Рішення № 33741405, 17.09.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1304/9500/12 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/783/5244/13 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.

Категорія: 20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Штефаніци Ю.Г.

суддів: Берези В.І., Федоришина А.В.,

за участі судового секретаря: Брикайло М.В.,

представника ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» Демчик О.І., відповідача ОСОБА_3, його представника та представника Національної спілки художників України Яцишина А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 квітня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» до Національної спілки художників України, ОСОБА_3, ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ЛМУЮ, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання незаконною і скасування державної реєстрації права власності, -

в с т а н о в и л а:

В жовтні 2012 року ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» звернувся до суду з позовом до Національної спілки художників України, ОСОБА_3, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення та фундаменту окремої будівлі - пам'ятки історії та культури підприємства громадської організації «Львівський художньо-виробничий комбінат» Львівської обласної організації Національної спілки художників України за адресою: АДРЕСА_1, №1423 укладений між Національною спілкою художників України, як продавцем, та ОСОБА_3, як покупцем, 03 червня 2011 року , а також - визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на придбане майно.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, , що у Національної спілки художників України (далі НСХУ), як продавця, були відсутні будь-які правовстановлюючі документи щодо вказаного об'єкту продажу. Окрім того, позивач вказує на відсутність предмету матеріального світу - приміщення підвалу у будинку на АДРЕСА_1 та неможливість віднесення фундаменту знесеного будинку до нерухомого майна, що встановлено рішенням Господарського суду м.Києва від 24.07.2008р. у справі №3/215, а відтак, неможливість виникнення у НЮХУ права власності на цей об'єкт, оскільки відсутній об'єкт нерухомого майна, що був предметом оспорюваного договору купівлі-продажу. Також, позивач зазначає, що ні НСХУ, ні ОСОБА_3 не є і ніколи не були власниками чи користувачами земельної ділянки, що розташована за вказаною адресою і відповідно не могли в законному порядку отримати кадастровий номер земельної ділянки, який є обов'язковою умовою укладення договору, який передбачає набуття права власності на об'єкт нерухомого майна.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10 квітня 2013 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» задоволено. Визнано недійним договір купівлі - продажу приміщень та фундаменту окремої будівлі - пам'ятки історії та культури підприємства громадської організації «Львівський художньо-виробничий комбінат» Львівської обласної організації Національної спілки художників України за адресою: АДРЕСА_1, укладений між Національною спілкою художників України (продавець) та ОСОБА_3 03 червня 2011 року та зареєстрованим за №1423.

Судом також визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на приміщення та фундамент окремої будівлі - пам'ятки історії та культури підприємства громадської організації «Львівський художньо-виробничий комбінат» Львівської обласної організації Національної спілки художників України за адресою: АДРЕСА_1. Вирішено питання судових витрат.

Вказане рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_3 В апеляційній скарзі вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обстави, що мають значення для справи, невірну оцінку доказів, про незаконність та необґрунтованість рішення суду. Апелянт зазначає також, що з позовної заяви не зрозуміло, які саме права та інтереси позивача порушує оспорюваний договір, оскільки позивач не є учасником цього договору. Крім того, стверджує, що судом не досліджено питання підстав визнання недійсним правочину, не вказано належні норми законодавства на підставі яких міг би бути визнаний договір недійсним. Також зазначає, що суд повинен був закрити провадження в частині позовних вимог до ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ЛМУЮ, оскільки вони здійснюють та реалізують управлінські функції, належать до суб'єктів владних повноважень, а тому відповідно до п.7 ч.1 ст.3 КАС підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю (а.с. 196-206).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 на обґрунтування доводів апеляційної скарги, представника ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» Демчик О.І. в заперечення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, матеріали справи та доводи скарги в межах апеляційного оскарження та позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню з постановленням нового рішення виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як визначено положеннями ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин,яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак зазначеним вимогам закону дане рішення не відповідає.

У відповідності до ст.3 ЦПК України та ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В той же час, за змістом положень ст.15 ЦК України право особи на захист свого цивільного права виникає у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Звертаючись до суду з позовом щодо визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу приміщення та фундаменту окремої будівлі - пам'ятки історії та культури підприємства громадської організації «Львівський художньо-виробничий комбінат» Львівської обласної організації Національної спілки художників України за адресою: АДРЕСА_1, позивач, не будучи стороною оспорюваного ним договору, не зазначив в чому саме полягають порушення його права та законних інтересів, як власника земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається, та не заперечується сторонами у справі, що відповідно до Постанов Ради міністрів Української РСР №970 від 24.08.1963 року та №442 від 6 вересня 1979 року «Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури Української РСР що перебувають під охороною держави» даний нерухомий об'єкт включений у список пам'ятників архітектури Української РСР що перебувають під охороною держави.

За рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №92 від 21.03.1998 року "Про переведення житлових будинків і приміщень в нежилі, зняття будівель з балансу житлових організацій та затвердження рішень міськвиконкому про знесення будинків" будинок на АДРЕСА_1, відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 24.04.80 р. №285 передано на баланс Львівського художньо-виробничого комбінату.

Згідно листа Управління охорони історичного середовища за №06/1891 від 16 грудня 2003 року, будинок АДРЕСА_1 є пам'яткою архітектури ох. № 1326. Після демонтажу стін будинку через їх аварійність, пам'ятка не була знята з обліку. Збережені фундаменти і стіни підвальних приміщень, котрі є частиною пам'ятки архітектури будинку АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що Наказом Фонду державного майна України №338 від 24.02.2004 року "Щодо передачі Львівського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду УРСР у власність Національної спілки художників України" затверджено висновок комісії по передачі нерухомого майна у власність Національної спілки художників України визначення належності Львівського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду УРСР (приміщення та фундамент окремої будівлі-памятки історії та культури підприємства громадської організації "Львівській художньо-виробничий комбінат" Львівської обласної організації Національної спілки художників України) який розташований за адресою: АДРЕСА_1 Національній спілці художників про що видано відповідне свідоцтво про право власності №П-693 від 26.02.2004 р. та здійснено державну реєстрацію права власності на цей об'єкт органом БТІ Львівської області.

Судом встановлено також і те, що 05 березня 2005 року позивач у справі ТзОВ «Центр розвитку нерухомості» придбав у власність у ВАТ "Львівнафтопродукт", шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу, земельну ділянку на АДРЕСА_1 загальною площею 1090 кв.м.

Сторони не заперечують і ту обставину, що на вказаній земельній ділянці знаходяться спірні об'єкти нерухомості - приміщення та фундамент окремої будівлі - пам'ятки історії та культури, які на час придбання даної земельної ділянки позивачем належали Львівській обласній організації Національній спілці художників України.

Відповідно до листа Управління охорони історичного середовища від 26.05.2006 року №06/1205 фундамент будинку на АДРЕСА_1, що належить Львівській обласній організації Національної спілки художників України, знаходиться на території історико-архітектурного заповідника на території міста, взятої під охорону ЮНЕСКО.

Відповідно до положень ст.349 ЦПК України, право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Однак в матеріалах справи відсутні дані про те, що відносно майна, яке є об'єктом спору, до державного реєстру внесені відповідні зміни, як про знищене майно. Не надано таких і позивачем.

Безспірним є і те, що статус даного об'єкту та режим його використання на час його придбання відповідачем ОСОБА_3 на підставі оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу приміщення та фундаменту окремої будівлі - пам'ятки історії та культури підприємства громадської організації «Львівський художньо-виробничий комбінат» Львівської обласної організації Національної спілки художників України від 03 березня 2011 року не змінився, а тому сам факт переходу права власності на спірний об'єкт до іншого власника, на переконання колегії суддів, не порушує прав та законних інтересів власника земельної ділянки, на якій знаходиться вказаний об'єкт, які б потребували захисту у обраний спосіб, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

Поряд з цим, задовольняючи позов, суд виходив із тих обставин, що вказаний договір купівлі-продажу спірного об'єкту було вчинено Національною спілкою художників України без належних прав на спірний об'єкт при відсутності правовстановлюючих документів на підтвердження права власності цього продавця на предмет спору.

При цьому суд покликався на ті обставини, що рішенням Господарського суду м.Києва від 24.07.2008р. по справі №3/215 визнано недійсним наказ Фонду державного майна України №338 від 24.02.2004р. «Щодо передачі Львівського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду УРСР у власність Національної спілки художників України», на підставі якого було видане свідоцтво про право власності П-693 від 26.02.2004р. на Львівський художньо-виробничий комбінат Художнього фонду УРСР Національній спілці художників України. Зазначене рішення було залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 року та постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2009 року.

В той же час, поза увагою суду залишилась та обставина, що відповідно до наказу Фонду державного майна України за №1564 від 26.10.2010 року «Про внесення змін у додаток до наказу ФДМУ від 16.02.2010» вказаний попередній наказ щодо скасування свідоцтва №П-693 від 26.02.2004 р. про право власності Національної спілки художників України на приміщення та фундамент окремої будівлі - пам'ятки історії та культури підприємства громадської організації «Львівський художньо-виробничий комбінат» на АДРЕСА_1 було скасовано та відновлено чинність цього свідоцтва, яке діяло і на момент укладення оспорюваного договору.

З матеріалів справи вбачається також, що 19 квітня 2011 року було відновлено державну реєстрацію права власності Національної спілки художників України на приміщення та фундамент окремої будівлі - пам'ятки історії та культури підприємства громадської організації «Львівський художньо-виробничий комбінат» на АДРЕСА_1

Таким чином, на момент укладання договору купівлі - продажу спірного об'єкту нерухомості, Національна спілка художників України діяла як власник цього майна, а сам договір за своєю формою і змістом відповідав положенням закону.

Підставою недійсності правочину відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5-6 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ст.303 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Ні позивачем в позовній заяві ні судом в своєму рішенні не зазначено які саме положення вказаних правових норм не дотримано сторонами при укладенні оспорюваного правочину. Не вбачає таких і колегія суддів.

Не відповідають обставинам справи твердження позивача та обґрунтування в рішенні суду про те, що спірний об'єкт, фактично знищений не являє собою будь-якої матеріальної цінності а тому не є об'єктом цивільного права.

Судом беззаперечно встановлено, що предметом спору є зареєстровані в органі БТІ приміщення та фундамент окремої будівлі - пам'ятки історії та культури підприємства громадської організації «Львівський художньо-виробничий комбінат» на АДРЕСА_1, зареєстроване як пам'ятник архітектури національного значення під ох. № 1326, який перебувають під охороною держави. Такий правовий статус даного об'єкта на даний час не скасовано.

Відповідно до положень ст.349 ЦПК України право власника на це майно на час укладення оспорюваного договору купівлі продажу не було припинене.

Положеннями ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено право відчуження об'єктів культурної спадщини, яке може бути здійснено в цивільно-правовому полі.

Таким чином, твердження про те, що спірний об'єкт, який відчужено саме як пам'ятка історії та культури, фактично є відсутній і не може бути об'єктом купівлі-продажу, є помилковим.

В той же час, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ЛМУЮ, які здійснюють та реалізують управлінські функції, належать до суб'єктів владних повноважень, а тому відповідно до п.7 ч.1 ст.3 КАС спір в цій частині підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому колегія суддів бере до уваги те, що такі вимоги є похідними від визнання майнових прав, тісно пов'язані з первісними вимогами щодо визнання недійсним договору купівлі продажу та можуть бути розглянуті разом з цими вимогами.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТзОВ «Центр розвитку нерухомості».

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1ст.307, ч.1ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 10 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» до Національної спілки художників України, ОСОБА_3, ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби ЛМУЮ, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання незаконною і скасування державної реєстрації права власності відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : Штефаніца Ю.Г.

Судді: Береза В.І.

Федоришин А.В.