Рішення № 33761810, 19.09.2013, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 429/9250/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2013 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді - Врони А.О., при секретарі -Антощенко В.В. за участю позивача - ОСОБА_1, представника позивачів -ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлоград позовну заяву ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про припинення спільної часткової власності, визнання права власності на частку домоволодіння, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи: Павлоградська міська рада, колективне підприємство «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації», в якому просила суд виділити в натурі ? частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, встановити порядок користування земельною ділянкою, площею 760 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_1, ОСОБА_3 звернулись до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, в якому просили суд визнати право власності та стягнути компенсацію.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2013 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, треті особи: комунальне підприємство "Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації", Павлоградська міська рада про виділення в натурі частки домоволодіння та встановлення порядку користування земельною ділянкою закрито.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 серпня 2013 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності та стягнення компенсації в частині позовної вимоги щодо стягнення з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_4 компенсації вартості фактично належної частки домоволодіння АДРЕСА_1.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2013 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_4 в частині вимог щодо визнання за ОСОБА_3 право власності на будинок під літерою Б за адресою АДРЕСА_1, виділення в окреме домоволодіння ? частки, що належить на праві власності ОСОБА_1 в цілу долю згідно технічного плану, визнання за ОСОБА_1 право власності на будинки під літерою А,А-1 за адресою АДРЕСА_1 залишено без розгляду.

Згідно уточненого зустрічного позову від 27.08.2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_3. до ОСОБА_4, позивачі просять суд припинити спільну часткову власність між співвласниками ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_4 у зв'язку з її відмовою від власності на цю частку на користь ОСОБА_3 та отримання від неї грошової компенсації вартості цієї частки, а також тим, що спільне володіння і користування даним майном згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи по справі є неможливим.

Уточнений зустрічний позов від 27.08.2013 року мотивований тим, що за час проживання позивачів в спірному домоволодінні разом позивачі зі своїми родинами користуються повністю кожний своїм будинком, а саме ОСОБА_3 будинком АДРЕСА_2, а ОСОБА_1. будинком АДРЕСА_3. За цей час відповідно до ст. 360 ЦК України позивачі постійно беруть участь в управлінні утриманні та збереженні спільного майна, підтримують будинки в належному стані, зробили в будинках капітальний ремонт, роблять поточні ремонти, повністю оплачують всі послуги по утриманню будинків та прибудинкової території. Будинки позивачів було вперше здано в експлуатацію в 1959 році, це були глиняні будинки, які за цей тривалий час експлуатації прийшли до аварійного стану та потребували реконструкції та капітального ремонту, що в 2001- 2011 роках позивачами фактично і було зроблено. Вказані обставини підтверджуються рішенням виконкому Павлоградської міської ради №85 від 14.02.2001 року, технічними паспортами домоволодінь та чеками на купівлю будівельних матеріалів. Відповідач за цим позовом ОСОБА_5, жодного дня не мешкала у вказаних будинках жодного разу не приймала участі управлінні утриманні та збереженні спільного майна, однак вступила у спадкування в 1996 році тобто понад 16 років тому. Хоча відповідачка і мешкає в м. Чернігові, але позивачі неодноразово звертались до неї для спільного вирішення зазначених питань, про що є відповідні повідомлення, однак відповідачка постійно виявляла своє не бажання займатись спільним майном та все покладала на позивачів. На сьогоднішній день документально у володінні ОСОБА_3 знаходиться - 1/4 частка спільного майна у володінні ОСОБА_1 - 1/2 частка спільного майна, у зв'язку з наведеним позивачі вважають, що на сьогоднішній день згідно ст.357 ЦК України фактично частки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у спільному майні значно збільшились, що підтверджується чеками на купівлю будівельних матеріалів, та новими технічними паспортами. Однак фактично домоволодінням АДРЕСА_1 володіють позивачі за цим позовом, ОСОБА_1 займає будинок - А-1, який фактично збудувала сама, з дозволу виконавчого комітету, а також будинком - А, право на який визнано за рішенням суду, тому вони належать їй на праві власності та не можуть бути виділені в натурі на вимогу інших співвласників, а ОСОБА_3. займає будинок Б, який фактично реконструювала, та зробила в ньому капітальний ремонт, цей будинок складається фактично з 1-ї житлової кімнати, та коридору, тому позивачі вважають, що він теж не може бути розподілений в натурі між співвласниками. У зв'язку з тим, позивачі пропонують інший порядок поділу спільної часткової власності, змушені звернутись до суду з цим позовом.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та представник позивачів просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник позивачів просив суд задовольнити позовні вимоги на підставі доводів, викладених в уточненій позовній заяві від 27.08.2013 року. ОСОБА_1 просила суд задовольнити позовні вимоги на підставі ст.364 Цивільного кодексу України у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_3. грошові кошти як компенсацію за належну ОСОБА_4 частину домоволодіння.

Згідно письмової заяви, адресованої суду, ОСОБА_5 просила суд розглянути справу без її участі.

Заслухавши сторін у справі, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи та оцінивши їх в сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться в спільній частковій власності сторін.

Так, ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21.06.1996 року р.№2-5153, виданого Першою Чернігівською державною нотаріальною конторою, на праві власності належить 1/4 частина вищевказаного домоволодіння, що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.9,51 т.1, а.с.122 т.2).

ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24.09.1987 року р.№2-5153, виданого Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою, на праві власності належить 1/4 частина вищевказаного домоволодіння, що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.122 т.2).

ОСОБА_1 на праві власності належать 1/2 частина вищевказаного домоволодіння на підставі договору дарування від 19.11.1999 року р.№1-4291, посвідченого Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою, договору дарування від 07.07.2000 року р.№1-2551, посвідченого Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.11.2010 року у справі № 2-7362/2010, додаткового рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.02.2011 року у справі № 2-7362/2010, що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.26-28,51 т.1, а.с.122 т.2).

Право власності на домоволодіння зареєстроване сторонами в органах МБТІ (а.с.51,146 т.1).

Відповідно до технічного паспорту станом на 16.03.2012 року та інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно в будинку Б в домоволодінні маються самочинні добудови: частини сіней-б1, навіс-б2, власник самочинно збудованих частини сіней-б1 (1,38х5,95) та навісу-б2 (0,65х3,20) до будинку Б не встановлений, порядок користування та володіння будинком Б між співвласниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не встановлений, будинок А1 не зданий в експлуатацію, право власності не оформлено (а.с.51,139-144 т.1, а.с.122 т.2).

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на будинок» із наступними змінами роз'яснено, що різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.ч.1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частин 1,2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Таким чином, у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається.

На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності у разі поділу (ст. 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.

Згідно з правилами ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто вказані норми ЦК України є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову, оскільки перша з них передбачає право власника, який виділяється, на частку зі спільного майна, а друга - можливість за позовом інших співвласників припинити право особи на частку у спільному майні.

При цьому грошова або інша майнова компенсація відповідно до ст. 364 ЦК України може бути виплачена співвласнику, який виділяється, лише за його згодою. Водночас відповідно до ст. 365 ЦК України згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за його частку не потрібно (позивачу лише необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється, на депозитний рахунок суду).

Водночас, позивачі просять припинити спільну часткову власність між всіма співвласниками ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, позивач, ОСОБА_1, вказала, що наполягає та просить задовольнити позовні вимоги на підставі ст.364 Цивільного кодексу України, представник позивачів, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (співвласника будинку Б), просив задовольнити позов на підставі ст.ст.150,151,152,156 Житлового кодексу України, ст.ст.346,356,357,360,362,364,365,367 Цивільного кодексу України, не визначившись, на якій саме підставі позову наполягає та вважає за необхідне задовольнити позов про припинення спільної часткової власності між ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання права власності за ОСОБА_3 на ? домоволодіння, що належала на праві власності ОСОБА_4

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.ст. 328, 331 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За правилами частин 1 - 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно частина сіней-б1 (1,38х5,95) та навіс-б2 (0,65х3,20) до будинку Б є самочинними спорудами (а.с.122 т.2).

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.4 постанови «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 №6 під час розгляду справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Умови і порядок переобладнання, перебудови, перепланування будинків, жилих і нежилих приміщень у житлових будинках встановлені Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76.

Згідно з пунктом 1.4.1 цього наказу переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих приміщень у будинках дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради. Цими ж правилами надається визначення таких понять, як переобладнання і перепланування.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про основи містобудування» будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад (або відповідних виконавчих органів у разі делегування їм таких повноважень). Крім того, необхідним є також дозвіл на виконання будівельних робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту будинків, споруд та інших об'єктів, розширення і технічного переоснащення, який видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», якою відповідно до ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» затверджено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, зазначено, що прийняття в експлуатацію об'єктів, які належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Законом України «Про планування і забудову територій» визначено, що будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.ст. 11, 16, 31, 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом міської ради є його виконавчий комітет, який є самостійною юридичною особою, з власними та делегованими повноваженнями у галузі будівництва, у тому числі: надання згоди на спорудження об'єктів містобудування, їх реконструкцію; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами ст.376 Цивільного Кодексу України «Про правовий режим самочинного будівництва» право власності на самочинно збудовані будинки, будівлі, споруди інше нерухоме майно не набувають як особи, як здійснили будівництво, так і їхні спадкоємці. Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.

Пунктом 9 вказаної Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначено, що у зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Як вбачається з матеріалів справи, при добудові сіней-б1 (1,38х5,95) та навісу-б2 (0,65х3,20) до будинку Б власниками не було отримано дозволу на виконання будівельних робіт з реконструкції, капітального ремонту будинку Б.

Також матеріали справи не містять, представником позивачів підтверджено, що позивачі не звертались до міської ради для вирішення питання щодо самочинного будівництва, тобто, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про звернення позивачів до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації та про результати розгляду такого звернення.

Право власності на землю, на якій розташоване домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, не зареєстроване у встановленому законом порядку, державні акти на право приватної власності на землю не видавались.

Розписку, згідно тексту якої ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти, а також згідно тексту якої ОСОБА_5 відмовилась від права власності на належну їй частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, визнала позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на дану долю, суд не може прийняти як належний доказ припинення права власності на нерухоме майно, оскільки вказаний документ оформлений всупереч нормам чинного законодавства України, що регулює порядок набуття та припинення права власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, згідно із ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а ч.1 ст. 11 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справу за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Виходячи з вищенаведеного та враховуючи, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог щодо припинення спільної часткової власності між співвласниками ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, визнання за ОСОБА_3 право власності на ? частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_4.

Керуючись ст.ст.10,11,209,212,214-215,218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про припинення спільної часткової власності, визнання права власності на частку домоволодіння - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення в повному обсязі складено 23 вересня 2013 року.

Суддя А. О. Врона