Постанова № 33761980, 16.09.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 вересня 2013 р. (18:13) Справа №2а-10242/12/0170/31

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Дудіна С. О., за участю секретаря судового засідання Павленко Н. О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Виконуючого обов'язки Сімферопольського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів в природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища

до Гаспринської селищної ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1; ОСОБА_2

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник

про визнання незаконним та скасування рішення,

за участю представників:

від позивача - Закіря С. С., довіреність №08/4 від 03.09.2013 р.

від відповідача - Лемещенко Н. І., паспорт НОМЕР_1, довіреність у справі,

від ОСОБА_1 - не з'явився,

від ОСОБА_2 - не з'явився,

від Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника - Писаревська К. О., посвідчення №26, довіреність у справі,

від прокуратури - Аледінов Н. Е., посвідчення №013067.

Суть справи:

Виконуючий обов'язки Сімферопольського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів в природоохоронній сфері звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища з позовом про визнання незаконним та скасування рішення 21 сесії 5 скликання Гаспринської селищної ради №20 від 08.11.2007 р. "Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)".

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.09.2012 р. до участі у справі в якості участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, була залучена ОСОБА_1, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.12.2012р. було залучено нового власника зазначеної земельної ділянки до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2.

Обґрунтовуючи свої вимоги, в. о. Сімферопольського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів в природоохоронній сфері стверджує, що спірне рішення прийнято всупереч вимогам земельного та природоохоронного законодавства України, оскільки земельна ділянка, передана за ним у власність ОСОБА_1, розташована на території об'єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника, що підтверджується матеріалами лісоустрою заповідника. На підставі цього, прокуратура вважає, що оскільки вилучена земельна ділянка відноситься до особливо цінних земель, Гаспринська селищна рада при прийнятті спірного рішення перевищила наданій їй повноваження.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що спірне рішення було прийнято Гаспринською селищною радою в межах наявних в неї повноважень, проект землеустрою з відведення земельної ділянки був позитивно погоджений з усіма необхідними державними органами та службами, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, відповідач зауважує, що наявність планово-картографічних матеріалів лісоустрою не підтверджує знаходження земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1, в межах заповідника, та звертає увагу на те, що проект землеустрою містив лист Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника від 31.10.2007 р., в якому директор зазначеної установи повідомив, що запитувана третьою особою земельна ділянка не входить в землі заповідника. Також відповідач не погоджується з твердженням прокуратури щодо моменту обізнаності про наявність спірного рішення, оскільки всі рішення 21 сесії 5 скликання були направлені на перевірку до прокуратури, у зв'язку з чим стверджує про безпідставний пропуск строку звернення до суду.

Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник в наданих письмових поясненнях вважає поданий позов обґрунтованим та зазначає, що граничні точки та прямовисні лінії меж заповідника зображені на планово-картографічних матеріалах (планшетах масштабу 1:10000) із вказанням номерів точок теодолітного ходу та довжин ліній у горизонтальному прокладенні. Всі дані по заповіднику щодо контурів його границь вказані в геодезичному журналі, складеному лісовпорядною експедицією. Крім того, третя особа зауважує про наявність затвердженого та погодженого проекту організації та розвитку Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника 1988 року, який містить дані щодо меж та призначення земель заповідника.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Гаспринської селищної ради №6 від 10.04.2007 р. громадянці ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1200 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 (т. І, а. с. 111).

В подальшому, після складання відповідного проекту землеустрою, рішенням Гаспринської селищної ради №20 від 08.11.2007 р. був затверджений проект та вирішено передати безоплатно у власність громадянці ОСОБА_1 земельну ділянку орієнтовною площею 0,1200 га (кадастровий номер 0111946200:01:001:0043), розташовану в АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка) (т. І, а.с . 8).

Після цього, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 29.12.2007 р. вищевказана земельна ділянка була відчужена у власність громадянці ОСОБА_2 (т. І, а. с. 212-213).

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Виконуючий обов'язки Сімферопольського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів в природоохоронній сфері, з посиланням на лист інженера-геодезиста Мурманова Л. П. №2606/1, стверджує, що відведена у власність ОСОБА_1 земельна ділянка, розташована на території Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника, а отже відноситься до особливо цінних земель, вилучення яких згідно зі статтею 150 Земельного кодексу України здійснюється за погодженням з Верховною Радою України, через що Гаспринська селищна рада при прийнятті рішення №20 від 08.11.2007 р. перевищила наданій їй повноваження.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 118 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції станом на момент прийняття відповідачем спірного рішення, тобто 08.11.2007 р.) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, серед іншого, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Згідно з пунктом 12 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин Гаспринська селищна рада була уповноважена розпоряджатися земельними ділянками в межах населеного пункту - смт. Гаспра.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами закріплений статтею 118 Земельного кодексу України.

Так, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

В матеріалах справи наявний відповідний проект землеустрою з відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1, розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Гео-Сервис», погоджений з усіма необхідними державними органами та службами (т. І, а. с. 113-157).

Так, Управлінням головного архітектора Ялтинської міської ради був виданий позитивний висновок №05/1305 від 03.08.2007 р. (т. І, а. с. 124-125) про можливість передачі земельної ділянки у власність.

Згідно з висновком Управління екологічної інспекції Південно-Кримського регіону №1149-51/3 від 17.08.2007 р. (т. І, а. с. 126) запитувана третьою особою земельна ділянка відноситься до «земель, не переданих у власність, не наданих в користування в межах населеного пункту», не є об'єктом природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, не зарезервована до заповідання.

Алупкінською міською санітарно-епідеміологічною станцією також був виданий позитивний висновок №423 від 07.08.2007 р. (т. І, а. с. 127).

Відповідно до висновку Республіканського комітету з охорони культурної спадщини №5065 від 13.08.2007 р. (т. І, а. с. 128) земельна ділянка входить до зони регулювання забудови.

Згідно з висновком Ялтинського міського управління земельних ресурсів №18030-2/10-25 від 13.09.2007 р. (т. І, а. с. 129) земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, категорія земель - землі житлової та громадської забудови.

Згідно з листом Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника №01-06/769 від 31.10.2007 р. (т. І, а. с. 148) запитувана ОСОБА_1 земельна ділянка не входить в землі заповідника.

Згідно з висновком №6709-25 від 05.11.2007 р. державної експертизи землевпорядної документації, наданим Республіканським комітетом по земельних ресурсах АР Крим, проект землеустрою в цілому відповідає вимогам чинного земельного законодавства України (т. І, а. с..156).

Таким чином, на момент прийняття відповідачем спірного рішення ОСОБА_1 був наданий Гаспринській селищній раді повний комплект документів, передбачений чинним на той час законодавством в якості необхідної передумови прийняття органом місцевого самоврядування рішення про затвердження проекту землеустрою з відведення земельної ділянки та передання цієї ділянки у власність на підставі статті 118 Земельного кодексу України.

Більш того, cуд зазначає, що у відповідача відсутні повноваження по витребуванню від особи якихось інших, не передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, документів, з огляду на положення статті 19 Конституції України, яка визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стверджуючи про протиправність спірного рішення, Виконуючий обов'язки Сімферопольського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів в природоохоронній сфері зазначає, що передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка є територією об'єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника, що підтверджується матеріалами лісоустрою 1987 року, які відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України є документами, що підтверджують право на землю, а тому при прийнятті спірного рішення відповідачем були порушені ст. 150 Земельного кодексу України, ст. 7, 15, 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Відповідно до статті 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 43-45 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (тут і далі - в редакції станом на 08.11.2007 р.) землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення.

На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

При цьому, суд звертає увагу на те, що частина четверта статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", згідно з якою: "Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду", набрала законної сили 16.02.2010 р. згідно із Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 21.01.2010 р. №1826-VI, тобто після прийняття оскаржуваного рішення.

Таким чином, на час прийняття відповідачем рішення №20 від 08.11.2007 р. відповідні законодавчі положення були відсутні, а отже - не могли бути враховані відповідачем, через що посилання прокурора на порушення Гаспринською селищною радою частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" судом до уваги не приймаються.

Згідно з пунктом 5 Розділу УІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (тут і далі - в редакції станом на 08.11.2007 р.) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, суд погоджується з твердженнями прокурора та Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника про те, що землекористування може здійснюватися заповідником на підставі матеріалів лісовпорядкування, проте вказані матеріали не дозволяють зробити чіткий та безумовний висновок щодо розташування відведеної ОСОБА_1 земельної ділянки в межах заповідника.

Так, вимоги до матеріалів лісовпорядкування визначені статтею 48 Лісового кодексу України, якою передбачено, що у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

У той же час, матеріали лісовпорядкування 1987 року не відповідають нормативно-правовим та нормативно-технічним документам України в галузі геодезії та картографії, є застарілими, втратили свою актуальність та підлягають оновленню, про що, серед іншого, зазначено і в висновках проведених в інших справах судових експертиз, наданих представником прокуратури. З огляду на вказане, суд не приймає до уваги викладені в ухвалі Ялтинського міського суду АР Крим від 26.07.2013 р. у справі №121/6053/13-к твердження про розташування земельної ділянки ОСОБА_1 на території Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника, оскільки в зазначеній ухвали судом не наведені обставин, з яких був зроблений відповідний висновок (проведення судової експертизи тощо), приймаючи до уваги те, що особа, яка готувала висновок Управління екологічної інспекції Південно-Кримського регіону №1149-51/3 від 17.08.2007 р., звинувачувалася лише в службовій недбалості.

При цьому, під час проведення експертного дослідження в рамках цієї справи, експертом, з посиланням на лист спеціаліста в галузі геодезії ДП «Кримський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» №607-2-13 від 27.05.2013 р., було направлено повідомлення про неможливість проведення експертизи через відсутність у заповідника встановлених меж на земельну ділянку.

Крім того, суд зазначає, що згідно п. 12 ч.2 ст. 26 Конституції АР Крим, ст. 9 Закону України "Про Верховну Раду АР Крим", до компетенції Верховної Ради АР Крим віднесено вирішення питань адміністративно-територіального впорядкування згідно законів України.

Стаття 174 Земельного кодексу України визначає, що рішення про встановлення та зміну меж сіл, селищ приймається Верховною Радою АР Крим, обласними, Київською або Севастопольською міською радою по наданню районним та відповідних сільських, селищних рад.

У відповідності до п. 6 розділу II Тимчасового положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального впорядкування АР Крим, затвердженого постановою Верховної Ради АР Крим №514 від 19.05.1999 р., пропозиції відносно встановлення та зміни меж міст, сіл, селищ до Верховної Ради АР Крим вносяться міськими (міст районного значення), сільськими та селищними радами.

25 грудня 2003 року за результатами розгляду проекту землеустрою по встановленню меж селища Гаспра, Верховною Радою АР Крим було прийнято рішення №771-3/03, яким було встановлено, згідно проектної документації, межі селища міського типу Гаспра загальною площею 469,3020 га. Зазначене рішення було прийнято за результатами розгляду відповідного звернення Гаспринської селищної ради.

Рішенням Верховної Ради АР Крим №1096-6/12 від 26 грудня 2012 року були внесені зміни до рішення Верховної Ради АР Крим, прийнятого 25 грудня 2003 року за №771-3/03 "Про встановлення меж селища міського типу Гаспра АР Крим", так в п. 1 число "469,3020" було змінено на число "496,3020".

У відповідності до ст. 55 Закону України "Про землевпорядкування", встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється у відповідності з топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), здійснюється на підставі технічної документації по землевпорядкуванню, якою визначається місцерозташування поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі селищі міського типу Гаспра встановлені в натурі із закріпленням території межовими знаками, які були узгоджені із суміжними землекористувачами, в тому числі з Ялтинським гірсько-лісовим природним заповідником, згідно технічного звіту по встановленню на місцевості меж населеного пункту меж селищі міського типу Гаспра, розробленого ТОВ "Кримський інститут екології та проектування" в 2004 р., який був складений на підставі проекту встановлення меж селища Гаспра Гаспринської селищної ради АР Крим, розробленого Кримською філією Української академії наук Інституту землевпорядкування в 2000 р. та акта виносу меж земельної ділянки в натурі від 05.02.2004 р.

Наведене дозволяє суду зробити висновок, що оскільки межі селища міського типу Гаспра встановлені на підставі Рішення Верховної Ради АР Крим, прийнятого 25 грудня 2005 року за №771-3/03, спірна земельна ділянка знаходиться саме у межах населеного пункту селища міського типу Гаспра, а отже Гаспринська селищна рада, як орган місцевого самоврядування з моменту встановлення меж населеного пункту, набуває права розпоряджатися земельними ділянками, які включено до її території.

Крім того, відповідно до Закону України „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 № 475/97-ВР зі змінами та доповненнями, Україна приєдналась до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з Законом України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477 практика Європейського Суду і Європейська Конвенція застосовуються в Україні при прийнятті рішень. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Практика Європейського Суду свідчить, що втручання державної влади у користування права на майно має бути законним.

Відповідно до правової позиції Європейського суду, зокрема по справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (рішення від 24.06.2003), власністю в значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування придбання майна чи майнового права за договором, укладеного з органом публічної влади. Самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправною поведінки самої фізичної особи. Якщо громадянин отримав майно від держави то подальше його позбавлення цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Прокурором та позивачем не надано доказів, які підтверджують ті обставини, що на момент прийняття Гаспринською селищною радою оскаржуваного рішення останньому або ОСОБА_1 було відомо про те, що за матеріалами лісовпорядкування спірна земельна ділянка знаходиться на території Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника.

Крім того, суд також вважає за доцільне зазначити, що вказаний позов був пред'явлений Виконуючим обов'язки Сімферопольського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів в природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища.

Пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Згідно з частинами 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Згідно з частиною 2 статті 60 КАС України (в редакції станом на момент звернення прокурора до суду) з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави.

Конституційний суд України в рішенні від 08.04.1999 р. визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення КСУ визначено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

В пункті 5 мотивувальної частини рішення КСУ передбачено, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора, і на підставі частини першої статті 21 Господарського процесуального кодексу України є стороною в господарському процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії (відповідні функції) згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Наведені обставини, на думку суду, в повній мірі стосуються й участі прокурора в адміністративному процесі.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Виконуючий обов'язки Сімферопольського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів в природоохоронній сфері визначив в якості позивача у справі Республіканський комітет АР Крим з охорони навколишнього природного середовища, який, на думку прокурора, є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Проте, вказані твердження не є переконливими з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим місцеві ради та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Згідно зі статтею 20-3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища у сфері охорони навколишнього природного середовища належить:

а) здійснення управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, забезпечення реалізації єдиної науково-технічної політики з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, координація діяльності підприємств, установ та організацій у цій сфері, розташованих на території Автономної Республіки Крим;

б) участь у проведенні моніторингу стану навколишнього природного середовища;

в) участь у розробленні стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів;

г) проведення державної екологічної експертизи;

ґ) одержання безоплатно від центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

д) видача дозволів на захоронення (складування) відходів (крім небезпечних), викиди шкідливих речовин у навколишнє природне середовище, спеціальне використання природних ресурсів відповідно до законодавства;

е) забезпечення реалізації державної політики у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України на території Автономної Республіки Крим;

є) вирішення інших питань у сфері охорони навколишнього природного середовища відповідно до закону.

Таким чином, до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища у сфері охорони навколишнього природного середовища не належить здійснення державного контролю за додержанням органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, додержанням вимог законодавства при вилученні земель.

Не передбачені відповідні повноваження і Положенням "Про Республіканський комітет АР Крим з охорони навколишнього природного середовища", затвердженим Постановою Ради Міністрів АР Крим від 09.08.2005 р. №359.

Більш того, вищевказаними Законом та Положенням не передбачено право Рескому на пред'явлення позову до суду про визнання протиправними та скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо надання громадянам та юридичним особам у власність земельних ділянок.

При цьому, відповідно до статті 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Таким чином, законодавець чітко відрізняє здійснення державного контролю за використанням та охороною земель від контролю за додержанням вимог законодавства про охорону земель.

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (ч. 2 ст. 188 ЗК України).

Таким законом є Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (далі - Закон №963), статтею 5 якого передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Пунктом а) частини 1 статті 6 Закону №963 закріплено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, зокрема, у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

В свою чергу, відповідно до статті 7 Закону №963 до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, належать, серед іншого, здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель.

Статтею 1 Закону №963 визначено, що охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Аналогічний термін наведений в статті 1 Закону України «Про охорону земель» (далі - Закон №962), який визначає правові, економічні та соціальні основи охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля.

Статтями 17 та 17-1 Закону №962 також не передбачені повноваження Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища по здійсненню державного контролю за додержанням органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; додержанням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок. Вказані повноваження, як вже було зазначено вище, віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Суд зазначає, що на теперішній час органом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, є Державна інспекція сільського господарства України, яка була утворена Указом Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» шляхом реорганізації Міністерства аграрної політики України.

Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 459/2011 було затверджено Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, пунктом 1 якого передбачено, що Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Основними завданнями Держсільгоспінспекції України, згідно з пунктом 3 Положення, є:

1) реалізація державної політики у сферах здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;

2) внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у зазначених сферах.

Відповідно до пункту 4 Положення Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за: дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2011 р. N 1300 були утворені територіальні органи Державної інспекції сільського господарства, зокрема, Державна інспекція сільського господарства в Автономній Республіці Крим.

Згідно з пунктом 4.1 Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 23.12.2011 р. N 770, Держсільгоспінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за: дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Таким чином, при зверненні до суду прокурором не були враховані зазначені вище положення чинного законодавства, за якими повноваження зі здійснення відповідного контролю належать Державній інспекції сільського господарства України та її територіальним органам.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877) державний нагляд (контроль) здійснюється, зокрема, за принципі неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю).

Згідно з частиною 4 статті 4 Закону №877 орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Таким чином, належним позивачем у справі є Державна інспекція сільського господарства в Автономній Республіці Крим, у зв'язку з чим суд зазначає, що прокурором був неправильно визначений орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог прокурора, оскільки за змістом статей 59, 60 КАС прокурор у випадку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом є законним представником сторони, а отже, не може мати більше прав, ніж має сама сторона, в інтересах якої пред'явлено позов.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 29.01.2013 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/30757944), а тому з огляді на приписи ч. 2 ст. 161, ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

За таких обставин, всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши в сукупності обставини справи та наявні матеріали, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

В судовому засіданні 16.09.2013 року оголошена вступна та резолютивна частини постанови. Повний текст постанови складений та підписаний 20.09.2013 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.