Постанова № 33748360, 18.09.2013, Сумський окружний адміністративний суд

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2013 р. Справа №818/4227/13-a

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Кліщенко В.О.,

представника позивача - Тимофєєвої А.О.,

представника відповідача - Шульга М.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/4227/13-a

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фавор"

до Державної податкової інспекції в місті Суми

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фавор» (далі по тексту - ТОВ «Фавор»), звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Сумах), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.05.2013 року №0000362260 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 12 976грн.50коп, в тому числі 8651грн. з основного платежу та 4325грн.50коп. - зі штрафних (фінансових) санкцій, а також податкове повідомлення-рішення від 21.05.2013 року №0000352260 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 10 843грн., в тому числі 9399грн. з основного платежу та 1444грн. зі штрафних (фінансових) санкцій.

Свої вимоги мотивує тим, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Фавор» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Інтехліс» за період з 01.10.2011 року до 30.03.2013 року складено акт від 30.04.2013 року №1539/2260/30759962/19.

Актом перевірки були встановлені порушення податкового законодавства, а саме: п. 138.1, п.138.2, п.п.138.10.3, п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 9399грн., а також п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст. 187, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці поточного звітного періоду, яке буде зараховано до складу податкового кредиту наступного звітного періоду податкової декларації по ПДВ на загальну суму 8651грн., та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на зазначену суму.

На підставі вказаного акту ДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення від 21.05.2013 року №0000362260 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 12 976грн.50коп та податкове повідомлення-рішення від 21.05.2013 року №0000352260 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 10 843грн.

Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень - рішень стали висновки ДПІ у м. Сумах про те, що отримані позивачем від ТОВ «Інтехліс» видаткові та податкові накладні, на думку податкового органу, не можуть розглядатись у якості належного підтвердження зобов'язань, оскільки, ці накладні не мають статусу юридично значимих, а договір купівлі-продажу №96 від 30.11.2011 року, укладений з вищезазначеним суб'єктом господарювання, є недійсним.

ТОВ «Фавор» не згодне з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями та вважає їх неправомірними, не обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на хибному розумінні норм чинного податкового законодавства і підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила суд їх задовольнити, з посиланням на обставини, викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, вказав, що винесені ДПІ податкові повідомлення-рішення повністю відповідають вимогам діючого законодавства, а тому є законними та обґрунтованими, у задоволенні позовних вимог просив відмовити (а.с.161-164).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ТОВ «Фавор» 20.04.2000 року взято на податковий облік в органах державної податкової служби за №01930946 і станом на даний час перебуває на обліку в ДПІ у м. Сумах.

ДПІ у м. Сумах було проведено перевірку позивача, за наслідками якої складено акт від 30.04.2013 року №1539/2260/30759962/19 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Фавор» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Інтехліс» за період з 01.10.2011 року до 30.03.2013 року (а.с.12-30).

Актом перевірки були встановлені порушення податкового законодавства, а саме: п. 138.1, п.138.2, п.п.138.10.3, п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України та п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст. 187, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України (а.с.29-30).

Підставою для даних висновків слугував акт Індустріальної МДПІ ДПС у Харківській області від 22.06.2012 року №394/22-207/35245557 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Інтехліс» (код ЄДРПОУ 35245557) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за грудень 2011 року, січень 2012 року» (а.с.19, 165-180).

Крім того, на думку податкового органу, отримані позивачем від ТОВ «Інтехліс» видаткові та податкові накладні, не можуть розглядатись у якості належного підтвердження зобов'язань, оскільки, ці накладні не мають статусу юридично значимих, а договір купівлі-продажу №96 від 30.11.2011 року, укладений з вищезазначеним суб'єктом господарювання, є недійсним.

На підставі акту перевірки від 30.04.2013 року ДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення від 21.05.2013 року №0000362260 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 12 976грн.50коп, в тому числі 8651грн.- з основного платежу та 4325грн.50коп. - зі штрафних (фінансових) санкцій, та податкове повідомлення-рішення від 21.05.2013 року №0000352260 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 10 843грн., в тому числі 9399грн. - з основного платежу та 1444грн. - зі штрафних (фінансових) санкцій (а.с.8-11).

Матеріалами справи підтверджено, що для здійснення господарської діяльності позивачем, у відповідності до вимог цивільного законодавства було укладено договір купівлі-продажу №96 від 30.11.2011 року (а.с.68-69).

Згідно п.1.2 договору кількість, найменування, вартість та інші індивідуальні властивості товару відображаються у специфікаціях або рахунках-фактурах (а.с.68).

Так, в рамках виконання зобов'язань за цим договором ТОВ «Інтехліс» поставило підприємству-позивачу товар (піддоні дерев'яні б/у) , перелік якого сторонами визначено в рахунках-фактурах від 30.11.2011 року №СФ-301102, від 10.01.2012 року №100103, від 24.01.2012 року №240112 (а.с.183-185), а також у специфікаціях №1 від 30.11.2011 року, №2 від 10.01.2012 року та №3 від 24.01.2012 року (а.с.229-231).

Вказане підтверджується наданими до справи видатковими та податковими накладними (а.с.65-67, 70-75), банківськими виписками за 05.12.2011 року, за 16.01.2012 року, за 25.01.2012 року (а.с.137-142), платіжними дорученнями №3456 від 05.12.2011 року (а.с.143), №97 від 16.01.2012 року (а.с.144), №182 від 25.01.2012 року (а.с.145), які були наявні під час проведення перевірки, що вбачається зі змісту акту від 30.04.2013 року №1539/2260/30759962/19 (а.с.17-18).

Також судом встановлено, що в бухгалтерському обліку оприбуткування товару відображено проводками Дт 201 Кт 63, операції з відображення ПДВ у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2011 року та січень 2012 року та з оплати товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника відображені проводками Дт 641 Кт 63 та Дт63 Кт 31, що підтверджено картками відповідних рахунків, наданими державним податковим інспекторам під час проведення перевірки (а.с.18).

Факт транспортування придбаних товарів ТОВ «Фавор» з використанням власних транспортних засобів - автомобілів МАН ВМ4581АР, МАН ВМ8764АВ, DAF ВМ 1493АІ підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, а саме: копіями подорожніх листів (ас.76-78), свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів (а.с.224-228), що також було відображено в акті перевірки (а.с.18).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" наявність товарно-транспортних накладних є обов'язковою тільки при автомобільних перевезеннях. При цьому, ТТН включена в перелік документів, необхідних для здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні на договірній основі, а відповідно до п.2 «Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполучені», затвердженого постановою КМУ №207 від 25.02.2009р., в разі, коли водій юридичної особи здійснює вантажні перевезення для власних потреб підприємства, необхідність наявності ТТН не передбачена, а обов'язкова наявність накладної або іншого документу, який підтверджує право власності на вантаж.

З приводу пунктів навантаження та розвантаження товару, вказаних у подорожніх листах як «смт. Хотень та м. Харків», суд зазначає, що в смт. Хотень по вул. Леніна,51, (Сумська область, Сумський район) позивач має власні офісні, складські та виробничі приміщення, що підтверджується копіями договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно, свідоцтвами про право власності на нерухоме майно, державними актами на право власності на земельну ділянку (а.с.200-223). Дані обставини обумовили маршрут перевезення та свідчать про фактичне переміщення товару від продавця до покупця.

На виконання положень п.3.3 договору №96 від 30.11.2011 року покупцем надавалася довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, про що свідчить виписка з книги реєстрації довіреностей за 2011-2012 роки (а.с.186-187).

Отриманий товар призначений для використання в господарській діяльності ТОВ «Фавор», є фактично отриманим, що у повному, необхідному згідно вимог чинного законодавства обсязі, підтверджено документально.

Придбані піддони дерев'яні використані для пакування товару (банок металевих, відер металевих для хімічної продукції, ємностей для скраплених газів), який у подальшому було реалізовано за межі митної території України (а.с.79-136).

Також до суду подані картки списання тари та пакування на витрати збуту (а.с.188), копії актів виконаних робіт (а.с.190-192), платіжні доручення (а.с.193-199), які свідчать про проведення Державною інспекцією з карантину рослин в Сумській області огляду пакувальної тари з деревини з метою продажу товару на експорт.

Суд зазначає, що Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ із змінами та доповненнями, передбачено, що господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Доказом здійснення господарської операції є первинні документи, які містять необхідні для обліку господарської операції дані. При дослідженні наданих до справи матеріалів, судом встановлено, що здійснення договору купівлі-продажу №96 від 30.11.2011 року підтверджується належним чином оформленими документами.

Таким чином суд приходить до висновку, що наведене свідчить про реальний характер проведених господарських операцій, та підтверджує, зокрема, наявність у позивача всіх необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької та економічної діяльності.

Тобто, на думку суду, підприємством - позивачем та ТОВ «Інтехліс» повністю виконано свої обов'язки щодо передачі та отримання товару та, відповідно, здійснено оплату за нього.

Суд зазначає, що відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Суд вказує, що відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладений договір є дійсним, виконаним сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, та у судовому порядку не визнаний не дійсним.

Крім того, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Суд вважає за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Посилання відповідача на відсутність ТОВ «Інтехліс» за місцезнаходженням (а.с.23), а також на відсутність у нього необхідних фінансових та матеріальних ресурсів не можуть бути прийняті судом до уваги та покладені в основу судового рішення, оскільки факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угода між позивачем та контрагентом за період перевірки була укладена у відповідності до норм чинного законодавства та є такою, що відповідає всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів, доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток, то суд вважає за необхідним вказати, що відповідно до п.п.138.1.1. п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; є) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п.138.10.3 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); є) витрати на транспортування, перевалку, страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Таким чином, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення вищевказаних податкових повідомлень - рішень.

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

А згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, оскільки на підставі платіжного доручення №1619 від 24.05.2013 року (а.с.2) позивачем за подання до суду адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 238 грн.20коп., та враховуючи висновок суду про задоволення адміністративного позову в даній справі, суд вважає, що сплачений позивачем судовий збір належить відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фавор" до Державної податкової інспекції в місті Суми про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.05.2013 року №0000362260 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 12 976грн.50коп., у тому числі - 8651грн. з основного платежу та 4325грн.50коп. зі штрафних (фінансових) санкцій.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.05.2013 року №0000352260 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 10843грн., в тому числі - 9399грн.з основного платежу та 1444 грн.зі штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнути з Державного бюджету на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фавор" (40020, м. Суми, вул. Курська,18, код 307599618195) - сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 238грн.20коп.(двісті тридцять вісім грн.двадцять коп.)

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) О.О. Осіпова

З оригіналом згідно

Суддя О.О. Осіпова

Повний текст постанови складено та підписано 23.09.2013 року.