Ухвала суду № 33745501, 25.09.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/3591/13-а

25.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Іщенко Г.М.

секретар судового засідання Даніліна К.В.

за участю сторін:

представник позивача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3, довіреність № б/н від 21.06.13

третя особа - Фізична особа-підприємець ОСОБА_4,

представник третьої особи - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Сидоренко Д.В. ) від 14.05.13 у справі № 801/3591/13-а

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

до Міністерства охорони здоров'я України (вул. Грушевського ,7,Київ 21,01021)

Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємства (вул. Арсенальна, 9/11,Київ11,Центральна Частина Києва, Київ,01011)

третя особа:

фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (АДРЕСА_2)

про визнання незаконним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров'я України, Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємства з позовними вимогами щодо:

- визнання незаконними та скасування рішення ліцензійної комісії Міністерства охорони здоров'я України про анулювання ліцензії серії НОМЕР_1 від 27.09.2012 року на здійснення господарської діяльності з медичної практики ФОП ОСОБА_2, затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України "Про ліцензування медичної практики" № 154 від 21.02.2013 року,

- визнання незаконним та скасування рішення експертно-апеляційної ради при Державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 26.03.2013 року, в частині ФОП ОСОБА_2

Позивачем 09.04.2013 року до суду було надано уточнення адміністративного позову, в якому він просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ МОЗ України "Про ліцензування медичної практики" № 154 від 21.02.2013 року в частині анулювання ліцензії серії НОМЕР_1 від 27.09.2012 року на здійснення господарської діяльності з медичної практики ФОП ОСОБА_2,

- визнати незаконним та скасувати рішення ліцензійної комісії Міністерства охорони здоров'я України про анулювання ліцензії серії НОМЕР_1 від 27.09.2012 року на здійснення господарської діяльності з медичної практики ФОП ОСОБА_2, затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України "Про ліцензування медичної практики" № 154 від 21.02.2013 року,

- визнати незаконним та скасувати рішення експертно-апеляційної ради при Державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 26.03.2013 року, в частині ФОП ОСОБА_2

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.04.2013 року позовну заяву залишено без розгляду в частині позовних вимог про:

- визнання незаконними та скасування рішення ліцензійної комісії Міністерства охорони здоров'я України про анулювання ліцензії серії НОМЕР_1 від 27.09.2012 року на здійснення господарської діяльності з медичної практики ФОП ОСОБА_2, затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України "Про ліцензування медичної практики" № 154 від 21.02.2013 року,

- визнання незаконним та скасування рішення експертно-апеляційної ради при Державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 26.03.2013 року, в частині ФОП ОСОБА_2

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.05.13 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров'я України, Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємства про визнання незаконним та скасування наказу - задоволені.

Визнаний протиправним та скасований пункт 8.9 Наказу міністерства охорони здоров'я України № 154 від 21.02.2013 року "Про ліцензування медичної практики".

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 149,11 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Міністерства охорони здоров'я України.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.05.13 та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 25.09.13 третя особа та представник третьої особи підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, зазначених в ній.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Інші сторони не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що за результатами перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 посадовими особами Міністерства охорони здоров'я України був складений акт від 14.02.2013 року про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, встановлених для господарської діяльності з медичної практики (а.с.35).

Згідно вказаного акту, перевіркою ліцензіата встановлено відсутність документів, які засвідчують підставу користування приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 в якому ОСОБА_2 здійснює господарську діяльність з медичної практики (терапевтична стоматологія).

Наявність приміщень, що відповідають установленим санітарним нормам і правилам, у суб'єктів господарювання, які провадять медичну практику на підставі ліцензії, передбачено п.2.6 Ліцензійних умов.

Відповідно до акту від 14.02.2013 року, при перевірці досліджені свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ №900012 від 04.09.2007 року, а також рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Проте, за висновками відповідача, названі документи не є доказом належності позивачу приміщення, в якому він провадить господарську діяльність.

Наказом Міністерства охорони здоров'я України №154 від 21.02.2013 року (а.с.76-78), відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 року № 1698 "Про затвердження переліку органів ліцензування" та на підставі протоколу засідання Ліцензійної комісії МОЗ України від 21.02.2013 року № 8, анульовано ліцензію МОЗ України на провадження господарської діяльності з медичної практики, видану фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 27.09.2012 року серії НОМЕР_1 (п.8.9 Наказу).

Перевіряючи обґрунтованість дій та рішень органу владних повноважень, судова колегія зазначає наступне.

Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування визначені Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (далі: Закону № 1775).

Згідно з пунктом 20 частини 2 статті 9 цього Закону, ліцензуванню підлягає господарська діяльність з медичної практики.

Як встановлено ст.1 Закону № 1775, ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.

Відповідно до ч.ч. 1,2 статті 8 Закону № 1775, ліцензійні умови є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов..

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики затверджені Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 49 від 02.02.2011 року, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.02.2011 року за № 171/18909 (далі по тексту - Ліцензійні умови).

Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх суб'єктів господарювання, що зареєстровані в установленому порядку, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які провадять господарську діяльність з медичної практики.

Термін "медична практика" у цих Ліцензійних умовах має таке значення - вид господарської діяльності у сфері охорони здоров'я, який провадиться закладами охорони здоров'я та фізичними особами - підприємцями, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою надання видів медичної допомоги, визначених законом, та медичного обслуговування (п.1.3 Ліцензійних умов).

П.2.2 Ліцензійних умов визначено, що медична практика провадиться суб'єктами господарювання на підставі ліцензії за умови виконання кваліфікаційних, організаційних, інших спеціальних вимог, встановлених цими Ліцензійними умовами

У відповідності до частини 8 статті 20 Закону № 1775, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов здійснює орган ліцензування в межах своїх повноважень шляхом проведення планових і позапланових перевірок.

Ліцензіат, згідно з частиною 11 статті 20 Закону № 1775, під час перевірки дотримання ним ліцензійних умов надає всі необхідні для проведення перевірки документи та забезпечує умови для її проведення.

Неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності у відповідності до частини 1 статті 21 Закону № 1775 є підставою для анулювання ліцензії, про що складається відповідний акт.

Вищезазначене узгоджується з нормами, що закріплені у пункті 7.1 Розділу VII Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, який затверджено Наказом Міністерства охорони здоров'я, від 10.02.2011 року № 80 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.05.2011 року за №634/19372 ( далі по тексту - Порядок).

У відповідності до п.1.4 цього Порядку, неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов - це відсутність за місцем провадження господарської діяльності матеріально-технічної бази (виробничих площ, обладнання, матеріальних ресурсів та медичної документації обліку і звітності, які в установленому порядку використовуються під час здійснення діяльності за видами медичної допомоги, нормативних документів зі стандартизації, необхідних для провадження господарської діяльності з медичної практики), медичних працівників або наявність медичних працівників, допущених до здійснення діяльності без відповідного рівня освіти і кваліфікації, а також встановлення при перевірці факту використання праці без оформлення трудових відносин з працівником.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного Наказу Міністерства охорони здоров'я України № 154 від 21.02.2013 року, підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії позивача на провадження господарської діяльності з медичної практики став саме акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, встановлених для господарської діяльності з медичної практики.

Відповідачем зазначено, що підставою для анулювання ліцензії позивача став не тільки акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, а й акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії.

З урахуванням викладеного, судова колегія приходить до висновку, що наявність будь-яких інших підстав для анулювання ліцензії позивача, окрім акту про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, в Наказі Міністерства охорони здоров'я України № 154 від 21.02.2013 року не зазначено.

Судом встановлено, що згідно із свідоцтвом від 04.09.2007 року, виданим Виконавчим комітетом Феодосійської міської ради (а.с.5), ОСОБА_4 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення загальною площею 62,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_4. Дата прийняття рішення про реєстрацію права власності - 09.07.2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2003 року між громадянином ОСОБА_4 та громадянкою ОСОБА_2 укладено шлюб (після одруження прізвище чоловіка - ОСОБА_3, дружини - ОСОБА_2), що підтверджується свідоцтвом про одруження від 10.12.2003 року серії НОМЕР_2 (а.с.4).

На підставі рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 28.08.2012 року у справі №121/5563/12 (а.с.116-117) розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, зареєстрований 10.12.2003 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Феодсійського міського управління юстиції АР Крим, актовий запис № 569.

Особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя визначені Сімейним кодексом України.

У відповідності до статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина 1 статті 61 Сімейного кодексу України).

Згідно із статтею 63 Сімейного кодексу України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 68 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Аналіз наведених норм та обставин, дає судовій колегії право на висновок, що майно, яке було набуто у шлюбі одним із подружжя є об'єктом спільної сумісної власності чоловіка та дружини. При цьому, право спільної сумісної власності не припиняється після розірвання шлюбу.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідачем в акті від 14.02.2013 року про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, необґрунтовано вказано на відсутність у суб'єкта господарювання ОСОБА_2 документів, які засвідчують підставу користування приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 в якому вона здійснює господарську діяльність з медичної практики.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що на час розгляду судом першої інстанції справи у провадженні Феодосійського міського суду АР Крим знаходилась цивільна справа № 121/4895/2012 за позовом ОСОБА_2 про розподіл майна, набутого у шлюбі, та визнання права власності на 1/2 частку майна. Предметом розгляду у справі є, зокрема, питання права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_4

Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 12 червня 2013 року по справі № 22-ц/191/818/13 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю та поділ майна подружжя, рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 18 травня 2013 року в частині задоволення вимоги ОСОБА_4 про визнання нежилого приміщення АДРЕСА_4, його особистою власністю та в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частину цього майна, припинення права спільної сумісної власності на це майно - скасовано та ухвалено у цієї частині нове рішення.

У задоволенні вимоги ОСОБА_4 про визнання нежилого приміщення АДРЕСА_4, об'єктом його особистої власності - відмовлено.

Задоволено вимогу ОСОБА_2 про поділ цього майна.

Поділено нежиле приміщення АДРЕСА_4

Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_4, по 1/2 частині за кожним.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на це майно, внесені відповідні зміни у Державний реєстр прав, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З огляду на зазначене, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що обставини, які стали підставою для анулювання ліцензії позивача на провадження господарської діяльності з медичної практики, є такими, що не відповідають дійсності.

Таким чином, Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 154 від 21.02.2013 року в частині п.8.9, яким анульовано ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, видану фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 27.09.2012 року серії НОМЕР_1, є таким, що прийнято в межах та у спосіб, які не передбачені чинним законодавством. Зазначені дії є протиправними та необґрунтованими, що призводить до порушення прав позивача.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198,205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.05.13 у справі № 801/3591/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 27 вересня 2013 р.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва