Рішення № 33740304, 20.09.2013, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/2036/13-ц

Провадження № 2/307/1194/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2013 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І., при секретарях Баник А.А., Герич Є.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя на будівельні матеріали і конструктивні елементи, з яких було побудовано нерухоме майно, поділ спільного сумісного майна подружжя, стягнення грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи, з яких було побудовано нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя на будівельні матеріали і конструктивні елементи, з яких було побудовано нерухоме майно, поділ спільного сумісного майна подружжя, стягнення грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи, з яких було побудовано нерухоме майно. Представник позивача позовні вимоги мотивує тим, що 6 вересня 2001 року позивачка з відповідачем уклали шлюб, від якого в них народилося двоє дітей, а саме донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. 28 лютого 2008 року було укладено договір дарування між дарувальником ОСОБА_5 та обдарованим ОСОБА_2, який зареєстровано державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Черевко Л.В. в реєстрі за №1-235. Так, відповідач ОСОБА_2 став власником житлового будинку АДРЕСА_1 і вартість вказаного будинку, який розташований на земельній ділянці невстановленої площі, на момент дарування складала 26804 гривень. За час їхнього перебування з відповідачем в шлюбі, в зазначеному житловому будинку без відповідних дозвільних документів були проведені ремонтні роботи та добудови до нього, тобто будинок є самочинним будівництвом. Зокрема, в житловому будинку було здійснено капітальний ремонт, здійснено його добудову, встановлено огорожу, влаштовано систему газопостачання, опалення, водопостачання. Окрім вказаного будинку, позивачка та відповідач є власниками окремих земельних ділянок, що приватизовані ними та є особистою власністю кожного з них. Речі домашнього вжитку за взаємною згодою з відповідачем розподілені між ними. Оскільки самочинне будівництво не введено в експлуатацію та не погоджено, то спільним сумісним майном подружжя є будівельні матеріали та конструктивні елементи, що були використані сторонами по справі в капітальному ремонті та добудові житлового будинку під час подружнього життя. Посилаючись на ст.376 ч.2 ЦК України вважає, що в разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку, суд може визнати за позивачем та відповідачем право на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. На даний час у позивача та відповідача відсутня можливість для оформлення права власності на спірне нерухоме майно, оскільки не вирішено питання про прийняття спірного житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями в експлуатацію, як це передбачено ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а тому це нерухоме майно вважається об'єктом незавершеного будівництва. Посилаючись на ст.. 331 ч.3 ЦК України та ч.3 п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року за №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», позивач вважає за необхідне визнати за сторонами в рівних частках право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи, з яких було побудовано спірний будинок. Згідно висновку експерта від 20.04.2013 року вартість житлового будинку АДРЕСА_1, становить 582100 гривень, вартість проведених будівельно-ремонтних робіт 315200 гривень. Також вважає, що позивач має право на отримання грошової компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи, з яких було побудовано вказаний спірний житловий будинок з господарськими будівлями.

З урахуванням змінених та уточнених позовних вимог просить суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будівельні матеріали і конструктивні елементи, з яких було побудовано житловий будинок АДРЕСА_1, стягненути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі 157600 гривень замість її частки у праві спільної сумісної власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи, з яких було побудовано житловий будинок АДРЕСА_1.

Представник відповідача ОСОБА_7 надав суду письмові заперечення в яких зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на вимогах закону, фактичних обставинах справи, а тому не підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав: За приписами п.2 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Матеріалами справи встановлено, що у відповідності до договору дарування житлового будинку від 28.02.2005 року, посвідченого Тячівською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за №1-235, відповідач ОСОБА_8 отримав у дар житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1. Таким чином, з врахуванням вимог п.2 ч.1 ст.57 СК України зазначений житловий будинок є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_8 Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з»ясовувати джерело і час його придбання. Частина 1 статті 60 СК України відносить до складу спільного майна подружжя майно, яке набуте подружжям за час шлюбу. Житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_1, за час шлюбу між сторонами не набувався, а тому не може бути віднесений до спільного майна. Доводи позивачки про те, що за час спільного проживання у спірному житловому будинку були проведені ремонтні роботи на добудови до нього, внаслідок чого його вартість збільшилася, що дає підстави визнати використані при його будівництві будівельні матеріали спільною сумісною власністю, не стверджені належними і допустимими доказами. У відповідності до ч.1 ст.62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно абз.3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року. майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Зазначені норми законодавства та судової практики акцентують на тому, що майно, яке належало одному з подружжя, визнано спільною сумісною власністю судом якщо цінність такого майна за період шлюбу істотно збільшилася саме за рахунок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Разом з цим, позивачкою не надано належними і допустимих доказів того, що внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат позивачки істотно збільшилася вартість спірного житлового будинку. Позивачкою не надано жодних доказів (дозвільної, проектно-кошторисної документації, договорів підряду, актів виконаний робіт, тощо) на підтвердження того, що саме сторонами і саме за час перебування у шлюбі було проведено капітальний ремонт будинку, добудову до житлового будинку, заміну інженерних мереж - системи електроживлення, тепло та водопостачання, водовідведення, газифікації, та не надано належних і допустимих доказів вартості таких робіт. Крім цього, згідно рішення Тячівського районного суду від 29.11.2012 року у цивільній справі №2-1088/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя, встановлено, що на час розгляду справи жилий будинок АДРЕСА_1 відповідно до положень ст.376 ч.1 ЦК України є самочинним будівництвом. Також ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 13.03.2013 року по зазначеній цивільній справі встановлено, що вагових підстав вважати, що спірний житловий будинок за рахунок праці та коштів сторін як подружжя збільшився у цінності - не має. В силу вимог ч. 3 ст. 62 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Також зазначив, що відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування ст.376 ЦК України», право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів. Окрім цього, норми ч.1 ст.62 СК України стосуються виключно майна, яке збільшилося у вартості внаслідок спільних трудових і грошових затрат подружжя, а тому не може бути застосовано до будівельних матеріалів, використаних при здійсненні самочинного будівництва. Вимогами ч.2 ст. 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, а частиною 3 зазначеної статті встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Частиною 1 статті 62 СК України, на яку посилається позивачка як на матеріально-правове обґрунтування своїх вимог, не передбачено визнання спільною власністю будівельних матеріалів, а лише майна, яке до шлюбу мало одну вартісну величину, а за рахунок спільних грошових затрат подружжя збільшилося у вартості. Тому вимоги позивачки не відповідають встановленим законом способам захисту цивільних прав та інтересів. Наданий позивачкою до матеріалів справи висновок про дослідження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, що є спірним у справі, складений оцінювачем центру незалежної експертизи «Ценз-Консалтінг» ОСОБА_14, не є належним і допустимим доказом на підтвердження позовних вимог, а тому не повинен братися судом до уваги. Особою, що складала висновок взагалі не оглядався спірний будинок, не досліджувався ним, що викликає сумніви у об'єктивності такого висновку. За приписами ст.ст.58-60 ЦПК України докази повинні бути належними і допустимими. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, вимоги позивачки про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будівельних матеріалів і конструктивних елементів, з яких було побудовано жилий будинок АДРЕСА_1 та присудження їй грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи, з яких було побудовано будинок є безпідставними. Просить в задоволенні позову відмовити (а.с.71-73).

В додаткових письмових запереченнях представник відповідача ОСОБА_7 зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 з врахуванням змін і уточнень не ґрунтуються на вимогах закону, а тому не підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав: Під час розгляду справи встановлено і позивачкою не оспорюється той факт, що у відповідності до договору дарування житлового будинку від 28.02.2005 року, посвідченого Тячівською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за №1-235, відповідач ОСОБА_8 отримав у дар житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по вул. АДРЕСА_1, а тому з врахуванням вимог п.2 ч.1 ст.57 СК України зазначений житловий будинок є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_8 На підтвердження своїх позовних вимог позивачкою висунуті доводи про те, що за час спільного проживання у спірному житловому будинку були проведені ремонтні роботи на добудови до нього, внаслідок чого його вартість збільшилася, що дає підстави визнати використані при його будівництві будівельні матеріали спільною сумісною власністю у відповідності до ч.1 ст.62 СК України. Разом з цим, такі доводи не стверджені належними і допустимими доказами. Позивачкою додано до заяви про зміну і уточнення позовних вимог розрахунок вартості будівельних робіт і матеріалів, використаних при будівництві прибудови до житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 на загальну суму 42 222 гривень, в тому числі вартість матеріалів - 25 720 гривень, вартість робіт - 16 502 гривень, а також розрахунок вартості проведених у будинку (з урахуванням прибудови) ремонтно-оздоблювальних робіт на загальну суму 229 179 гривень, в тому числі вартість матеріалів - 115 179 гривень, вартість робіт - 114 000 гривень, та зовнішнього утеплення на загальну суму 43 800 гривень, в тому числі вартість матеріалів - 18 980 гривень, вартість робіт - 24 820 гривень, всього на загальну суму - 315 200 гривень, в тому числі вартість робіт - 155 300 гривень, вартість матеріалів та необхідних пристроїв - 159 900 гривень. Про те, позивачкою не надано суду доказів, які б підтверджували, що зазначені у вказаних розрахунках ремонтно-оздоблювальні роботи виконувалися за період шлюбу між сторонами, а також за рахунок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Позивачкою не надано доказів (накладних, товарних чеків, квитанцій, тощо), які б підтверджували придбання та оплату сторонами чи нею особисто будівельних матеріалів та пристроїв, перелік та вартість яких зазначені у доданих представником позивачки до матеріалів справи розрахунках. Також не надано доказів (дозвільної, проектно-кошторисної документації, договорів підряду, актів виконаний робіт, тощо) на підтвердження виконання переліку робіт, зазначених у розрахунках, та оплати таких робіт сторонами чи позивачкою особисто. Тому вимоги ч.1 ст.62 СК України виходячи з фактичних обставин справи не можуть бути застосовані, і будівельні матеріали і конструкції, використані при будівництві спірного будинку не можуть бути визнані спільною власністю сторін у справі. Відповідно до абз.3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року, майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Зазначені норми законодавства та судової практики акцентують на тому, що майно, яке належало одному з подружжя, визнано спільною сумісною власністю судом, якщо цінність такого майна за період шлюбу істотно збільшилася саме за рахунок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Як встановлено під час розгляду справи з пояснень представника позивача, особою, що складала розрахунок вартості будівельних робіт і матеріалів, не оглядався спірний будинок, не досліджувався ним, а всі розрахунки проводилися на підставі наданих позивачкою документів та її особистих пояснень. Зазначена обставина прямо вказує на необ'єктивність такого висновку. Також, у самих розрахунках вартості ремонтно-відновлювальних робіт оцінювачем зазначено, що більш точний розрахунок можливо провести виключно на основі всіх первісних документів по закупівлі матеріалів, пристроїв та устаткування, а також актів прийняття виконаних робіт. В зв'язку з тим, що такі документи надані не були, розрахунок проводився за фактом наявних поліпшень, на основі аналізу типових цін на матеріали та послуги у регіоні, що склалися на момент проведення дослідження. Відповідно до ч 4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За приписами ст.ст.58-60 ЦПК України докази повинні бути належними і допустимими. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень (а.с.99-101).

Представник позивачки ОСОБА_10 в судовому засіданні позов підтримала, посилаючись на викладені в позовній заяві та заяві про зміну та уточнення позовних вимог обставини та додатково пояснила, що при складанні експертом висновку про вартість будівельно-ремонтних робіт 20 квітня 2013 року спірний будинок безпосередньо всередині не оглядався, оскільки був зачинений, і всі розрахунки проводилися на підставі наданих документів. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на викладені в письмових запереченнях обставини та просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 6 вересня 2001 року позивачка ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 уклали шлюб, від якого в них народилося двоє дітей, а саме донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що стверджується свідоцтвом про шлюб та свідоцтвами про народження дітей (а.с.5, 6-7).

Згідно договору дарування житлового будинку від 28 лютого 2005 року, укладеного між дарувальником ОСОБА_5 та обдарованим ОСОБА_2, зареєстрованого державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 в реєстрі за №1-235, відповідач ОСОБА_2 став власником житлового будинку АДРЕСА_1 і вартість вказаного будинку в даному договорі зазначена 26904 гривні. При цьому, як зазначено у вказаному договорі, житловий будинок розташований на земельній ділянці, площу якої не встановлено. (а.с.8-9).

Відповідно до висновку про дослідження домоволодіння щодо вартості майна від 20 квітня 2013 року з додатками, складеного ПП «Центр незалежної експертизи Ценз-консалтінг», ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1, станом на 20 квітня 2013 року становить 582100 гривень (а.с.15-50).

При цьому згідно висновку про вартість будівельно-ремонтних робіт від 20 квітня 2013 року в будинку АДРЕСА_1, складеного ПП «Центр незалежної експертизи Ценз-консалтінг», вартість проведення будівельно-ремонтних робіт складає 315200 гривень, з яких вартість робіт - 155300 гривень, вартість матеріалів та необхідних пристроїв - 159900 гривень (а.с.102-108).

В доданому до вказаного висновку про дослідження домоволодіння проекті технічного паспорту житлового будинку АДРЕСА_1, складеного 04.02.2011 року Тячівським РПТІ, зазначено, що балансова вартість вказаного будинку станом на 2003 рік складає 122318 гривень, а станом на 2011 рік - 413435 гривень (а.с.30).

Рішенням Тячівського районного суду від 31 січня 2012 року у цивільній справі №2-812/11 шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було розірвано (а.с.92).

Згідно рішення Тячівського районного суду від 29.11.2012 року у цивільній справі №2-1088/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя, яке набрало законної сили 13 березня 2013 року, встановлено, що на час розгляду справи жилий будинок АДРЕСА_1 відповідно до положень ст.376 ч.1 ЦК України є самочинним будівництвом (а.с.93-95).

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 13.03.2013 року по вказаній цивільній справі встановлено, що станом на 04.02.2011 року загальна площа житлового будинку АДРЕСА_1, склала 78,7 кв. м (+16,1 кв. м), при цьому житлова площа будинку, яка є визначальною якісною характеристикою, практично не змінилися. Також в ухвалі зазначено, що доказів у підтвердження капітального ремонту будинку, добудов та огорожі, влаштування систем газопостачання, опалення і водопостачання позивачкою не подано. Саме лише коефіцієнтне збільшення інвентаризаційної вартості об'єкту (к.=3,38) не може слугувати доказом істотності. А тому вагомих підстав вважати, що спірний житловий будинок за рахунок праці та коштів сторін як подружжя збільшився у цінності не має (а.с.89-91).

Встановлені обставини рішенням Тячівського районного суду від 29.11.2012 року та ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 13.03.2013 року в силу вимог ст. 62 ч.3 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Згідно до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

В ст. 61 СК України зазначено, що може бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 62 ч.2 Ск України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст.376 ч.1 ЦК України (в редакції на час виникнення правовідносин) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

А частиною 2 цієї ж статті передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року за №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.

Пунктом 21 вказаної Постанови передбачено, що при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29?31 Закону № 3038-VI, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з»ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Як встановлено в судовому засіданні, внаслідок проведених ремонтних робіт в житловому будинку АДРЕСА_1, власником якого згідно договору дарування є відповідач ОСОБА_2, загальна площа вказаного будинку, яка є визначальною якісною характеристикою, збільшилася на 16,1 кв. м. і практично не змінилася.

Згідно до ст.60 цього ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

А згідно до ст. ст. 58, 59 цього Кодексу докази повинні бути належними і допустимими. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши в сукупності зібрані по справі наведені докази та беручи до уваги той факт, що житлова площа спірного будинку практично не змінилася, а саме лише коєфіцієнтне збільшення інвентаризаційної вартості об'єкту не може слугувати доказом істотності, позивачкою та її представником не надано належних і допустимих доказів у підтвердження проведення за час шлюбу сторонами капітального ремонту будинку, добудов та огорожі, влаштування систем газопостачання опалення і водопостачання, а також доказів вартості проведення таких робіт, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог позивачки слід відмовити в повному обсязі.

При цьому посилання представника позивачки як на доказ на додані до матеріалів справи висновки про дослідження домоволодіння щодо вартості майна та вартості будівельно-ремонтних робіт від 20 квітня 2013 року з додатками, складеного ПП «Центр незалежної експертизи Ценз-консалтінг», які стосуються житлового будинку АДРЕСА_1, суд не бере до уваги, оскільки, як в них зазначено, розрахунок вартості ремонтних робіт та матеріалів проводився за відсутності первісних документів, і, як сама ствердила представник позивача в судовому засіданні, експертом спірний будинок безпосередньо всередині не оглядався, оскільки був зачинений.

Також суд не бере до уваги надані представником позивача як докази проведення ремонтних робіт та вартості матеріалів у спірному будинку, а саме накладні №б/н на ім»я ОСОБА_11, №б/н від 15.10.2010 року ім»я ОСОБА_11, №27671 від 07.10.2010 року, №23082 від 30.08.2010 року, №30860 від 27.10.2010 року, №27866 від 08.10.2010 року, №28429 від 12.10.2010 року, товарний чек від 11.01.2010 року, рукописні письмові розрахунки вартості робіт та матеріалів без зазначення осіб, які їх виконали, письмові листи ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від 17.04.2013 року, так як в них не вказано, що вони стосуються саме спірного будинку (а.с.11-14, 109-119).

Інших належних і допустимих доказів сторонами не наведено.

Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на позивачку.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, п.п.6, 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року за №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. 60, 61, 62, 69 Сімейного кодексу України, ст. 376 ч.1, ч.2 ЦК України, суд,

Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на будівельні матеріали і конструктивні елементи, з яких було побудовано житловий будинок НОМЕР_1 з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1, стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації в розмірі 157600 (сто п'ятдесят сім тисяч шістсот) гривень замість її частки у праві спільної сумісної власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи, з яких було побудовано житловий будинок АДРЕСА_1, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий : В.І.Бобрушко