Ухвала суду № 33745288, 25.09.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2013 р.Справа № 815/4208/13-а

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусика А.Г.,

суддів - Яковлєва О.В. та Танасогло Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи на стороні відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМСУ), за участю третьої особи на стороні відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання рішення ДМСУ про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 22 квітня 2013 року за № 273-13 нечинним та про зобов'язання ДМСУ прийняти рішення про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в разі його повернення в Сирійську Арабську Республіку (далі Сирія) він може стати жертвою свавільного насилля через вкрай нестабільну ситуацію в країні, може підлягати примусовому призову до служби в армії країни або може бути примусово рекрутованим з боку повстанців для участі в бойових діях. Крім того, позивачем вказано, що починаючи з 2002 року його неодноразово арештовували за участь в мітингах та демонстраціях, застосовували до нього насилля за громадянську позицію.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував рішення ДМСУ за № 273-13 від 22 квітня 2013 року про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, суд зобов'язав ДМСУ повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМСУ за № 273-13 від 22 квітня 2013 року.

Не погоджуючись з постановою суду, ДМСУ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є громадянином Сирії, за національністю - араб та мусульманин-суніт за віросповіданням.

В травні 2012 року при зверненні до органу міграції позивач зазначив, що в середині 2011 року він закінчив навчання та хотів повернутися додому, але в цей час в Сирії почався державний переворот. Його мати повідомила, що до них до їхнього дому неодноразово приходили люди з метою викликати позивача до служби в армії, а оскільки він не хоче воювати, то вирішив просити захисту в Україні.

08 січня 2013 року ГУ ДМСУ в Одеській області складено висновок по справі за № ODS 12/172, яким позивачу відмовлено у наданні статусу біженця та в наданні додаткової форми захисту, оскільки за результатами розгляду особової справи вбачається, що виїзд заявника був обумовлений загальним станом країни в цілому, економічними проблемами та нестабільністю.

22 квітня 2013 року ДМСУ своїми рішенням за №273-13 підтримала висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовила громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

30 травня 2013 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту необґрунтованою, а рішення ДМСУ від 22 квітня 2013 року за № 273-13 протиправним ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи спірне питання та частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішенням ДМСУ про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не були враховані, всебічно розглянуті та об'єктивно оцінені відомості по ситуації в Сирії. Висновок ГУ ДМСУ в Одеській області № ODS 12/172 від 08 січня 2013 року не містить детального аналізу ситуації, що склалася в Сирії, не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що, в свою чергу, не відповідає вимогам ст.3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх правильними, крім того, доводи суду першої інстанції про недоведеність суб'єктом владних повноважень щодо відсутності підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з обставинам справи.

Згідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Також, п.13 ст.1 наведеного закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Окрім іншого, судом першої інстанції встановлено, що позивач в 2003 році приїхав до України з метою навчання. В 2006 році у зв'язку з хворобою та смертю сестри він повернувся до Сирії, однак в 2006 році в зв'язку з небажанням нести службу в збройних силах Сирії знову виїхав до України.

Отже, приймаючи до уваги час і підстави виїзду позивача з країни громадянської належності та ту обставину, що позивач не є військовозобов'язаним, до нього не застосовувались заходи адміністративного стягнення та кримінальна відповідальність, а також враховуючи, що підчас розгляду справи позивачем не було надано належних доказів щодо його переслідування в Сирії, колегія суддів надходить до висновку про обґрунтованість думки суду першої інстанції щодо відсутності у позивача ознак біженця.

Разом з тим, відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року за № 3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах ДМСУ, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

Станом на час вирішення міграційною службою питання щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, офіційною позицією УВКБ ООН від 27 березня 2012 року в зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року державам-членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Крім того, положеннями п.8 "Рекомендацій щодо питання міжнародного захисту відповідно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку" УВКБ ООН встановлено, що у тих випадках, коли буде встановлено, що особи не відповідають конвенційним критеріям (статусу біженця), слід застосовувати критерії для надання додаткових форм захисту, включаючи ті, що розроблені в обов'язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця.

А тому, враховуючи, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у наданні позивачу статусу біженця або визнанні особою, яка потребує додаткового захисту було прийнято без повного та об'єктивного аналізу ситуації в країні походження позивача, яка і на сьогодні знаходиться в стані бойового конфлікту, що підтверджується рекомендацією УВКБ ООН, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо скасування рішення від 22 квітня 2013 року за № 273-13 та покладення на ДМСУ обов'язку повторного розгляду заяви про надання статусу біженця або визнання особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.

Доводи, викладені у апеляційній сказі були предметом дослідження судом першої інстанції та свого підтвердження не знайшли.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому КАС України.

Головуючий:А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Т.М. Танасогло О.В. Яковлєв