Рішення № 33761855, 26.09.2013, Дергачівський районний суд Харківської області

Справа №619/3797/13-ц

провадження №2/619/1678/13

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

26 вересня 2013 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого - суддіБолибок Є.А.за участюсекретаря судового засіданняМолотко А.В. розглянувши у відкритому судовому у засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив визнати за ним право на приватизацію без підпису акту погодження меж земельної ділянки та дозволити розробку технічної документації із землеустрою без акту погодження меж земельної ділянки. В обґрунтування позову зазначив, що він є власником домоволодіння разом з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1. У 2012 році він звернувся до Черкасько-Лозовської сільської ради із заявою про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки. Заява була подана у відповідності до Земельного кодексу України. Черкасько-Лозовська сільська рада надала відповідний дозвіл, серед інших документів, які необхідно зібрати для приватизації земельної ділянки є акт про погодження меж земельної ділянки. У зв'язку з цим позивач звернувся до сусідів власників суміжних ділянок для підписання відповідного акту. Проте маючи спір з сусідом ОСОБА_4 щодо встановлення меж ділянки, на якій знаходиться його домоволодіння підписати акт та виготовити технічну документацію із землеустрою він не можу. Органом місцевого самоврядування до сьогоднішнього дня так і не вирішено по суті спір стосовно меж земельної ділянки, у зв'язку з цим відповідно до ст.ст.118, 152, 158 ЗК України просив задовольнити його позов.

Відповідач позов не визнав, подав до суду письмові заперечення в яких зазначив, що вичерпний перелік способів захисту прав на земельні ділянки визначено ст. 152 ЗК України. Серед переліку способів захисту прав, зазначеного цією статтею, такого способу як визнання права на приватизацію без підпису акту погодження меж земельної ділянки не передбачено. Також для надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою акт погодження меж земельної ділянки не потрібен.

У судове засідання відповідач повторно не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. До суду надійшла заява відповідача про відкладення розгляду справи за сімейними обставинами.

Відповідно до ч.4 ст. 169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідач у судове засідання повторно не з'явився. Враховуючи положення ч.4 ст.169 ЦПК України, відповідно до якої суд не враховує поважність чи неповажність явки відповідача до суду, тобто не вказує на врахування судом поважності причин при повторній неявці відповідача, а також враховуючи принцип диспозитивності, відповідно до якого кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами, суд не з'ясовує причини неявки відповідача та відповідно до ч.4 ст.169 ЦПК України постановляє заочне рішення.

У судове засідання позивач не з'явився, подав до суду заяву, в якій просить справу розглядати у його відсутність.

Судом встановлені обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок, інвентаризаційна справа №363, реєстровий №3-242, житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться в спільній частковій власності, в саме ОСОБА_5 належить 9/100 частин, ОСОБА_3 належить 32/100 частин, ОСОБА_4 належть 1/2+9/100 частин.

Згідно рішення Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області №83 від 06.04.2012 року, ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та складання документів що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарсько-побутових будівель і споруд в АДРЕСА_1, площею 0,15га, в організації, що має відповідний дозвіл (ліцензію).

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, оцінивши ці докази в сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних мотивів.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ч.2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Пленум Верховного Суду України у п.7 своєї постанови №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснив, що судам слід мати на увазі, що спори, пов'язані із земельними відносинами, розглядаються в позовному провадженні. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч.3 ст.152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст.16 ЦК України). Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК). При розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону. В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.

За положеннями частин 1-3 ст.158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Пленум Верховного Суду України у п.4 своєї постанови №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснив судам, що згідно зі статтею 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Зазначені спори підлягають розгляду місцевими судами незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи ні. Рішення цих органів щодо такого спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи для закриття провадження в порушеній справі.

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідач є суміжним землекористувачем та між сторонами є спір про межі земельних ділянок.

Звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_3 посилається на ст.ст. 118, 152, 158 ЗК України, але із матеріалів справи не вбачається, що права позивача порушуються відповідачем.

Також суд відмічає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно ч.1 ст.106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за №391/17686, затверджено «Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Так як позивачем не надано суду належних та допустимих доказів порушення його прав, то у суду відсутні передбачені законом підстави для надання ОСОБА_3 права на приватизацію земельної ділянки без згоди землекористувачів сусідніх земельних ділянок, оскільки межі земельних ділянок сторін належним чином не визначені.

Згідно ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 59, 60, 61, 208, 209, 212-215, 223-226, 233 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Суддя Є.А. Болибок