Постанова № 33754170, 20.09.2013, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/3181/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2013 року м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіПольового О.Л. при секретаріКозельській А.В. за участі:представників сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (Старокостянтинівське відділення) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Красилівської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (Старокостянтинівське відділення) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000252300/0, 0000262300/0, № 0000272300/0 від 09.06.2008 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року, про що складено акт перевірки № 824-05471885-21073 від 28.05.2008 року. На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 09.06.2008 року № 0000252300/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 783945 грн., з яких: 574200 грн. - сума грошового зобов'язання за основним платежем та 209745 грн. - за штрафними санкціями; № 0000262300/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 81374 грн., з яких: 54249 грн. - сума грошового зобов'язання за основним платежем та 27125 грн. - за штрафними санкціями; № 0000272300/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 654643 грн. і донараховані штрафні санкції в сумі 188406 грн.

Позивач вважає вказані податкові повідомлення - рішення такими, що суперечить нормам законодавства, чинних на момент їх винесення, та просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000252300/0, 0000262300/0, № 0000272300/0 від 09.06.2008 року.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що складення акту перевірки № 824-05471885-21073 від 28.05.2008 року та прийняття на його основі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень було здійснено відповідно до чинного законодавства.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку ПАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року, про що складено акт перевірки № 824-05471885-21073 від 28.05.2008 року. На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 09.06.2008 року № 0000252300/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 783945 грн., з яких: 574200 грн. - сума грошового зобов'язання за основним платежем та 209745 грн. - за штрафними санкціями; № 0000262300/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 81374 грн., з яких: 54249 грн. - сума грошового зобов'язання за основним платежем та 27125 грн. - за штрафними санкціями; № 0000272300/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 654643 грн. і донараховані штрафні санкції в сумі 188406 грн.

Позивачем збільшено валовий дохід від реалізації продукції за 2007 рік на суму 134372 грн. на підставі того, що підприємство в одному і тому ж звітному періоді проводило реалізацію щебеневої продукції - відсіву приватним підприємцям, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР із змінами і доповненнями (далі - Закон про прибуток) по цінах, нижчих від цін на момент продажу аналогічної продукції основному покупцю ТОВ "Український граніт" (питома вага реалізації відсіву 90%), тобто по цінах менших за звичайні ціни на такі товари (ідентичні товари).

Згідно статті 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.1990 р. № 507-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон про ціни) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Відповідно до статті 7 Закону про ціни вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Статтею 67 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно статті 189 Господарського кодексу ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Підпунктом 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону про прибуток встановлено: якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону про прибуток для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Згідно з пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону про прибуток обов'язок доведення того, що ціна договору відповідає рівню звичайної ціни у випадках визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону про прибуток донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування додаткових зобов'язань за непрямими методами.

Порядок визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами встановлено пунктом 4.3 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181 передбачено, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (даним підпунктом встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно з підпунктом 4.3.3 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181 методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків.

На даний час відсутня методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами.

Крім того, позивачем надані документи (видаткові накладні, товарні баланси, акти комісії), які підтверджують, що названим в акті перевірки підприємцям реалізовувався не відсів, як ТОВ "Український граніт", а відсів-відходи, який було оприбутковано від переробки гірничої маси, видобутої із вивітрених і слабих порід (1 верхній горизонт гранітного поля) і який не відповідає вимогам ГОСТ 26193-84 "Материалы из отсевов дробления изверженных горных пород для строительных работ. Технические условия" за вмістом пилевидових та глинистих часток. Вказані види продукції обліковувались по даних бухгалтерського обліку позивача окремо і за різними цінами, а тому не можуть бути співставними.

Отже, висновки відповідача щодо заниження позивачем валового доходу в сумі 134372 грн. є безпідставними.

Позивачем в 2007 році не включено до складу валового доходу дохід отриманий від надання транспортних послуг для ТОВ "Український граніт" по перевезенню "вскриші" в сумі 48412 грн.

Вказану суму відповідачем донараховано на підставі подорожніх листів з зазначенням: маршруту кар'єр - Заруддя, вантаж - земля. Факт надання транспортних послуг підтверджується подорожніми листами. Зміст подорожніх листів свідчить про те, що позивач перевозив вантаж до ТОВ "Український граніт" на виконання умов договору купівлі-продажу від 02.02.2007 року, укладеного між позивачем та ТОВ "Український граніт", оскільки предметом купівлі - продажу є придбання щебеню, каміння, відсіву, вскриші.

При цьому не було взято до уваги те, що у вказаних шляхових листах не вказано, що вантаж перевозився для ТОВ "Український граніт", що реалізації вказаної в шляхових листах землі підприємство не проводило, а мало місце вивезення землі під час проведення вскришних робіт, в зв'язку з відсутністю місця для її складування на території підприємства, згідно наказу № 105/1 від 04.06.2007 року.

Таким чином, висновок відповідача про заниження валового доходу на суму 48412 грн. є безпідставним.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат декларації з податку на прибуток підприємства за 2007 рік витрати, не пов'язані з господарською діяльністю, а саме - вартість послуг з ведення технічного та бухгалтерського обліку, ведення первинної облікової документації, робота з базами даних, отриманих від ПП ОСОБА_3 на суму 294377 грн.

На момент проведення перевірки, крім договору про надання послуг № 01/06-НП від 16.01.2006 року та актів здачі-приймання результатів виконаних робіт за вищевказаним договором, позивачем не надано інших підтверджуючих документів, які б розкривали зміст господарських операцій.

По даному факту відповідачем зроблено висновок про те, що первинні документи, які б містили відомості про господарську операцію, не представлені. У зв'язку з цим відсутнє підтвердження фактичного надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), не доведено їх використання позивачем у власній господарській діяльності та відсутня підстава для включення вартості даних послуг без підтвердження відповідними первинними документами до складу валових витрат.

Згідно п. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" встановлено, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до п. 4, п. 5 ст. 8 даного Закону для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації і визначає облікову політику підприємства.

При цьому відповідачем не взято до уваги, що конкретний перелік робіт, які підлягають виконанню ПП ОСОБА_3, наведено в договорі від 16.01.2006 року № 01/06-НП і в додатку до договору на надання послуг № 01/06-НП від 29.12.2006 року, а актами здачі-приймання робіт (надання послуг) підтверджено фактичне їх виконання, що вбачається з висновку судово-економічної експертизи від 25.12.2008 року № 9146/9147.

Надане відповідачем письмове пояснення ПП ОСОБА_3 судом не береться до уваги, оскільки воно не вказує на те, що перелічені в договорі та актах виконаних робіт послуги підприємцем не надавалися, а зазначається про рух грошових коштів.

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_3 змушений був працівниками ПАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" зареєструватися підприємцем спростовуються його письмовими поясненнями, наявними в матеріалах справи, в яких вказує, що рішення зареєструватися приватним підприємцем ним прийнято самостійно, а не за пропозицією посадових осіб позивача.

Відповідно до Закону України "Про підприємництво" підприємницька діяльність, яка здійснювалася між позивачем та ПП ОСОБА_3, не заборонена та не потребує ліцензування. Види діяльності, передбачені договором № 01/06-НП від 16.01.2006 року не потребують спеціальної бухгалтерської (економічної) освіти, оскільки не передбачають ведення бухгалтерських регістрів, складання бухгалтерських проводок, бухгалтерської і фінансової звітності.

Трудові функції вагаря-обліковця ОСОБА_3 як найманого працівника ПАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" не ідентичні видам діяльності як приватного підприємця. Норми діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не забороняють самозайнятим особам одночасно бути найманими працівниками.

Не визнаючи права позивача на зазначені витрати, з посиланням на те, що ОСОБА_3 одночасно є штатним працівником підприємства, відповідач, по суті, дає оцінку таких витрат з точки зору їх доцільності та раціональності для платника.

З даного приводу слід зазначити, що платник здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, а тому вправі самостійно оцінювати її ефективність та доцільність. Платник самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснювати для забезпечення своєї діяльності, та вправі самостійно обирати виконавців послуг. Податкове законодавство не містить положень, що дозволяють контрлюючому органу оцінювати витрати з точки зору їх доцільності, раціональності та ефективності, не передбачає можливості врахування при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток витрат в залежності від суб'єкта надання відповідних послуг.

Спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення оперативного прийняття рішень керівництвом підприємства щодо організації виробничого процесу та реалізації готової продукції. При цьому вказані дії мають економічну цінність самі по собі, незалежно від їх результату, який не охоплюється предметом договору про надання послуг.

Таким чином, суд вважає безпідставними та не доведеними належними доказами висновки відповідача щодо неправомірності включення до складу валових витрат підприємства витрат, понесених у зв'язку із здійсненням фінансових операцій з ПП ОСОБА_3

Відповідачем зроблено висновок, що ПАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" в перевіряємому періоді зайво віднесло до валових витрат вартість орендної плати за отримані в суборенду транспортні засоби і механізми від ТОВ "Український граніт" в розмірі 1314333,33 грн.

Між ТОВ "Український граніт" та позивачем в 2007 році укладені договори суборенди транспортних засобів та механізмів.

Укладення договорів суборенди не суперечить чинному законодавству України.

Так, згідно ст. 774 Цивільного кодексу України піднаймом, суборендою називається передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) і можливе за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Відповідно до абзацу першого пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час).

Отже, враховуючи вищенаведене, віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Відповідно до п. 1.26 ст. 1 Закону про прибуток пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

З матеріалів справи не вбачається того, що ТОВ "Український граніт", ТОВ "Союз Транс Лайн", ПП "Агрофірма "Кобзар", є пов'язаними особами з ПАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр".

Також, в матеріалах справи наявні акти здачі - прийняття робіт (наданих послуг), які складені від імені представників ТОВ "Український граніт" та позивача. В даних актах є посилання на договір суборенди, вартість послуги з суборенди, а також всі інші реквізити, необхідні для первинних документів.

За таких обставин позивач мав всі підстави відносити до складу валових витрат, понесені (нараховані) в зв'язку з отриманням в суборенду від ТОВ "Український граніт" транспортних засобів і механізмів в сумі 1314333,33 грн.

Позивачем зайво віднесено до валових витрат вартість ремонту техніки, отриманих в грудні 2006 року від ТОВ "Торгюрсервіс" м. Київ.

Дана операція проведена підприємством по бухгалтерському обліку по д-т рах. 91/7 "Технічне обслуговування № - к-т рах. 631 "Розрахунки з постачальниками".

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Позивачем на підтвердження виконання ТОВ "Торгюрсервіс" надані акти здавання-приймання виконаних робіт. З переліку виконаних робіт вбачається, що вказані види робіт відповідають п. З, п. 6, п.8, п. 16, п. 19, п. 20, п. 21, п. 22 Додатку 1 та ст. 1.3 Додатку 2 наказу Міністерства промислової політики України від 04.07.2003 р. № 281 "Про затвердження Положення про технічне обслуговування устаткування гірничодобувних підприємств" і наказу по ПАТ "Старокостянтинівський спецкар'єр" від 03.01.2007 року "Про затвердження Положення про технічне обслуговування устаткування на 2007 рік".

Отже, ні Законом України "Про систему оподаткування" у редакції від 18.02.1997 року № 77/97-ВР, ні жодним іншим нормативним актом для платника податків не передбачено обов'язку й не надано права вимагати від іншого платника податків будь-яких відомостей, в тому числі тих, яким чином він має виконувати роботи, передбачені договором, так як це є внутрішньою справою підрядника, а не замовника робіт.

Підтвердженням проведення розрахунків є платіжне доручення № 7626 від 06.03.2007 року в сумі 545940,00 грн.

Отже, враховуючи вищенаведене, висновки відповідача про завищення позивачем валових витрат на суму зайво віднесених до валових витрат вартості по ремонту техніки, отриманих в грудні 2006 року від ТОВ "Торгюрсервіс" є безпідставними.

Позивачем у вересні 2007 року зайво віднесено до валових витрат вартість виконаних ТОВ "Альфа-газ" підрядних робіт по установленню котла опалювального адмінприміщення вартістю 9356 грн. Вартість вказаних робіт позивач повинен був віднести на збільшення вартості основних фондів відповідного об'єкту.

Суд враховує те, що позивачем самостійно виявлено вказану помилку та знято дану суму з валових витрат за допомогою відповідної бухгалтерської проводки.

Товариством при складанні декларацій про прибуток за 2007 рік було не вірно визначено "Інші витрати" (ряд. 04.13) Декларації: валові витрати платника податку не збільшені на суму балансової вартості іноземної валюти на загальну суму 24730677 грн.

Відповідно до листа Старокостянтинівської ОДПІ від 09.11.2007 р. № 15782/15-016 підприємством в декларації з податку на прибуток відображався кінцевий результат від продажу іноземної валюти, а до декларації, відповідно до п.16.4 ст.16 Закону про прибуток, надавалися пояснення (розкриття) валових доходів і валових витрат від продажу іноземної валюти.

З приводу визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ суд зазначає наступне.

Відповідачем донараховано ПДВ в сумі 26874 грн., в результаті визначення бази оподаткування при реалізації відсіву-відходів підприємцям за звичайною ціною, а також донараховано податок на додану вартість в сумі 937831 грн., в результаті визначення бази оподаткування при реалізації щебеневої продукції ТОВ "Український граніт" за цінами, нижчими від цін, які склалися на ринку.

Згідно статті 189 Господарського кодексу ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкта господарювання. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР із змінами і доповненнями (далі - Закон про ПДВ) звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Крім того, представником позивача надані документи (видаткові накладні, товарні баланси, акти комісії), які підтверджують, що названим в акті перевірки підприємцям реалізовувався не відсів, як ТОВ "Український граніт", а відсів-відходи, який було оприбутковано від переробки гірничої маси, видобутої із вивітрених і слабих порід (1 верхній горизонт гранітного поля) і який не відповідає вимогам ГОСТ 26193-84 "Материалы из отсевов дробления изверженных горных пород для строительных работ. Технические условия" за вмістом пилевидових та глинистих часток. Вказані види продукції обліковувались по даних бухгалтерського обліку позивача окремо і за різними цінами, а тому не можуть бути співставними.

За результатами проведеної перевірки податковим органом донараховано податок на додану вартість в сумі 9681,66 грн. по операціях з надання послуг по перевезенню вантажів для ТОВ "Український граніт" до пункту призначення - Заруддя.

Вказану суму донараховано на підставі подорожніх листів із зазначенням: маршрут кар'єр - Заруддя, вантаж - земля. Факт надання транспортних послуг підтверджується подорожніми листами. Зміст подорожніх листів не свідчить, що ПАТ "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" перевозився вантаж до ТОВ "Український граніт" на виконання умов договору купівлі-продажу від 02.02.2007 року, укладеному між позивачем та ТОВ "Український граніт", оскільки предметом купівлі - продажу є придбання щебеню, каміння, відсіву, вскриші.

При цьому, відповідачем не було взято до уваги те, що у вказаних шляхових листах не вказано, що вантаж перевозився для ТОВ "Український граніт", що реалізації вказаної в шляхових листах землі підприємство не проводило, а мало місце вивезення землі під час проведення вскришних робіт, в зв'язку з відсутністю місця для її складування на території підприємства, згідно наказу № 105/1 від 04.06.2007 року.

Податковим органом зроблено висновок про те, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту в березні 2007 року 90990 грн. податку на додану вартість, що спричинило завищення суми бюджетного відшкодування за березень 2007 року в сумі 90900 грн. Віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, складених від імені ТОВ "Торгюрсервіс" здійснено неправомірно, оскільки суми ПДВ по податковим накладним не нараховувались і не сплачувались до бюджету.

Таким чином, в зв'язку з не встановленням місцезнаходження ТОВ "Торгюрсервіс" встановити факт надання ним специфічних послуг, а відповідно підтвердити сплату ПДВ та факт надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету немає можливості.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. В акті перевірки відсутня інформація про те, що ТОВ "Торгюрсервіс" не зареєстроване у встановленому порядку як платник ПДВ. Згідно з пп. 7.4.5 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, Законом про ПДВ встановлено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат на сплату ПДВ, а саме: відсутність податкової накладної. Інших підстав для такого невключення, зокрема зарахування сум податку до бюджету контрагентом - платником податку, законодавством не передбачено.

І лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими значеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену значеними вище документами.

Системний аналіз наведених вище положень Закону про ПДВ, зокрема положень ст. 7, приводить висновку, що платник податку виключно на підставі проведеної оподатковуваної господарської операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми трат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату чи несплату контрагентом сум ПДВ до бюджету за відповідною оподатковуваною операцією, і виходячи з цього визначати суму свого податкового зобов'язання з ПДВ за звітний період.

В акті перевірки зроблено висновок, що віднесення ПАТ "Старокостянтинівський спецкар'єр" до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, складених від імені ТOB "Торгюрсервіс" здійснено неправомірно, оскільки суми ПДВ по податковим накладним не нараховувались і не сплачувались до бюджету.

Вказане твердження не відповідає дійсності, так як позивачем отримано від ТОВ "Торгюрсервіс" податкові накладні, видані належним чином зареєстрованим платником ПДВ. Податкові накладні складені у відповідності до вимог Закону про ПДВ, що підтверджується висновком судово-економічної експертизи від 25.12.2008 року № 9146/9147, та дають підстави для віднесення до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 90900 грн.

Суд звертає увагу на те, що згідно норм податкового законодавства, чинних на момент проведення перевірки, не передбачено обов'язку й не надано права платнику вимагати від іншого платника податків будь-яких відомостей, в тому числі щодо зарахування до бюджету сплаченого їм ПДВ у ціні поставлених товарів.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому несплата контрагентами до бюджету ПДВ не може впливати на результати діяльності перевіряємого платника податків і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності за таку несплату, зокрема у вигляді зменшення суми бюджетного відшкодування.

Закон про ПДВ, який на момент проведення перевірки був єдиним законом, що визначав порядок оподаткування, нарахування та сплати податку на додану вартість, не містить будь-яких обмежень щодо віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ сплачені (нараховані) за операціями з суборенди, в тому числі якщо операції з оренди проведені з пов'язаними особами.

В матеріалах справи наявні податкові накладні, що виписані ТОВ "Український граніт" в зв'язку з наданням у суборенду транспортних засобів позивачу, та які надають підстави останньому відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ, визначені в таких накладних.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки відповідача щодо безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за договором про отримання в суборенду транспортних засобів та механізмів від ТОВ "Український граніт" не підтверджуються.

З приводу віднесення позивачем до складу валових витрат в І кварталі 2007 року вартість орендної плати в сумі 41000 грн. за отриманий в оренду транспортний засіб - самоскид БілАЗ - 7523 від ПП ОСОБА_5 суд враховує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП ОСОБА_5 перебуває на спрощеній системі оподаткування та одночасно є працівником позивача.

Згідно договору № 01 від 28.12.2006 року позивач орендував у ПП ОСОБА_5 вказаний вище транспортний засіб, сума договору складає 41000 грн.

Як вказує відповідач, дану операцію підприємство відобразило по бухгалтерському обліку по Дт. рах. 23 «Витрати виробництва» Кт. рах. 631 «Розрахунки з постачальниками» за березень 2007 року, що підтверджується актами здачі - приймання робіт б/н від 28.02.2007 року та 31.01.2007 року; журналом - ордером по рахунку 631 за березень 2007 року.

Твердження позивача щодо відображення даної операції в складі валових витрат рядка 04.1 декларації з податку на прибуток за 2006 рік по першій події - попередня оплата є недоведеним та таким, що не відповідає вимогам п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону про прибуток, яким встановлено, що датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, - є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Разом з тим, сторонами не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів щодо періоду відображення зазначеної операції.

Крім того, згідно довідки МРВДАІ від 27.05.2008 року ПП ОСОБА_5 не має в наявності наданого в оренду згідно договору № 01 від 28.12.2006 року транспортного засобу - самоскид БілАЗ - 7523.

Листом ТУ Держгірпромнагляду у Хмельницькій області № 1682 від 11.09.2013 року повідомлено, що останнім не проводилась реєстрація технологічних транспортних засобів за ОСОБА_5

Відповідно до п. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, а згідно п. 1 ст. 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат в І кварталі 2007 року вартість орендної плати в сумі 41000 грн. за наданий в оренду транспортний засіб, який фактично не є власністю ПП ОСОБА_5, а отже вказана операція є такою, що реально не відбулась.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 71, 158 - 163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції в Хмельницькій області № 0000262300/0, № 0000272300/0 від 09.06.2008 року

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції в Хмельницькій області № 0000252300/0 від 09.06.2008 року в частині визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 563950 грн. та штрафних санкціях в розмірі 204620 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 25 вересня 2013 року

Суддя О. Л. Польовий"Згідно з оригіналом" Суддя О. Л. Польовий