтвердити сплату податку на додану вартість до бюджету контрагентами позивача не впливає на податковий кредит покупця та реалізацію ним права на бюджетне відшкодування у разі дотримання ним всіх вимог, передбачених податковим законодавством.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.08.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у вересні 2009 року ДПІ у м. Херсоні було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «ФПК «Корабел» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень, жовтень 2008 року, січень 2009 року. За результатами перевірки складено акт від 10.09.2009 № 2631/23-2/32808885, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.09.2009 № 0004232301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 62 559,01 грн., в тому числі: за травень 2008 року - на 16 350,00 грн., за жовтень 2008 року - на 8 974,73 грн., за січень 2009 року - на 37 234,28 грн.

По декларації за травень 2008 року позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 16 350,00 грн., заявлену на підставі взаємовідносин із ТОВ КФЛ «Сервіс» (м. Київ), яке поставило позивачу у квітні 2008 року автонавантажувач «Кomatsu FD50AT-7». Зменшення відбулось у зв'язку із неможливістю провести перевірку ТОВ КФЛ «Сервіс», оскільки підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

По декларації за жовтень 2008 року зменшено суму бюджетного відшкодування на 8 974,73 грн. у зв'язку із тим, що контрагента постачальника ТОВ «Фірма «Торк» (третя ланка в ланцюгу) знято з податкового обліку 18.02.2008, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 12.02.2008.

По декларації за січень 2009 року зменшено суму бюджетного відшкодування на 37 234,28 грн. у зв'язку із тим, що контрагент постачальника ПП «Західлісбуд» (третя ланка в ланцюгу) не знаходиться за юридичною адресою і відповідач не має змоги провести перевірку даного суб'єкта. Крім того, ТОВ «ТД «Європак», яке є постачальником контрагента позивача («ТД «Новий стиль»), за даними Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська не мало із останнім правовідносин, що вказує на неможливість підтвердили правильність даних податкового обліку.

На підставі викладеного відповідачем зроблено висновки про завищення ТОВ «ФПК «Корабел» у травні, жовтні 2008 року та січні 2009 року суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету на розрахунковий рахунок.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцями товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцям у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується у будь-якому попередньому податковому періоді. При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість» не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету у разі невиконання своїх податкових зобов'язань контрагентами позивача.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 22.10.2010 у справі № 21-3а10, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі 21-47а10.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідачем не надано доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від інших осіб, ніж сторони за правочинами.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби, залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.08.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 у справі № 2а-131/10/2170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)А.О. Рибченко (підпис) Т.М. Шипуліна