Рішення № 33751892, 23.09.2013, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 23.09.2013

Справа № 320/7665/13-ц

(2/320/2785/13)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

« 23» вересня 2013 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Кучеренко В.В.

при секретарі - Левандовській О.М.

за участі представника позивачів - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення часток у спільному майні, припинення права власності на частку за вимогою інших співвласників та визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом в якому встановити, що частка кожного з співвласників квартири АДРЕСА_1 є рівною та складає 1/3; припинити право власності на частку в спільному майні ОСОБА_5; стягнути на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію за 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 в розмірі 67533 гривень 33 копійок; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1. У позові зазначили, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 18 листопада 1996 року виданого „Мелітопольжилсервіс" квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4. Починаючи з 19 грудня 2011 року, позивач ОСОБА_3 проживає в квартирі АДРЕСА_1 по теперішній час. Приблизно в цей час між ними та ОСОБА_5 склалися неприязні відносини, в результаті яких він чинить перешкоди у вільному володінні квартирою.

При цьому позивачі зазначили, що у відповідача на праві власності є житло, квартира АДРЕСА_2, яким він користується і розпоряджається на власний розсуд. Крім того, між ними та відповідачем ніякою домовленості про порядок володіння та користування квартирою досягнуто не було. ОСОБА_3 проводить сплати за комунальні послуги з грудня 2011 року в повному обсязі, а з 01.06.2013 року були розділені особисті рахунки по опаленню та квартплаті. Книжки по оплаті за комунальні платежі знаходяться в неї. Також вказали, що спірна квартира розташована на четвертому поверсі багатоквартирного п'яти поверхового жилого будинку. Поділити квартиру в натурі між власниками з дотриманням СНІП не можливо (з окремим входом, кухнею та санвузлом), а спільне проживання у квартирі неможливо. Тому просять у зв'язку з тим, що частка відповідача є незначною, припинити його право власності на частку у спільному майні.

Представник позивачів за дорученням - ОСОБА_1 в судовому засіданні наполягала на заявлених позовних вимогах та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та представник відповідача за дорученням - ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки фактично на зазначену квартиру ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду від 12.10.2012 року було накладено заборону а вчинення будь-яких дій, пов'язаних з використанням та розпорядження вказаної квартири. Зазначена заборона судом не знята до теперішнього часу, а отже вимога позивачів здійснити правочин по відчуженню частини власності протизаконно. Крім того, у відповідності до рішення Мелітопольського міськрайонного суду ОСОБА_3 було відмовлено у задоволені позову про виділ долі у спільній власності на квартиру АДРЕСА_1, яке на даний час вступило у законну силу. Тому, оскільки судом всебічно розглянуті усі обставини справи за участю тих самих осіб про той самий спір, то повторні вимоги розглянути питання про виділ часток є незаконним, що свідчить про те, що суд не може встановити розмір компенсації. Також ОСОБА_5 зазначив, що на праві особистої власності у нього не має ніякого майна, квартира АДРЕСА_2 належить його дружині на праві особистої власності, а отже спірна квартири є його єдиним житлом. Також зазначив, що позивачами не надано жодного доказу того, що відповідач чинить їм перешкоди у користуванні зазначеною квартирою. У зв'язку з вищенаведеним просять зазначену позовну заяву залишити без розгляду.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов підлягає повному задоволенню за наступними підставами.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено в судовому засіданні, 18 листопада 1996 року ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на житло на квартиру АДРЕСА_1, відповідно до якого зазначена квартира на праві приватної власності належить ОСОБА_5 та членам його родини - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 /а.с. 8/.

Відповідно до довідки № 7510 від 28.11.2012 року, виданою КП «ММБТІ» право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в спільній сумісній власності на підставі свідоцтва про право на сжитло від 18.11.1996 року /а.с. 47/.

Відповідно до ст. 370 ЦПК України вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням.

Таким чином, судом встановлено, що частки сторін у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 є рівними та складають по 1/3 частині на кожного.

Тобто, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом на праві спільної часткової власності належить 2/3 частки квартиру АДРЕСА_1, а відповідачу - 1/3 частка зазначеної квартири.

Як зазначено в абз. 3 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляду справи.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку від 11.07.2013 року вартість квартири АДРЕСА_1 на теперішній час складає 202 600 гривень /а.с. 11-30/.

Вказаний звіт про незалежну оцінку відповідачем та його представником не оспорювався, стороною не заявлено клопотання про проведення судової-товарознавчої експертизи для визначення ринкової вартості спірної квартири, а тому суд вважає зазначений звіт належним доказом у відповідності до ст. 58 ЦПК України та приймає його до уваги при розрахунку вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.

Так, судом встановлено, що вартість усією квартири складає 202 600 гривень. Таким чином 1/3 частина квартири складає 67 533 гривні 33 копійки (202600 : 3 = 67533,33).

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що у зв'язку з тривалими судовими розглядами справ стосовно спірної квартири між сторонами виникли тривалі неприязнені відносини, що унеможливлює їх сумісне проживання у квартирі.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що в нього не має іншого житла.

Так, у судовому засіданні встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу, посвідченого Мелітопольською міською біржею нерухомості від 03.05.2000 року за р№ 0095/2402 /а.с. 83/.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб 25 грудня 1996 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

Таким чином, у судовому засідання встановлено, що сторони придбали вказану квартиру у період шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КЗпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача, що зазначену квартиру АДРЕСА_2 вона придбала за свої особисті кошти, оскільки вказана квартира була придбана за договором купівлі-продажу у період шлюбу, а отже суд у відповідності до закону вважає вказану квартиру спільною сумісною власністю.

Таким чином, суд вважає, що відповідач має у власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, а отже забезпечений іншим житлом.

У відповідності з рішенням Європейского суду з прав людини у справі «Андрій Руденко проти України (Заява №35041/05) Страсбург, 21 грудня 2010 року, остаточне рішення 21/03/2011 року Суд зазначає, що положення Цивільного кодексу від 2003 року, про яке йдеться, є достатньо чітким і не дає підстав для суперечливого тлумачення. Крім того, це положення відображає конституційну гарантію попередньої компенсації за будь-яке позбавлення власності, за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану. Як свідчить відповідна практика національних судів - хоча йдеться про рішення, винесені у період після подій у справі, що розглядається,- вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а є основною вимогою, на якій має ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди.

Крім того, Суд зауважує, що за рішеннями національних судів, винесених в ході розгляду спору між приватними сторонами, заявник втратив право на частку у квартирі. Той факт, що тими самими рішеннями йому було присуджено компенсацію за таку втрату, не має значення для питання щодо наявності певного виду втручання. Однак умови щодо компенсації є суттєвими для оцінки того, чи дотримав оскаржуваний захід справедливий баланс відповідно до ст. 1 Першого протоколу.

Суд нагадує, що втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції». Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів (рішення у справі «Україна-Тюмень» проти України», п. 49).

Відповідно до вимог ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Вимогами ч. 1, ч. 2 ст. 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої компенсації вартості його частки.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 20.12.2012 року позивачці було відмовлено у задоволені позову про виділ частки, а тому теперішній позов необхідно залишити без розгляду, оскільки він між тими сторонами, про той самий спір, оскільки у зазначених позовах хоча і однакові сторони, але різний предмет спору. Тому суд вважає, що у задоволені клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду необхідно відмовити.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира є чотирьохкімнатною та розташована на четвертому поверсі багатоквартирного п'яти поверхового будинку. У зв'язку з чим, вона не може бути поділена між власниками з дотримання СНіП (з окремим входом, кухнею та санвузлом). Також суд при постановленні рішення приймає до уваги той факт, що відповідач по справі є інвалідом 1 групи по зору, що свідчить про те, що він постійно потребує сторонньої допомоги, а тому проживати один у спірній квартирі він не зможе. Більш того, у зв'язку з виниклими неприязненими відносинами між сторонами, суд вважає, що проживати разом у спірній квартирі вони не зможуть.

Згідно з правилами ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Згідно до квитанції № 22 від 21.08.2013 року, яка мається у матеріалах справи, відповідачі перерахували на депозитний рахунок суду вартість 1/3 частини квартири у сумі 67 533,33 гривні /а.с. 62/.

Відповідно до ст. 365 ЦК України згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за його частку не потрібно (позивачу лише необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється, на депозитний рахунок суду).

Крім того, у відповідності до вимог діючого законодавства та встановленної практики по рішенням Верховного Суду України для припинення права співвласника на частку у майні, що належить йому на праві спільної часткової власності, достатньо однієї з чотирьох передбачених у ч. 1 ст. 365 ЦК підстав, таким чином суд не приймає до уваги заперечення відповідача та його представника, що вітсутні усі чотири підстави для розгляду та задоволення позову.

Аналізуючи докази, які досліджені у судовому засіданні, кожен окремо та всі у сукупності, суд приходить до висновку про повне задоволення позовних вимог та припинення права власності відповідача на квартиру АДРЕСА_1.

Керуючись ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст.ст. 183, 316, 317, 319, 356, 358, 361, 364 ЦК України, ст.ст. 11, 15, 57, 58, 59, 60, 88, 107, 208, 212-215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визначення часток у спільному майні, припинення права власності на частку за вимогою інших співвласників та визнання права власності - задовольнити повністю.

Встановити, що частка кожного з співвласників квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є рівною та складає по 1/3 частки квартири.

Припинити право власності ОСОБА_5 на 1/3 частку в спільному частковому майні квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5, грошову компенсацію за 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 в розмірі шістдесят сім тисяч п'ятсот тридцять три гривні 33 копійки.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя: