Постанова № 33737149, 24.09.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2013 р. Справа № 924/678/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Гудак А.В. ,

судді Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Мухомеджанов Д.Ю.,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Теофіпольський цукровий завод"

на рішення господарського суду Хмельницької області від 10.07.13 р. (суддя Олійник Ю.П.)

у справі № 924/678/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аякс і Ко" м.Шахтарськ смт.Московське Донецька область

до Публічного акціонерного товариства "Теофіпольський цукровий завод", смт. Теофіполь, Теофіпольський район Хмельницька область

про стягнення 7041,60 грн. неоплаченого залізничного тарифу за перевезення, 5394,75 грн. пені, 2045,87 грн. 3% річних, 1500,00 грн. суми збитків

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Войцещук В.І. - дов.№14 від 17.04.2013р.

Судом роз'яснено представнику відповідача права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 10.07.13р. у справі № 924/678/13 (суддя Олійник Ю.П.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аякс і Ко" до Публічного акціонерного товариства "Теофіпольський цукровий завод" про стягнення 15982,22 грн, у т.ч. 7041,60 грн. суми неоплаченого залізничного тарифу за перевезення, 5394,75 грн. - пені, 2045,87 грн. - 3% річних, 1500грн. - збитків, задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Теофіпольський цукровий завод" на користь ТзОВ "Аякс і Ко" 7041,60грн. суми неоплаченого залізничного тарифу за перевезення, 5310,89грн. - пені, 2045,87 грн. - 3% річних, 1686,09грн. - відшкодування сплаченого судового збору. У решті позову відмовлено.

Рішення в частині задоволення вимог обґрунтовані посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині повної оплати отриманого товару, що є підставою для покладення на нього обов'язку по сплаті боргу за неоплачений залізничний тариф за перевезення, пені, 3% річних, з врахуванням їх правильного розрахунку.

В частині відмови в задоволенні вимог про стягнення збитків рішення мотивоване тим, що позивачем не надано угоди про надання правової допомоги з адвокатом у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та відповідно доказів сплати коштів саме адвокату.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Хмельницької області від 10.07.13р. у справі № 924/678/13 ПАТ "Теофіпольський цукровий завод" подало апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на подання апеляційної скарги та скасувати рішення в частині стягнення з ПАТ "Теофіпольський цукровий завод" 7041,60 грн. неоплаченого залізничного тарифу за перевезення. Скаржник зазначає, що при вирішенні оскаржуваного рішення, судом неповно з'ясовано обставини справи, чим порушено права ПАТ "Теофіпольський цукровий завод".

В обґрунтування своєї позиції скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що ПАТ "Теофіпольський цукровий завод" дійсно мав заборгованість перед ТОВ «Аякс і Ко» у розмірі 64692,06 грн., однак сума у розмірі 7041,60 грн. оплати по залізничному тарифу, яка включена позивачем у суму позову, була сплачена ПАТ "Теофіпольський цукровий завод" на рахунок ТОВ «Аякс і Ко» 16.05.2012р., згідно платіжного доручення №1837 від 16.05.2012р.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р. прийнято до провадження апеляційну скаргу ПАТ "Теофіпольський цукровий завод" на рішення господарського суду Хмельницької області від 10.07.13р. у справі №924/678/13 за позовом ТОВ "Аякс і Ко" до ПАТ "Теофіпольський цукровий завод" про стягнення 7041,60 грн. неоплаченого залізничного тарифу за перевезення, 5394,75 грн. пені, 2045,87 грн. 3% річних, 1500,00 грн. суми збитків, справу призначено до слухання.

В судовому засіданні 21.08.2013р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції, надав пояснення щодо здійснення розрахунків по договору поставки №12 від 14.05.2012р.

Позивач не забезпечив явку свого представника в призначене на 21.08.2013р. судове засідання, надіслав до Рівненського апеляційного господарського суду заперечення на апеляційну скаргу №3531 від 14.08.2013р., в якому вказав, що рішення господарського суду Хмельницької області від 10.07.2013р. вважає законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому просить суд апеляційної інстанції залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначив, що доводи відповідача про те, що ним згідно платіжного доручення №1837 від 16.05.2012р. на суму 7041,60 грн. сплачено залізничний тариф за перевезення не відповідають дійсності. Разом з тим просить суд розгляд справи здійснювати без участі його представника.

Враховуючи заперечення позивача та доводи апелянта, виникла необхідність зобов'язати позивача та відповідача провести звірку взаємних розрахунків по договору поставки №12 від 14.05.2012р. станом на 21.08.2013р., для встановлення дійсного стану заборгованості по даному договору.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.08.2013р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 24.09.2013р., зобов'язано відповідача та позивача надати суду письмові пояснення чи існували будь-які інші договірні відносини між сторонами до укладення договору поставки №12 від 14.05.2012р. під час його дії та після його укладення. Окрім того, зобов'язано ТОВ "Аякс і Ко" та ПАТ "Теофіпольський цукровий завод" провести звіряння розрахунків станом на 21.08.2013р. по договору поставки №12 від 14.05.2012р.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі суду від 21.08.2013р. позивач та відповідач надіслали на адресу Рівненського апеляційного господарського суду пояснення щодо обставин справи та свої акти звірки розрахунків.

Зокрема, 13.09.2013р. надійшов від позивача - ТОВ "Аякс і Ко" лист №3533 від 09.09.2013р., до якого додано акт звірки взаєморозрахунків станом на 06.09.2013р. та клопотання щодо проведення судового розгляду, призначеного на 24.09.2013р., без участі представника за наявними в справі матеріалами.

16 вересня 2013 року надійшов від відповідача - ПАТ "Теофіпольський цукровий завод" лист №8488 від 02.09.2013р., до якого додано акт звірки взаєморозрахунків станом на 21.08.2013р. та пояснення по справі.

Згідно розпорядження В.о. голови суду, у зв'язку з відпусткою судді Сініциної Л.М., визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Розізнана І.В., судді - Гудак А.В. та Олексюк Г.Є.

У судовому засіданні 24.09.2013 р. представник відповідача (скаржника) підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі та просить задоволити останню.

Представник позивача надіслав клопотання щодо проведення судового розгляду, призначеного на 24.09.2013р., без участі представника за наявними в справі матеріалами.

Оскільки судом явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Згідно статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача в судовому засіданні, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Аякс і Ко" та ПАТ "Теофіпольський цукровий завод" уклали договір поставки №12 від 14.05.2012р., згідно якого позивач (постачальник), зобов'язується поставити та передати у власність відповідача (покупця) вугільну продукцію, а відповідач зобов'язується прийняти товар та оплатити його відповідно до умов договору (п.1.1.). Згідно з п.3.1. договору сторони узгодили та підписали Специфікацію №1 до договору, в якій погодили, що поставляють вугілля марки АКО (40-80) в кількості 69 тон, ціна за 1 тону становить 865,00 грн. з ПДВ, строк оплати - 15 календарних днів з дня поставки.

Згідно з п.6.1. договору поставка здійснюється на умовах FCA (Франко - станція Вантажовідправника) відповідно правилам „Інкотермс" в редакції 2010 року, якщо в специфікації не обговорено інші умови поставки. Залізничний тариф за перевезення товару до станції вантажоотримувача сплачує постачальник, якщо інше не передбачено специфікацією, і відшкодовується покупцем на основі виставлених рахунків. (п. 6.3. договору). Згідно п.7.2.2 договору покупець зобов'язаний оплатити повну вартість продукції на умовах, визначених в договорі.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов договору поставки №12 від 14.05.2012р. позивач здійснив поставку товару (вугілля марки АКО 40-80) в кількості 69 тон, що підтверджується накладною №6 від 16.05.12р. на суму 49737,48 грн. (без ПДВ), до якої включений залізничний тариф у розмірі 10040,57 грн. (без ПДВ), всього на суму 71733,66 грн. з ПДВ.

Окрім того, 16.05.2012р. сторонами підписано Акт №1 приймання - передачі вугільної продукції по договору поставки на суму 49737,48 грн. (59684,98грн. з ПДВ).

Позивачем виставлений рахунок №6 від 16.05.2012р. на оплату вартості вугілля та залізничного тарифу на суму 71733,66 грн.

Підпунктом 5.1. договору поставки та специфікацією №1 встановлено, що строк оплати товару - 15 календарних днів з дня поставки. Відповідно до Акту №1 приймання - передачі продукції та залізничної накладної №52031556 дата поставки - 16.05.12, відповідно строк оплати - 31.05.12.

Відповідач у визначені договором строки не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати товару та залізничного тарифу, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 71733,66грн. (59684,98грн. за поставлений товар та 12048,68грн. по тарифу).

Під час розгляду справи в першій інстанції позивач повідомив суд, що відповідачем погашено основний борг у розмірі 59684,98 грн. заборгованості за поставлений товар та 5007,08 грн. заборгованості по залізничному тарифу, що стверджується випискою банку АТ «Брокбізнесбанк» від 05.06.2013р. про зарахування коштів на рахунок ТОВ «Аякс і Ко» (арк. справи 56).

Місцевим судом правомірно припинено ухвалою господарського суду Хмельницької області від 10.07.2013р. провадження у справі в частині стягнення 59684,98 грн. основного боргу та 5007,08 грн. заборгованості по залізничному тарифу на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду, що на дату прийняття судом першої інстанції судового рішення заборгованість за поставлений товар відсутня, однак існує заборгованість по тарифу за перевезення в сумі 7041,60 грн., враховуючи наступне.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначив, що грошові кошти в сумі 7041,60 грн. згідно платіжного доручення №1837 від 16.05.2012р. були перераховані саме на виконання зобов'язань з оплати заборгованості по залізничному тарифу, тому на його думку заборгованості не існує.

Судом дослідженно платіжне доручення на предмет призначення його платежу, а саме: платіжне доручення №1837 від 16.05.2012р. щодо перерахування суми 7041,60 грн., в полі платіжних доручень «призначення платежу» містить таке речення: «оплата за комплекс зд послуг по доставці вугілля згідно рахунку №2 від 16.05.2012р. в т.ч. ПДВ 20% 1173,60 грн.». Натомість, «призначення платежу» у платіжному дорученні не відображає факт перерахування грошових коштів за договором поставки №12 від 14.05.2012р. та виставленому позивачем рахунку №6 від 16.05.2012р. Разом з тим, рахунок №2 від 16.05.2012р. не наданий відповідачем суду для огляду з причин його відсутності.

Пункт 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національної валюті, затвердженою Постановою Національного банку України від 21.01.04р. за № 22 передбачає, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Платіжне доручення відповідача не містить інформацію про платіж, як такий що проведений саме в рамках договору поставки №12 від 14.05.2012р.

Враховуючи наведене, суд не бере до уваги доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі, що сплачені платіжним дорученням №1837 від 16.05.2012р. кошти в сумі 7041,60 грн. є доказом оплати за договором поставки №12 від 14.05.2012р.

Згідно даних бухгалтерського обліку позивача, відображеного в акті звірки взаєморозрахунків, підготовленого на вимогу суду, за підписом бухгалтера та директора товариства кошти в сумі 7041,60 грн. вважаються заборгованістю по договору поставки №12 від 14.05.2012р., про існування інших зобов'язань між сторонами позивач суд не повідомив, тому ПАТ "Теофіпольський цукровий завод" має право звернутися до ТОВ "Аякс і Ко" з окремою вимогою про повернення помилково сплачених грошових коштів в сумі 7041,60 грн., перерахованих платіжним дорученням №1837 від 16.05.2012р., в порядку статті 1212 ЦК України як отримані та збережені позивачем без достатньої правової підстави.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду, який вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по тарифу за залізничні перевезення на суму 7041,60 грн.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з п.12.3 договору у випадку порушення покупцем строків оплати, передбачених умовами договору, останній зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

У зв'язку з наявністю простроченої заборгованості відповідача за поставлене вугілля у розмірі 59684,98 грн., позивачем за період з 01.06.12р. по 30.11.12р. (183 дні) нарахована пеня у розмірі 4488,63 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення пені за прострочення оплати за поставлене вугілля у розмірі 4476,37 грн. за період з 01.06.12р. по 30.11.12р. суд першої інстанції перевірив розрахунок позивача та дійшов до правомірного висновку про необхідність зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення пені, оскільки позивачем не враховано, що кількість днів у 2012 році - 366, а не 365, що вплинуло на розмір пені.

У зв'язку з наявністю простроченої заборгованості відповідача по тарифу у розмірі 12048,68 грн. позивачем за період з 01.06.12р. по 30.11.12р. нарахована пеня у розмірі 906,13 грн.

Однак, при цьому позивачем не враховано кількість днів у 2012 році - 366 та те, що п. 3.1 договору та специфікацією до договору строк проведення розрахунку визначений - 15 днів з моменту поставки для оплати вартості поставленого товару, а не залізничного тарифу, строк оплати якого передбачений п.6.3 договору на підставі виставленого рахунку.

Відповідно, оплату вартості залізничного тарифу відповідач повинен був провести 16.05.12р., тобто в момент отримання рахунку, накладної та акту приймання-передачі товару.

Місцевим судом правомірно встановлено, що враховуючи положення ст.232 ГК України правомірно нарахованою є пеня за прострочення оплати залізничного тарифу за період з 17.05.12р., по 16.11.12р., у зв'язку з чим, позовні вимоги щодо стягнення пені за прострочення оплати залізничного тарифу з 01.06.12р. по 16.11.12р., враховуючи кількість днів у 2012 році - 366, підлягають задоволенню частково, зокрема на суму 834,52 грн. В решті пені за прострочення сплати залізничного тарифу судом першої інстанції правомірно відмовлено у зв'язку з безпідставністю.

Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за прострочення оплати поставленого товару та залізничного тарифу проведені нарахування 3% річних за період з 01.06.12р. по 14.05.13р. у розмірі 2045,87 грн.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду, що дані нарахування проведені в межах максимально можливого розміру згідно чинного законодавства, тому позов в цій частині правомірно задоволено.

Окрім того, місцевим господарським судом правомірно відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача судових витрат на оплату юридичних послуг у розмірі 1500,00грн., враховуючи наступне.

Відшкодування витрат на послуги адвоката здійснюється за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічна позиція викладена у п.6.3. постанови пленуму ВГСУ №7 від 21.02.13 "Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України" .

Оскільки позивачем не надано угоди про надання правової допомоги з адвокатом у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та доказів сплати коштів саме адвокату, місцевим судом правомірно визначено, що судові витрати на оплату послуг адвоката не можуть бути віднесені до судових витрат.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального ко-дексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Теофіпольський цукровий завод" на рішення господарського суду Хмельницької області від 10.07.13р.у справі № 924/678/13 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу №924/678/13 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.