Ухвала суду № 33765321, 26.09.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2012 р.

справа № 2а-0870/4258/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Мельника В.В.

суддів: Юхименка О.В. Нагорної Л.М.

за участю секретаря: Бембінек Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу

Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2011 року у справі № 2а-0870/4258/11

за позовом

Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»

до

про

Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя

скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (далі по тексту - позивач) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя (далі по тексту – відповідач), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2010 року №0000830808/0. (а.с.3-9)

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2011р. відкрито провадження в адміністративній справі №2а-0870/4258/11. (а.с. 1).

Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, зазначив, що вважає акт перевірки на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2010 року №0000830808/0, встановлює обставини, які не підтверджені доказами та спірне податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2011 року у справі №2а-0870/4258/11 адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя про скасування податкового повідомлення-рішення задоволено у повному обсязі. (суддя – Татаринов Д.В.) (а.с.194-198)

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладеного договору, його позиція про те, що цей договір ймовірно суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання його таким.

Сама по собі несплата податку постачальниками продавця (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції, не пливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Відповідач – Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції у даній адміністративній справі, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05.09.2011 p. у справі № 2а-0870/4258/11 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. (а.с.201-204)

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом встановлено, але не прийнято до уваги, що TOB «Цоколь» (продавець) не включив до складу своїх податкових зобов'язань операції по поставці в адресу позивача. Відповідач вказує, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального права, а саме: п.1.8 ст.1, пп. 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ.

Позивач по справі письмових заперечень на апеляційну скаргу не надав.

Представник відповідача, посилаючись на доводи, викладені в апеляційній скарзі, та на свої пояснення, надані в судовому засіданні, повністю підтримав вимоги апеляційної скарги.P>

Представники позивача, кожен окремо, просили суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити за її необґрунтованості та безпідставності, а рішення суду, як вмотивоване та законне – залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, об»єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Скасування податкового повідомлення-рішення від 25 листопада 2010 року №0000830808/0 є предметом судового спору.

Сторони щодо встановлених судом фактичних обставин справи, заперечень не заявляли.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано Податковим кодексом України; Цивільним кодексом України; Законом України «Про податок на додану вартість».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений позивачем правочин є чинними, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усих інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

P >Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що в період з 27 жовтня 2010 року по 09 листопада 2010 року фахівцями відповідача проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах з ТОВ «Цоколь» за період: грудень 2009 року - січень 2010 року, за результатами якої складено Акт №379/08-08/00194122 від 16 листопада 2010 року.

З наданої суду ксерокопії вищезазначеного Акту, перевіркою встановлені порушення пп. 7.2.3, пп.7.2.6 п. 7.2; пп. 7.4.1, пп. 7.4.8 п. 7.4; пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за січень 2010 року на суму 15150,00 грн.

На підставі складеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2010 року №0000830808/0.

07 грудня 2010 року не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі.

22 грудня 2010 року за №13035/10/25-015 на адресу ВАТ «ЗАлК» надіслано рішення про результати розгляду первинної скарги, яким податкове повідомлення-рішення від 25 листопада 2010 року №0000830808/0 залишено без змін.

P >22 грудня 2010 року СДПІ по роботі з ВПП винесено та надіслано на адресу позивача податкове повідомлення рішення №0000830808/1, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 15150,00 грн.

30 грудня 2010 року не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями №0000830808/0 від 26 листопада 2010 року та №0000830808/1 від 22 грудня 2010 року позивачем надіслано скаргу до Державної податкової адміністрації у Запорізькій області (далі ДПА у Запорізькій області).

11 січня 2011 року ДПА у Запорізькій області винесено рішення №103/10/25-020 про продовження строку розгляду скарги.

28 лютого 2011 року ДПА у Запорізькій області винесено рішення № 818/10/25-020 про результати розгляду повторної скарги, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжя від 25 листопада 2010 року №0000830808/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 15150,00 грн. і рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжя від 22 грудня 2010 року № 13035/10/25-016, прийнятого за результатом розгляду первинної скарги, а скаргу керівництва ВАТ «ЗАлК» - без задоволення.

10 березня 2011 року позивачем подано скаргу до Державної податкової адміністрації України (далі ДПА України) на вищевказані податкові повідомлення-рішення.

25 березня 2011 року ДПА України винесено рішення № 5855/6/25-0115 про продовження строку розгляду повторної скарги. 10 травня 2011 року ДПА України винесено рішення №8627/6/25-0115 про залишення скарги без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, за позицією податкового органу, позивачем по справі до складу податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у грудні 2009 року включено суму ПДВ 15149,63 грн. з отриманих послуг (будівельні роботи) від ТОВ «Цоколь», згідно податкової накладної № 229 від 18 грудня 2009 року на суму 15149,63 грн.

За результатами автоматизованого співставлення розшифровок податкового кредиту та податкових зобовязань з ПДВ в розрізі контрагентів позивача за період грудень 2009 року встановлено, що податковий кредит по ВАТ «ЗАлК» складає 15 149,63 грн., а податкові зобовязання ТОВ «ЦОКОЛЬ» складають 0,00 грн., на підставі чого виникла розбіжність на суму 15 149,63 грн. (податковий кредит ВАТ «ЗАлК» більш ніж податкові зобовязання ТОВ «ЦОКОЛЬ»).

Листом ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя №6066/7/16 від 04 листопада 2010 року надано матеріали позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Цоколь» з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 березня 2008 року по 15 квітня 2010 року. Даною перевіркою було встановлено розбіжності з даними податкового обліку підприємств-контрагентів на загальну суму 19843583,82 грн.

Крім того, перевіркою не підтверджуються операції ТОВ «Цоколь» стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів (відповідно до розрахунку суми комунального податку - кількісний склад працівників за перевіряємий період складав 2 особи), виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Також, в ході проведення перевірки ТОВ «Цоколь» не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «Цоколь» до підприємств-покупців, у звязку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Виходячи з вищезазначеного відповідачем по даній адміністративній справі зроблено висновки, що у ВАТ «ЗАлК» відсутнє право на податковий кредит в грудні 2009 року, на підставі того, що у ТОВ «Цоколь» встановлено відсутність обєктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період з 01 березня 2008 року по 15 квітня 2010 року.

Колегія суддів, як і суд першої інстанції, не погоджується з висновками Відповідача щодо нікчемності вищезазначених правочинів та вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Згідно до пп.198.1. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пп.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження реальності здійснених господарських операцій надано належним чином оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку. Акт-перевірки не містить зауважень до вказаних документів.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Зі змісту ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 1 статті 71 цього Кодексу встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення правочинів між позивачем та ТОВ «Цоколь» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме, рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження відсутності реального характеру здійснених позивачем господарських операцій.

Колегія суддів вважає, що матеріали перевірки контролюючого органу не свідчать про встановлення фактів, які б були підставою того, що Договори, укладені між позивачем по справі та вищевказаним контрагентом, порушують публічний порядок внаслідок їхньої спрямованості на незаконне заволодіння майном (коштами) держави.

До такого висновку колегія суддів приходить з урахуванням того, що факт несплати податків не може впливати на дійсність договорів купівлі-продажу (поставки), оскільки ч. 1 ст. 228 ЦК України не пов'язує нікчемність договору купівлі-продажу (поставки) з виконанням його сторонами податкових зобов'язань. Останні носять похідний характер стосовно цивільно-правових зобов'язань і не можуть впливати на дійсність договору.

Статтею 19 Конституцією України передбачено, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

Відмовляючи в задоволенні апеляційних вимог колегія суддів керується, в тому числі, й практикою Європейського суду, а саме: у справі Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02, п. 38 рішення), Європейський суд з прав людини визнав, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

У справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03, п. 71 рішення) Європейський суд з прав людини визнав, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

У силу ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню національними судами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно правомірності включення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість сум коштів за правочинами, укладеними з ТОВ «Цоколь» за перевіряє мий період.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення позовних вимог прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 05 вересня 201р. необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування законної постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.160,196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя – залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2011р. у справі №2а-0870\4258\11 – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а вразі складання рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 зазначеного Кодексу – з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст виготовлено – 10 червня 2013р.

Головуючий: В.В. Мельник

Суддя: О.В. Юхименко

Суддя: Л.М. Нагорна