Постанова № 33748322, 24.09.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/3615/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Гунько О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Винконцерн» до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Винконцерн» (надалі по тексту - позивач або ТОВ «Винконцерн») звернулось до суду з позовом до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (правонаступник - Білгород-Дністровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області) (надалі по тексту - відповідач або Білгород-Дністровська ОДПІ Одеської області ДПС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.05.2011 року № 0000122301, № 0000132301, № 0000162301, № 0000172301, № 0000222301, № 0000232301, № 0000262301, № 0000272301, № 0000282301, № 0000292301 та від 28.04.2011р. № 000040170.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що Білгород-Дністровською ОДПІ Одеської області ДПС на підставі акту перевірки № 1120/23-118/24541545 від 18.04.2011 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Винконцерн» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року були прийняті вищезазначені податкові повідомлення - рішення, якими останньому визначено суми податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних фінансових санкцій, штрафів). Позивач вважає, що зазначені податкові повідомлення - рішення не відповідають приписам чинного законодавства України у зв'язку із чим мають бути визнані протиправними та скасовані, з огляду на те, що позапланова виїзна перевірка, за результатами якої складено акт № 1120/23-118/24541545 від 18.04.2011 року була проведена відповідачем за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року, тобто у період дії мораторію запровадженого ухвалою Господарського суду Одеської області від 14 травня 2010 року у процедурі банкротства платника податків - ТОВ «Винконцерн». В результаті перевірки під час дії мораторію відповідачем були нараховані штрафні фінансові санкції. Оскільки мораторій діє протягом провадження у справі про банкрутство, то штрафні санкції за цей період не застосовуються. А отже, на думку позивача, органи податкової служби не мають законних підстав для застосування процедур нарахування пені та штрафних санкцій боржнику за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів за весь період з дати початку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів до дня його закінчення.

Крім того в доповненнях до позовної заяви, поданих представником позивача у судовому засіданні 20.09.2012 року, останній також не погодився по суті з висновками акту перевірки № 1120/23-118/24541545 від 18.04.2011 року щодо визначення контролюючим органом ТОВ «Винконцерн» сум податкових зобов'язань та нарахування штрафних фінансових санкцій за результатами проведеної перевірки.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові та в доповненнях до позовної заяви.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував в повному обсязі з підстав викладених у запереченнях на позов та в додаткових поясненнях до заперечень, зокрема зазначивши, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що у період з 22.03.2011 року по 11.04.2011 року на підставі направлень від 22.03.2010 року № 347/23, від 04.04.2011 року № 422/23, наказу від 22.03.2011 року № 219, наказу на продовження терміну перевірки від 04.04.2011 року № 256, посадовими особами відповідача згідно із п.п. 78.1.21, п.п. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ та відповідно відомостей з ЄДР від 10.06.2010 року № 15521150015001247 щодо припинення юридичної особи, проведено позапланову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ТОВ «Винконцерн» вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року, іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений акт перевірки від 18.04.2011 року № 1120/23-118/24541545 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Винконцерн» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року, іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року», відповідно до висновку якого встановлено порушення позивачем:

- п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 5.1, п. 5.9, п.п. 5.6.1 п. 5.6, п.п. 5.2.5 п. 5.2, п.п. 5.2.10 п. 5.2, п.п. 5.4.6 п. 5.4, п.п. 5.5.1 п. 5.5, п.п. 5.2.15 п. 5.2 ст. 5, п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року, в результаті чого занижено від'ємне значення оподаткування з податку на прибуток за 2010 рік в сумі 2799297 грн.;

- п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР та п. 187.1 ст. 187, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року за № 2755, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 430320 грн., у тому числі по періодам: у травні 2010 року - на суму 37028 грн.; у липні 2010 року - на суму 21030 грн.; у жовтні 2010 року - на суму 122119 грн.; у листопаді 2010 року - на суму 78061 грн.; у грудні 2010 року - на суму 172082 грн. та занижено суму залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту (рядок 26 Декларації з ПДВ) на суму 264185 грн., у т.ч.: за січень 2011 року - на суму 264185 грн.;

- п.п. 214.1.1. п.214.1 ст.214, п.217.1 ст.217 Податкового Кодексу України від 2010 року за №2755 та ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір», в результаті чого занижено акцизний збір в сумі 346037грн., у тому числі по періодам: травень 2010 року - 11898 грн.; липень 2010 року - 16095 грн.; серпень 2010 року - 15228 грн.; вересень 2010 року - 17383 грн.; жовтень 2010 року - 61517 грн.; листопад 2010 року - 66648 грн.; грудень 2010 року - 93343 грн.; січень 2011 року - 5116 грн.; лютий 2011 року - 58809 грн.;

- п.2 ст. 41 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього середовища та стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1993 року, в результаті чого занижений збір за забруднення навколишнього середовища всього на суму 3963,39 грн., у тому числі по періодам: 2 квартал 2010 року - 1371,29 грн.; з квартал 2010 року - 1351,27 грн.; 4 квартал 2010 року - 1240,83 грн.;

- ст. 4 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10.01.2002 року № 2918-ІІІ, в результаті чого занижено збір за спецвикористання водних ресурсів у сумі 1445,29 грн., у тому числі по періодам: 2 квартал 2010 року - 445,29 грн.; 3 квартал 2010 року - 500,00грн.; 4 квартал 2010 року - 500,00 грн.;

- ст. 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.1999 року №115 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння», в результаті чого занижено збір за геологорозвідувальні роботи у сумі 146,86 грн., у тому числі по періодам: 2 квартал 2010 року - 46,86 грн.; 3 квартал 2010 року - 50,00 грн.; 4 квартал 2010 року - 50,00 грн.;

- Декрету Кабінету Міністрів України №5693 від 20.05.1993 року «Про місцеві податки та збори», рішення Білгород-Дністровської міської ради №20-ХХІ від 27.06.2002 року, в результаті чого занижено комунальний податок у сумі 1876,80 грн., у тому числі по періодам: 2 квартал 2010 року - 404,60 грн.; 3 квартал 2010 року - 873,80 грн.; 4 квартал 2010 року - 598,40 грн.;

- ст.14 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 року №2535-ХІІ в результаті

чого занижено плату за землю у сумі 6479,58 грн., у тому числі по періодам: січень 2011 року - 3239,79 грн.; лютий 2011 року - 3239,79 грн.;

- ст. 14 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992р. №2535-ХІІ в результаті

занижено орендну плата за землю у сумі 3717,23грн., у тому числі по періодам: 2010 рік-3717,23 грн.;

- ст. 1, ст. 2, ст. 3 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 09.04.1999 року №587-ХІУ в результаті чого занижено збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства у сумі 2588 грн., у тому числі по періодам: травень 2010 року - 427 грн.; червень 2010 року - 79 грн.; липень 2010 року - 165 грн.; серпень 2010 року - 192 грн.; вересень 2010 року - 144 грн.; жовтень 2010 року - 227 грн.; листопад 2010 року - 184 грн.; грудень 2010 року - 710 грн.; січень 2011 року - 59 грн.; лютий 2011 року - 401 грн.;

- п. 1.3 ст. 1, п. 3.4 ст. 3, п.п. 4.2.15 п.4.2 ст. 4, п. 6.1, п.п. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6, п.п. 9.10.1, п.п. 9.10.3 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-ІУ, ст. 4 Постанови № 2035 від 26.12.2003 року «Про затвердження Порядку документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги», у результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб у сумі 4573,81 грн., не нараховано штрафу на працівників у сумі 313,47 грн. (а.с. 34-107 том І).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 04.05.2011 року:

- № 0000122301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 510 грн., у тому числі за основним платежем - 0,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 510 грн.;

- № 0000132301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 539 428,00 грн., у тому числі за основним платежем - 430320,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 109108 грн.;

- № 0000162301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: виноробна продукція на суму 418 094,00 грн., у тому числі за основним платежем - 346037,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 72057,00 грн.;

- № 0000172301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: Інші збори за забруднення навколишнього природного середовища до фонду охорони навколишнього середовища на суму 5463,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3963,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1500,00 грн.;

- № 0000222301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: збір за спеціальне водокористування загальнодержавного значення на суму 2316,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1445,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 871,00 грн.;

- № 0000232301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету на суму 694,00 грн., у тому числі за основним платежем - 147,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 547,00 грн.;

- № 0000262301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з комунального податку на суму 2856,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1877,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 979,00 грн.;

- № 0000272301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб на суму 6652,00 грн., у тому числі за основним платежем - 6480,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 172,00 грн.;

- № 0000282301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: збір за розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства на суму 4461,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2227,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2234,00 грн.;

- № 0000292301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на суму 4816,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3717,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1099,00 грн. та від 28.04.2011р. № 000040170, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на суму 62 217,83 грн., у тому числі за основним платежем - 4573,81 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 57 644,02 грн. (а.с. 108-118 том І).

Не погодившись з висновками акту перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Винконцерн» звернулося до суду з даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, надаючи правову оцінку оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень, суд виходив з приписів ч. 3 ст.2 КАС України та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Винконцерн» лише в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 04.05.2011 року № 0000132301 в частині збільшення останньому суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 476 764 грн., у тому числі: за основним платежем - на суму 381 413 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на суму 95 351 грн. з наступних підстав.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000122301, яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 510 грн., стали висновки відповідача про порушення позивачем ст. 49 Податкового кодексу України. Суд погоджується з даними висновками відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог пунктів 49.1, 49.2, 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Платники податку на прибуток підприємств, які оподатковуються за ставкою нуль відсотків відповідно до пункту 154.6 статті 154 цього Кодексу, подають органам державної податкової служби декларації (розрахунки) з податку на прибуток підприємств за спрощеною формою у порядку, встановленому цим Кодексом.

Податкова декларація подається до органу державної податкової служби за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з п.п. 54.3.1 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію.

Пунктом 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України встановлено, що неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

При цьому, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість;

при повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість;

при визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість протягом 1095 днів втретє та більше - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 75 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Аналогічні норми були закріплені в Законі Україні «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-III.

Так в ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ «Винконцерн» в порушення вищезазначених вимог Податкового кодексу України не були подані до ДПІ податкові декларації з податку на прибуток за півріччя 2010 року, 9 місяців 2010 року та за 2010 рік. Зазначені обставини під час судового розгляду справи представником позивача не спростовувались.

З огляду на викладене, суд дійшов аналогічного за актом перевірки висновку щодо порушення позивачем ст. 49 Податкового кодексу України в результаті неподання податкових декларацій з податку на прибуток за півріччя 2010 року, 9 місяців 2010 року та за 2010 рік. Отже нарахування останньому податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у сумі 510 грн. є правомірним та узгоджується з вимогами з п. 54.3 ст. 54, п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки підставою прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000132301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 539 428,00 грн., у тому числі за основним платежем - 430320,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 109108 грн. стали висновки відповідача про порушення позивачем п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР та п. 187.1 ст. 187, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року за № 2755, в результаті чого податковий орган дійшов висновку про заниження ТОВ «Винконцерн» податку на додану вартість на суму 430320 грн., у тому числі по періодам: у травні 2010 року - на суму 37028 грн.; у липні 2010 року - на суму 21030 грн.; у жовтні 2010 року - на суму 122119 грн.; у листопаді 2010 року - на суму 78061 грн.; у грудні 2010 року - на суму 172082 грн. та заниження суми залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту (рядок 26 Декларації з ПДВ) на суму 264185 грн., у т.ч.: за січень 2011 року - на суму 264185 грн.

Суд частково погоджується з даними висновками відповідача, з огляду на наступне.

Так, зокрема, як зазначено в акті (стор. 19-36 акту, а.с. 52-69 том І), перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.10.2009 року по 21.03.2010 року встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 430 320 грн., в тому числі по періодам (стор. 33 акту, а.с. 66 том І):

- у травні 2010 року - на суму 37028 грн.;

- у липні 2010 року - на суму 21030 грн.;

- у жовтні 2010 року - на суму 122119 грн.;

- у листопаді 2010 року - на суму 78061 грн.;

- у грудні 2010 року - на суму 172082 грн.

А також заниження суми залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту (рядок 26 Декларації з ПДВ) на суму 264185 грн., у т.ч.: за січень 2011 року - на суму 264185 грн.

Порядок визначення та сплати сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість визначений Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинним на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до 1.6 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Як зазначено в акті (стор. 19 акту, а.с. 52 том І) перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.10.2009 року по 21.03.2010 року встановлено недекларування податкового зобов'язання у розмірі - 2033019 грн.

У даних таблиці, яка розміщена на стор. 20 акту перевірки (а.с. 53 том І) відображено заниження сум податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 2 033 019 грн. в розрізі кожного звітного періоду.

Як вбачається з акту при проведенні перевірки сум податкових зобов'язань з ПДВ відповідачем були використані первинні документи, зведені облікові регістри за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року:

- оборотно-сальдові відомості по бухгалтерських рахунках;

- аналіз порахунках 301, 311, 312, 20, 26, 28, 361, 362, 701, 702. 703;

- аналітичні відомості у розрізі контрагентів по рахунках 361, 362;

- первинні документи із продажу: видаткові накладні, акти виконаних робіт (послуг), товарно-транспортні накладні, вантажно-митні декларації;

- копії податкових накладних виданих покупцям;

- розрахунки коригування податкових зобов'язань у зв'язку із зміною ціни або кількості, виписані покупцям таких товарів;

- первинні банківські та касові документи: виписки банків, платіжні доручення, касові звіти, касові ордери;

- угоди, договори укладені із покупцями.

Як встановлено в акті (стор. 27 акту, а.с. 59 том І) перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.2009 року по 21.03.2010 року встановлено недекларування податкового кредиту у розмірі - 1923417 грн.

На сторінці 27 акту перевірку (а.с. 59 том І) відображено співставлення даних сум податкового кредиту з даними декларації з ПДВ ТОВ «Винконцерн» та даним, отриманим в результаті перевірки, а також встановлено заниження податкового кредиту по кожному звітному періоду.

При визначенні сум податкового кредиту з ПДВ відповідачем використовувались наступні документи:

- оборотно-сальдові відомості по бухгалтерських рахунках;

- аналіз по рахунках 201, 203, 204, 205, 206. 207. 208. 209, 22. 23. 25, 26. 28. 301. 311. 312, 372, 631, 632. 91, 92, 93, 94. 95, 97;

- первинні банківські та касові документи: виписки банків, платіжні доручення, касові звіти, касові ордери, авансові звіти;

- угоди, договори укладені із постачальниками;

- видаткові накладні від постачальників, рахунки, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг),

- реєстри отриманих податкових накладних,

- оригінали податкових накладних отриманих від постачальників;

- розрахунки коригування отримані від постачальників.

Таким чином, з аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що згідно даних податкового органу, сума заниження податкових зобов'язань з ПДВ за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року склала всього 2 033 019,00 грн., а сума заниження податкового кредиту склала всього 1 923 417,00 грн.

Так, за результатами перевірки сума донарахування податкових зобов'язань з ПДВ складає 109 602,00 грн. (2 033 019,00 грн. - 1 923 417,00 грн.), у тому числі: за 2010 рік - 430 320 грн., за січень - лютий 2011 року - -320 718 грн. Тому: 109 602 грн. (430 320 + -320718 грн.).

За результатом співставлення даних акту перевірки з даними спірного податкового повідомлення - рішення від 04.05.2011 року № 0000132301, судом встановлено, що в податковому повідомленні - рішенні визначена сума, яка податкового зобов'язання з ПДВ, яке підлягає сплаті до бюджету в розмірі 430 320 грн., що на 320 718 грн. (430 320 грн. - 109 602 грн.) більше чим вбачається з даних акту перевірки.

Крім того, судом встановлено, що при проведенні перевірки повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.2009 року по 21.03.2010 року відповідачем не були враховані податкові накладні, отримані ТОВ «Винконцерн» від постачальників у 2010 році на загальну суму 364 169,02 грн., у т.ч. ПДВ на суму 60 694,84 грн., а саме: № 1137 від 15.12.2010 року, № 1065 від 29.11.2010 року та № 1066 від 30.11.2010 року.

Таким чином, за результатами дослідження реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, податкових накладних, підтверджується сума заниження податкового зобов'язання з ПДВ за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року на суму 48 907 грн., що на 381 413 грн. менше (430 320 грн. - 48 907 грн.), ніж відображено в даних акту перевірки.

Крім того, як вбачається з акту, перевіркою встановлено що ТОВ «Винконцерн» в порушення ст. 49 Податкового кодексу України не були подані до ДПІ податкові декларації з податку на додану вартість за травень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень, лютий 2011 року. Зазначені обставини під час судового розгляду справи представником позивача не спростовувались.

З огляду на викладене, суд погоджується з висновком акту перевірки в частині встановлення порушення позивачем ст. 49 Податкового кодексу України в результаті неподання податкових декларацій з податку на додану вартість за вищевказаний період, отже нарахування останньому податковим органом штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1530 грн. за неподання податкових декларацій є правомірним та узгоджується з вимогами з п. 54.3 ст. 54, п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, щодо правомірності податкового повідомлення - рішення № 0000132301 від 04.05.2011 року лише в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 62 664 грн., у тому числі: за основним платежем - 48 907 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 13 757 грн. (48 907 грн. х 25% = 12227 грн. + 1530 грн.), в іншій частині зазначене податкове повідомлення - рішення є протиправним, а отже підлягає скасуванню.

Судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000162301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: виноробна продукція на суму 418 094,00 грн., у тому числі за основним платежем - 346037,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 72057,00 грн. стали висновки відповідача про порушення позивачем п.п. 214.1.1 п.214.1 ст.214, п.217.1 ст.217 Податкового Кодексу України та ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з чим суд погоджується, виходячи з наступного.

Порядок розрахунку сум акцизного збору встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» та розділом УІ Податкового кодексу України.

Так, згідно з вимогами п.п. 214.1.1 п. 214.1 ст. 214 Податкового Кодексу України, у разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок базою оподаткування є вартість реалізованого товару (продукції), виробленого на митній території України, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами без податку на додану вартість та з урахуванням акцизного податку.

При цьому згідно з п. 217.1. ст. 217 Податкового кодексу України, суми податку, що підлягають сплаті, з підакцизних товарів (продукції), вироблених на митній території України, визначаються платником податку самостійно, виходячи з об'єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок цього податку, що діють на дату виникнення податкових зобов'язань.

Статтею 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше.

Перевіркою повноти визначення акцизного збору TOB «Винконцерн» за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року встановлено не декларування акцизного збору на суму 346037 грн., а саме: за травень 2010 року на суму 1 1898 грн.; за липень 2010 року на суму 16095 грн.; за серпень 2010 року на суму 15228 грн.; за вересень 2010 року на суму 17383 грн.; за жовтень 2010 року на суму 61517 грн.; за листопад 2010 року на суму 66648 грн.; за грудень 2010 року на суму 93343 грн.; за січень 2011 року на суму 5116 грн.; за лютий 2011 року на суму 58809 грн.

Так, зокрема, перевіркою відображеного показника «Сума податкового зобов'язання що підлягає сплаті до бюджету» в розмірі 512160 грн. встановлено, що формування цього показника відбувалось на основі операцій пов'язаних із продажем продукції власного виробництва.

Перевірка повноти визначення акцизного збору TOB «Винконцерн» за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року проведена на підставі таких документів: оборотно-сальдові відомості по бухгалтерських рахунках; аналіз по рахунках 301, 311, 26, 28, 361, 362. 701, 702, 703; аналітичні відомості у розрізі контрагентів по рахунках 361, 362; первинні документи із продажу: видаткові накладні, акти виконаних робіт (послуг), товарно-транспортні накладні, вантажно-митні декларації, копії податкових накладних виданих покупцям; первинні банківські та касові документи: виписки банків, платіжні доручення, касові звіти, касові ордери; угоди, договори укладені із покупцями; звіти з виробництва та рух готової продукції по рахунку 26.

Так в ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ «Винконцерн» в порушення ст. 49 Податкового кодексу України не були подані до ДПІ розрахунки акцизного збору за травень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень лютий 2011 року, відносно чого у судовому засіданні представник позивача не заперечував.

З огляду на викладене, суд дійшов аналогічного за актом перевірки висновку щодо порушення позивачем ст. 49, п.п. 214.1.1 п.214.1 ст.214, п.217.1 ст.217 Податкового Кодексу України та ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір», в результаті необчислення, несплати та не подання до ДПІ розрахунків акцизного збору за травень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень лютий 2011 року. Отже нарахування йому податковим органом акцизного збору у сумі 346 037 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 72057 грн. є правомірним та узгоджується з вищевикладеними приписами п. 54.3 ст. 54, п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000172301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: Інші збори за забруднення навколишнього природного середовища до фонду охорони навколишнього середовища на суму 5463,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3963,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1500,00 грн., стали висновки відповідача про порушення ТОВ «Винконцерн» п. 2 ст. 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 року № 1264-ХІІ. Суд погоджується з підставами винесення даного податкового повідомлення-рішення, з огляду на наступне.

Порядок розрахунку та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища визначений Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 року № 1264-ХІІ та Порядком встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього середовища та стягнення цього збору, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1993 року № 303 (чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Збір за забруднення навколишнього природного середовища - це загальнодержавний збір, який встановлений статтею 14 Закону України «Про систему оподаткування» (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) і є обов'язковим для сплати до державного і місцевих бюджетів у визначених розмірах та терміни.

Згідно із п. 2.1 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої спільним наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 року № 162/379, платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, юридичні особи, що не здійснюють господарської (підприємницької) діяльності; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, постійні представництва нерезидентів, які зареєстровані в Україні, або нерезиденти, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Відповідно до п. 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього середовища та стягнення цього збору, суми збору, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, обчислюються платниками збору самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі нормативів збору за ці викиди виходячи з кількості фактично використаного пального та його виду відповідно до таблиць 1.4 - 1.6 додатка 1 і визначених за місцем перебування платників збору на податковому обліку коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.1, 2.2 додатка 2.

Підпунктом 1 п. 9 вказаного Порядку встановлено, що базовий податковий (звітний) період збору дорівнює календарному кварталу.

Платники збору складають податкові розрахунки за формою, затвердженою центральним органом державної податкової служби, і подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до органів державної податкової служби за місцем знаходження стаціонарних джерел забруднення - у разі здійснення викидів стаціонарними джерелами забруднення та скидів.

Так, перевіркою повноти визначення збору за забруднення навколишнього природного середовища ТОВ «Винконцерн» за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року встановлено не декларування останнім збору на суму 3963, 39 грн., а саме за: 2 квартал 2010 року - на суму 1371, 29грн.; 3 квартал 2010 року - на суму 1351,27 грн.; 4 квартал 2010 року - на суму 1240, 83 грн.

При перевірці сум збору за забруднення навколишнього природного середовища відповідачем були використані: оборотно-сальдові відомості по рахунках 372 «Розрахунки з підзвітними особами», 203 «Паливо», 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»; аналітичні відомості по рахунку 203; аналітичні відомості по рахунках 91 «Загальновиробничі витрати»; аналітичні відомості по рахунках 311, 301; шляхові листи, накладні, рахунки, чеки.

Так, за результатами перевірки встановлено, що ТОВ «Винконцерн» в порушення вищезазначених вимог законодавства, а також ст. 49 Податкового кодексу України у період: 2, 3 та 4 квартали 2010 року не нарахувало, не сплатило, а також не надало до ДПІ розрахунки збору за забруднення навколишнього природного середовища, відносно чого у судовому засіданні представник позивача не заперечував. На підставі викладеного суд дійшов аналогічного за актом перевірки висновку щодо заниження позивачем збору за забруднення навколишнього природного середовища на загальну суму 3963,39 грн. Отже нарахування останньому податковим органом збору за забруднення навколишнього природного середовища у сумі 3963,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 1500 грн. є правомірним та узгоджується з вищевикладеними приписами п. 54.3 ст. 54, п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000222301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: збір за спеціальне водокористування загальнодержавного значення на суму 2316,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1445,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 871,00 грн., стали висновки відповідача про порушення ТОВ «Винконцерн» ст. 4 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10.01.2002 року № 2918-ІІІ. Суд погоджується з підставами винесення даного податкового повідомлення-рішення, з огляду на наступне.

Порядок розрахунку та сплати збору за спецвикористання водних ресурсів встановлений Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 року № 1264 та Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» від 10.01.2002 року № 2918-ІІІ.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» суб'єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання є: органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання; органи місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать об'єкти питного водопостачання; підприємства питного водопостачання; споживачі питної води.

Об'єктом розрахунку збору за спеціальне водокористування є фактичний об'єм води, який використовується водокористувачем, з урахуванням об'ємів втрат води в системах водопостачання. Визначається об'єм використаної води на підставі даних первинного обліку по показникам водовимірювальних приладів, а за їх відсутності - по технологічним даним або по даним постачальника води про відпущений платнику об'єм води.

Так, перевіркою достовірності відображених показників у поданих податкових розрахунках збору за спецвикористання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року встановлено не декларування збору у розмірі 1445, 29 грн. в тому числі по періодам: 2 квартал 2010 року - на суму 445,29 грн.; 3 квартал 2010 року - на суму 500,00 грн.; 4 квартал 2010 року - на суму 500,00 грн.

Таким чином, в ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ «Винконцерн» в порушення ст. 49 Податкового кодексу України не були подані до ДПІ податкові розрахунки збору за спецвикористання водних ресурсів за 2, 3 та 4 квартали 2010 року та встановлено заниження позивачем показника «сума податкового зобов'язання» збору у сумі 1445,29 грн. Зазначені обставини представником позивача не спростовувались у судовому засіданні.

З огляду на викладене, суд дійшов аналогічного за актом перевірки висновку щодо порушення позивачем вищезазначених вимог законодавства та ст. 49 Податкового Кодексу України, в результаті необчислення, несплати та не подання до ДПІ розрахунків збору за спецвикористання водних ресурсів за 2, 3 та 4 квартали 2010 року. Отже нарахування йому податковим органом зазначеного збору у сумі 1445 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 871 грн. є правомірним та узгоджується з вищевикладеними приписами п. 54.3 ст. 54, п. 120.1 ст. 120, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000232301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету на суму 694,00 грн., у тому числі за основним платежем - 147,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 547,00 грн. стали висновки відповідача про порушення позивачем ст. 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.1999 року №115 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння». Суд погоджується з підставами винесення даного податкового повідомлення-рішення, з огляду на наступне.

Справляння збору за геологорозвідувальні роботи регламентується Порядком встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.1999 року №115 та Інструкцією про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затвердженою спільним наказом Комітету України з питань геології та використання надр та ДПА України від 23.06.1999 року № 105/309 (редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 13 вказаного Порядку, збір за виконані геологорозвідувальні роботи обчислюється надрокористувачами самостійно відповідно до вимог Інструкції про порядок справляння зборів за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

Згідно з п. 13-1 Порядку, розрахунки збору, базовий податковий (звітний) період для якого дорівнює календарному кварталу, подаються надрокористувачами протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, органам державної податкової служби за місцезнаходженням родовища корисних копалин.

Надрокористувач, зареєстрований в органах державної податкової служби іншого району (міста), ніж місцезнаходження родовища корисних копалин, що ним експлуатується, протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, додатково подає (надсилає) до органу державної податкової служби, в якому він зареєстрований, копію розрахунку збору за геологорозвідувальні роботи з відміткою органу державної податкової служби, яка прийняла розрахунок.

Пунктом 15 Порядку встановлено, що надрокористувачі несуть відповідальність за правильність обчислення збору за виконані геологорозвідувальні роботи, повноту і своєчасність його внесення до державного бюджету, а також за правильність обчислення і своєчасність подання органам державної податкової служби відповідних розрахунків.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок справляння зборів за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, платниками збору за геологорозвідувальні роботи є всі надрокористувачі, незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах:

раніше розвіданих та переданих в установленому порядку для промислового освоєння;

з попередньо оціненими запасами, що за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для дослідно-промислової розробки та промислового освоєння.

Так, перевіркою повноти визначення збору за геологорозвідувальні роботи за період з 01.10.2009 року по 21.03.2009 року встановлено не декларування ТОВ «Винконцерн» збору у розмірі - 146,86 грн., в тому числі по періодам: 2 квартал 2010 року - 46,86 грн.; 3 квартал 2010 року - 50,00 грн.; 4 квартал 2010 року - 50,00 грн.

Таким чином, в ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ «Винконцерн» в порушення ст. 49 Податкового кодексу України не були подані до ДПІ розрахунки збору за геологорозвідувальні роботи за 2, 3 та 4 квартали 2010 року та встановлено заниження позивачем показника «сума податкового зобов'язання» збору за геологорозвідувальні роботи на суму 146, 86 грн. Факт не декларування позивачем збору за геологорозвідувальні роботи у 2, 3 та 4 кварталах 2010 року представником позивача не заперечувався.

З огляду на викладене, суд дійшов аналогічного за актом перевірки висновку щодо порушення позивачем ст. 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.1999 року №115 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння» та ст. 49 Податкового кодексу України, в результаті необчислення, несплати та не подання до ДПІ розрахунків збору за геологорозвідувальні роботи за 2, 3 та 4 квартали 2010 року. Отже нарахування йому податковим вказаного збору у сумі 147 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 547 грн. є правомірним та узгоджується з вищевикладеними приписами п. 54.3 ст. 54, п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000262301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з комунального податку на суму 2856,00 грн., у тому числі за основним платежем - 1877,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 979,00 грн. стали висновки відповідача про порушення позивачем Декрету Кабінету Міністрів України №5693 від 20.05.1993 року «Про місцеві податки та збори», рішення Білгород-Дністровської міської ради №20-ХХІ від 27.06.2002 року, з якою суд погоджується з огляду на наступне.

Згідно із ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» комунальний податок належить до місцевих податків.

Відповідно до ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори», граничний розмір комунального податку не повинен перевищувати 10 % річного фонду оплати праці, розрахованого виходячи з розміру неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян.

Перевіркою повноти визначення комунального податку за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року встановлено не декларування ТОВ «Винконцерн» комунального податку у розмірі 1876,80 грн., в тому числі по періодам: 2 квартал 2010 року - в сумі 404,60 грн.; 3 квартал 2010 року - в сумі 873,80 грн.; 4 квартал 2010 року - в сумі 598,40 грн.

Таким чином, в ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ «Винконцерн» в порушення ст. 49 Податкового кодексу України не були подані до ДПІ розрахунки комунального податку за 2, 3 та 4 квартали 2010 року та встановлено заниження позивачем показника «сума податкового зобов'язання» комунального податку у сумі 1876,80 грн. Факт не декларування позивачем комунального податку у 2, 3 та 4 кварталах 2010 року представником позивача в ході судового розгляду справи не заперечувався.

З огляду на викладене, суд дійшов аналогічного за актом перевірки висновку щодо порушення позивачем Декрету Кабінету Міністрів України №5693 від 20.05.1993 року «Про місцеві податки та збори», рішення Білгород-Дністровської міської ради №20-ХХІ від 27.06.2002 року та ст. 49 Податкового кодексу України, в результаті необчислення, несплати та не подання до ДПІ розрахунків комунального податку за 2, 3 та 4 квартали 2010 року. Отже нарахування останньому податковим органом комунального податку на суму 1877 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 979грн. є правомірним та узгоджується з вищевикладеними приписами п. 54.3 ст. 54, п. 120.1 ст. 120, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0000272301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб на суму 6652,00 грн., у тому числі за основним платежем - 6480,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 172,00 грн. та № 0000292301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на суму 4816,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3717,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1099,00 грн. , стали висновки відповідача про порушення позивачем ст.14 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992 року №2535-ХІІ. Суд погоджується з підставою винесення зазначених податкових повідомлень-рішень, з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року встановлено недекларування ТОВ «Винконцерн» податкового розрахунку земельного податку за 2011 рік.

Так, зокрема, перевіркою достовірності відображених показників у поданих податкових деклараціях по податку на землю за період з 01.10.2009 року по 21.03.2014 року встановлено, що у вказаний період підприємство нараховувало податок на землю під будівлями та спорудами заводу загальною площею 44930 кв.м., яка використовується у виробничій діяльності за адресою: вул. Островського, 46 - 25180 кв.м.; вул. Автомобільна 11,15 - 19750 кв.м.

Таким чином, в ході перевірки встановлено, заниження позивачем показника «сума податкового зобов'язання» плати за землю у сумі 6479, 58грн., у т.ч. за: січень 2011 року - на суму 3239,79 грн.; лютий 2011 року - на суму 3239,79 грн.

Крім того в ході проведення перевірки встановлено, що на обліку в Білгород-Дністровської ОДПІ рахується договір оренди за № 11 від 18.01.2002 року, укладений Шабівською сільрадою з ТОВ «Винконцерн» на земельну ділянку із земель запасу сільськогосподарського призначення, загальною площею 30,275 га, для закладення і вирощування багаторічних насаджень. Орендна плата згідно договору оренди землі, з урахуванням коефіцієнту складає 3717,23 грн. ТОВ «Винконцерн» не подавались податкові декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на 2010 рік та сплата орендної плати не проводилась. Вказані обставини представником позивача не спростовувались.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року № 1251-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належать до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку визначеному цим Законом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про плату за землю» від 03.07.1992р. № 2535-ХІІ (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

При цьому відповідно до ст. 15 вищезазначеного Закону власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також оренду плату за земельні ділянки державної та комунальної власності, з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до вимог Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року № 161-ХІУ, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»).

Також відповідно до ст. 9 Податкового кодексу України плата за землю належать до загальнодержавних податків і зборів.

Відповідно до ст. 270 Податкового кодексу України об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності.

Платником плати за землю відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України є власник земельної ділянки, земельної частки (паю), а також землекористувач.

При цьому, відповідно до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з ст. 14 Закону «Про плату за землю» платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Згідно з ст. 17 зазначеного Закону податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними і частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного І (податкового) місяця.

Як встановлено в акті перевірки, та про що не заперечував в ході судового розгляду представник позивача, ТОВ «Винконцерн» суми земельного податку за 2011 рік та орендної плати за 2010 рік не обчислювались та податкові декларації з земельного податку за 2011 рік та з орендної плати за 2010 рік до податкового органу не подавалась.

На підставі викладеного суд дійшов аналогічного за актом перевірки висновку щодо порушення позивачем ст. 14 Закону України «Про плату за землю», ст. 49 Податкового кодексу України в результаті необчислення та неподання податкового розрахунку земельного податку за 2011 рік та податкового розрахунку орендної плати за 2010 рік. Отже нарахування йому податковим органом грошових зобов'язань з земельного податку та орендної плати є правомірним та узгоджується з вищевикладеними приписами п. 54.3 ст. 54, п. 120.1 ст. 120, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000282301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: збір за розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства на суму 4461,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2227,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2234,00 грн. стали висновки відповідача про порушення ТОВ «Винконцерн» ст.ст. 1, 2, 3 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 09.04.1999 року №587-ХІУ.

Так, перевіркою повноти визначення акцизного збору TOB «Винконцерн» за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року встановлено не декларування останнім збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства на суму 10513грн., а саме по періодам: травень 2010 року - 427 грн.; червень 2010 року - 79 грн.; липень 2010 року - 165 грн.; серпень 2010 року - 192 грн.; вересень 2010 року - 144 грн.; жовтень 2010 року - 227 грн.; листопад 2010 року - 184 грн.; грудень 2010 року - 710 грн.; січень 2011 року - 59 грн.; лютий 2011 року - 401 грн.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 09.04.1999 року №587-XІV, платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують у оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво.

Статтею 2 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» встановлено, що об'єктом оподаткування збором на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства є виручка, одержувана від реалізації у оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольних напоїв та пива.

Згідно з ст. 3 вказаного Закону, ставка збору становить один відсоток від об'єкта оподаткування, визначеного статтею 2 цього Закону.

Таким чином, в ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ «Винконцерн» в порушення ст. 49 Податкового кодексу України не були подані до ДПІ розрахунки збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень, лютий 2011 року, відносно чого, знову ж таки, представник позивача у судовому засіданні не заперечував.

На підставі викладеного суд дійшов аналогічного за актом перевірки висновку щодо порушення позивачем ст.ст. 1, 2, 3 Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» та ст. 49 Податкового кодексу України в результаті необчислення, несплати та не подання до ДПІ розрахунків збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень, лютий 2011 року. Отже нарахування останньому податковим органом зазначеного збору у сумі 2227 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 2234 грн. є правомірним та узгоджується з вищевикладеними приписами п. 54.3 ст. 54, п. 120.1 ст. 120, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 28.04.2011р. № 000040170, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на суму 62 217,83 грн., у тому числі за основним платежем - 4573,81 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 57 644,02 грн. стали висновки відповідача про порушення позивачем п. 1.3 ст. 1, п. 3.4 ст. 3, п.п. 4.2.15 п.4.2 ст. 4, п. 6.1, п.п. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6, п.п. 9.10.1, п.п. 9.10.3 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-ІУ, ст. 4 Постанови № 2035 від 26.12.2003 року «Про затвердження Порядку документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги» (чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Суд погоджується з підставами прийняття вказаного рішення, з огляду на наступне.

Порядок нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб визначений Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-ІУ.

Пунктом п. 1.15 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу обкладення іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи), а з інших оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент.

Пунктом 1.13 ст. 1 вищезазначеного Закону встановлено, що доходом з джерелом його походження з України визначено будь-якій дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, зокрема у вигляді доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України.

Пунктом 1.9 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що незалежна професійна діяльність, що полягає в участі фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній або викладацькій діяльності, так само як діяльності лікарів (у тому числі стоматологів, зубних техніків), адвокатів, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, оцінників, інженерів чи архітекторів та помічників зазначених осіб або осіб, зайнятих релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю, за умови, якщо такі особи не є найманими працівниками чи суб'єктами підприємницької діяльності.

Враховуючи наведене, особа, в тому числі підприємство, що виплачує доходи приватному нотаріусу у вигляді плати за вчинення нотаріальних дій та плати за додаткові послуги правового характеру, є податковим агентом щодо таких доходів та несе відповідальність за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з таких доходів за ставкою податку, визначеною у п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Так, перевіркою правильності оподаткування доходів, виплачених приватним нотаріусам встановлено, що у перевіряємому періоді мали місце випадки виплати приватному нотаріусу ОСОБА_2 доходу за надані нотаріальні послуги без оподаткування податком з доходів фізичних осіб, а саме: підзвітною особою ОСОБА_3 згідно авансового звіту №71 від 15.03.2010 року за здійснення нотаріальних дій приватному нотаріусу ОСОБА_2 виплачено 60 грн.; згідно авансового звіту №276 від 23.11.2010 року - виплачено 100 грн.; згідно авансового звіту №269 від 15.11.2010 року - виплачено 100 грн.; згідно авансового звіту №226 від 01.10.2010 року підзвітною особою ОСОБА_4 - виплачено 150 грн., що не заперечувалось представником позивача.

З огляду на викладене, судом встановлено, що всього виплачено нотаріусу без перерахування податку з доходів фізичних осіб 410 грн. (60 грн. +100 грн. + 100 грн. +150 грн.).

Таким чином сума податку з доходів фізичних осіб не перерахована в державний бюджет при виплаті підприємством доходів нотаріусу склала 61,50 грн. (410 грн. х 15%).

Крім того, відповідно до норм пункту 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» платник податків має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

Відповідно до ст. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 2035 від 26.12.2003 року «Про затвердження Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги», пільга починає застосовуватися працедавцем з податкового місяця, в якому платник податку подав працедавцю заяву про її застосування з відповідними документами, і зупиняється з податкового місяця, в якому платник податку подав заяву про відмову від пільги або припинив трудові відносини з таким працедавцем.

Так, як вбачається з акту, та не було спростовано представником позивача під час судового розгляду справи, при перевірці правильності застосування податкової соціальної пільги для працівників, що проробили на підприємстві менш місяця, встановлено, що в порушення п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та ст. 4 Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги, ТОВ «Винконцерн» застосована податкова соціальна пільга до заробітної плати працівників у місяці звільнення, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 4143,53 грн.

Згідно з п.п. «б» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані надавати у строки, встановлені законом для податкового кварталу, якщо інше не визначено нормами цього Закону, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування. У разі коли зазначена особа протягом звітного кварталу не виплачує такі доходи або виплачує доходи не всім платникам податку, зазначена звітність не подається або подається стосовно платників податку, які фактично отримали такі доходи. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не припускається.

Також згідно з п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Відповідно до п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України, ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені частиною першою цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та обов'язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Так, за наслідками перевірки було встановлено, що в порушення п.п. «б» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України податкові розрахунки суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку (довідки форми №1ДФ) за період ІІ квартал, ІУ квартал 2010 року та за січень, лютий 2011 року позивачем до податкової інспекції надані не були. Відносно зазначених обставин представник позивача не заперечував.

Відповідно до п.п. 4.2.15 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», до складу місячного оподаткованого доходу включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно з пунктом 9.10 ст. 9 цього Закону.

При цьому, ДПА України в листах від 25.03.2004 року № 2776/5/17-2116 та від 21.04.2004 року № 3928/5/17-3116 зазначила, що надміру витраченими коштами, отриманими платником податку на відрядження або під звіт, слід вважати перевищенням норм добових витрат (витрати на харчування та фінансування інших особистих потреб фізичної особи), встановлених постановою Кабміну Міністрів України від 23.04.1999 року №663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження витрат на відрядження в межах України та за кордон»; суму наданих під звіт коштів, яка була фактично використана, але не підтверджується відповідними документами (касовими і товарними чеками, розрахунковими квитанціями, проїзними документами тощо).

Так, при перевірці правильності складання розрахунків по авансових звітах встановлено, що деякі авансові звіти не підтверджені розрахунковими документами всього на суму 1209,17 грн., безпідставно оплачені витрати на відрядження на суму 398,20 грн., залишок невитрачених сум у розмірі 482,40 грн. підзвітною особою повернуто з порушенням встановлених законодавством термінів, а саме:

підзвітною особою ОСОБА_5 за березень 2010 року надано авансових звітів на загальну суму 1186,61 грн., у тому числі без подання платіжних документів, які б підтверджували сплату покупцем готівкових коштів на суму 203,25 грн.;

підзвітною особою ОСОБА_6 за березень 2010 року надано авансових звітів на загальну суму 60 грн., у тому числі без подання платіжних документів, які би підтверджували сплату покупцем готівкових коштів на суму 30 грн., за листопад 2009 року надано авансових звітів на загальну суму 250 грн., у тому числі без подання платіжних документів, які би підтверджували сплату покупцем готівкових коштів на суму 190 грн.;

підзвітною особою ОСОБА_7 за лютий 2010 року надано авансових звітів на загальну суму 221,94 грн., у тому числі без подання платіжних документів, які би підтверджували сплату покупцем готівкових коштів на суму 99,72 грн.;

підзвітною особою ОСОБА_8 до каси підприємства надано авансовий звіт від 18.01.2010 року без подання платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, у розмірі 26 грн.;

підзвітною особою ОСОБА_9 до каси підприємства у травні 2010 року надано авансовий звіт без подання платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, у розмірі 65,20 грн.;

підзвітною особою ОСОБА_9 до каси підприємства у червні 2010 року надано авансовий звіт без подання платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, у розмірі 40 грн.;

підзвітною особою ОСОБА_10 до каси підприємства у червні 2010 року надано авансовий звіт без подання платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, у розмірі 30 грн.;

підзвітною особою ОСОБА_11 до каси підприємства у жовтні 2009 року надано авансових звітів без подання платіжних документів, які би підтверджували сплату покупцем готівкових коштів, у розмірі 525 грн.;

підзвітній особі ОСОБА_12 у жовтні 2009 року згідно авансового звиту від 22.10.2009 року №368 безпідставно (без посвідчення про відрядження) було оплачено витрат на відрядження на суму 398,20 грн.;

підзвітною особою ОСОБА_12 згідно розрахункового касового ордера від 13.10.2010 року з каси підприємства було отримано підзвіт на суму 3180 грн., згідно авансового звіту № 243 від 18.10.2010 року витрати підтверджені на суму 2437,50 грн., залишок невитрачених сум у розмірі 482,40 грн. підзвітною особою повернуто з порушенням встановлених законодавством термінів - 24.11.2010 року згідно ПКО №121. Вищезазначені обставини представником позивача під час судового розгляду справи спростовані не були.

Відповідно до п. 3.4. ст. 3 Закону України «про податок з доходів фізичних осіб», при нарахуванні доходів у будь-яких не грошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт: Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент такого нарахування.

Вартість такого нарахування визначається виходячи із звичайної ціни, збільшеної на суму податку на додану вартість, акцизного збору, якщо надається підакцизний товар.

У такому ж порядку визначається об'єкт оподаткування для сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.

Коефіцієнт для перерахування об'єкту оподаткування, обчислений на підставі вищезазначеної формули складає 1,176471.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що сума ненадходження до бюджету податку з доходів фізичних осіб по виданим платником податків під звіт коштам та не підтверджених первинними документами складає 368,78 грн. (2089,77 грн. х 1,176471 = 2458,55 грн. х 15% = 368,78 грн.), а сума штрафу згідно п.п. 9.10.2 п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у розмірі 15 % складає 313,47 грн. (2089,77 х 15%).

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що всього сума заниження ТОВ «Винконцерн» податку з доходів фізичних осіб за перевіряємий період склала 4 573,81 грн., в тому числі:

- сума податку з доходів фізичних осіб не перерахована до державного бюджету при виплаті підприємством доходів нотаріусу - 61,50 грн.;

- сума податку з доходів фізичних осіб у результаті застосування підприємством податкової соціальної пільги до заробітної плати працівників у місяці звільнення - 4143,53 грн.;

- сума податку з доходів фізичних осіб по виданим під звіт коштам та не підтверджених первинними документами - 368,78 грн.

На підставі викладеного суд дійшов аналогічного за актом перевірки висновку щодо порушення позивачем п. 1.3 ст. 1, п. 3.4 ст. 3, п.п. 4.2.15 п.4.2 ст. 4, п. 6.1, п.п. 6.5.1, п. 6.5 ст. 6, п.п. 9.10.1, п.п. 9.10.3 п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-ІУ та ст. 4 Постанови № 2035 від 26.12.2003 року «Про затвердження Порядку документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги», в результаті чого позивачем занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 4573,81 грн. та не нараховано штраф на працівників у сумі 313,47 грн. Отже нарахування йому податковим органом податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4573,81 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 57644,02 грн. є правомірним та відповідає вищевикладеним вимогам п. 54.3 ст. 54, п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України.

Твердження позивача про неправомірність вищезазначених податкових повідомлень-рішень, з тих підстав, що позапланова виїзна перевірка була проведена відповідачем за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року, тобто у період дії мораторію запровадженого ухвалою Господарського суду Одеської області від 14 травня 2010 року у процедурі банкротства платника податків - ТОВ «Винконцерн», а отже орган податкової служби не мав законних підстав для застосування процедур нарахування пені та штрафних санкцій боржнику за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів за весь період з дати початку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів до дня його закінчення, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 14 травня 2010 року у справі №1-32/68-10-2064 порушено справу про банкрутство ТОВ «Винконцерн», введено мораторій зупинено виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частиною 4 ст. 12 цього Закону встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Вищезазначені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Оскільки мораторій запроваджується щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до прийняття рішення про його введення, то і заборона застосування санкцій за невиконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час дії мораторію стосується саме податкових зобов'язань, які виникли до введення мораторію.

Мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

Порушення справи про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності не змінює його статусу як платника податків щодо сплати податкових зобов'язань.

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону №2343-ХІІ лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Як вбачається з акту перевірки, період за який виявлені, досліджені судом вище, порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства, за що відповідно нараховані грошові зобов'язання, у тому числі штрафні (фінансові) санкції починається з 2 кварталу 2010 року або з травня місяця 2010 року по лютий 2011 року, а мораторій введено 14 травня 2010 року, тобто також з 2 кварталу 2010 року. Вказані обставини свідчить про те, що строк виконання податкових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та штрафних санкцій, визначених ТОВ «Винконцерн» за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки за період з 01.10.2009 року по 21.03.2011 року, настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію.

Також наведене відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові Пленуму від 18.12.2009 № 15 «Про судову практику у справах про банкрутство». Так, в п. 17 даної постанови зазначається, що за змістом ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

В п. 44 зазначеної вище постанови Верховний Суд України вказує на те, що не нараховуються штрафні санкції (штрафи) та пеня за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), про які йдеться у ч. 4 ст. 12 даного Закону, передбачені ст. ст. 16 та 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Враховуючи те, що строк грошових зобов'язань по сплаті вищезазначених податків, зборів та штрафних санкцій настав у позивача після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, встановлені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» обмеження на виконання цих податкових зобов'язань не поширюються.

Даний висновок кореспондується зі змісту ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку ст.11 КАС України доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ч.2 ст.71 КАС України в порядку, що встановлений ст.86 цього кодексу.

З аналізу ст.2 КАС України випливає, що рішення державного органу, органу місцевого самоврядування та їх посадових осіб повинні бути прийняті в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності всіх перед законом; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансі між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про необґрунтованість податкового повідомлення-рішення Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби від 04.05.2011 року № 0000132301 в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Винконцерн» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 476 764 грн., у тому числі: за основним платежем - на суму 381 413 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на суму 95 351 грн.

Відносно спірних податкових повідомлень-рішень від 04.05.2011 року № 0000122301, № 0000162301, № 0000172301, № 0000222301, № 0000232301, № 0000262301, № 0000272301, № 0000282301, № 0000292301 та від 28.04.2011р. № 000040170, суд дійшов висновку про те, що останні винесено податковою інспекцією в межах компетенції та у спосіб, що передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини та обґрунтовано. В судовому засіданні представник відповідача довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами, з посиланням на відповідні положення законодавства, необґрунтованість в цій частині позовних вимог позивача. При цьому звернення позивача з даним позовом в цій частині за захистом своїх порушених прав та інтересів суд оцінює як обраний спосіб ухилення від відповідальності за встановлені порушення.

З огляду на викладене, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Винконцерн» підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Винконцерн» до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.05.2011 року № 0000122301, № 0000132301, № 0000162301, № 0000172301, № 0000222301, № 0000232301, № 0000262301, № 0000272301, № 0000282301, № 0000292301 та від 28.04.2011р. № 000040170 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби від 04.05.2011 року № 0000132301 в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Винконцерн» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 476 764 грн., у тому числі: за основним платежем - на суму 381 413 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на суму 95 351 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 24 вересня 2013 року.

Суддя С.О. Cтефанов