Постанова № 33762174, 16.09.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3027/13-а

16 вересня 2013 року м. Рівне

Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Кравчук Т.О., при секретарі судового засідання Минько Н.З.,

за участю:

представника позивача - Ланцути Л.М.,

представника відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Новітех-Захід" до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в с т а н о в и в:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство "Новітех-Захід" з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

від 24.04.2013 року №0001702342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3429,00 грн., з яких: 2286,00 грн. - за основним платежем; 1143,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 24.04.2013 року №0001712342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1884,00 грн., з яких: 1256,00 грн. - за основним платежем; 628,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані акта перевірки про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрати по безтоварним операціям з контрагентом, в результаті чого занижено податок на прибуток, а також віднесення сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товарів по таких операціям, до податкового кредиту в результаті чого завищено податковий кредит по безтоварним операціям з контрагентом, чим занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся. На думку посадових осіб податкового органу, правочини по придбанню товарно-матеріальних цінностей, вчинені позивачем з контрагентом, не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Підставою для такого висновку податкового органу став акт перевірки податковим органом контрагента позивача, у ході якої встановлено відсутність документального підтвердження обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, економічної діяльності, в тому числі відсутність управлінського та технічного персоналу, за результатом якої зроблений висновок, що правочини позивача з контрагентом здійснені без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

Таким чином, правочин позивача з контрагентом, на думку податкового органу, є нікчемним, оскільки не спрямований на настання реальних наслідків, а формування операційних витрат та податкового кредиту здійснено позивачем неправомірно, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки операції з придбання товарів мали реальний характер, що підтверджується належними документами, які було надано посадовим особам органу державної податкової служби під час перевірки, належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, тому податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість визначені правильно. На підставі викладеного позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними і скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Тому суд, на підставі частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства ухвалив здійснити судовий розгляд справи за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши представника позивача, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Приватне підприємство "Новітех-Захід" є юридичною особою, що зареєстрована 06.09.2010 року виконавчим комітетом Рівненської міської ради Рівненської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби з 07.09.2010 року, зареєстроване як платник податку на додану вартість з 29.09.2010 року (свідоцтво №100303215).

Основними видами діяльності позивача є оптова торгівля будівельними матеріалами, оптова торгівля електронними компонентами та устаткуванням, інші види оптової торгівлі.

У квітні 2013 року на підставі наказу Державної податкової інспекції у м. Рівному від 10.04.2013 року №382, посадовою особою податкової служби проведено виїзну позапланову перевірку Приватного підприємства "Новітех-Захід" з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс" за період з 01.08.2011 року по 31.08.2012 року (акт перевірки №210/22-200/37246112 від 10.04.2013 року).

За результатами перевірки, посадові особи податкового органу дійшли висновку, що в порушення:

пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 розділу ІІІ Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI Приватним підприємством "Новітех-Захід" сформовано валові витрати по безтоварним операціям за ІІІ квартал 2012 року у сумі 10886,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2012 року на суму 2286,00 грн.;

пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 розділу V Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI безпідставно віднесено до податкового кредиту суму по безтоварним операціям за серпень 2012 року у розмірі 2177,00 грн., в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за серпень 2012 року в сумі 921,00 грн., та занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за серпень 2012 року в сумі 1256,00 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства ґрунтуються на припущенні, що правочин, укладений, між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс" є нікчемним, здійснений без мети настання реальних наслідків, оскільки дії з перерахування постачальнику коштів за товари без фактичного їх постачання та отримання покупцем не охоплюються змістом операції купівлі-продажу (поставки) товару, а спрямовані на надання податкової вигоди з метою уникнення сплати податків до бюджету.

Такий висновок податкового органу базується на даних акта перевірки від 15.03.2013 року №522/22-2/37643014 Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.02.2012 по 29.02.2012 року, з 01.03.2012 по 31.03.2012 року, з 01.04.2012 по 30.04.2012 року, з 01.06.2012 по 30.06.2012 року, з 01.08.2012 по 31.08.2012 року, з 01.10.2012 по 31.10.2012 року, відповідно до якого встановлено, що операції Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс" у квітні, червні, серпні, жовтні, лютому, березні 2012 року не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності виробничих, трудових ресурсів, які економічно необхідні для виконання відповідного обсягу постачання, чим створені умови для здійснення протиправної діяльності, направленої на ухилення від сплати податків, відмивання та легалізацію коштів, оскільки зазначені операції не містять по своїй суті економічних або інших причин (ділової мети), систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. За результатом перевірки зроблено висновок про відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за квітень, червень, серпень, жовтень, лютий, березень 2012 року, тому правочини, вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс", у тому числі з покупцями, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відтак, податковим органом зроблений висновок, що операція позивача із зазначеним контрагентом мала нереальний характер, товар не перевозився та не зберігався.

За результатами перевірки позивача Державною податковою інспекцією у м. Рівному прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 24.04.2013 року №0001702342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3429,00 грн., з яких: 2286,00 грн. - за основним платежем; 1143,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 24.04.2013 року №0001712342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1884,00 грн., з яких: 1256,00 грн. - за основним платежем; 628,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до вищестоящих податкових органів у порядку адміністративного оскарження, однак за результатами розгляду скарг податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями податкового органу за розглядом поданих скарг, позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення від 24.04.2013 року №0001702342, №0001712342 до суду.

Як встановлено судом, у серпні 2012 року на підставі усної домовленості позивач придбавав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс" електротовари, а саме: АВВГ 4х4, вимикачі внутр. 1 кл., вимикачі кінцеві ВК 300, вимикачі кінцеві ВУ 250М, вставки плавки ВП1-1-2А, діоди В200-8, діоди Д122-40х-14, діоди Д161-200-8, ізострічки лавсан, кнопки КУ-91 РВ, кнопки КУ-93 РВ, котушки до КТ 6032 380В, лампи 75 Вт Е27, патрони карболітові Е27, ПВС 2х0,75, пости ПКЕ 222/2, пускачі магнітні ПАЄ-412 220В, пускачі магнітні ПМЕ 124 380В, реле ВС33-1 220В 60с, реле РВП-72М-3222 220В, реле тиску Д220А-13 на загальну суму 13063,50 грн., в тому числі ПДВ 2177,25 грн.

На підтвердження здійснення вказаної господарської операції оформлена видаткова накладна №ПЛ-126 від 03.08.2012 року на суму 13063,50 грн., в тому числі ПДВ 2177,25 грн., яка підписана представниками покупця та продавця.

Оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс" на підставі рахунку-фактури від 03.08.2012 року №ПЛ-27. Згідно з платіжним дорученням від 06.08.2012 року №947 в оплату за поставлений товар позивач перерахував на рахунок контрагента грошові кошти у сумі 13063,50 грн., у тому числі й суму податку на додану вартість у складі ціни придбання товару - 2177,25 грн., що відображено у акті перевірки позивача.

Як зазначив представник позивача у судовому засіданні, за домовленістю сторін поставка товару здійснювалась контрагентом безпосередньо до складського приміщення позивача, яке знаходиться разом з його офісом за адресою: місто Рівне, вулиця Остафова, будинок 27 та орендоване у Об'єднання "Рівнеагрошляхбуд" на підставі договору від 10.0.12011 року №б/н, про що зазначено у самому акті перевірки позивача. При цьому представник позивача пояснив суду, що обумовлені угодою поставки електротовари є незначних розмірів, компактні та не вимагають спеціальних або особливих умов транспортування, а зважаючи на те, що витрати по доставці відповідних товарів лежать на контрагентові, у позивача відсутні документи по транспортуванню товару.

На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати суми податку на додану вартість у складі ціни товарів за вказаною господарською операцією позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс" податкову накладну №11 від 03.08.2012 року на загальну суму 13063,50 грн., в тому числі ПДВ 2177,25 грн.

Також, позивачем надані суду документи, що підтверджують подальшу реалізацію товарів, придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс", а саме, Приватному підприємству "Дизайн", Товариству з обмеженою відповідальністю "Велсон", Малому підприємству з обмеженою відповідальністю "Квант", Товариству з обмеженою відповідальністю "Укртрансрейл", Житлово-комунальному підприємству "Покровське", Публічному акціонерному товариству "Рівнеголовпостач", Державному підприємству "Клеванське лісове господарство", Державному підприємству "Дубровицьке лісове господарство", Товариству з обмеженою відповідальністю "Єврогранула", Товариству з обмеженою відповідальністю фірмі "Агрохімпак": видаткові та податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до зазначених документів вбачається наступну реалізацію позивачем придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс" електротоварів за ціною більшою за ціну придбання, що передбачає очевидний економічний сенс господарських операцій у вигляді отримання прибутку.

Як зазначив у ході судового розгляду представник позивача, та вбачається з акта перевірки від 10.04.2013 року №210/22-200/37246112 витрати на оплату товарів, придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс", у сумі 10886,25 грн. (без ПДВ - 2177,25 грн.) включені позивачем до складу операційних витрат за ІІІ квартал 2012 року та відображені у податковій декларації з податку на прибуток, а сума податку на додану вартість на підставі податкової накладної, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс", у сумі 2177,25 грн. включена до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображена у реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідає даним податкової декларації з податку на додану вартість позивача за відповідний звітний період.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання по податку на прибуток та податку на додану вартість визначено позивачу у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат коштів, сплачених контрагентам в оплату за придбані товари та формуванням за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених контрагентам позивача у складі ціни придбаних товарів, податкового кредиту з податку на додану вартість. Оскільки за висновком податкового органу угоди з придбання товарів є нікчемними, то і формування валових витрат та податкового кредиту вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, що покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятих податкових повідомлень-рішень, які оспорюються в даній справі.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складенні під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - після її закінчення.

Згідно абзацу 2 пункту 2.1. "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання кореспондує з положеннями розділів ІІІ, V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (надалі - Податковий кодекс України), якими встановлено порядок формування платниками податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість.

Відповідно до підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пункту 135.1. статті 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. У відповідності до пункту 135.2. статті 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього кодексу.

Підпунктом 138.1. статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так, згідно підпункту 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В пункті 138.2 статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до пункту 138.4. статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду

В свою чергу, відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI передбачено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вже зазначалось, до складу податкового кредиту позивач включив суму податку на додану вартість, сплачену ним у складі ціни придбаних товарів, підтверджену податковою накладною.

Надана позивачем для перевірки та в судове засідання податкова накладна від 03.08.2012 року №11, виписана Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс" відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, зауваження щодо її форми та змісту у акті перевірки відсутні.

Таким чином, дослідженими в судовому засіданні первинними документами підтверджуються факти надання позивачу товарів, оплата їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковою накладною, що підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції з придбання товару у контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс", яка стали підставою для формування позивачем складу операційних витрат.

За таких обставин, твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів (безтоварність господарської операції) у ході судового розгляду було спростовано.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу до акту перевірки від 15.03.2013 року №522/22-2/37643014 Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, як підставу для визнання господарської операції з позивачем фіктивною, оскільки при дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування витрат та податкового кредиту платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

Таким чином, висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем операційних витрат, та податкового кредиту, та як наслідок заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, є безпідставними.

Крім того, суд зазначає, що згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

При цьому, нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI не встановлено обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість до бюджету у разі несплати продавцем товару або іншою особою суми податку на додану вартість, отриманої від покупця у складі ціни товару. Відповідно до положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI сума податку на додану вартість, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару і саме продавець товару - Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперіум Плюс" зобов'язане сплачувати даний податок до бюджету.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Тому, суд зазначає, що Приватне підприємство "Новітех-Захід" не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність контрагента щодо невідображення ним сум податків по господарським операціям та/або неподання звітності до податкового органу. Це означає, що не виконаня контрагентом свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем не може бути підставою для відмови у праві для платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

На підставі вищевикладеного висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 розділу ІІІ Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI Приватним підприємством "Новітех-Захід", в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2012 року на суму 2286,00 грн., а також вимог пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 розділу V Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2012 року в сумі 1256,00 грн., є безпідставними.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 114,70 грн. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору у сумі 114,70 грн. підлягають присудженню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області:

від 24.04.2013 року №0001702342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 3429,00 грн., з яких: 2286,00 грн. - за основним платежем; 1143,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 24.04.2013 року №0001712342, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1884,00 грн., з яких: 1256,00 грн. - за основним платежем; 628,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача Приватного підприємства "Новітех-Захід" сплачений судовий збір у сумі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кравчук Т.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 23 вересня 2013 року.